РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ПРАВОВІ РАМКИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ - Журналістика - Реферати - Каталог статей

ПРАВОВІ РАМКИ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ Преса, радіо і телебачення України пере-живають глибоку кризу. Сьогодні в країні майже немає газет і журналів, телекомпаній і радіостанцій, які мали б справжню економічну незалежність. Еко-номічний успіх видання, теле- й радіопрограми України - через чинне законодавство, існуючі правові та економічні регламенти ринку ЗМІ - майже зовсім не залежить від кількості перед-платників (читачів, глядачів, слухачів). Деякі газети і журнали в рекламних цілях в кілька разів перевищують свої тиражі, публікують необ'єктивні рейтинги попу-ляр-ності. Нормою стали дотації і спонсорські вкладення у ЗМІ за так зване інфор-маційне забезпечення, ангажованість видань і телерадіопрограм, пору-шення етичних норм серед журналістів. Зменшення тиражів газет і журналів, що почалося у 1991 році, не припинилось Основна частина населення країни близька до того, що скоро буде позбавлена доступу до дру-кованого слова, а виходить, і до інформації про со-ціально-економічне, політичне і духовне життя України, про події за кордоном. Змушені кон-статувати, що наша країна давно перестала бути "найбільш читаючою". За рівнем насиченості періо-дичними виданнями на тисячу осіб населення вона значно (в 5-20 разів) відстає від інших країни світу. Друкованих засобів масової інформації нині зареєстровано 7622. Характерно, що 4311 від цієї кількості, тобто більше половини, - це видання з місцевою сферою розповсюдження. Перше місце серед засновників новоутворених видань посідають комерційні структури. Друге - видання, створені приватними особами, і лише після них ідуть видання, засновані трудовими колективами підприємств, організаціями та установами, громадськими організаціями, радами народних депутатів, іншими державними органами, установами. Домінуючу позицію в інформаційному просторі держави сьогодні посідають електронні засоби масової інформації, хоча за кількістю об'єктів теле-бачення і радіо становлять усього 11,6 відсотка від загальної кількості об'єктів поширення ін-формації - до Єдиного державного реєстру під-приємств та організацій України за станом на 20.02.97 р. внесено 752 телерадіоорганізації (з них 28 дер-жавних). На початок 1998 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензії 516 організаціям, з них 253 теле-організаціям, 211 радіоорганізаціям, 52 телерадіо-організаціям. Причому 109 з них комунальні, а 383 - недержавні. Усе більш відкритою стає політична анга-жованість окремих ЗМІ. Війна компроматів, мані-пулювання громадською думкою, прихована рек-лама витісняють з екранів та сторінок об'єктивну інформацію, підмінюють свободу слова, переконань, гласність. Значних фінансових труднощів зазнають ре-гіональні теле- й радіокомпанії. Різко скоротилось вітчизняне відеовиробництво. Погіршується мате-ріальний стан журналістів, особливо регіональних ЗМІ. Щорічно після закриття газет і журналів сотні журналістів залишаються без роботи. Одночасно посилюється тиск на журналістів політичними, еко-номічними і адміністративними методами. Чиняться перепони у виконанні ними професійних обов'язків з боку владних структур, у тій чи іншій формі від-роджується цензура. Переслідування журналістів ве-дуться і в судовому порядку. Узагалі, рамочні умови діяльності націо-нальної преси, радіо, телебачення є одним із най-важ-ливіших питань, які треба розв'язати для ус-пішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазна-чити, що в законодавстві Ук-раїни при-діляється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого. Головне досягнення наших законів - це за-конодавче скасування цензури. Ч. 3 ст. 15 Кон-сти-туції так і говорить "Цензура заборонена". Але в законодавстві України чимало супе-реч-ностей. Зокрема між ст. 32 і 34 Конституції України. Ч. 2 ст. 32 наголошує: "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфі-денційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інте-ресах національної безпеки, економічного добро-буту та прав людини". Ці положення утруднюють виконання пресою своїх функцій, на яке дає право ст. 34. У ч. 2 цієї статті говориться: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір". Це право значно обмежується ч. 3 даної статті: "Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання роз-го-ло-шенню інформації, одержаної конфіден-цій-но, або для підтримання авторитету і неуперед-женості право-суддя". Як ба-чимо, список обмежень досить такі великий. Крім того, недоладність у дусі Дж.Оруелла містить ч. 1 ст. 34 Конституції України. Вона, зокрема, гарантує пра-во на свободу думки, що в принципі є особистою справою людини. З 4 березня 1995 року почала діяти постанова пленуму Верховного Суду за №4 "Про відшко-ду-вання моральної шкоди", в якій ідеться про меха-нізм виз-начення розміру відшкодування мо-ральних збитків, встановлення їх межі. Проте необ-хідно від-разу заз-на-чити, що здебільшого під час розгляду подібних справ на цей документ поси-лаються рідко. Чекає на своє законодавче вирішення щодо виз-начення розміру моральних збитків доцільність уве-дення державного мита під час подання такого позо-ву. Слід визначити його в розмірі 10% від позовної суми. Думається, у такий спосіб будуть зменшені астрономічні суми, що висуваються жур-налістам і редакціям і менше буде необгрунтованих скарг. Сьогодні серед можновладців різних рангів є чимало прихильників підтримки тільки тих ЗМІ, які ведуть так звану "державницьку політику". А від "незручних", надто сміливих газет і окремих жур-налістів чиновники від влади та їх підручні нама-гаються у будь-який спосіб позбутися. Прикладів таких чимало, але головне (і це тривожно!), що ця тенденція існує ось уже кілька років і ніякі закони поки що її нездатні зупинити. З огляду на таку ситуацію необхідно підкреслити, що сьогодні має бути висока взаємовідповідальність органів влади і жур-налістів, преси і суспільства в цілому, по-перше, і по-друге, незалежне економічне становище преси. У Законі "Про порядок висвітлення діяльності ор-ганів державної влади та органів місцевого само-врядування в Україні засобами масової інформації" нарешті врегульоване питання взаємовідносин ЗМІ і влади: 1) діяльність владних органів висвітлюється тільки за плату, на кошти, які окремо мають виділятися у бюджеті, навіть якщо відповідні владні структури є засновниками того чи іншого органу ЗМІ; 2) якщо газети фінансуються з бюджету, то на висвітлення відводиться не більше 20% газетної площі; 3) час на телерадіомовленні розподіляється до 3% на гілку влади. Залежність преси від влади є нонсенсом, ненор-мальним явищем. Преса має бути в кон-структивній опозиції до влади. Але у сьогоднішніх умовах повне скасування такої підтримки неминуче призведе до загибелі більшості регіональних, особ-ливо район-них, видань. Закон "Про державну під-тримку засобів масової інформації та соціальний захист журна-лістів" забезпечує таку підтримку. Важ-ливим є те, що ця підтримка йде не через укази, а на підставі закону. Вона поширюється на всі медіа, окрім ЗМІ рекламного та еротичного характеру, тих, які за-сновані за участю осіб, до сфери діяльності яких входить виробництво і постачання паперу, полі-графічного обладнання, тех-нічних засобів мов-лення, заснованих міжнародними організаціями або іноземцями, в яких понад 50% інформаційної про-дукції закордонних ЗМІ. Кошти на ці пільги йдуть окремим рядком у Державному бюджеті. Вводять податкові, митні, орендні пільги для всіх ЗМІ. За законом тариф на доставку періодичних видань має не перевищувати 40% від їх собівартості. Нормою ставлення до журналістів стає на-силля. Почастішали випадки нападу на них, зну-щань і образ. На їхню адресу лунають погрози, збіль-шується кіль-кість випадків жорстокої розправи над ними, навіть вбивств. Це ще раз підтверджує, що працівники ЗМІ належать до групи підвищеного професійного ри-зику і потребують спеціального правового за-хисту, слабо забезпеченого кримінальним законо-давством. Ще менш обнадійливою залишається прак-тика ор-ганів правопорядку. Далеко не всі злочини, пов'я-зані з журналістами, розкриті. Слідчі органи іноді нама-гаються знизити суспільну зна-чущість таких подій і згладити їх гостроту, про-по-нуючи версії, що не пов'язані з професійною діяль-ністю жертви, зводячи справи до звичайного кри-міналу. Згідно з Законом "Про державну підтримку за-собів масової інформації та соціальний захист журналістів" журналістів прирівняли до працівників правоохо-рон-них органів за рівнем відповідальності за завдання шкоди, але це не вирішує проблеми. Що ж потрібно зробити, аби інформаційне зако-нодавство було більш ефективним, щоб закони, які регламентують діяльність ЗМІ, реально пра-цювали, захищали як права журналістів, так і права ауди-торії? Як бачиться, у сьогоднішніх умовах необ-хідна ква-ліфікована юридична служба, яка нада-вала б кон-сультації журналістам ще до судо-вого розгляду їхніх справ. Варто було б збирати банк даних щодо по-рушення судових справ проти преси. Слід також зупинитися на проблемах до-тримання авторського права в Україні. Було б помилково ду-мати, що систематично порушуються права тільки іноземних митців та журналістів (хоча трансляція західних фільмів та відеокліпів є най-більш поши-реною формою порушення авторського права). Та-ким же чином, хоча і не в таких мас-штабах пору-шуються права і наших громадян. Аналізуючи ситуацію в Україні та порівнюючи її зі станом мас медіа в розвинених країнах, слід зазна-чити, що українське законодавство на сьогодні ще не є досконалим і потрібні зусилля як депутатів, так і журналістів для того, щоб створити для преси, радіо, телебачення, інших засобів масової кому-нікації при-датні рамочні умови для роботи. Гострою для суспільства є проблема інфор-ма-ційної відкритості. Доступ журналістів до ін-формації стає все більш складним. Положення За-кону України "Про інформацію" в частині права на отримання інформації і санкцій за відмову в ній практично не працюють. Засоби масової інформації, виконуючи інфор-маційну функцію, є при цьому і каналом ви-раження громадської думки, і засобом його фор-мування, й ін-струментом соціального контролю гро-мадськості над владою і державою. Тому право на інформацію і доступ до неї мають життєву цінність не тільки для журналістів. Однак численні факти свідчать, що між правом на інформацію і реальним доступом до неї - все більш зростаюча дистанція. Приховування інфор-мації в найвитонченніших формах і з різних причин стало звичним способом дій усіх гілок вла-ди, органів управління, чинов-ництва, госпо-дар-ників, фінансових структур, деяких громадських об'єднань. Узагалі, суспільству необхiдно точно усві-до-мити, що iнформацiя - утiха небезкоштовна, а засоби масової комунiкацiї - важливий економiчний сектор, який повинен давати чималi прибутки своїм власникам. Iндустрiя iнформацiї має ряд спе-ци-фiчних рис. Продукцiя ЗМІ швидко "псується", втра-чає свою цiннiсть. Товарна цiннiсть щоденного ви-дання за деяким винятком зберiгається протягом кiлькох годин, тижневика - кiлькох днiв. Обме-женiсть термiну життя iнформацiї обумовлює до-рожнечу її вироб-ництва i поширення позначається на всiй економiцi ЗМІ. Фiнансування виробництва iнформацiї в усьому світі здiйснюється переважно комерцiйним методом. Найбiльшi прибутки при-носить продаж площi видань і часу рекламодавцям. На жаль, у нас через економічні труднощі це правило ще не діє. Останнє десятирiччя характерне видiленням серед журналiстiв нового прошарку. Це фахiвцi з питань управлiння i економiки пiд-при-ємств, тобто менеджери. Сектор ЗМІ став на-стiльки великим, що управлiння ним не може вестися iн-шими засобами, нiж менеджментом, при-чому близь-ким до промислового. В Україні, як і у Схiднiй Європi, у цiлому, ринок ЗМК пройшов кiлька етапiв свого розвитку. Для першого етапу змiн був характерним "стихiйний ентузiазм". Це стосується розвитку незалежних ви-давничих iнiцiатив на регiональних ринках преси та органiзацiйної перебудови у старих органах преси. Вiдбулося швид-ке зростання нових видань, з яких потiм мало хто вижив. Дався взнаки спад кiлькостi читачiв, їх не-довiра до нової пропозицiї на ви-давничому ринку. Другий перiод - "уявної стабi-лiзацiї". Для нього характерне формування нового порядку на ринку преси i розширення пропозицiї з боку електронних ЗМК. Полiграфiчнi видання у цей перiод полiпшили своє оформлення, деякi з них стали видаватися за кордоном. Знизився iнтерес до суспiльно-полiтичних видань, а також до релiгiйної та культурної преси. Новiтнiм етапом став етап "боротьби за ринок". Тепер уже кожне видання зму-шене вiдбивати свiй сегмент ринку вiд конкурентiв. Якi ж видання мають най-бiльший шанс вижити в умовах ринку? Тут, окрiм багатьох рекомендацiй можна видiлити три вимоги. По-перше, вони по-винні мати солiднi кошти, якi постiйно попов-нюються за рахунок спонсорiв чи влас-ної ко-мерцiйної дiяльностi. По-друге, володiння потуж-ними джерелами свiжої iнформацiї, сучасними за-собами зв'язку i новiтньою полiграфiчною базою. По-третє, основним чинником, який визначає успiх видавництва, є кадровий склад його спiвробiтникiв. Можна констатувати, що реальні умови полі-тичного і соціально-економічного розвитку країни викликають суперечності між потребами суспільства в розширенні вільного обміну інформацією і необ-хідністю збереження окремих обмежень на її по-ши-рення. Адже в умовах інформаційної відкритості України створюються широкі можливості для вико-ристання інформаційного простору країни різними закордонними та вітчизняними організаціями у власних цілях. Їх комерційна та інформаційна ді-яль-ність часто не узгоджується, а інколи й супе-речить національним інтересам України. Без урахування державних інтересів і на-ціо-нальної безпеки відбувається комерціалізація сфери інфор-маційних послуг, куди без належного дер-жавного контролю вкладаються кошти як закор-донних, так і вітчизняних політичних і ділових кіл. Інформаційна система, що утворюється ук-раїн-ськими мас-медіа, має обмежений вплив навіть на території України, особливо у східних і південних регіонах, не кажучи вже про закордонні країни. Основні причини: інтелектуальна неконкуренто-спро-можність інформації та переважна орієнтація на традиційні носії інформації. Аналіз сучасного стану пропагандистського за-безпечення міжнародної підтримки соціально-по-літичних та економічних реформ в Україні свідчить про неспроможність відповідних органів на су-час-ному етапі виконувати на належному рівні пос-тавлені завдання. З одного боку, намагання про-пагувати за кордоном досягнення України, звертати увагу на її проблеми на шляху до демократичного суспільства, правової держави та цивілізованої ринкової реформи є безсистемно-епізодичними. З другого - наша інформаційна система часто не готова до відповідного реагування тоді, коли на замовлення тих чи інших сил країна піддається необ'єктивній критиці.
1 2 3 4 5 Категория: Журналістика \| Добавил: Aspirant (05.05.2015)
Просмотров: 524 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: