РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Історичне значення Донцовського «Вістника» - Журналістика - Реферати - Каталог статей

Історичне значення Донцовського «Вістника» Донцовський ЛНВ («Вістник») мав величезний вплив на весь свій час. Кожний час має свій дух і свої вимоги. У добу сумнівів і непевності діяльність Дмитра Донцова здійснювалась у річищі найпосутніших потреб українства. За визнанням Михайла Сосновського, «ЛНВістник не був єдиним українським виданням, присвяченим питанням культури, науки, літератури й суспільно-політичного життя, але він був єдиним, що кидав нове світло на українські проблеми, по-новому підходив до окремих питань і по-новому їх інтерпретував. Характер, стиль, ідейна наснага, постійна свіжість і оригінальність ЛНВістника стають дуже виразними, коли журнал порівняти з іншими тогочасними періодичними виданнями, які появлялися на західніх українських землях, на еміграції та на українських землях під більшовицьким пануванням. Не треба великих зусиль, щоб побачити, що це були два різні світи, два полюси, на яких люди однієї нації говорили різними мовами» [1]. Сосновський говорить про «велику павзу» між двома світовими війнами, під час якої виросло і сформувалося унікальне покоління українців, які вписали одну з найяскравіших сторінок в історію України. «Українське культурне, літературне й суспільно-політичне життя 20-х і 30-х років тісно зв'язане з «Літературно-Науковим Вістником» та «Вістником», журналами, що їх редагував Д.Донцов протягом 1922-1939 років. ЛНВістник, а далі «Вістник» відіграли велику й важливу ролю в процесі формування української духовости на всіх українських землях між двома світовими війнами. Можна сказати, що українська людина тридцятих-сорокових років, головно зі західньоукраїнських земель, досі носить на собі відбиток впливу цих двох журналів з періоду «великої павзи», про яку колись писав Донцов у ЛНВістнику і головним актором якої він передусім був» [2]. Донцова годі зрозуміти з точки зору «об'єктивної» науки, на яку, без врахування дійсного стану справ, посилаються його критики. Під питання було поставлено саме майбутнє української нації. Аркадій Животко намагався бути «відстороненим»: «Приступивши до реалізації цього завдання, редакція розгорнула його в напрямі безоглядної боротьби з традиціями й ідеями, якими жив «Літературно-Науковий Вістник» у минулих роках. Зокрема виступає проти ідеї демократизму в українському житті, висуваючи натомість ідеологію т.зв. українського націоналізму» [3]. Критика демократизму в ЛНВ («Вістнику»), яка, очевидно, не подобалася відомому історику української преси, насправді не заперечувала інтелектуалізм. Навпаки, середовище вістниківців плекали есеїстичне, тобто творче і суб'єктивне мислення, неможливе без власного погляду на речі й незалежної точки зору, яку, однак, обов'язково треба було відстоювати. О.Ольжич писав до Дмитра Донцова 2 лютого 1934 року: «Гадаю, що «Вістникові» треба більше уваги віддавати критиці. І то не чекати оказій в роді появи збірки поезій чи нового журналу, а постійно реферувати літературні поточні прояви в нашій періодиці. Нічого так дошкульно не відчуваємо всі ми, як саме браку докладної, пристрасної, неприхильної критики. Вона є завжди і коригуюча, і стимулююча. Недостача критики власне і створює в значній мірі недостачу інтересу до літератури, оту «порожнечу», що в неї даремна річ кричати» [4]. Неординарність журналу підтверджують сучасні дослідники: «Самобутність і незалежність - ті риси, які визначали обличчя видання, що мало свій стиль, характер, ідейну спрямованість» [5]. Тодішнє покоління молоді шукало виходу з історичного роздоріжжя, відповіді на запитання, чому були програні визвольні змагання і що слід робити для того, щоб перемогти. До цього покоління належав і Євген Маланюк. «Але від того першого числа ЛНВ - вже дихнуло на нас першим передчуттям можливої відповіді. Це вже було щось якби прорив облоги, якби вихід в широкий світ (...) після довгого спаралізування» [6]. Позиція Дмитра Донцова була виразною і загальнозрозумілою. «В усім - в белєтристиці, в літературній критиці, в наукових статтях і споминах, старалася редакція дати вираз одній загальній ідеї, - протесту проти пасивного відношення до окруження» [7]. Це і приваблювало інтелектуальну молодь. Чіткість позиції та однозначність політичних бажань були вимогою доби. У січні 1926 року, у рік виходу у світ «Націоналізму», Дмитро Донцов писав: «Минулий щойно рік приніс для нас дві важні надії - повільну ліквідацію ягелонської ідеї тут, приспішену ліквідацію войовничого комунізму - там, і - скріплення польсько-російської приязні. (...) Більш як коли-будь, потрібна нам тепер одноцільна політика, а не «автономічна» платформа тут, а «радянська» там. Більш як коли-будь... Але менше, як коли-будь думається в нас про се» [8].Донцовська наполегливість і послідовність не минули марно. Йому «вдалося зробити в Галичині те, чого не спроможна була зробити жодна політична організація - повести за собою ціле покоління молоді, вселити в нього віру у свою націю, виховати гордість і жертовність, впевненість у власних силах, дати орієнтири на перспективу. Можна сказати, що вся творчість, редакторська й видавнича політика Д. Донцова були підпорядковані ідеї нації й позбавлені «малоросійської шатості», з якою він так нещадно боровся» [9]. До вістниківського середовища належали навіть такі автори, які, можливо, і не поділяли націоналістичної ідеології. Проте всі вони були мобілізовані за покликом часу. «Цей журнал був найбільше репрезентативним органом української літератури не тільки на західноукраїнських землях, але і на еміграції» [10]. Розуміння місця і значення ЛНВ («Вістника») для української суспільно-політичної та естетичної думки, для української духовності в наш час формується надзвичайно повільно, долаючи переважно політичну інерцію, успадковану від радянських часів й експортовану до нас вже після незалежності ідеологію постмодернізму (тоталітарного лібералізму). За висловом Майї Леськової, «Літературно-Науковий Вістник», редагований Д.Донцовим, був у 20-30-ті роки нашого віку тим типом часопису, який продовжував власну самостійну думку й самодіяльність, викристалізовував елементи національного життя, охоплював усі інтереси та проблеми з духовної, суспільної та політичної сфер, гуртував навколо себе народні сили, і в першу чергу, інтелігенцію» [11]. < мети» окресленої досягти щоб нація, йти повинна яким шлях, вказували доби, міжвоєнної вимоги на відповідь дати зуміли «вістниківців», школу літературну витворили землях, західньоукраїнських особливо суспільства, колам широким досить ідеї свої прищепити Донцова, редакцією за вийшли які «Вістника», річників половиною з шість і Вістника» «Літературно-Наукового «Одинадцять правді: історичній відповідають цілком Сварник Галина> Література 1 Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. - Нью-Йорк; Торонто, 1974. - С. 178. 2. Там само. - С. 175. 3. Животко А. Історія української преси. - Мюнхен, 1989-1990. - С. 248. 4. Сварник Г. Листи О.Ольжича до Дмитра Донцова // Українські проблеми. - 1994. - ч.4-5. - С. 134. 5. Сварник Г. Дмитро Донцов як редактор «Літературно-Наукового Вістника» (1922-1932) і «Вістника» (1933-1939) у Львові // Українська періодика: історія і сучасність: Матеріали другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Львів, 1994. - С. 155. 6. Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень.- Торонто, 1966. - Т.2. - С. 375. 7. Донцов Д. Три роки відновленого Л.Н.Вістника // Літературно-Науковий Вістник. - 1925. - Ч. 7-8, - С. 337. 8. Донцов Д. Від Пілсудського до Скшинського // Літературно-Науковий Вістник. - 1926. - Ч. 1. - С. 73. 9. Сварник Г. Редакторська та видавнича діяльність Дмитра Донцова львівського періоду (1922-1939) // Україна в минулому. - Київ; Львів, 1996. - Вип. 9. - С. 162. 10. Семчишин М. Тисяча років української культури. - Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1985. - С. 501. 11. Леськова М. «Літературно-Науковий Вістник» як культурологічне джерело духовного відродження української нації (20-40-ві роки ХХ ст.). - Київ, 1996. 12. Сварник Г. Дмитро Донцов як редактор «Літературно-Наукового Вістника» (1922-1932) і «Вістника» (1933-1939) у Львові // Українська періодика: історія і сучасність: Матеріали другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Львів, 1994. - С. 156.
1 2 3 4 5 Категория: Журналістика \| Добавил: Aspirant (23.04.2015)
Просмотров: 480 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: