Реферат на тему УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ - Українознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ. На роковини незалежності прийнято згадувати набутки нації, народу, внесок у світову цивілізацію, відомих вчених, політиків, державців, митців, вітчизняних класиків світової літератури, знатних робітників, говорити про досягнення – вчорашні і сьогоднішні тощо. Все це вже досить відомо – як широкому загалу, так і керівникам, і все це сьогодні більш-менш доступно через літературу, інтернет тощо. Тому ми не будемо про це говорити зараз, а зосередимося на іншому – вищій доцільності державної незалежності, закономірності її реалізації для народу, нації, тих перевагах і вимогах які несе цей стан для всіх нас, наших перспективах. Часто нерозуміння загальних законів розвитку суспільства породжує питання – чи не є незалежність, особливо сьогодні в часи глобалізації, чимось надуманим, непотрібним, зайвим? Адже ж у світі інтенсивно протікають інтеграційні процеси, Європа об’єднується, а ми… роз’єднуємось… То чи є стратегічно правильним орієнтир на державну незалежність? Людство завжди було є і буде схоже на мозаїку, воно структуроване, поділене на держави, народи, нації, релігії, партії. Чому? Бо саме такий стан розділеності забезпечує динамізм розвитку цивілізації. Діє універсальний, фундаментальний закон єдності і боротьби протиріч, який і обумовлює розвиток суспільства. За цим законом оптимальний глобальний розвиток забезпечують конкурентні поля різної якості і рівнів – конкуренція держав, національних культур, мов, релігій, економік, конкуренція корпорацій, компаній, фірм, нарешті - окремих людей. Там і тоді де і коли ці конкурентні поля притлумлюються, штучно знищуються наступає застій у розвитку, стагнація, регрес. Головна причина краху всіх імперій – нищення ними конкурентних полів, які є рушієм розвитку суспільства. Сучасний процес глобалізації – радикального збільшення транснаціональних товарних і фінансових потоків, формування глобальних “полюсів впливу” виявляється на нашому континенті у створенні єдиного платіжного засобу “євро”, єдиного наднаціонального координаційного центру – Європарламенту, спрощенні подорожей з країни в країну тощо. Але це зовсім не те “об’єднання”, яке ми бачили в СРСР, це не знищення суб’єктів згаданих конкурентних полів – держав, народів і націй, це не створення єдиного “європейського народу” (на кшталт “радянського”), що мало б негативні наслідки (в СРСР ці наслідки ми вже відчули на собі), це інше – нова, більш прогресивна форма спілкування і співжиття незалежних держав і націрнально-культурних організмів. Отже, державна незалежність – не якась надумана забаганка партії чи групи “самостійників” (у нас чи де-інде), а магістральна, фундаментальна основа і умова оптимального розвитку людства. Іншими словами – фантасмагонічні моделі “єдиної держави” чи єдиної наддержави на планеті Земля, які так чи інакше висуваються і обговорюються деякими глобалістами, є суть нежиттєві, нестабільні й надумані конструкції, що суперечать фундаментальному закону єдності і боротьби протиріч. Якщо десь і колись така наддержава (суперімперія) і виникне, то негайно включаться закони гальмування розвитку (внаслідок знищення конкурентних полів) і вже незабаром ця держава розпадеться на окремі елементи, які знову включаться в конкуретний процес. Бо тільки сукупність незалежних (але тісно контактуючих) культур – запорука сталого всезагального розвитку. До речі це давно було відомо людству – згадаймо притчу про Вавілонську вежу….. Поглянемо на нашу сучасну українську державну незалежність в іншому ракурсі. Чи є вона органічною, історично виправданою, зрілою, а чи “зеленою кислицею” на цивілізаційному дереві? Безліч народів входять до поліетнічних держав. За статистикою існує близько 3 000 мов і всього лишень 200 держав. Отже, далеко не всі народи і нації “державні” – до їх когорти належать тільки найбільші кількісно і визрілі якісно. Більшість поліетнічних держав створені, або тими націями, які вже мають свої національні держави (наприклад, Швейцарія – французами, німцями, італійцями), або однією-двома домінантними націями, які є державотворчим ядром (Приклад – Індія). Де ж стоїмо ми, українці-руси (русичі) - анти? Вже ця вервечка самоназв народу свідчить про його древність, досліджену і підтверджену світовими авторитетами (“Повість временних літ”, “Історія русів”, “Історія України-Руси” М.Грушевського і т.д.). Ми не раз вже мали і державу і незалежність – Київську Русь (нашій столиці Києву – 1500 років), Галицько-Волинську державу, Гетьманщину, Українську Народну Республіку. Сьогодні ми говоримо не про здобуття, а про відновлення 10 років тому своєї незалежності і державності. І українці, очевидно, останній з 50-мільйонних народів світу, який не мав свої держави у ХХ ст. Отже, ми зріла, давно сформована культура, яка не раз витворювала державу і цілком закономірно зробила це ще раз.Ще один вимір нашої сучасної незалежної держави – питання про давність державотворчого (українського) етносу. За Гумільвим народи-нації як цілісна сутність існують протягом 1500 років. Далі – порівняно швидкий регрес, розпад, асиміляція. Нам, україцям за однією з історичних версій або саме 1500 (згадаймо давність Києва), або й більше… То чи правий Гумільов і ми як втомлена нація що втратила своїх пасіонаріїв ось-ось добігаємо кінця свого розвитку? Про яке в такій ситуації відродження можна говорити? Чи доцільна тоді для нас (саме для нас, як і для будь-якого народу в його 1500-і роковини) державна незалежність? Питання, зрозуміло, теоретичне. Але з доленосними, практичними наслідками. Що можна відповісти Гумільову? Людство знає народи-нації, історія яких спростовує його теорію 1500-літнього циклу. Скажімо, євреї. Крім того, можна вийти на новий виток розвитку – новий 1500-літній цикл – через докорінну трансформацію. Так що від нас самих, знову таки все і залежить. Напружимо зусилля, мобілізуємося, створимо нову “критичну масу” нових пасіонаріїв – забезпечимо динамізм свого розвитку, ні – будемо поволі згасати. Що дає нам незалежність і що вимагає? Гострі питання, які задає собі чи не кожен громадянин сучасної України… Отже – що дає? Те, що й іншим народам і націям – можливість бути хазяїном у себе вдома, хазяїном своєї землі, багатств, своєї долі; відчуття свободи, яке необхідне людині і нації для розкриття творчого потенціалу. І по суті більш нічого – далі все залежить від самих людей. Незалежна держава для народу – що квартира для сім’ї. Її можна і виплекати, зробити своє життя достойним, насиченим, багатим духовно і морально, а можна й занехаяти все… Незалежність дає тільки те, що все - наш вибір – залежить головним чином від нас самих, а не від когось (від хазяїна, “старшого брата” тощо). Отже, незалежність і вимагає від нас працювати і творити для себе і на себе, що завжди означає повну віддачу. Запитаймо себе – чи так ми діємо? Чи усвідомили свою незалежність. Адже, вона ніколи і нікому автоматично не приносила блага, вона тільки давала і дає шанс і можливість створити ці блага нам самим. Як же нам скористатися незалежністю на благо і на користь людей і держави? Як нам облаштувати нову незалежну Україну? По-перше, на основі внутрішнього миру, етнічної і конфесійної толерантності. Основна ідея – політична нація з українським стрижнем. По-друге, орієнтація на ринкову економіку з базисним приватним (в деяких галузях державним) сектором. По-третє, європейський вибір при багатовекторній зовнішній політиці і дотриманні принципу вищості наших національних інтересів (за відомою виграшною формулою ми як держава не повинні мати ні друзів, ні ворогів, а тільки свої власні національні інтереси). Європейський вибір передбачає у майбутньому вступ до ЄС. Щодо НАТО і взагалі воєнних блоків, то тут є дві альтернативи. Перша – грати “свою гру” – і стати на чолі нового міжнародного “клубу країн” з неядерним статусом. Це була б виграшна (оптимальна) реалізація вже існуючого стану добровільного ядерного самороззброєння (до речі рішення неоднозначного). Друга – увійти в НАТО. Тут також можливі декілька підваріантів. Перший – увійти в НАТО зі своїм статусом лідера неядерних країн, чим змінити обличчя НАТО. Думаю, що це сучасним політикам і уявити важко (бо вони живуть стереотипами і обмеженнями сучасних НАТІвських правил), але за умови подальшої трансформації НАТО – то реальна річ. Другий – увійти в НАТО на тих сучасних засадах, що й інші країни. Це основні варіанти, які можливі в перспективі незалежної України. Балансування між Сходом і Заходом – нетривкий стан, прийнятний хіба що тимчасово, в перехідному періоді. По-четверте, фундаментальна переорієнтація економіки країни з виділенням домінант: аграрної, високих технологій (космонавтика, авіація, інформаційні технології та ряд локальних проривних технічних рішень), освіти, туризму і достатніх для самозабезпечення – вугільної, металургійної, харчової та інш. галузей. По-п’яте, побудова нового українського міста і села за сучасним європейськими критеріями. Рушієм і консолідатором всіх суспільних процесів в новій Україні повинна стати нова соціально приваблива національна ідея – духовне відродження та економічний прогрес з виходом на рівень 15-20-ти найрозвиненіших країн світу. Суть цієї ідеї може бути висловлена формулою: “третя (нова) Україна-Русь – багаті люди в багатій державі”.
1 2 3 4 5 Категория: Українознавство \| Добавил: Aspirant (06.05.2013)
Просмотров: 593 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: