РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Правка - Журналістика - Реферати - Каталог статей

Правка як практична реалізація висновків редакторського аналізу, що передбачає внесення змін до тексту. Основні завдання правки: усунення огріхів, виявлених під час редакторського аналізу і не виправлених під час авторського доопрацювання; досягнення виразності і ясності формулювань; перевірка фактичного матеріалу; усунення хиб структури, мови і стилю; ідейне збагачення твору. Основні правила виправлення тексту: доречність, одноступеневість, зрозумілість, компактність. Різновиди правки: за ступенем і характером змін у тексті (правка-скорочення, правка-обробка (правка-доопрацювання), правка-переробка, правка-вичитування), за суб’єктом виконання (авторська, редакторська, коректорська). Правка-скорочення як спосіб досягнення стислості викладу без втрат для змісту. Чинники, що викликають правку-скорочення: нестача місця на шпальті, недоліки літературної форми твору, перевищення договірного обсягу матеріалу, невідповідність матеріалу його жанру, причини кон’юнктурного характеру. Типологія скорочень: змістових блоків, внутрішньотекстові. Способи правки-скорочення: посилання, умовні скорочення, абревіатури, скорочення абзаців, використання шрифтів дрібнішого кеглю. Правка-обробка (правка-доопрацювання) як найбільш поширений різновид редакторської роботи. Розмаїття операцій правки-обробки: скорочення, дописування, усунення логічних помилок і композиційних недоліків, удосконалення мовно-стилістичних засобів, зміна заголовків тощо. Правка-переробка як різновид творчості, що передбачає кардинальну зміну первісного авторського варіанту тексту. Причини правки-переробки: погане стилістичне оформлення матеріалу, жанр не відповідає темі, надмірна кількість логічних помилок, тема не розкрита. Техніка правки-переробки, обережність в її застосуванні. Правка-вичитування як читання тексту “наскрізь”. Різновиди правки-вичитування: редакторська, коректорська. Загальна методика вичитування. Аспекти попередньої роботи над рукописом: з’ясування незрозумілих літер, цифр і знаків, повторюваних знаків, що потребують одноманітного оформлення, особливостей орфографії та пунктуації, авторського стилю і манери викладу. Методичні прийоми вичитування: одночасність сприйняття змісту тексту і типових повторюваних операцій; вертикальний контроль (контроль за відхиленнями в оформленні однотипних елементів); двоступеневе вичитування. Специфікація вичитування. Компенсаційна коректурна правка як спосіб збереження необхідного обсягу тексту. Види компенсаційної правки: правка при вставленні додаткового тексту, правка при видаленні тексту або незаповнених місць полоси. Основні прийоми компенсації при вставленні додаткового тексту: видалення тексту, без якого можна обійтися; зменшення до мінімуму міжслівних пробілів; зменшення міжлітерних просвітів під час фотонабору; вгонка коротких кінцевих рядків (її різновиди); об’єднання двох або декількох абзаців (за умови, що кількість знаків у кінцевих рядках менша, ніж місткість рядка даного формату); видалення міжрядкових пробілів шляхом заміни кількох заголовків врозріз тексту заголовками у підбір з текстом. Основні прийоми компенсації при видаленні тексту або незаповнених місць полоси: вставлення нового тексту замість видаленого (коли видалення призводить до необхідності набирати багато рядків); збільшення міжслівних пробілів до гранично припустимого розміру у виправленому і сусідньому (сусідніх) рядків; вигонка повних кінцевих рядків, коли через видалення або технічні умови кількість рядків на полосі менша за норму; розподіл абзацу на декілька; виведення частини тексту у виноску; введення додаткового ступеня рубрикації. Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в іншу позицію. Приклад. Переставлення літер у словах, слів у реченні, речень в абзаці, НФЄ у блоці, блоків у дискурсі. Часто цей метод використовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення. Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязі зберегти всі складові частини авторського тексту, а, отже, обсяг повідомлення не змінюється. Таким чином, авторський оригінал залишається майже незміненим, як цього й вимагають норми авторського права. Проте і такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов'язково повинен узгоджувати з автором, інакше можна порушити хронологічну послідовність подій, логічних зв’язків тощо. Видалення Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку. Приклад. Видалення використовують для усунення зі слова зайвої літери, двічі набраного одного й того ж слова, речення чи навіть НФЄ. Видаляють також ті речення чи НФЄ, які повторюють інформацію, що відома реципієнтам із попереднього тексту чи вже є в їх тезаурусі. Видаленню підлягають також компоненти, незрозумілі для тієї чи іншої читацької групи. Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається ком пресування інформації в повідомленні. Виправлення методом видалення є елементарно простим на мікрорівнях, проте може вимагати досить складного попереднього аналізу на макрорівнях (наприклад, під час видалення непрямих повторів). Загалом же, це виправлення нетрудомістке. Поряд із тим, інколи можна ненавмисно видалити компонент тексту, в якому, крім відхилення, є ще й цінна інформація. Таким чином, видалення вносить в авторський оригінал зміни, що суперечать нормам авторського права. Тому їх обов'язково слід погоджувати з автором. Заміна Заміною називають такий метод формалізованого виправлення, коли в повідомленні на місце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють інший, без помилки. Метод заміни використовують тоді, коли відхилення неможливо позбутися ні методом протиставлення, ні методом видалення. Порівняно з іншими методами заміна складніша, оскільки вимагає одночасно видалення і вставлення тексту. Іноді спрощує виконання заміни тексту із помилкою (текст-прототип), який полегшує пристосування до авторського стилю. Внаслідок заміни обсяг повідомлення змінюється несуттєво (стає більшим чи меншим). До негативних наслідків виправлення методом заміни, особливо на макрорівнях, належить те, що редактор вносить у текст зміни, проти яких автор може запропонувати авторові виконати заміну самостійно. Негативною характеристикою заміни є також можливість ненавмисного видалення з повідомленні цінної інформації, а також можливість внесення редакторам недостовірної інформації. Крім того, трудомісткість заміни значно вища, ніж у переставленні і видаленні. Вставлення Вставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення з повідомлення помилки в позицію, де вона є, додають потрібний компонент. На практиці вставлення дуже широко використовують на мікрорівнях, оскільки під час набирання текстів видалення літер є найчастішим видом помилки (спотворення). Значно рідше вставлення використовують на макрорівнях (наприклад, вставлення речення в НФЄ чи НФЄ у блок). Практично редактори ніколи не виконують вставлення на рівні блоків (у випадку відхилень на рівні блоків роблять самі автори). Вставлення на макрорівнях збільшує обсяг авторського оригіналу, що, у принципі, належить до негативних характеристик цього методу. Проте, з іншого боку вставлення можуть зробити повідомлення зрозумілішим. Найістотнішою негативною характеристикою є те, що редактор, не маючи тексту-прототипу, повинен пристосувати текст вставлення до авторського стилю. Таке пристосування є, звичайно, важким. Під час його виконання редактор також може внести в повідомлення недостовірну інформацію. Тому такі виправлення слід обов’язково погоджувати з автором. Вставлення виправлення великого обсягу часто вимагає від редактора, щоб він замінив автора, сягнувши його кваліфікованого рівня. Отже, серед інших формалізованих виправлень цей метод є найтрудомісткішим. Спеціальні методи Спеціальні формалізовані методи використовують здебільшого для виправлення компонентів нетекстової частини оригіналу. До числа спеціальних методів належать: - виправлення таблиць (наприклад, треба переставити назви стовпців на місце назв рядків, а назви рядків — на місце назв стовпців); - виправлення ілюстрацій (наприклад, треба змінити насиченість кольору); - виправлення проекту видання (наприклад, необхідно втягнути абзац на задану величину вліво). Спеціальні методи, як правило, несуттєво змінюють повідомлення, але при цьому вимагають від редактора детальних знань щодо технології такого виправлення. Скорочення Скороченням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення, коли методом видалення окремих компонентів з повідомлення скорочують його обсяг. При цьому зовсім не обов'язково, щоби компоненти, які видаляють, містили помилки. Типовими прикладами необхідності є газетні повідомлення, що повинні займати площу не більшу, ніж визначено на сторінці, або радіо - чи телеповідомлення, які мусять чітко вкладатися у час передачі. Скорочення допомагає скомпресувати інформацію в повідомленні, не вимагаючи великої кількості процедур і пристосування до авторського стилю. Недолік же полягає в тому, що частину інформації при цьому втрачають. Скорочення повідомлення вимагає обов’язкового погодження з автором. Скорочення найефективніше виконувати в такий спосіб: - визначити рівень, на якому слід провести скорочення; - вибрати шкалу для експертних оцінок; - біля всіх компонентів визначеного рівня поставити експертні оцінки, що вказують на ступінь відповідності компонента основній темі повідомлення; - видалити з повідомлення компоненти, оцінки яких свідчать про те, що вони найменше стосуються основної теми повідомлення. Опрацювання Опрацюванням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, коли в повідомленні роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому загалом ступінь редагованості повідомлення не перевищує 25 - 30%. Опрацювання, як правила, використовують стосовно тих повідомлень, які мають порівняно велику кількість помилок. Опрацювання дає змогу значно вдосконалити повідомлення, однак водночас веде до появи змін у тексті, необхідності пристосування до авторського стилю, а також можливості ненавмисною спотворення інформації. Опрацювання є трудомісткою процедурою. Перероблення Переробленням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує 30— 50%. Цей метод, як правило, застосовують до таких повідомлень, автори яких подають цінну для реципієнтів інформацію, проте мають низький кваліфікаційний рівень. Завдяки використанню цього методу вдасться суттєво піднести науковий та мистецький рівень повідомлень. Серед негативних характеристик методу слід назвати: - наявність у тексті максимальних за обсягом змін (автори сприймають такий метод виправлення негативно, якщо його використовують без їх згоди); - необхідність пристосування до авторського стилю, що пов'язане зі значними труднощами; - найвища серед усіх методів виправлення (формалізованих і неформалізованих) трудомісткість виконання. Застосувати перероблення слід у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора. Неформалізовані (творчі) виправлення, наслідком яких є ступінь редагованості повідомлення понад 50%, не можна вважати редагуванням, їх слід розглядати як літературний запис авторського повідомлення іншою людиною. 6.2.4. Виправлення поліграфічних видань Під час поліграфічного відтворення видання використовують два види виправлень: компенсаційні та не компенсаційні. Виконання компенсаційних виправлень означає, що кількість видаленого тексту чи площі ілюстрації повинна дорівнювати кількості встановлюваного тексту чи заміна одного компонента на інший, еквівалентний за площею. Особливо часто такі компенсаційні виправлення використовували в традиційній (некомп’ютерній) технології верстання видань. Зараз же, коли переверстування в НПС відбувається автоматично, такий вид виправлень використовують переважно тоді, коли усувають помилки, допущені працівниками самих ЗМІ. Серед некомпенсаційних виправлень виділяють: - вставлення чи видалення порожніх рядків; - об’єднання кількох абзаців в один чи поділ одного абзацу на кілька нових; зменшення чи збільшення міжлітерних віддалей (апрошів) у фрагменті тексту (трекінг, кернінг); - зменшення чи збільшення міжслівних пробілів у фрагменті тексту; - зменшення чи збільшення міжрядкових віддалей (інтерліньяжу) у фрагменті ; - зменшення чи збільшення міжабзацних віддалей у фрагменті тексту; - зменшення чи збільшення кегля шрифту у фрагменті тексту; - зміна гарнітури шрифту у фрагменті тексту (лише для тих гарнітур, які забезпечують значно більшу чи меншу кількість літер за одиницю площі, ніж попередня гарнітура); - зменшення чи збільшення кількості кінцевих рядків в абзацах; - зменшення чи збільшення абзацного відступу у фрагменті тексту; - видалення частини тексту (ілюстрації) з видавничого оригіналу чи вставлення додаткового тексту (ілюстрації) у видавничий оригінал. Редактор повинен слідкувати, щоби кількість некомпенсаційних виправлень, які прямому видаленні чи вставленні тексту у видавничий оригінал (останній із лічених методів), була якнайменшою. Некомпенсаційні виправлення слід здійснювати насамперед усіма іншими вказаними вище методами. Іноді на етапі поліграфічного відтворення трапляються випадки, коли в поліграфічний продукт потрібно внести виправлення, не передбачені видавничим оригіналом. Це може виникнути з вини автора через неякісне готування авторського оригіналу; з вини редактора через неякісне опрацювання видавничого оригіналу: може бути й так, що автор вирішив удосконалити свій оригінал. У наш час встановлено юридичні норми, які визначають такі обсяги авторських та видавничих виправлень, при яких ЗМІ не вираховують з автора чи редактора коштів за завдані збитки. Проте дотримуватися встановлених обсягів виправлень на практиці не завжди вдається. Тому при перевищенні встановленого максимального обсягу вартість виправлень оплачує той, з чиєї вини їх внесли (автор, редактор, перекладач, укладач, конструктор, художник тощо). 6.2.5. Основні вимоги до редакційних виправлень, що визначають їх методику: 1) не починати виправлення, не познайомившись із усім текстом, не зрозумівши його загальні переваги, особливості й недоліки, не визначивши головні завдання редагування; 2) виправляти лише після того, коли встановлена й точно сформульована причина незадовільності тексту й вирішено спосіб її усунення; 3) не виходити за межі дозволеного редакторського втручання в текст, тобто вносити лише ті зміни, що відповідають авторському задуму; 4) обмежуватися мінімумом виправлень, намагаючись якомога менше віддалятися від авторського тексту й користуватися для виправлень авторськими мовними засобами; 5) піддавати гострій самокритиці кожне виправлення, для того порівнювати коректовану (виправлену) фразу з початковою, перевіряючи, чи не втратила вона після виправлення якихось відтінків змісту, чи не набула змісту, котрою автор у неї не вкладав , і обов’язково прочитати кожну виправлену фразу у контексті, зіставляючи її з попередніми й наступними фразами; 6) узгоджувати всі виправлення з автором, оскільки будь-яке редакційне виправлення слід розглядати лише як пропозицію редактора авторові. 6.2.6. Недоліки методів виправлення 1. Переставлення. Переваги: - не вимагає пристосування до авторського стилю; - обсяг авторського оригіналу зберігається; - в авторському тексті змін нема. Недоліки: - можливе ненавмисне спотворення послідовності подій чи логічних зв’язків. 2. Видалення. Переваги: - не вимагає пристосування до авторського стилю; - обсяг авторського оригіналу зменшується; Недоліки: - в авторському тексті виникають зміни ; - можливе ненавмисне видалення цінної інформації; - вимагає пристосування до авторського стилю; 3. Заміна . Переваги: - є текст – прототип, який полегшує підробку під авторський стиль; - обсяг переважно не змінюється. Недоліки: - в авторському тексті виникають зміни; - можливе видалення цінної інформації. 4. Вставлення. Переваги: - повідомлення може стати зрозумілішим; Недоліки: - нема тексту-прототипу; - в авторському тексті виникають зміни; - вимагає пристосування до авторського стилю; - обсяг повідомлення зростає. 5. Скорочення. Переваги: - не вимагає пристосування до авторського стилю; - обсяг оригіналу зменшується; Недоліки: - в авторському тексті виникають зміни ; - частина інформації втрачається. 6. Опрацювання. Переваги: - є текст – прототип, який полегшує підробку під авторський стиль; - є можливість вдосконалення повідомлення. Недоліки: - вимагає пристосування до авторського стилю; - можливе спотворення інформації. 7. Перероблення. Переваги: - є можливість піднести науковий та мистецький рівень повідомлення. Недоліки: - є максимальні зміни; - вимагає пристосування до авторського стилю; 6.2.7. Основні завдання та найважливіші правила виправлення тексту Виправлення - приведення компонента повідомлення, що містить помилку, виявлену в процесі контролю, у відповідність із нормативною базою. Практична реалізація висновків редакторського аналізу – це виправлення тексту, основні завдання якого полягають у наступному:* усунення хиб, які виявлено під час редакторського аналізу тексту й не виправленого під час авторського його доопрацювання;* надання творові належного політичного звучання, ідейне його збагачення;* досягнення виразності та якості кожного формулювання;* перевірка фактичного матеріалу;* усунення хиб структури, мови й стилю;* проведення редакційно-технічного опрацювання рукопису. У теорії та практиці редагування склалися основні правила виправлення тексту: 1. Виправлення є доречним тоді, коли його потрібність можна довести. Редактор має в разі пояснити, чому він прийняв те чи інше рішення. При цьому докази на кшталт “звучить”, “не звучить”, “не подобається” тощо, звичайно, не можна визнати переконливими. 2. Виправлення має бути одноступеневе: виправляючи рукопис треба намагатися усунути всі (навіть дрібні - !!!) хиби одразу. 3. Всі виправлення треба вносити якнайретельніше; вони повинні легко читатися й займати на сторінці щонайменше місця. 6.3. Роль комп’ютерного редагування для усунення з повідомлення помилок Визначення меж автоматизації редакційного етапу тісно пов’язане з аналогічною проблемою щодо можливості усунення в повідомленні абсолютно всіх помилок. У кінцевому результаті воно зводиться до відповіді на питання: чи можна на 100% автоматизувати редакційний етап? Відповідь на поставлене питання така: коли навіть людина – редактор не може усунути з повідомлення ні практично, ні теоретично всіх помилок, то цього тим паче не зможуть здійснити і СР. Враховуючи таку відповідь, правильніше поставити питання так: чи може в наш час СР забезпечити вищий або хоча б такий самий ступінь редагованості, як людина - редактор? Думаємо, що відповідь ні в кого не викликає сумніву: ні, поки що не може. Скажемо більше: в наш час ступінь редагованості, який забезпечують СР, є значно нижчим, ніж у людей – редакторів. Проте така відповідь не повинна вести до припинення досліджень і конструювання СР. Адже те, що системи комп’ютерного перекладу забезпечують значно нижчу якість роботи, ніж люди - перекладачі, зовсім не призвело до припинення розроблення СКП, а, навпаки, викликало появу на ринку ще більшої їх кількості. Враховуючи сказане , спробуємо визначити, що ж стримує розвиток СР. Почнемо з операцій контролю. Конструктори СР могли висловити працівникам ЗМІ таку пропозицію: дайте нам повний перелік норм редагування, формалізуйте їх – і ми сконструюємо на основі цих норм СР. Проте, як виявляється, формалізація норм редагування – вкрай складне завдання. Так, значно чи майже повністю можуть бути формалізовані лише ті норми, які можна подати у вигляді параметрів, списків, шаблонів і моделей. На жаль, поки що не можуть бути формалізовані норми, які мають форму положення. Останній, як правили, стосується смислового (семантичного) аспекту редагування повідомлень. Тепер звернемось до операцій реконструкції. У ТП виправлення помилок редактор у більшості випадків робить вручну, оскільки виправлення суттєво впливають на семантику повідомлення, а семантичне опрацювання повідомлення в системах усіх видів поки що автоматизовано мінімально. У невеликій частині випадків автоматизовані чи автоматичні виправлення здійснюють кількома способами: по–перше, СР здійснюють виправлення в пакетному режимі, тобто самостійно від першого до останнього виправлення (ефективність такої реконструкції найнижча); по – друге, СР здійснюють виправлення в діалоговому режимі на безальтернативній чи альтернативній основі. Безальтернативні виправлення передбачають, що СР пропонують редакторові лише один варіант реконструкції, який редактор може прийняти, відхилити або запропонувати свій. Альтернативні виправлення передбачають, що СР пропонують редакторові кілька варіантів реконструкції, з яких він може вибрати один; відмовитись від запропонованих і ввести свій; відмовитися від виправлення взагалі. Сказане дає підстави стверджувати, що в наш час у СР практично в повному обсязі можуть бути автоматизовані операції, які не виключають аналізу семантики повідомлення, й лише мінімально – операції, пов’язані зі семантикою. Отже, на сучасному етапі бар’єром у розвитку СР є семантика повідомлень. Решта бар’єрів, як це буде показано нижче або вже успішно подолані, або для їх подолання нема істотних перешкод крім фінансових. Виконаний вище аналіз дає всі підстави для того, щоб зробити ще один висновок: у наш час, коли СР ще не можуть замінити людину – редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей – редакторів. У цьому зараз полягає основна функція СР.
1 2 3 4 5 Категория: Журналістика \| Добавил: Aspirant (21.04.2015)
Просмотров: 443 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: