Реферат на тему Воєнні конфлікти та способи їх вирішення - Військова кафедра - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Воєнні конфлікти та способи їх вирішення. Зростання конфліктності в сучасному світі та способи їх залагодження дають підстави для висновку, що в осяжний період ймовірною формою вирішення територіальних, соціальних, економічних, національно-етнічних, ідеологічних, релігійних, культурних та інших протиріч залишиться застосування військової сили. В цій ситуації проблеми зміцнення воєнної безпеки України, участь нашої держави у світовій системі збереження миру як завдання воєнної організації України (далі: воєнна організація держави – ВОД), передбачають розробку і застосування на практиці нових підходів до запобігання та врегулювання воєнних конфліктів. (Воєнна організація держави є охопленою єдиним керівництвом сукупність військових формувань, промислових, воєнно-наукових, військово-навчальних і забезпечувальних структур та органів управління ними, яка створює належні умови для збройного захисту національних інтересів держави від зовнішніх і внутрішніх воєнних загроз). Готовність виділити певні військові контингенти до складу сил ООН для проведення, згідно з рішенням Ради Безпеки, воєнних (миротворчих) дій задля припинення агресії окремих держав чи груп держав, а також підтримання миру і безпеки в різних регіонах світу, передбачена Воєнною доктриною України. Оцінка характеру воєнних конфліктів, до вирішення яких залучається ВОД, з’ясування причин і джерел їх виникнення, окреслення етапів їх перебігу є першочерговим завданням для визначення умов запобігання і врегулювання цих конфліктів воєнно-політичними засобами. Саме тому науково обгрунтована типологія та класифікація воєнних конфліктів набуває принципового значення. Типологія (від грец. відбиток, форма, зразок і слово, знання) – метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленовування системи об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі (чи типу). Типологія – один з найважливіших засобів та прийомів теоретичного аналізу воєнного конфлікту. Сенс її полягає в тому, що, розглядаючи воєнний конфлікт багатосторонньо, у різних аспектах, вона дозволяє об’єктивно оцінити його, найповніше зрозуміти його специфіку. Водночас типологічний аналіз дає можливість окреслити загальні й істотні характеристики, ознаки, сторони воєнного конфлікту, визначити його місце і вплив на сучасний світ. Класифікація (від лат. розряд, клас, роблю, розкладаю) – система субпідрядних понять будь-якої галузі знання чи діяльності людини, представлена у вигляді різного за формою подання (схеми, таблиці). Використовується як засіб встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів, а також для орієнтування різних понять чи відповідних об’єктів. Класифікація здійснюється на науковій основі і дозволяє прогнозувати невідомі ще факти та закономірності . Типологічний і класифікаційний аналіз – поширені дослідницькі методи, що застосовуються вітчизняними і зарубіжними вченими для пізнання конфліктів. Головними розбіжностями в їхніх підходах є вибір різних критеріїв для аналізу. Типологічна процедура, як певне узагальнення, використовується у вигляді класифікації воєнних конфліктів. У марксистсько-ленінській теорії основним критерієм воєнних конфліктів вважається їх класовий, соціально-політичний і конкретно-історичний характер. Основні вимоги до їх типології і класифікації були сформульовані засновниками марксизму-ленінізму лише до однієї з форм таких конфліктів – війни. Історичною підставою цієї теорії є зв’язок війни з епохою. Відповідно до цього, війни розрізняються за історичними типами. Відтак, у марксистсько-ленінській воєнній історії прийнято вирізняти війни періодів рабовласництва, феодалізму, капіталізму та сучасної епохи. Типи воєн, згідно з цією класифікацією, визначаються соціально-політичними протиріччями кожної епохи. Концепція вирізняє такі основні типи воєн: війни між державами двох протилежних суспільних систем; громадянські війни між пролетаріатом і буржуазією – війни між народами та монополіями; війни між імперіалістичними державами і народами, що борються за свою незалежність; війни між імперіалістичними державами. За соціально-класовою спрямованістю усі війни поділяються на два роди – справедливі і несправедливі. На цій основі здійснювалась класифікація воєнних конфліктів за історичними епохами та соціально-політичним змістом. Однак, не заперечуючи правомірності такої типології, необхідно визначити вади цього підходу при дослідженні сучасних воєнних конфліктів. По-перше, такі підстави були істотними для воєн минулих епох. По-друге, однобічність цієї типології полягає в тому, що обмежено розглядається лише одна з форм воєнного конфлікту – війна, тоді як нині домінуючими стають інші його форми. По-третє, вада такої типології полягає і в тому, що вона спирається тільки на класовий характер воєнного конфлікту, не враховуючи інших соціальних суб’єктів.Інший підхід до класифікації війн і воєнних конфліктів застосовують воєнні експерти США і НАТО. Вони звертають увагу насамперед на воєнно-стратегічні та воєнно-технічні аспекти, поділяючи війни за масштабами і засобами застосування на: загальні ядерні; загальні звичайні; ядерні війни на театрі воєнних дій; звичайні війни на театрі воєнних дій. При реалізації своєї стратегії глобального домінування, зіткнувшись із конфліктами нижчого рівня, ніж глобальні війни, американські вчені розробили концепцію воєнних конфліктів різної інтенсивності, в якій розглядається весь їх спектр – від „незначних” до глобальної війни. При цьому, війна з використанням ядерної та інших видів зброї масового ураження, а також загальна війна на театрі воєнних дій визначаються як воєнний конфлікт високої інтенсивності. Інші війни, що проводяться з обмеженими цілями, належать до конфліктів середньої інтенсивності. Решта акцій, від воєнних до психологічних, об’єднуються в конфлікти низької інтенсивності. Критерієм справедливості вважається прийняття рішення на ведення війни законною владою, якщо при цьому немає інших засобів досягнення політичних цілей. Вивчення воєнних конфліктів на основі їх інтенсивності дозволяє планувати необхідні заходи щодо своєчасного реагування на них ще на етапі їх зародження. При цьому втрачається зміст протиріччя, яке сторони прагнуть розв’язати, нівелюється інформація про цілі та інші характеристики, що складають соціально-політичні ознаки війни. Спробу пристосувати марксистсько-ленінську типологію воєнних конфліктів до сучасних умов, доповнивши її підходами західних експертів, здійснив А. Клименко. Запропонована ним класифікація конфліктів механічно поєднує соціально-політичні і воєнно-стратегічні критерії без достатнього їх обгрунтування і взаємного узгодження. Визначення термінів і критеріїв типології та класифікації конфліктів здійснювали й фахівці Упсальського університету (Швеція) в рамках Uppsala Conflict Data Prodject, оприлюдненого у щорічнику Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру. Вони розрізняють великі збройні конфлікти, які характеризуються як використанням збройної сили військовими формуваннями двох чи більше урядів або одного уряду та, принаймні, одного збройного угруповання – це призводить до загибелі не менше тисячі осіб протягом року боротьби за владу та (або) контроль над територією. За цією класифікацією, великі збройні конфлікти поділяються на великі міждержавні збройні конфлікти (Ерітрея – Ефіопія) та великі внутрішні збройні конфлікти (автономний край Косово та Метохія в складі Республіки Сербія). Останні, у свою чергу, поділяються на конфлікти з іноземним військовим втручанням (Демократична Республіка Конго, Сьєрра-Леоне, Східний Тимор в Індонезії) та конфлікти без такого втручання [6] (Ангола, з грудня 1998 р.; Афганістан, 1992 – 2001 рр.; Ліван). Недоліком цієї класифікації є те, що дослідники предмет конфлікту визначають на основі двох підстав – боротьби за території чи боротьби за владу. Питання типології і класифікації воєнних конфліктів перебувають у центрі уваги й українських фахівців. Грунтовну класифікацію воєнних конфліктів на підставі сукупності найістотніших показників, що визначають їх характер, здійснив Г. Костенко. За його методологією, показники класифікації формуються з урахуванням спільності їх однорідних істотних ознак – правових, культурних, соціально-політичних, стратегічних та якісних. Новизна запропонованої Г. Костенком методології дозволяє перейти від систематизації агресій до класифікації збройних конфліктів. Значний внесок у вирішення проблеми типології та класифікації зробив Г. Перепелиця. Обравши за мету пошук і розробку специфічних критеріїв типології воєнно-політичного конфлікту, визначення рівня їх узагальнення з урахуванням усіх його головних аспектів, дослідник запропонував новий підхід до розв’язання цієї проблеми: розмежування формальної та змістової класифікації воєнно-політичних конфліктів (об’єкта дослідження). Поняття „тип” містить у собі явища, зведені до певної групи за найзагальнішими та найістотнішими ознаками. Типологічна процедура визначається за істотними родовими ознаками й критеріями воєнного конфлікту. Вона має формальну класифікацію, оскільки, таким чином, обмежується зміст понять і збільшується їх обсяг. Методика аналізу передбачає визначення такої послідовності проведення типологічної процедури дослідження: спочатку визначаються типи воєнних конфліктів, потім проводиться класифікація їх видових відмінностей. Критерії розподілу досліджуваного об’єкта на типи: ступінь охоплення дійсності, сфера дії об’єкта, типи сторін – учасників конфлікту, соціально-політичний лад, характер соціально-політичних відносин, ступінь організації, ступінь ескалації. Для воєнного конфлікту найбільш загальною (й істотною) ознакою є, насамперед, протиріччя. Воно, з одного боку, визначає всі зв’язки і риси воєнного конфлікту, з іншого – певну систему відносин. Характер протиріччя залежить від сторін, що його утворюють.Тип сторін визначається природою основних складових її суб’єктів. Ними, як відомо, виступають соціальна група, соціальна верства, держава, воєнно-політичний блок держав, суспільство. Усі ці суб’єкти відрізняються ступенем своєї організації, утворюючи вертикальну структуру. Ієрархія відносин між суб’єктами подана таким чином, що суб’єкт нижчого рівня входить до складу суб’єктів вищого рівня. Водночас кожен суб’єкт може діяти як у складі суб’єкта вищого рівня організації, так і самостійно. Кожен суб’єкт воєнного конфлікту, незалежно від його рівня, може бути одночасно включеним до чотирьох типів структурних відносин: внутрішніх, зовнішніх, вертикальних, горизонтальних. Отже, за типом суб’єктів, рівнем їх організації і структурою відносин воєнні конфлікти утворюють чотири типи: внутрішньогоризонтальні, внутрішньовертикальні, зовнішньогоризонтальні, зовнішньовертикальні. До внутрішньогоризонтальних належать конфлікти між соціальними групами одного рівня всередині певних соціальних верств, держави або суспільства в цілому. Такі конфлікти, залежно від природи соціальних верств, є внутрішньокласовими, внутрішньонаціональними, внутрішньоетнічними, внутрішньорасовими, внутрішньоконфесійними, внутрішньорегіональними. Соціальні групи в таких типах конфліктів можуть складатися з військових, які застосовують військову силу для захоплення політичної влади в країні. Це характерно для держав, де немає повноцінного громадянського суспільства, де соціальні верстви не виявляють політичної активності. Приклад – воєнний конфлікт у Гватемалі. Якщо соціальні групи – суб’єкти конфлікту тісно пов’язані з різними соціальними верствами, то внутрішньосоціальні конфлікти переростають у внутрішньодержавні. Суб’єктами їх стають різні соціальні верстви. Прикладом такої трансформації воєнного конфлікту з одного рівня на інший у рамках цього типу є таджицький воєнний конфлікт 1993 року. Спочатку він розвивався між кулябською й ленінабадською клановими групами в боротьбі за політичну владу, а з розширенням масштабів збройного протиборства переріс у міжрегіональний і міжконфесійний конфлікт усередині держави. До внутрішньогоризонтального типу воєнного конфлікту належать внутрішньодержавні міжетнічні, міжрегіональні, міжкласові, міжконфесійні конфлікти. До нього належать також внутрішньоблокові конфлікти. Нарешті, найвищим рівнем внутрішньогоризонтальних воєнних конфліктів є внутрішньосуспільний конфлікт. У загальнополітичній і науковій літературі такі конфлікти відомі як громадянські війни. Саме вони характеризують якісний стан суспільства. Приклад – громадянська війна в Афганістані (1992 – 2001 рр.). Однак внутрішній конфлікт може спалахнути не тільки між рівними типами суб’єктів, а й між суб’єктами різного рівня, утворюючи внутрішньовертикальні воєнні конфлікти. До цього типу належать конфлікти між суб’єктами різного рівня всередині спільної соціальної організації, між групою й соціальними верствами в країні, між групою й державою всередині країни, між соціальними верствами й державою всередині країни, між воєнно-політичним блоком і державою – членом блоку. Прикладом внутрішньовертикальниого конфлікту є грузино-осетинський воєнний конфлікт 1992 – 1993 років, суб’єктами якого стали соціальна верства (осетинське населення) та соціальна група іншої соціальної верстви (грузинські кланові угруповання, які намагалися втримати своє політичне панування в Південній Осетії). Конфлікт в Афганістані свідчить, що коли екстремістських груп у країні кілька і їх потужно підтримують певні соціальні верстви, то держава руйнується. Після зруйнування держави воєнний конфлікт перетворюється з внутрішньогоризонтального на внутрішньовертикальний – між соціальними збройними угрупованнями за політичне панування в країні чи в окремих її регіонах. Якщо ж у протиборстві з державою соціальній групі вдається втягнути в конфлікт (у ролі суб’єкта) соціальну верству, тоді він перетворюється на конфлікт між соціальною верствою й державою. Сюди правомірно було б віднести придністровський конфлікт 1992 року, абхазький конфлікт 1993 року. Суб’єктами цих конфліктів, з одного боку, виступає сама держава, а з іншого – певна соціальна верства країни. Зовнішньогоризонтальні воєнні конфлікти відрізняються від внутрішніх тим, що учасниками їх є суб’єкти однакового рівня, які, проте, належать до різних соціальних систем. Це конфлікти між соціальними групами, що належать до різних соціальних верств; конфлікти між соціальними верствами в різних державах; конфлікти між державами, що належать до різних воєнно-політичних блоків або тими, що до них не приєдналися. Зовнішньогоризонтальні воєнні конфлікти розгортаються на різних соціальних рівнях (соціальні групи, соціальні верстви, держави, коаліції держав). Вони взаємозалежні і розвиваються шляхом ескалації й деескалації.Коли перехід кожної з протиборчих сторін від одного рівня до іншого відбувається неодночасно, то виникають зовнішньовертикальні воєнні конфлікти. До них належать конфлікти між суб’єктами різного соціального рівня: між соціальними групами однієї держави і соціальними верствами іншої, між соціальними групами й іноземними державами, між соціальними верствами й іноземними державами. Така ситуація характерна для воєнного конфлікту між Таджикистаном і фундаменталістськи налаштованими ісламськими верствами Афганістану. Отже, соціальна типологія характеризує воєнні конфлікти за місцем та взаємодією соціальних одиниць в структурі суспільства. Проте тип протиріччя визначається не тільки природою соціальних розбіжностей, але й предметом, через який воно виникає. Тому було б недостатньо обмежитися лише соціальною класифікацією воєнного конфлікту, не доповнивши її предметною. Підставами для виникнення протиріччя можуть бути різні предмети, на основі яких, за твердженням Г. Перепелиці, необхідно виокремити шість предметних типів воєнних конфліктів: територіальний, соціальний, економічний, державно-інституційний, ідеологічний, культурний. Предметом територіального типу є панування над певною зоною географічного простору чи території. До нього слід віднести воєнні конфлікти на території республік колишньої СФРЮ, в Придністровському регіоні Республіки Молдова, в Лівані, між Ерітреєю та Ефіопією. Джерелом соціального типу конфлікту є зростання переваги одних соціальних верств та груп над іншими. Приклад – воєнний конфлікт в Таджикистані. Економічний тип конфлікту виникає через претензії на володіння економічними, природними ресурсами і матеріальними цінностями (громадянська війна в Анголі). Особливість державно-інституційного типу воєнного конфлікту (Демократична Республіка Конго, Східний Тимор – Індонезія) полягає в тому, що його предметом є державні інститути й апарат, який реалізує політичну владу. Ідеологічний тип конфлікту може виникати на релігійній, расовій, етнічній основі. Його предметом є різні ідеологічні цінності, що сповідуються певною соціальною верствою чи групою і використовуються в системі політичної влади (Боснія і Герцеговина, Македонія, автономний край Косово та Метохія в складі Республіки Сербія). Зіткнення соціальних верств і народів, що належать до різних культур, породжує культурний тип конфлікту. Він спрямовується на стримування чи нав’язування чужих мов і культур, які відрізняються своїми ідеалами й способом життя (республіки колишньої СФРЮ). Враховуючи динамічний розвиток інформатизації світової спільноти, доцільно виокремити предметний тип воєнних конфліктів майбутнього – інформаційний, де предметом є інформація, яка, на відміну від інших ресурсів, придатна для багаторазового використання численними користувачами. Отже, поєднання соціальної й предметної класифікацій характеризує воєнний конфлікт за його соціальним рівнем, а також природою його соціальних суб’єктів і типів протиріч, що виникають між ними. Однак у контексті типологічного аналізу не можна обійтися без змістової класифікації, яка акцентує увагу на розкритті внутрішніх специфічних зв’язків і відносин, переборюючи цим обмеження формальної класифікації. Така класифікація важлива ще й тому, що насправді не існує воєнних конфліктів, які б точно відповідали тому чи іншому типові й не мали певних рис, властивих іншим типам конфліктів. Змістова класифікація передбачає дослідження різноманітності воєнних конфліктів через врахування ознак, що їх відрізняють, відображення особливостей перебігу конфліктного процесу. Вона розкривається через поняття „форма”, „вид”, „рід”. Форма віддзеркалює особливості взаємодії протиборчих сторін у воєнному конфлікті. Змістова класифікація передбачає врахування особливостей перебігу конфліктного процесу: інтенсивність і ступінь ескалації, масштаб, можливості його врегулювання та ймовірні наслідки. Категорія вид передбачає класифікацію воєнного конфлікту через різні ознаки його основних елементів – мети, засобів конфліктуючих сторін, конфліктної діяльності і конфліктних відносин, що визначають зміст конфлікту. Поняття „вид” віддзеркалює протиріччя, яке лежить в основі воєнного зіткнення двох протиборчих сторін, але не дає відповіді на запитання, яку політичну мету висуває і вирішує кожна з них, не вказує на воєнно-політичну спрямованість їхніх дій. Вона виражається через термін рід воєнного конфлікту. Політична мета не тільки відображає предмет конфлікту, але й формує певну спрямованість дій стосовно конфронтуючої сторони. Ця спрямованість може бути подвійною: вона припускає захоплення предмета конфлікту або ж його захист за умови, що сторона цим предметом володіє. Залежно від характеру політичних цілей, воєнні конфлікти поділяються на загарбницькі (Ефіопія – Ерітрея) й конфлікти, що пов’язуються із захистом території, населення, атрибутів політичної влади, економічних ресурсів, матеріальних і духовних цінностей (Демократична Республіка Конго, Таджикистан, республіки колишньої СФРЮ).Результати аналізу можуть застосовуватися в галузі державного і військового управління. Вони доповнюють теоретичні знання у сфері морально-психологічного та інформаційно-пропагандистського забезпечення життєдіяльності збройних сил та інших структур воєнної організації держави. Оскільки воєнна організація є головним засобом воєнного конфлікту, то саме вона виступає критерієм розподілу конфліктів на: воєнні конфлікти із застосуванням регулярної армії; із застосуванням поліції; воєнні конфлікти, реалізовані органами безпеки; воєнні конфлікти, здійсненні за участю недержавних збройних формувань. Безумовно, в будь-якому воєнному конфлікті можуть брати участь усі перелічені елементи воєнної організації, але домінуюча роль належить лише одному з них згідно з чим і відносяться до роду. Принцип багатосторонності дозволяє класифікувати якісні риси цілей і способів конфлікту та їх кількісні показники – масштабність цілей і засобів застосування. За цим критерієм воєнні конфлікти розподіляється на два види: тотальні і обмежені. Конфлікти, для врегулювання яких залучаються складові ВОД, мають переважно обмежений характер. Конфліктна діяльність і конфліктні відносини, що виникають при цьому, зумовлюють особливості перебігу воєнного конфлікту, найважливішими характеристиками яких є: види воєнних дій, форми прояву та форми перебігу конфлікту, масштаб, інтенсивність, наслідки конфлікту. Залежно від виду воєнних дій, конфлікти поділяють на наступальні, оборонні, маневрені та позиційні. Всебічна класифікація воєнного конфлікту пов’язана з виокремленням його основних форм прояву й існування. Форма прояву характеризує ступінь видимості конфліктів, що відбуваються, а форма існування наголошує на особливостях способу взаємодії протиборчих сторін. Форми прояву воєнних конфліктів визначаються методами використання військової сили, згідно з якими вони бувають прихованими і явними. Всі воєнні конфлікти, для врегулювання яких залучаються складові ВОД, за своєю формою є явними. Якісне поєднання різних елементів у змісті воєнного конфлікту обумовлює різні форми його існування. Перевага тих чи інших конфліктів залежить від конкретної політичної мети протиборчих сторін, їх економічних і військово-технічних відносин, розміщення та співвідношення політичних сил, внутрішньополітичної ситуації і міжнародної обстановки, стану розвитку військової сили. Важливою характеристикою воєнного конфлікту є його інтенсивність. Критеріями інтенсивності є якісні параметри зброї, що застосовується, кількість втрат і рівень руйнувань, кількість задіяного особового складу і використаних ресурсів, темпи вирішення поставлених завдань, часові рамки конфлікту. Відповідно до цих критеріїв, воєнні конфлікти поділяються на конфлікти високої, середньої (Афганістан у 1992 – 2001 роках, Ангола, республіки колишньої СФРЮ, Ерітрея – Ефіопія) і низької інтенсивності (Абхазія, Придністровський регіон Республіки Молдова, Східний Тимор в Індонезії). Масштаб воєнного конфлікту характеризується двома критеріями: географічною ознакою й терміном перебігу. За географічною ознакою виокремлюють світові, регіональні та локальні воєнні конфлікти. За терміном перебігу – тривалі (Ангола, Афганістан, Демократична Республіка Конго, Ліван) та короткочасні (Придністровський регіон Республіки Молдова). За наслідками для кожної сторони воєнні конфлікти поділяють на успішні й невдалі. Успішними вважаються ті, в результаті яких досягається перемога над супротивником і повна чи часткова реалізація поставлених цілей. Невдалі конфлікти – коли одна зі сторін не досягає поставленої мети, визнає свою поразку й змушена капітулювати. Аналіз воєнних конфліктів, до врегулювання яких залучаються складові Воєнної організації держави, свідчить, що їх різноманіття доповнюється здатністю до трансформації. Таким чином, типологічний аналіз засвідчує, що воєнний конфлікт проявляється через його формальну і змістову класифікації і з плином часу може змінюватися. Кожна форма, вид та рід воєнного конфлікту відповідають певній стадії його розвитку. Тому поряд з аналізом структурно-змістових аспектів, що розглядають воєнний конфлікт як соціально-політичне явище, необхідно виявляти й динаміку його розвитку.Наведена класифікація грунтується на дослідженні характерних ознак і відмінностей вже існуючого воєнного конфлікту як наслідку протистояння сторін (без акцентування на передумовах цього протистояння). Протистояння ж виникає у сфері діяльності держав, суспільних інститутів, соціальних верств, груп, окремих індивідуумів на основі їх ставлення до подій, предметів, явищ і стосується прийняття ними тих чи інших рішень (управлінських) на основі певних знань, умінь, навичок та під впливом отриманої інформації. Саме ці особливості, тільки в площині інформаційного протиборства, яке супроводжує виникнення, розвиток і завершення збройного конфлікту в усіх його структурно-змістових аспектах, спробуємо простежити, розглядаючи в наступних публікаціях теоретичні засади інформаційної боротьби і конкретні приклади проведення інформаційно-психологічних операцій у воєнних конфліктах останніх десятиліть. Література: 1. Шкідченко В. П. Деякі шляхи подальшого розвитку нормативно-правової бази забезпечення воєнної безпеки України // Наука і оборона. - 2000. - №3. С. 3 — 10. 2. Шаравов І. До питання про інформаційну війну та інформаційну зброю // ЗВО, 2000, №10. С. 2 – 5. 3. Костин Н. А. Общие основы теории информационной борьбы // Военная мысль, 1997, №3. С. 44 – 50. 4. Перепелиця Г. М. Воєнно-політичний конфлікт: методологія дослідження та врегулювання: Автореф. дис.. д-ра політ, наук: 23.00.02 / Інст. держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України. - К., 1996. – 38 с. 5. Костенко Т. Ф. Типи, види воєнних конфліктів та їх класифікація // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 2 / За заг. ред. Гуменюка Б. І. 6. СІПРІ 2000: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер. з англ. / Стокгольм. міжнар. ін-т дослідж. миру. Укр. центр екон. і політ. дослідж. ім. О. Разумкова: Редкол.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін. - К.; Заповіт, 2001. – 668 с. Бібліографічний опис статті: Шевченко О. Збройні конфлікти та шляхи їх врегулювання // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C.28-37
1 2 3 4 5 Категория: Військова кафедра \| Добавил: Aspirant (15.07.2013)
Просмотров: 954 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: