Реферат на тему Організація виховної роботи в підрозділі мирного часу - Військова кафедра - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Організація виховної роботи в підрозділі мирного часу. ВСТУП Важливою умовою будівництва сучасних Збройних Сил з високим морально-психологічним станом особового складу є виховна робота. Через свою специфіку, яка випливає з особливостей ідейно-патріотичного, військового, морального, естетичного розвитку особистості, формування в неї почуття громадянського та військового обов’язку. Необхідність виховного впливу на духовний світ і поведінку військовослужбовців обумовлено, по-перше, неможливістю автоматичного, без свідомої діяльності, збагачення внутрішнього світу воїнів ідейно-політичними, морально-психологічними, естетичними цінностями захисту своєї країни: по друге, важливістю відповідного обсягу, змісту структури духовних інтересів військовослужбовців їх військово-функціональним обов’язкам (більш духовно розвинена, з гідними і шляхетними потребами людина може бути надійною умовою захисту свого народу); по-третє, наявністю відчутних відмінностей серед особового складу, які пов’язані з особливостями їх соціального, інтелектуального та культурного розвитку, ставлення до матеріальних, духовних і моральних цінностей і норм, що зобов’язує суб’єктів виховної діяльності диференційовано підходити до виховання кожного військовослужбовця. Правові, моральні та організаційні основи виховної роботи базуються на концептуальних положеннях конституції України, військового законодавства, воєнної доктрини України. Вона спирається на багатовікову історію українського державотворення, вироблену впродовж віків самим народом національну систему поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну позицію та ціннісну орієнтацію особистості, в ході якого здійснюється засвоєння людиною соціального досвіду. Загальнолюдських цінностей, норм поведінки та її всебічний розвиток. Зрозуміло, що суспільство, держава залежно від мети, потреб, конкретних соціально-політичних умов існування виробляють певну модель виховання всіх категорій військовослужбовців та членів їх сімей, систему діяльності у сфері підготовки молоді до військової служби. Виховна робота у Збройних Силах та інших військових формуваннях України – це система організаційних, морально-психологічних. Інформаційних, педагогічних, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів гуманістичного світогляду, правової свідомості і особистих якостей, необхідних для військової служби, а також забезпечення високої бойової і мобілізаційної готовності органів управління, з’єднань і частин, військової дисципліни та соціальної справедливості у стосунках між військовослужбовцями, начальниками та підлеглими, морально-психологічної готовності особового складу до захисту суверенітету, територіальної цілісності Української держави. 1. завдання та форми виховної роботи в підрозділі. робота командира по забезпеченню високої військової дисципліни, створеннф в колективі здорового морально-психологічного клімату Система виховної роботи у військових формуваннях включає суб’єкт та об’єкт виховного процесу, програму діяльності, організацію та керівництво виховною роботою. До суб’єктів виховної роботи належать командири, штаби, органи виховної роботи. Об’єктом виховної роботи є особистість військовослужбовця, всі категорії особового складу та працівників військових формувань України, членів їх сімей і колективу в цілому. Головною метою виховання воїнів є формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття різнобічних інтелектуальних, духовних, моральних надбань досягає достатнього розвитку як військовий професіонал, здатний захистити український народ, незалежну Україну. Основними принципами виховної роботи є: національно-патріотична спрямованість та врахування суспільно-історичного досвіду у підготовці військовослужбовців до захисту держави; залежність змісту, форм і методів виховної роботи від завдань, покладених на військові формування, суспільно-економічних умов їх виконання, вікових, індивідуальних психофізіологічних особливостей особового складу; орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності, конституційні права та свободи, обов’язки особистості; органічне поєднання виховної роботи з національними, культурологічними, етнічними та релігійними традиціями, історією боротьби українського народу за свою незалежність, забезпечення гармонізації національних відносин, виховання самовідданості, готовності до самопожертви заради захисту своєї Батьківщини; позапартійність, що означає виключення можливості впливу окремих політичних сил; безперервність, узгодженість та спадкоємність у виховній роботі; професіоналізм, науковий підхід у підготовці та здійсненні виховної роботи, застосуванні сучасних технологій виховного процесу; поєднання державних, громадянських та особистісних інтересів військовослужбовців, військових фахівців у галузі військової техніки, мистецтва тощо. Сукупність принципів є тим механізмом, за допомогою якого здійснюється перетворення можливостей виховного процесу в дійсність. Зміст виховної роботи розкривається через її основні напрямки і завдання. До основних напрямків виховної роботи відносяться такі: Морально-психологічне забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових формувань. Морально-психологічне забезпечення військової дисципліни та профілактика правопорушень. Інформаційно-пропагандистське забезпечення, ідеологічна робота. Культурно-виховна і просвітницька робота, організація дозвілля. Військово-соціальна робота. Кожний з напрямків виховної роботи конкретизується виконанням багатьох завдань. Назвемо лише деякі з них: виховання у військовослужбовців глибокого почуття любові до України, її народу; доведення та роз’яснення особовому складу військ державної політики, вимог Конституції України, військового законодавства; роз’яснення суті, значення військової дисципліни, вимог Конституції України, законів, загальновійськових статутів, наказів командирів щодо її зміцнення, підтримання і частинах і підрозділах здорового морально-психологічного клімату; роз’яснення особовому складу внутрішньої і зовнішньої політики держави та необхідності підтримання органів управління з’єднань та частин у постійній готовності до виконання завдань за призначенням, виховання високої пильності та дотримання військової таємниці; виховання у військовослужбовців високих моральних і бойових якостей на історичних традиціях Українського народу, свідомого ставлення до виконання військового обов’язку; організація гуманітарної підготовки та інформування всіх категорій військовослужбовців, працівників та членів їх сімей; пропаганда духовної, історичної та культурної спадщини Українського народу, сприяння подальшому розвитку української культури, культури народів та етносів, що населяють Україну; забезпечення зразковості офіцерів, прапорщиків, молодших командирів у виконанні своїх службових обов’язків, бездоганної поведінки і справедливого ставлення до підлеглих; вивчення та корегування соціально-психологічного клімату у військових підрозділах, їх згуртування, утвердження пріоритетності високоморальних, гуманних норм у взаєминах військовослужбовців, культури поведінки; підвищення рівня правової культури, вивчення положень загальновійськових статутів, пропаганда чинного законодавства у військовій сфері; сприяння соціально-психологічній адаптації військовослужбовців відповідно до військового фаху; висвітлення релігії як духовного надбання Українського народу, її ролі у відродженні Української нації, пропаганда моральних цінностей як альтернативи бездуховності, аморальності; здійснення соціально-правових заходів щодо сприяння військовослужбовцям і працівникам Збройних Сил, членам їх сімей соціальної допомоги та відповідних компенсацій; створення у військових і трудових колективах соціальних умов і гарантій, які забезпечили батальйон нормальну життєдіяльність. До керівництва виховною роботою висуваються високі вимоги: воно повинно бути глибоко науковим, тобто здійснюватись на ґрунті широкого використання наукових знань в галузі управління військової справи, педагогіки, психології, соціології, інших наук; конкретність, тобто зміст і методи керівництва вихованням військовослужбовців повинні бути максимально наближеними до конкретних умов, тобто до завдань, які вирішуються Збройними Силами, конкретними військовими колективами. Не менше значення мають конкретні умови життя і побуту особового складу, його соціально-політичні і релігійні орієнтації, національно-етнічні характеристики, освітній та культурний рівень, психологічні особливості, рід занять до військової служби; керівництво виховною роботою повинно мати комплексний характер, тобто забезпечувати єдність всіх напрямків виховання воїнів; здійснення виховного впливу на всі категорії військовослужбовців; постійний вплив на всі сторони бойової підготовки, життя і діяльність військових колективів як в мирний умовах, так і в бойовій обстановці; творче використання в роботи з особовим складом багатого досвіду виховної роботи, соціально-психологічного забезпечення, накопиченого в попередні періоди розвитку Українського війська в різних умовах військової діяльності; ретельний і обґрунтований підбір, розстановка безпосередніх організаторів і виконавців виховної роботи; важливе значення мають контроль і перевірка виконання, головний сенс яких полягає у забезпечення єдиного розуміння прийнятого рішення і його виконання, попередження можливих помилок і недоліків в алгоритмі дій, корекції та створенні необхідних умов для успішної реалізації поставленої мети; регулярне і компетентне підведення підсумків виховної роботи, визначення її ефективності і дієвості, прискіплива оцінка внеску кожного учасника в досягнення результату. Отже, керівництво виховним процесом передбачає відповідний науково-методичний рівень його організації, наявність підготовлених кадрів та готовність реалізувати поставлену мету. Основні завдання виховної роботи на сучасному етапі: Формування у офіцерів патріотичних світоглядних позицій, навчання їх сучасним технологіям управління військовими колективами, індивідуально-виховної роботи з підлеглими. Таким чином, на перший план ставиться завдання “виховання вихователів”. Розв’язувати проблему необхідно через: удосконалення тематики в системі командирської і професійної підготовки, де розглядаються психолого-педагогічні проблеми; створення школи передового досвіду у військових частинах; більш активне залучення до цієї роботи зборів офіцерів, атестаційних комісій, інших громадських організацій військових колективів. Оздоровлення морально-психологічного клімату у військових колективах, зміцнення дисципліни і правопорядку. Головне в реалізації цього напрямку – збереження життя і здоров’я особового складу, безпека військової служби. Необхідно підняти рівень організації виховної профілактичної роботи, особисту відповідальність офіцерів за виконання службових обов’язків, вивчати і знати молодь. Підвищення рівня інформаційно-пропагандистського забезпечення повсякденної життєдіяльності військ (сил), яке має нести випереджувально-наступальний характер. Мета інформаційно-пропагандистського забезпечення військ – це підвищення рівня обізнаності особового складу з питань державотворення, зовнішньої та внутрішньої політики, розв’язання проблем військового будівництва. Реалізація державних програм соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей. Тому органам виховної роботи необхідно забезпечити нормальну морально-психологічну атмосферу у військових колективах, поліпшити стан соціальної роботи серед військовослужбовців та членів їх сімей. Підвищення ефективності соціально-психологічної роботи у військах. Її змістом є: Вивчення психологічних особливостей особового складу і формування у нього необхідних військово-професійних якостей; вивчення індивідуально-психологічних особливостей військовослужбовців, соціально-психологічних процесів і явищ у військових колективах для раціонального використання і прогнозування їх розвитку; професійно-психологічний добір і розподіл поповнення, психологічний аналіз умов підготовки і служби на провідних спеціальностях; формування здорового морально-психологічного стану; психопрофілактика порушень військової дисципліни у військових колективах; психологічна підготовка особового складу, організація психологічної допомоги та психореабілітація військовослужбовців, членів їх сімей і цивільних осіб; вивчення і прогнозування соціально-психологічних процесів у військах і трудових колективах, профілактика негативних проявів у поведінці особового складу; удосконалення системи визначення професійної придатності військовослужбовців згідно з психопрограмами військово-облікових спеціальностей для раціонального їх розподілу за штатом; комплектування психологічно-сумісних екіпажів, розрахунків, команд, підрозділів; допомога в організації взаємозаміни фахівців; відбір кандидатів у військові навчальні заклади, на вищі посади. Забезпечення високого організаційного змістовно-методичного рівня та ефективності культурно-виховної і просвітницької роботи. Необхідно привести її зміст, систему, стиль, форми і методи у відповідність до державної політики в галузі оборони і військового будівництва, потреб реформування і розвитку Збройних Сил. Це передбачає створення цільової програми підтримки і розвитку культури у Збройних Силах України; оптимізацію структури військових закладів культури; поширення передового досвіду військово-патріотичного виховання військовослужбовців і молоді; відпрацювання механізму координації взаємодії з державними засобами масової інформації, гуманітарно-просвітницькими структурами. Налагодження системи зв’язків органів військового управління з державними установами та громадськими організаціями з питань соціального і правового захисту допризовної молоді, військовослужбовців та військових пенсіонерів, встановлення обміну інформацією з відповідними установами щодо перепідготовки і працевлаштування військовослужбовців, які плануються до звільнення в запас, їх соціальної адаптації. Зміцнення та ефективне використання за призначенням кадрового, інтелектуального, наукового потенціалу органів виховної роботи. Головні зусилля в реалізації цього завдання зосередити на підвищенні теоретичної підготовки офіцерів виховної роботи в галузі військової педагогіки та психології, соціології, історії України та її Збройних Сил, озброєнні їх систематизованими знаннями методологічних засад військового виховання та морально-психологічного забезпечення діяльності військ, форм та методів виховної роботи та морально-психологічного забезпечення щодо підтримання високої бойової готовності, зміцнення військової дисципліни, управління морально-психологічним станом підрозділів. Формування системи роботи органів військового управління щодо зміцнення військової дисципліни і правопорядку Під системою роботи щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку в частині (підрозділі) розуміється погоджена в часі, змісті і засобах, формах і методах послідовність дій посадових осіб з профілактики правопорушень. Для розробки системи в умовах конкретної військової частини необхідно: Виділити на основі аналізу і прогнозування пріоритетні напрямки діяльності і поставити завдання щодо попередження негативних тенденцій. Визначити, виходячи з організаційно-штатної структури, специфіки поставлених завдань, реального стану справ і потреб, комплекс заходів з профілактики правопорушень, розподілених в часі та між посадовими особами. Розробити з урахуванням конкретних вимог статутів, наказів, директив та інших керівних документів усім посадовим особам, які мають підлеглих, функціональні обов’язки щодо підтримки правопорядку та дисципліни. Визначити найбільш ефективні форми і методи їх реалізації з встановленою послідовністю. Скоординувати зусилля усіх посадових осіб від заступників командира військової частини до командирів відділень з профілактики правопорушень. Надати їх роботі послідовно-плановий характер. Встановити жорсткий контроль за виконанням функціональних обов’язків посадовими особами, а також періодичність і форми обліку та звітності за результатами проведеної роботи. При цьому особливу увагу належить звернути на конкретизацію місця й ролі в цій роботі офіцерів управління військової частини, надання їх діяльності упорядкованого та планового характеру. Головне, щоб система роботи щодо профілактики правопорушень чітко визначала: хто і за якими напрямками здійснює роботу; які заходи і з якою періодичністю повинні проводитися для виконання поставлених завдань; як проводити ці заходи, які конкретно при цьому форми і методи використовувати. Часто виникають запитання, пов’язані з тим, як оформити систему роботи щодо профілактики правопорушень документально. Варіанти можуть бути різними. Вивчення досвіду передових військових частин свідчить, що найбільш доцільно оформити цю систему наступними документами: Рішення командира полку про зміцнення військової дисципліни. Воно видається, як правило, на рік. В ньому належить відобразити наступні позиції. У констатуючий частині: короткий аналіз реального стану правопорядку та дисципліни за минулий рік; причини і умови, які сприяли скоєнню правопорушень; прогноз на наступний рік можливих факторів, умов і обставин, які негативно впливають на стан правопорядку та дисципліни і які необхідно попередити або нейтралізувати. У директивній частині: визначити завдання основним категоріям посадових осіб штабу, тилу, виховних структур, військовим дізнавачам з підтримання правопорядку та дисципліни; вказати всім, хто має підлеглих, особливості роботи та пріоритети у напрямках діяльності профілактики правопорушень; встановити порядок контролю за виконанням посадовими особини своїх функціональних обов’язків з врахуванням заходів реформування Збройних Сил, а також аналізу роботи з попередження правопорушень. Таким чином, рішення командира полку є основним документом, який образно кажучи, служить “пусковим механізмом” системи профілактики правопорушень, тому що він юридично закріплює відповідальність посадових осіб з реалізацію вимог системи, і вони починають носити не рекомендаційний, а обов’язковий для виконання характер. План роботи щодо зміцнення військової дисципліни. У плані роботи щодо зміцнення військової дисципліни слід чітко визначити завдання всім посадовим особам від заступника командира полку до командира відділення, що, до якого терміну і в якій послідовності вони повинні робити для профілактики правопорушень. Для зручності використання план може бути виконаний у вигляді функціональної матриці. Щодо методичних рекомендацій з підготовки та проведення профілактичних заходів, то їх необхідність вимагає саме життя. Від кожної посадової особи, необхідно вимагати, що і до якого терміну він має зробити, але якщо йому не пояснити, як це робити, то успіх навряд чи буде досягнутий. Ці рекомендації особливо необхідні молодим офіцерам та посадовим особам, які прибули з інших військових частин і ще не засвоїли специфіки завдань, які вирішує конкретна частина. Наявність таких рекомендацій дає моральне право при здійсненні контролю відкидати заяви підлеглих посадових осіб, наприклад: “Я не знав, як це зробити”. Практика свідчить, що завдання посадовим особам щодо профілактики правопорушень, план роботи по зміцненню правопорядку та дисципліни, а також методичні рекомендації доцільно оформити як додаток до рішення, а рішення разом з додатками зареєструвати в діловодстві на окремий інвентарний номер. Що необхідно робити для впровадження цієї системи в практичну діяльність посадових осіб? Вивчені рішення і додати до нього зі всіма категоріями посадових осіб від заступника командира частини до командира відділення включно. Добитися, щоб кожний з них мав функціональні обов’язки та виписки з плану в робочих зошитах і врахував їх при плануванні особистої роботи на день, тиждень, місяць. Оформити і мати і військовій частині, кожному підрозділі до роти включно плакати, ілюстрований перелік основних заходів, які повинні проводити відповідні посадові особи щоденно, щотижнево, щомісячно. Здійснювати підведення підсумків стану правопорядку та дисципліни, роботи посадових осіб з їх зміцнення з аналізом виконання заходів наказу і заходів, виконаних в доповнення до нього. Зобов’язати посадових осіб бути готовими доповісти про виконання рішення, функціональних обов’язків з профілактики правопорушень і наслідках проведеної роботи на підведенні підсумків, а також на заслуховуваннях, які спеціально проводяться командуванням: а) у військових частинах – не менше 1 разу на місяць; б) в батальйонах, окремих підрозділах – 2 рази на місяць; в) в ротах – щотижня. Вивчати хід роботи з профілактики правопорушень щомісячно посадовими особами полку у не менш, ніж двох підрозділах. При цьому особливу увагу необхідно звернути на: повноту і якість виконання посадовими особами своїх функціональних обов’язків і заходів, передбачених планом з профілактики правопорушень; ефективність роботи, рівень її впливу на реальний стан правопорядку і дисципліни; нові прояви у взаємовідносинах особового складу і причини, які їх обумовлюють, досвід неординарного вирішення психолого-педагогічних проблем; причини і умови, які сприяють скоєнню правопорушень, відповідність попереджувальних заходів цим причинам; надання конкретної практичної допомоги посадовим особам, особливо молодим офіцерам і тим, які не мають достатнього практичного досвіду; детальне підведення підсумків зі всіма категоріями військовослужбовців, проведення роботи з досягнення реальних змін до кращого в стані правопорядку і дисципліни. Під час проведення проблемно-цільової роботи в підрозділах важливо переконати підлеглих посадових осіб у зручності сумлінного виконання своїх функціональних обов’язків для їх же службового і особистого благополуччя, ширше вживати заходи морального і матеріального заохочення, визначені статутами і наказами МО України. Такими є загальні вимоги щодо розробки і впровадження єдиної системи профілактики правопорушень. Враховуючи, що кожен підрозділ має свою специфіку, до створення системи необхідно підходити творчо і враховувати: реальний стан правопорядку і дисципліни; характер і специфіку завдань, що вирішуються; організаційно-штатну структуру, укомплектованість і район дислокації військової частини; взаємовідносини з місцевим населенням; найбільш вірогідні передумови до скоєння пригод і злочинів, короткотерміновий та довготривалий прогноз стану правопорядку і дисципліни. чітке визначення індивідуальних обов’язків, сфер відповідальності посадових осіб, контроль за їх виконанням, тобто створення і функціонування системи роботи посадових осіб спонукає кожного з офіцерів відповідально займатись своєю справою, ефективно організувати і проводити роботу щодо профілактики правопорушень. Основні фактори підвищення ефективності системи роботи щодо зміцнення військової дисципліни і правопорядку в частині (підрозділі) Ефективність діяльності офіцерів частини (підрозділу), які реалізують у своїй роботі чітку систему зі зміцнення дисципліни і правопорядку, залежить від цілого ряду об’єктивних та суб’єктивних чинників. Серед них: По-перше, розуміння важливості дисципліни в цілому і особистої дисципліни зокрема, переконання в життєвій необхідності суворого і ретельного виконання військовослужбовцями встановлених порядку і правил. Якщо відсутнє розуміння важливості дисципліни, переконання в її необхідності, то дисципліна не може бути міцною. А саме дотримання порядку і правил стає неможливим через прагнення людей ухилитись від їх виконання. Обов’язком посадових осіб частин (підрозділів) є необхідність сформувати у підлеглих зацікавленість до зміцнення дисципліни (правопорядку). Це є головний мотив суворого і точного виконання порядку і правил. Він не може бути замінений або компенсований іншим. Необхідно на переконливих фактах довести, як від дисципліни залежить бойова готовність, управління військами, бойова підготовка, утримання, експлуатація, використання техніки і зброї, повсякденна служба і бойове чергування, побут і дозвілля особового складу, моральний дух і взаємодія, стосунки у військових колективах тощо. Тут не обмежитись голими деклараціями. Особливо важливим і переконливим повинен бути показ військовослужбовцю можливих наслідків порушення ним тих чи інших правил. Суспільна думка повинна бути направлена проти порушень. Якщо в колективі відсутня атмосфера високої вимогливості, несприйняття порушень дисципліни, то намагання досягти порядку стають проблематичними. Як показують проведені опитування, тільки 36 % опитаних офіцерів вважають, що в їх колективах створена засуджуюча обстановка для порушників дисципліни. Цікаві такі факти. З 1000 військовослужбовців – свідків проявів нестатутних відносин – тільки 12% намагались заважати порушникам, 51 % засудили казармених хуліганів, але нічого не зробили, а 16 % зайняли позицію “моя хата скраю”, заявивши, що це їх не стосується. По-друге, знання тих правил, яких необхідно дотримуватись, уміння, навики і воля у їх суворому і точному виконанні. Ось чому так важливо забезпечити глибоке розуміння кожним членом військового колективу порядку і правил як найважливішої передумови високої ефективності тієї діяльності, якою вони займаються. По-третє, важливо зосередити увагу на міжособистісних відносинах військовослужбовців, а також на стосунках начальників та підлеглих. По-четверте, важливим фактором є статутний порядок. На жаль, його іноді ототожнюють лише з внутрішнім порядком в частині (підрозділі). Таке спрощене поняття суперечить інтересам справи. Забезпечити статутний порядок – це досягти чіткої організації навчального процесу, зразкового несення бойового чергування, вартової та внутрішньої служби. Статутний порядок зумовлює високу виконавчу дисципліну, здорові стосунки військовослужбовців, суворе виконання розпорядку дня, розумну організацію дозвілля особового складу. Тобто весь уклад життя, служби та побуту воїнів повинен виконуватися в суворій відповідності з дотриманням керівних документів. Статутний порядок дає чітку організацію всього укладу військового життя. Добре відомо: одними приваблюючими гаслами та закликами правопорядку не зміцнити. Хіба може бути порядок і підрозділі або частині, якщо військовослужбовці проживають в нетопленій казармі, якщо є перебої в харчуванні, забезпеченні всіма належними видами постачання? Коли загострюються такі елементарні питання, дисципліну підтримувати дуже важно. По-п’яте, до важливих об’єктивних факторів забезпечення дисципліни та правопорядку відносяться сприятливі умови в сім’ї, родині, гарнізоні і суспільстві. Завдання офіцерського складу по впровадженню системи роботи щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку у частинах (підрозділах) Розглядаючи питання теми, слід звернути увагу на те, що головним завданням офіцерського складу по впровадженню в життя системи роботи щодо зміцнення військової дисципліни та правопорядку у частинах (підрозділах) є в першу чергу суворе дотримання вимог законів та військових статутів у повсякденній діяльності всіма військовослужбовцями. Офіцер – це завжди організатор, вчитель, керівник, який відповідає повною мірою за життєдіяльність ввіреного йому колективу. І тому структура його діяльності повинна відповідати таким вимогам: Виступає як ініціатор. Створює умови, за яких військовослужбовці можуть найбільш раціонально і продуктивно виконувати покладені на них обов’язки. Створює здоровий морально-психологічний клімат, у військовому колективі. Планує всю діяльність, нормує навантаження. Ставить завдання, видає накази у відповідності зі своїми повноваженнями та обов’язками, аналізує, корегує і контролює їх виконання. Виступає як джерело енергії, стимулює, заохочує, подає приклад. Надає допомогу молодшим, найменш, досвідченим командирам (не підміняючи їх). Виступає як вихователь, педагог, систематично та цілеспрямовано впливає на духовний та фізичний розвиток особистості. Піклується про побут, харчове, медичне, грошове забезпечення особового складу, дотримання заходів безпеки військовослужбовцями, дозвілля та відпочинок підлеглих. Виступає в ролі державної особи, суворо керується вимогами законів держави, несе відповідальність перед державою. Вирішуючи проблему зміцнення військової дисципліни та формування правосвідомості військовослужбовців у військовий частині (підрозділі), необхідно в першу чергу визначатися: якого походження ця проблема, чим вона викликана, з чим пов’язана? Безумовно, ця проблема містить у собі велику кількість різноманітних взаємопов’язаних чинників та змінних причин і їх наслідків в процесі формування свідомості особистості, в тому числі і військовослужбовців. Беручи до уваги все сказане, можна зробити висновок, що це є проблемою педагогіки, але вона міцно пов’язана з такими науками, як психологія та соціологія. І тому вирішувати її треба методами, які є в арсеналі цих наук. Друга особливість цієї проблеми полягає в тому, що процес формування свідомості людини іншою людиною – це завжди процес творчий, і не завжди можна досягти у цій діяльності позитивних результатів, зводячи все тільки до проведення заходів, які батальйон на перший погляд несли тільки позитивний зміст. Будь-який захід, який проводиться у військовій частині чи підрозділі, буде мати тільки негативне сприйняття, якщо його проводить людина, яка не користується авторитетом у підлеглих. В житі вистачає прикладів коли буває достатньо одного слова, сказаного авторитетною людиною і воно буде набагато ефективнішим, ніж багатогодинна лекція чи навчально-методичне заняття, яке проводиться формально для того, щоб тільки звітувати, що воно проведене. Але це ніяким чином не говорить про те, що треба взагалі відмовлятися від проведення таких заходів інформаційного змісту, як гуманітарна підготовка, інформування, перегляд телевізійних новин, передач для військовослужбовців, підведення підсумків дня, тижня, періоду навчання тощо. Все це актуально і необхідно як матеріал для самостійного аналізу. Кожна людина в умовах, коли інформаційний голод вже не є явищем загальним, але є проблема суб’єктивно-індивідуального характеру, коли інформація стає підґрунтям для роздумів, має змогу зробити вільний вибір для себе, що є зло і що є добро. Залишається тільки проблема, як подати цю інформацію, хто її подасть і які застосовує для цього сили, форми і засоби досягнення відповідної мети. Зрозуміло, що мети досягне тільки та особа, яка здатна за рахунок своєї майстерності та авторитету вплинути на свідомість, почуття та емоції іншої людини. Тому, знову повертаючись до системи роботи офіцерського складу по зміцненню військової дисципліни та правопорядку у військовій частині (підрозділі), необхідно підкреслити, що об’єктивно молодий офіцер – командир взводу, який ще сам не адаптувався до службової діяльності, не маючи досвіду та авторитету, який треба завойовувати тяжкою працею, не в змозі повною мірою відігравати значну роль на своїй посаді. І завдання полягає не в тому, щоб примусити його одразу стати професіоналом своєї справи, а необхідно створити такі умови, за яких би він якнайшвидше пристосувався до системи діяльності досвідчених офіцерів, з яких він бере приклад. Зрозуміло, що час для цього обмежений. Один скоріше увійде в систему, інший буде просуватися більш повільно. Але за будь-яких умов цей процес буде відбуватися, і те, як він буде здійснюватися, великою мірою залежить від самої системи діяльності офіцерського складу, яка утворилася у військовій частині (підрозділі). Процес адаптації молодого офіцера до умов служби, як правило, болючий і тривалий. Допомогти цьому становленню можна тільки тоді, коли молодий офіцер прагне сам якнайшвидше вирішити свої проблеми. Тому декілька порад. Треба: почати з себе, позбавитися того, що шкодить функціонуванню системи; відчути себе частиною великого, добре відлагодженого механізму, де твоя роль має свою цінність відчути власну спроможність вирішувати покладені та тебе завдання; усвідомити свої обов’язки, чітко їх знати; усвідомити, з ким ти працюєш, на кого можна покластися; постійно вдосконалювати як свої теоретичні знання, так і практичні навички (працювати над собою), не соромитися звернутися за порадою до більш досвідченої людини); бути прикладом для своїх підлеглих, лідером колективу, завойовувати авторитет, а не втрачати його на очах підлеглих; мати власну думку, не йти на поводу у інших, відстоювати свої позиції, не поступатися власними принципами; наполегливо втілювати в життя задумане, те, що на твій погляд найбільш доцільно на даному етапі, шукати допомогу у однодумців; рішуче боротися з тими, хто заважає втіленню в життя найбільш важливого твого рішення, перетягувати таких на свою сторону; не зупинятися на досягнутому, завжди йти вперед; згуртувати колектив, особливо коли є проблема, яка стосується всього колективу; завжди поважати людей, які тебе оточують, особливо підлеглих, піклуватися про їх потреби та допомагати їм у вирішенні їх особистих проблем; дбати про себе, бути завжди готовим та спроможним вирішити будь-яку проблему, побудувати свій день так, щоб на все вистачило часу; бути завжди у курсі всіх подій, проблем, не замикатися в собі, мати товариські відносини з членами колективу; бачити в підлеглому в першу чергу людину, яка не завжди може бути такою, якою ти її хотів би бачити; кожна людина має свої переваги і вади, треба завжди наголошувати на тому позитивному, що в ній є, а не підкреслювати її недоліки; вміти вислухати людину до кінця, не перебивати її; намагатися спокійно сприймати неминуче; якщо ти не правий, треба визнати свою помилку рішуче і швидко. Будь-яка система – це завжди механізм взаємодії частин. Подібно до механізму годинника він може показувати точний час тільки тоді, коли існує взаємозв’язок складових частин його механізму. Кожен виконує свою функцію, від виконання якої залежить працездатність, ефективність, надійність, якість, міцність відповідної організації. Збройні Сили України – єдиний механізм, який повинен забезпечити мирне життя всього українського народу, і тому необхідно ще раз акцентувати увагу на тому, що виконання відповідальних завдань, покладених на офіцерський склад, залежить від рівня організованості і відповідальності кожного, спроможності кожного виконати функціональні обов’язки, від всього колективу військовослужбовців військової частини (підрозділу). Система роботи по зміцненню військової дисципліни та правопорядку у військовій частині (підрозділі) – це певний порядок у діях офіцерів, прапорщиків і сержантів по досягненню у підпорядкованих військових колективах високого стабільного рівня морально-психологічного стану особового складу, бездоганного неухильного додержання ними порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими законами України. Безумовно, ця система повинна відповідати вимогам Міністра оборони України, начальника Генерального штабу ЗС України, начальника ГУВР МО України, командувачів видів Збройних Сил, оперативних командувань та армійських корпусів, інших старших командирів і начальників. Вона включає: глибоке вивчення й осмислення офіцерами, прапорщиками і сержантами Військових Статутів Збройних Сил України, Військового законодавства України та права, наказів Міністра оборони про зміцнення військової дисципліни у Збройних Силах України на 2001 навчальний рік та інших керівних документів (в частині, що їх стосується). Регулярну роботу посадових осіб у підпорядкованих їм підрозділах по усесторонньому вивченню стану служби військ, військової дисципліни та правопорядку, виконанню у повсякденній життєдіяльності вимог законів, статутів, наказів, директив і вказівок Міністра оборони України й інших старших начальників; наданню практичної допомоги в знятті психологічної напруги у військових колективах та забезпеченні стабільного керованого морально-психологічного стану особового складу. Морально-психологічний стан особового складу – це ступінь загальної готовності військовослужбовців військових колективів до активних дій по виконанню поставлених задач. Він забезпечує інтелектуальну, емоційну та вольову єдність особового складу. У воєнний час високий морально-психологічний стан виявляється в боєздатності частин і підрозділів, результатах їхніх бойових дій. При наявності високого морально-психологічного стану вони здатні тривалий час успішно вирішувати покладені на них бойові задачі. В мирний час найважливішим показником морально-психологічного стану, особового складу є успішність виконання навчально-бойових завдань, якість несення бойового чергування, повсякденна бойова готовність, організованість і дисципліна. Заслуховування в органах військового управління звітів командирів підрозділів, інших посадових осіб про стан військової дисципліни, їх особистий внесок в її зміцнення. При цьому, так як і при роботі в підлеглих підрозділах, звертається увага на всі основні напрямки зміцнення військової дисципліни та її морально-психологічного забезпечення: підбір, розстановка, навчання і виховання кадрів (офіцерів, прапорщиків, сержантів і активістів). Контроль за їхньою діяльністю, виконанням ними своїх посадових обов’язків та надання їм практичної допомоги; вивчення та аналіз морально-психологічного стану особового складу; планування, підготовка і проведення необхідних заходів щодо його підвищення й підтримання на належному стабільному рівні; національно-патріотичне, військове, правове, морально-етичне, культурне, екологічне і фізичне виховання військовослужбовців; морально-психологічний супровід повсякденної життєдіяльності підрозділів (частин); своєчасність, повнота і якість доведення до військовослужбовців встановлених норм речового, харчового, фінансового, медичного та інших видів забезпечення; підтримання статутного порядку в частині (підрозділі) – організація бойового вишколу та служби військ. Велике значення має продумане організаційно-методичне забезпечення занять, вивчення особовим складом настанов, тактичних нормативів, проведення показових занять, обмін досвідом бойової роботи спеціалістів, ретельна підготовка техніки, організація постійного і дієвого контролю за виконанням кожним військовослужбовцем своїх функціональних обов’язків та статутних норм. Як бачимо, треба створювати умови, які батальйон сприяли бойовому вишколу і вихованню воїнів, формуванню надійного захисника-громадянина своєї країни. Сприятливі умови – це така обстановка, яка формує і зміцнює позитивне ставлення особового складу до повсякденної діяльності військ, навчально-виховного процесу, вимог статутів, наказів, директив і розпоряджень командирів та начальників. Досвідчені офіцери знають, що не стільки заходи виховують воїна, як умови, в яких він знаходиться. Тому вони в першу чергу створюють виховні, дисциплінуючі умови. Несприятливі умови – це така обстановка, яка негативно впливає на бойовий дух і морально-психологічний стан військовослужбовців, на зміцнення дисципліни, порядку й організованості, бойового чергування внутрішньої, вартової і гарнізонної служб, підвищення боєготовності підрозділів і частин, не сприяє мобілізації її духовних і фізичних сил. Таке трапляється там, де офіцерський склад не згуртований як слід і в своїй більшості не налаштований на сумлінну службу, де допускаються факти зловживання службовим становищем, нецензурщини, пияцтва, нестатутних взаємостосунків між начальниками і підлеглими, старшими і молодшими тощо. Де недостатньо приділяється увага бойовій і гуманітарній підготовці особового складу, його продовольчому, речовому, грошовому, медичному, культурно-просвітницькому, побутовому забезпеченню. Де відсутні належні умови для заняття спортом і відпочинку воїнів, процвітає казармове хуліганство та інші негативні явища. В таких умовах важко проводити виховні й морально-психологічні заходи, які часто не дають очікуваного результату. Методи морально-психологічного забезпечення військової дисципліни – це способи впливу на свідомість, психіку, діяльність, поведінку, мотиви та інтереси воїнів з метою досягнення бездоганного їх ставлення до виконання службових обов’язків. До них відносяться: метод довіри і поваги до особистості військовослужбовця; метод формування у свідомості особистості воїна (переконань, суджень, понять, оцінок); метод особистого прикладу командира (начальника); метод доручення підлеглому; метод завдання підлеглому; метод вправи з підлеглим; метод створення у військовому колективі спеціальних виховних ситуацій, націлених на формування колективної думки; метод заохочення військовослужбовців; метод осуду негідної поведінки військовослужбовця; метод примусу; психодіагностичні, психокорекційні та психореабілітаційні методи тощо. Форми морально-психологічного забезпечення військової дисципліни – це низка заходів, які цілеспрямовано плануються, ретельно готуються і якісно проводяться з метою досягнення бездоганного і неухильного дотримання всіма військовослужбовцями вимог законів України, військових статутів та моральних норм поведінки. Форми залежать від стану військової дисципліни та правопорядку в частині (підрозділі), рівня морально-психологічного стану особового складу, поставлених завдань та інших чинників. Найчастіше застосовуються такі форми, як лекції, доповіді, збори, індивідуальні й колективні бесіди, співбесіди, розмови, поради, допомога, рекомендації, консультації, вислуховування, заслуховування звітів, спонукання до прийняття і виконання зобов’язань, роз’яснення вимог військових статутів і наказів, оголошення військовослужбовцям заходів заохочення і стягнення, які передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. 2. ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ГУМАНІТАРНОЇ ПІДГОТОВКИ Методичні рекомендації щодо написання рефератів з тематики гуманітарної підготовки Реферати з гуманітарної підготовки виконують найбільш підготовлені слухачі з метою поглиблення, систематизації та закріплення одержаних знань і ви-роблення навичок самостійної роботи по вивченню тем тематичного плану гуманітарної підготовки та інших актуальних проблем. Тематику рефератів розробляють відповідні органи або посадові особи виховної роботи, що відповідають в оперативному командуванні, об'єднанні, з'єднанні, частині за організацію гуманітарної підготовки. Реферат - це своєрідний творчий екзамен, який дозво-ляє зробити висновок про рівень теоретичних знань слу-хачів, уміння застосувати їх на практиці. Матеріал рефера-ту - це виклад суті якогось питання з теорії і практики розділів тематичного плану гуманітарної підготовки. Реферат має показати якість засвоєння матеріалу, здатність до його творчого осмислення. Крім того, це мож-ливість для слухача показати знання основних першодже-рел і документів, методичної літератури з тематики гума-нітарної підготовки, уміння їх самостійно аналізувати і ро-бити свої спостереження і узагальнення. Викладення мате-ріалу має бути чітким, ясним, відповідати темі. Реферат має бути написаний грамотно, літературною мовою, розбі-рливо, охайно оформлений. Успішне написання реферату передбачає дотримання певної системи, зокрема: вибір та обмірковування теми; підбір матеріалу; роботу з першоджерелами; складання плану роботи; вивчення передового досвіду; написання та оформлення реферату; захист реферату або виступ. Вибір теми - перший та найважливіший етап підготовки реферату. Тема має відповідати інтересам слухача, його службовому досвіду, рівню його теоретичної підготовки. Під час вибору теми слухачу необхідно оцінити ступінь вивче-ності та актуальність. Кожен слухач повинен мати можливість запропонувати і свою тему, яка його цікавить. У цьому випадку тема має бути погоджена з посадовою особою або органом виховної роботи, що відповідає в оперативному командуванні, об'єд-нанні, з'єднанні, частині за організацію виховної роботи, і відповідати тематиці гуманітарної підготовки. Вибравши тему, слухач повинен отримати консультацію з визначення кола питань, що розглядатимуться, до яких першоджерел необхідно звернутися. Підбір матеріалу проводиться з метою отримання пра-вильного й достатньо глибокого уявлення про тему рефе-рату, розуміння проблеми, з'ясування основних питань, які пов'язані з темою, визначення серед них основних та дру-горядних. Цьому повинно передувати вивчення широкого кола літератури та правильний її підбір. Пошук необхідної літератури - завдання слухача. У цьому він повинен отри-мати допомогу від бібліотекаря частини, ознайомитись з алфавітними й систематичними каталогами, предметними покажчиками, довідково-інформаційною літературою, кар-тотекою журнальних та газетних статей, енциклопедични-ми словниками та іншим. Робота з літературою вимагає певних способів фіксації матеріалу. Найбільше поширення має накопичення прикладів, цитат, фактів, статистичних даних з літературних та інших джерел на спеціальних картках (аркушах паперу) або у спец-іальних зошитах, в яких сторінки розподіляються згідно з планом (розділами) реферату. При цьому обов'язково тре-ба зазначити автора книги (статті), повну назву роботи, сторінку, видавництво та рік видання. Складену бібліографію бажано узгодити у відповідному органі виховної роботи. Під час збирання матеріалу до реферату накопичується ілюстративний матеріал. Під час роботи з джерелами необхідно робити виписки важливих авторських думок та власних нотаток спосте-режень. При вивченні робіт монографічного характеру тре-ба уважно стежити за розвитком авторської думки, уміти відрізняти принципові положення від доказів, які використовує автор. Читання обов'язково супроводжується точ-ним записом найважливіших думок. У процесі вивчення матеріалу у слухача виникають свої власні міркування і висновки, які також необхідно-записати. Складання плану - відповідальний етап. Він допоможе і побачити логіку побудови реферату в цілому. Слухач складає план самостійно, тобто він має бути Індивідуальним, але включати такі обов'язкові-розділи: короткий вступ, в якому розкривається теорія питан-ня, актуальність теми, формулюються завдання реферату; основна частина (виклад змісту); підсумкова частина. Основну частину рекомендується поділити на розділи (вузлові питання), в яких висвітлюються найскладніші питання теми. Розділи слід розміщувати у порядку їх значення \| та логічної послідовності. Побудова основної частини повинна відповідати таким вимогам: повнота розкриття теми згідно з планом; конкретність і доказовість основних положень; логічність і послідовність викладу думок. Підсумкова частина повинна мати чіткі, ретельно об-мірковані висновки. Безумовно, реферат - це зовсім не висвітлення якихось наукових відкриттів, але це і не простий переказ літератури та переписування думок авторів. Він повинен відрізнятися самостійним викладом особистих думок. Слухачу треба уміти порівнювати різні погляди на проблему, приєднатися до однієї з них, при цьому обґрунтувати свій вибір конкрет-ним аналізом фактичного матеріалу, зробити узагальнення та висновки. Під час складання плану роботи необхідно враховувати, що у початковому варіанті він буде орієнтовним. Тільки під час виконання роботи і збирання матеріалу до неї план буде збагачуватися, уточнюватися і поступово переростати у докладний зміст. Дотримання цих рекомендацій є передумовою якісного відпрацювання теми реферату, досягнення мети роботи. Захист реферату проводиться під час семінарських за-нять, які можна проводити, об'єднавши групи за категорія-ми слухачів. Порядок захисту: виступ керівника роботи - 3-5хв.; виступ автора (виклад суті роботи, методів і організації досліджень, підсумки) - 10 хв. ; відповіді на запитання, виступи присутніх. Під час захисту реферату слухачеві надається мож-ливість демонстрації ілюстративного матеріалу. Захист завершується оголошенням оцінки. Викладене в даних рекомендаціях може бути покладене в основу розробки критеріїв оцінки рефератів, поданих на конкурс. Методи проведення занять з гуманітарної підготовки Згідно з Концепцією виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України гуман-ітарна підготовка е одним з головних предметів навчан-ня особового складу І включає вивчення ідейно-теоре-тичних основ державної Незалежності України, історії України, її Збройних Сил та бойових традицій, військо-вого права, основ військової педагогіки та інших гума-нітарних дисциплін відповідно до категорії військовос-лужбовців, освіти і загального розвитку слухачів. Успіх гуманітарної підготовки, як і будь-якого іншого на-вчального процесу, значною мірою залежить від правиль-ного користування прийомами та методами навчальної роботи, які забезпечують успішне вивчення програмного матеріалу, його міцне і глибоке засвоєння. Методами називають способи передачі і засвоєння знань, формування у слухачів високої національної свідомості, відданості ідеї державної Незалежності України. Вони орга-нічно поєднують викладання, навчання, керівництво пізна-вальною діяльністю і чітко визначають функції керівників і слухачів. Методи навчання можна поділити на словесні, наочні та практичні. Усне (словесне) навчання застосовується переважно при поданні нового матеріалу (розповідь, лекція, пояснення). Розповідь - це короткий, образний виклад навчального матеріалу, що містить переважно фактичні дані. Тривалість розповіді, як правило, має бути 20-30 хв. і поєднується з демонстрацією наочного матеріалу (схем, карт тощо). При вивченні тем гуманітарної підготовки з історії України, її війська доцільно проводити показ коротких відеофільмів з тематики занять. Лекція - розгорнуте повідомлення, науковий аналіз вик-ладеного матеріалу. Головне призначення лекції - допомог-ти слухачам у їхній самостійній роботі. Лекція застосовуєть-ся для викладання найважливіших тем гуманітарної підго-товки. При підготовці лекції в групах офіцерів, прапорщиків необхідно якнайширше використовувати можливості бібліо-тек, клубів частин, залучаючи до їх проведення фахівців наукових та навчальних установ. В цьому випадку доціль-но проводити загальне заняття всіх груп слухачів даних категорій. Керівникам груп гуманітарної підготовки слід пам'ятати, що при проведенні занять лекційним методом викладають-ся основні, найскладніші положення теми, аналізуються літе-ратурні джерела і даються поради, як під час самостійної підготовки працювати над визначеною проблемою. В лекції" тісно поєднуються елементи повідомлення та аналізу фактів і прикладів, пояснень і доказів, узагальнень та висновків. Основні вимоги до лекції - переконливість матеріалу, дос-тупність, міцність його засвоєння, а також застосування наочності. Пояснення - це такий вид усного мовлення, коли керів-ник прагне розкрити сутність теми, ніби відповідаючи на запитання: «Що це таке?», «Чому?», «У зв'язку з чим?», «До чого це призведе?». Цей метод доцільний при висвітленні тем з сучасної суспільно-політичної та економічної ситуації в країні. Він досягає кращих результатів, якщо підкріплюєть-ся демонстрацією наочних матеріалів. Пояснення має бути переконливим і доказовим, спира-тися на глибокі знання керівником занять навчального ма-теріалу, на систематизовані й відпрацьовані факти і при-клади, бути логічним, зрозумілим, дохідливим, послідовним і наочним, поєднуватись з іншими методами навчання. До практичних методів відносяться самостійна підго-товка та семінар. Самостійна робота слухачів - необхідний елемент на-вчального процесу. Без самостійної роботи неможливо роз-раховувати на глибоке і міцне засвоєння навчального ма-теріалу. Основне завдання самопідготовки - навчити слу-хачів працювати з першоджерелами. Слід привчати слу-хачів робити нотатки з прочитаного, використовуючи їх під час семінарів. У зв'язку з цим заступник командира части-ни з виховної роботи повинен постійно турбуватися про поповнення бібліотеки частини літературою та періодични-ми виданнями з суспільно-політичних, економічних та пра-вових питань, по можливості залучаючи для цього шефські зв'язки. При організації самостійної підготовки в групах військо-вослужбовців строкової служби важливим засобом само-стійного вивчення і закріплення навчального матеріалу може бути перегляд тематичних телевізійних передач. Велика роль у підвищенні якості самостійної підготовки належить її організації, визначенню обсягів завдання, контролю і наданню допомоги слухачам з боку керівників. Перевірка знань слухачів, глибини засвоєння ними на-вчального матеріалу проводиться під час семінарських занять з гуманітарної підготовки. До семінарських занять доцільно доручати кращим слухачам групи готувати рефе-рати з пропонованої тематики, з якими вони під час семіна-ру мають виступити. Краще, коли з одного й того ж питання готуватимуться два або більше слухачів, що мають різні погляди на висвітлення теми. Створення під час заняття проблемної ситуації підвищує інтерес слухачів до заняття і в такий спосіб сприяє активізації їх розумової діяльності. Звичайно, запропоновані методи не є догмою і не явля-ють собою спробу скувати ініціативу керівника групи гума-нітарної підготовки. Це лише поради, які можуть бути вико-ристані ним під час занять і творчо розвинуті. Методика проведення аналізу стану та підведення підсумків гуманітарної підготовки в частині (підрозділі) При підведенні підсумків гуманітарної підготовки необхід-но проаналізувати її вплив на бойову та мобілізаційну го-товність частин та підрозділів, зміцнення військової дис-ципліни, що знаходить свій вираз насамперед у морально-психологічній готовності особового складу виконати постав-лені завдання. Тобто до проблеми оцінки результативності гуманітарної підготовки треба підійти з позицій не простого констатування досягнення військовослужбовцями певно-го рівня знань, а оцінити ці знання через призму конкретних практичних результатів життєдіяльності військ. Слід враховувати те, що гуманітарна підготовка, як нія-ка інша дисципліна, дає можливість оцінити ефективність впливу форм і методів навчання і виховання на військові колективи, окремі групи і категорії особового складу. Збір та аналіз інформації про стан гуманітарної підготов-ки за вищеозначеними критеріями проводиться в окремих частинах протягом місяця під час перевірок ходу гумані-тарної підготовки та вивчення її впливу на стан справ у підрозділах. У з'єднаннях, об'єднаннях протягом місяця перевіряєть-ся не менше 10% груп гуманітарної підготовки. Групи, які пе-ревіряються, повинні мати не менше 90% особового складу. Ретельно вивчаються і узагальнюються доповіді, що над-ходять з частин, з'єднань. При вивченні стану справ з організацією та ходом гума-нітарної підготовки слід розглянути такі блоки питань: організаційне забезпечення; методичне та матеріально-технічне забезпечення; оціночні показники. У частинах при розгляді першого блоку питань проана-лізувати випадки зриву або переносу занять; для військо-вослужбовців, що пропустили заняття через виконання службових обов'язків, - проведення та рівень додаткових занять, відрив особового складу від занять, виявити його причини та характер цих причин. В об'єднаннях, з'єднаннях до цих питань додаються вив-чення якості відпрацювання установчих наказів з організації гуманітарної підготовки в підлеглих частинах, з'єднаннях, а також планування і організації інструктивно-методичних за-нять, зборів з керівниками груп гуманітарної підготовки. При розгляді другого блоку питань в частинах при підве-денні підсумків враховувати знання керівниками груп гу-манітарної підготовки керівних документів з організації гу-манітарної підготовки, рівень їх теоретичної підготовки, во-лодіння керівниками державною мовою. Необхідно оцінити здатність керівників пов'язувати те-матику занять з конкретними завданнями службово-бойо-вої діяльності, надавати заняттям з гуманітарної підготов-ки виховну направленість. У з'єднаннях, крім перерахованого вище, треба дати оцін-ку наявності посібників, наочного приладдя в частинах, уза-гальнення та розповсюдження позитивного досвіду прове-дення та організації занять. При підведенні підсумків по об'єднанню необхідно оціни-ти, наскільки інтенсивно використовуються можливості будинків офіцерів, наукових та навчальних установ. Обов'язково оцінюються якість і повнота розробки методичних матеріалів. На рівні об'єднання проводиться підведення підсумків роботи системи теоретичної підготовки та підвищення рівня професійної майстерності керівників груп та офіцерів ви-ховної роботи, що відповідають за організацію гуманітарної підготовки, теоретичний рівень та організацію зборів і інструкторсько-методичних занять. Під час підведення підсумків роботи керівників груп щодо забезпечення якісного засвоєний слухачами програми гу-манітарної підготовки необхідно ознайомитись з методич-ними матеріалами, планами, конспектами, якими користу-валися керівники протягом навчального року. При оцінці методики проведення занять звернути увагу на викорис-тання передового досвіду та досягнень сучасної вітчизня-ної та зарубіжної педагогіки та психології, відповідності форм проведення занять категорії слухачів. У частинах, з'єднаннях, об'єднаннях при визначенні кра-щих (гірших) підрозділів, частин, з'єднань використовувати оціночні показники, запропоновані Директивою МО № Д-11 від 12.09.2000. Підсумки щодо стану гуманітарної підготовки включають-ся щомісяця в доповідь командира з підсумків бойової та гуманітарної підготовки. Щоквартально в частині, з'єднанні, об'єднанні видавати підсумковий наказ з гуманітарної підготовки. Огляди з аналізом стану гуманітарної підготовки надсила-ти в управління виховної роботи Західного ОК та підлеглі частини. 3. роль та місце індивідуальної виховної роботи в підрозділі Одним із головних питань у всій системі виховного й морально-психологічного забезпечення повсякденної жит-тєдіяльності військ є індивідуальна виховна робота з військо-вослужбовцями. Ось чому для офіцерів з'єднань і частин в системі гуманітарної підготовки передбачено проведення «круглого» столу на тему «Індивідуально-виховна робота та особливості її проведення з різними категоріями особового складу».
1 2 3 4 5 Категория: Військова кафедра \| Добавил: Aspirant (15.07.2013)
Просмотров: 1404 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: