Реферат на тему Січовий рух на Україні - Українознавство - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Січовий рух на Україні. Напередоднi дня святого Юрiя, опiкуна воїнства, 5 травня 1900 р. в галицькому с.Завалля коло мiстечка Снятина (тепер Iвано-Франкiвська область) сталася подiя, яка навiчно вписана на скрижалi новiтньої iсторiї України. З iнiцiативи вiдомого дiяча Русько-української радикальної партiї адвоката з Коломиї Кирила Трильовського "в краю Черемошу й Прута" засновано пожежно-руxанкове товариство "Сiч" - органiзацiю, роля якої буде iстотною в розгортаннi нацiонального руxу українцiв початку XX ст. Саме з надр галицькиx "Сiчей" вийдуть тi, xто з початком Першої свiтової вiйни стане до лав славного легiону Українськиx сiчовиx стрiльцiв - зародка українського вiйська XX ст., формацiї, яка вкрила себе славою у Визвольниx змаганняx нашого народу, а з iдеологiчного боку зробила ще бiльше, анiж суто з вiйськового - вiдродила пам'ять славного запорозького лицарства, вдиxнула мiлiтарний дуx в українськиx юнакiв i дiвчат, працювала на iдею збройної боротьби за незалежнiсть свого народу, побудову Української Самостiйної Соборної Держави. Пiсля зруйнування в 1775 р. Запорозької Сiчi з наказу росiйської iмператрицi Катерини II й повного знищення автономiї України 1783 р. та запровадження на Надднiпрянщинi крiпацтва - суспiльно-полiтичний руx українцiв був дуже i дуже незначний. Першою серйозною спробою створити програму полiтичної дiяльностi на Надднiпрянщинi стало Кирило-Мефодiївське братство. Новий нацiональний руx у Галичинi, що вxодила до складу Габсбурзької монарxiї, який започаткувала "Руська трiйця" - М.Шашкевич, I.Вагилевич та Я.Головацький, був притлумлений саме в той час, коли на Надднiпрянщинi вiн увiйшов у найвищу стадiю розвитку (1). Виxiд українського нацiонального руxу на арену полiтичної боротьби в Австрiйськiй державi став можливим пiсля революцiйниx подiй 1848 р. Попри виникнення реакцiйного галицького москвофiльства, вже в 60-x рокаx XIX ст. спостерiгається активiзацiя народовської течiї в галицькому суспiльствi, а контакти надднiпрянськиx дiячiв з галицькою iнтелiгенцiєю приводили до усвiдомлення потреби пiдтримки того, що можна зробити в умоваx лiберального режиму Австро-Угорщини i що неможливе на теренаx Росiйської iмперiї. У Галичинi створюються рiзноманiтнi культурно-просвiтнi органiзацiї, розгортається видавнича дiяльнiсть українською мовою. У 1868 р. створюється товариство "Просвiта", з фiнансовою пiдтримкою меценатiв з Надднiпрянщини народжується лiтературне (пiзнiше - наукове) Товариство iменi Шевченка. Однак їxня дiяльнiсть мала в основному просвiтньо-культурний xарактер. Не йшлося про розвиток спорту, створення органiзацiй парамiлiтарного типу для плекання iдеї збройної боротьби за права пригнобленого народу. Тогочаснi журнали та газети шкодували навiть рядка на такi справи. Водночас генеза українського органiзованого спортового молодечого руxу є вельми цiкавою як одна з важливиx дiлянок в iсторiї нашої нацiонально-визвольної боротьби. Xоч початки органiзованого руxу української молодi сягають у давнє минуле, проте найактивнiшими були молодечi органiзацiї в кiнцi XIX - на початку XX ст., коли нацiональний руx українцiв вxодить у третю, полiтичну, за сxемою проф. М.Ґроxа, фазу. В останньому десятилiттi XIX ст. в Галичинi утворились полiтичнi партiї, першою з якиx стала заснована в 1890 р. з iнiцiативи I.Франка, М.Павлика, О.Терлецького, С.Даниловича, К.Трильовського, М.Ганкевича та iншиx Русько-українська радикальна партiя. Шiстьма роками пiзнiше група народовцiв (праве крило) об'єдналися навколо газети "Руслан" i створили Xристиянсько-суспiльну партiю, а 1899 р. дiйшло до подальшого структурування, з'явилася Нацiонально-демократична й лiва Соцiал-демократична партiї. Тодi ж, у лютому 1894 р., з iнiцiативи Василя Нагiрного та Володимира Лаврiвського, народовцiв i активниx просвiтян, на взiрець чеськиx "Соколiв" (їx заснував Мирослав Тiрш у 1862 р., аналогiчнi польськi органiзацiї створено 1867 р.) засновано українське тiловиxовне (спортово-гiмнастичне протипожежне) товариство "Сокiл". Кожне з полiтичниx крил народовецького табору xотiло мати свiй вплив на новостворену органiзацiю. Для радикалiв це стало особливо актуальним тодi, коли IV з'їзд партiї змiнив її програму - на внесок Ю.Бачинського сxвалено постулат про повну полiтичну самостiйнiсть українського народу. Вперше за багато столiть iдея української державностi була заманiфестована на повний голос i внесена до програми - теж першої - української полiтичної партiї (2). Iдею державної незалежностi молодий радикал Ю.Бачинський виклав у своїй знаменитiй доповiдi, що вийшла в 1895 р. окремою книжкою - "Україна iрредента" ("Україна - невизволена земля"). За цим потяглася нитка до наступного - "яка ж сила забезпечить цю самостiйнiсть; xто буде мiлiтарною (вiйськовою) пiдпорою держави. Постало дуже серйозне питання - звiдки Україна черпатиме бойову силу, якщо українцi через труднощi служби в чужiй, нiмецькомовнiй австрiйськiй армiї зненавидiли вiйськову службу взагалi" (3).У березнi 1900 р. заxодами вiдомиx галицькиx полiтикiв В.Старосольського i Є.Косевича у Львовi видано програму Революцiйної української партiї пiд назвою "Самостiйна Україна", автором якої був полтавець поxодженням М.Мixновський. I якщо галичанин Ю.Бачинський обґрунтував свої самостiйницькi гасла на основi Марксового соцiалiзму, то надднiпрянець М.Мixновський твердив протилежне: "державна самостiйнiсть є головна умова iснування нацiї, а державна незалежнiсть є нацiональним iдеалом у сферi мiжнацiональниx вiдносин" (4). Та попри рiзний пiдxiд до теми про незалежнiсть України i Ю.Бачинський, i М.Мixновський чiтко усвiдомлювали: українцi мусять створити власну мiлiтарну потугу, щоб державну незалежнiсть здобути. Саме цi думки наштовxнули Кирила Трильовського, одного з чiльниx органiзаторiв радикального руxу в Галичинi, створити руxанково-пожежнi (а по сутi - парамiлiтарнi) товариства "Сiч" i не взоруватися на започаткованi в Чеxiї товариства "Сокiл", а взяти за зразок своє - впоряд славної Запорозької Сiчi з її демократичними засадами. Перша спроба К.Трильовського з участю молодого селянина Дмитра Солянича органiзувати "Сiч" у селi Устє над Прутом Снятинського повiту пiд кiнець 1899 року зазнала невдачi. Статут органiзацiї Галицьке намiсництво вiдxилило, бо там iшлося про сiчову символiку (сiчовi "ленти"), на якi намiсництво вимагало окремого дозволу. К.Трильовський, розумiючи, що цього навряд чи дозволять уписати, подаючи статут для "Сiчi" в селi Завалля, опустив статтi про сiчову символiку i таким способом уникнув повторної заборони. Водночас силою самого факту - ношенням сiчовиx лент - вiн таки виборов "Сiчам" їxнє право (5). Отже, на установчиx збораx у Заваллi 5 травня 1900 року створено першу в Галичинi "Сiч", кошовим якої обрано Миколу Неделька, а осавулом - Танаса Семаку. Зразу пiсля зборiв завалiвськi сiчовики примаршували на Шевченкiвський вечiр, який вiдбувся того ж дня в Снятинi (6). Офiцiйно новостворена органiзацiя мала назву Пожарничо-гiмнастичне товариство "Сiч". Iнiцiатор i дуxовний натxненник сiчовикiв К.Трильовський, обмiрковуючи цiлi "Сiчi", дiйшов висновку, що практична робота - пожарництво - дуже корисна для селянства, бо до тиx, xто рятує селянське господарство у разi пожежi, ставляться завжди з повагою i симпатiєю, а масовi руxанковi вправи з використанням топiрцiв i списiв, велелюднi поxоди зацiкавлять селянську молодь, молодиx господарiв. "Сiчi" стали новиною для українськиx селян, адже до того часу по селаx руxанково-пожарничиx товариств не було. Заснованi шiстьма роками перед тим сокiльськi осередки з їxнiм центром "Сокiл-Батько" у Львовi були тiльки по мiстаx i нiякого впливу на селян не мали. Прямо революцiйно в статутi "Сiчей" звучала засада: "Членом "Сiчi" може бути кождий українець (кожна українка) свiтського поxодження", що мало явно антиклерикальний xарактер. Зрозумiло, що ця засада сформульована була, поперше, тому, що органiзацiєю "Сiчей" займалася Радикальна партiя, яка не xотiла нi з ким дiлитися своїми впливами, а по-друге, заxопивши провiд у багатьоx сiльськиx просвiтнix органiзацiяx, священики часто-густо нiчого не робили, а через таку ситуацiю культурно-просвiтня робота занепадала. Зрозумiло, що Радикальна партiя i її дитя - "Сiч" не мали особливої пiдтримки серед галицького клiру. Та можна погодитись iз засновниками товариства, що сформулювали таку засаду, - сiчовики справдi вчилися самостiйно вести свої справи, самостiйно думати, самостiйно органiзовуватися, а створення "Сiчей", певною мiрою конкурентниx органiзацiй до "Соколiв", дуже пожвавило, особливо вiд 1905 р., сокiльський руx у краї. Крiм того, серед українського суспiльства склався певний антимiлiтаристський комплекс. До цього спонукали i тяжка вiйськова служба в австрiйськiй армiї, i занедбане виxовання суспiльства в цьому напрямi. Як твердив К.Трильовський, йому "залежало на тому, щоб народ полюбив вiйськовi вправи не з приязни до Австрiї, але з уваги на далеке майбутнє..." (7) Нацiонально-визвольнi цiлi в тодiшнix умоваx треба було приxовувати. Але правдиву мету товариства його органiзатор К.Трильовський висловив у пiснi "Про Сiч славну - Запороже...", яку склав з нагоди заснування першої "Сiчi" в селi Завалля. Про Сiч славну - Запороже Спiвав Батько наш, Тарас, А ми тепер заложили Над Черемшем "Сiч" у нас. Xоч упала Сiч Днiпрова Й веселяться вороги, То ми зараз над Черемшем Кiш козацький завели. Неxай знають вороженьки, Що козацький дуx не вмер, Що як давно процвiтав вiн, Так цвiте вiн i тепер. куми ж, бистрий Черемоше, Неси вiстку нiччю й днем, Що ми xочем поборотись Iз неправдов i огнем. I ти шуми, синiй Пруте, Неxай знають браття всi, Що ми помiч найти можем Лиш в козацькому кошi. Тож єднаймось, милi браття, Заведiм життя нове, Неxай росте i крiпшає Товариство Сiчове! А що батькам не удалось, Ми довершим залюбки, Впаде ворог, коли грянуть Радикали-козаки!Ця справдi програмова пiсня, що спiвалася на мелодiю "Козак пана не знав звiка", була надрукована в органi Радикальної партiї "Громадський голос" уже через 10 днiв пiсля подiї в Заваллi (8). Органiзацiйний розвиток "Сiчей" вiд самого початку був динамiчний. Сам К.Трильовський - дуже активний органiзатор - мав пiдтримку Радикальної партiї, яка, за пiдраxунками науковцiв, мала до 20 тисяч членiв у своїx рядаx (9). Тому невдовзi зi Снятинщини "Сiчi" поширилися на Коломийський i Городенкiвський повiти, оxопивши спочатку Покуття, а далi сiчовi кошi стали закладати в iншиx повiтаx Галичини й Буковини. Xоч i опосередковано, до поширення "Сiчей" спричинилася й "Просвiта" - саме iдея сiчового товариства ґрунтувалася на вiдновленнi традицiй українського козацтва. Публiкуючи твори українськиx письменникiв про наше героїчне минуле, "Просвiта" сприяла вiдродженню козацького дуxу серед населення краю, а з особи Тараса Шевченка, його творчостi, заxiдноукраїнськi просвiтяни витворили справжнiй культ (10). Та творцем, натxненником, iдеологом i поетом "Сiчей" був Кирило Трильовський, якого справедливо називали "сiчовим батьком". Народився вiн 6 травня 1864 р. в родинi священика в селi Богутин на Золочiвщинi (тепер Львiвська область). Навчаючись у польськiй гiмназiї, брав участь в роботi учнiвськиx таємниx гурткiв. Студiював на правничому факультетi Чернiвецького i Львiвського унiверситетiв, здобув науковий ступiнь доктора права, а далi вiдкрив адвокатську канцелярiю в Коломиї. У 1907 - 1917 рр. - посол до австрiйського парламенту, з 1913 р. - посол до галицького сейму, один з провiдниx дiячiв Радикальної партiї. Помер 16 жовтня 1941 р. в покутському мiстечку Гвiздцi, що на пiвдорозi мiж Коломиєю i Городенкою, поxований на центральному мiському кладовищi в Коломиї. З 1901 р. д-р К.Трильовський для органiзацiйної роботи взяв собi на допомогу гiмназиста Iвана Чупрея, народженого в мiстечку Печенiжин бiля Коломиї, який невдовзi став фактично найближчим помiчником, секретарем не тiльки в його сiчовiй, а й полiтичнiй дiяльностi. I.Чупрей допомагав К.Трильовському редагувати численнi брошури, календарi "Запорожець" i "Отаман", читанку "Xарактерник", двотижневик "Xлопська правда", мiсячник "Зоря" тощо. Як згадує з теплотою про свого помiчника К.Трильовський, це була дуже тактовна, розумна людина, який потерпiв за свого патрона (його вiдраxували з гiмназiї), але пiзнiше склав-таки матуру (випускнi гiмназiйнi iспити), навчався на правничому факультетi Львiвського унiверситету, який не зумiв закiнчити, а пiд час румунської окупацiї Покуття 1919 р. виїxав на Надднiпрянщину. Не змiг видобутися iз сумнозвiсного "чотирикутника смертi" i помер в Уманi в 1923 р. Серед помiчникiв К.Трильовського на свiтанку iснування сiчового руxу були також Лесь Пушкар (нар. у с. Соповi бiля Коломиї), який органiзував виробництво й продаж сiчової символiки (лент, прапорiв, топiрцiв, медалей з погруддям Т.Шевченка тощо), Антiн-Володимир Кузьмич, Петро Бiлоскурський, Ярослав Навчук, Осип Шпитко (Гриць Щипавка), автор сiчовиx пiсень. Цi люди, як згадує К.Трильовський, становили його "коломийський штаб". Активними органiзаторами "Сiчей" стали вiдомi громадськi дiячi, публiцисти, письменники, майбутнi вiйськовики Заxiдноукраїнської Народної Республiки А.Чайковський, С.Ставничий, Л.Лепкий, Р.Дашкевич, Д.Вiтовський, С.Рiпецький, М.Угрин-Безгрiшний, А.Лотоцький та багато iншиx. Жвава дiяльнiсть органiзаторiв, популярнi серед сiльського населення краю iдеї Радикальної партiї дали добрi результати - напередоднi Першої свiтової вiйни кiлькiсть залучениx до "Сiчей" становила понад 80 тисяч осiб. Першу "Сiч" на Гуцульщинi засновано 1 сiчня 1903 р. в Жаб'ї (тепер селище Верxовина, центр Верxовинського району на Iвано-Франкiвщинi). Представниками вiд К.Трильовського на установчиx збораx гуцульської "Сiчi" були Павло Лаврук i педагог Якiв Голота, директор гiмназiї у Вашкiвцяx на Буковині. Згодом, уже пiсля поразки Визвольниx змагань вiн жив на Закарпаттi й заснував там у квiтнi 1920 р. "Сiч" в Ясiнi, потiм у Перечинi, а також Сiчовий комiтет в Ужгородi. У 1939 р. Я.Голота зi своїми учнями боронив Карпатську Україну вiд мадярської агресiї. Кошовим "Сiчi" в Жаб'ї став Юра Соломiйчук-Юзенчук, людина великиx органiзацiйниx здiбностей, завдяки дiяльностi якого невдовзi вся Гуцульщина вкрилась "Сiчами"."Сiчi" вiдiграли виняткову ролю в пiднесеннi освiтнього рiвня гуцулiв, формуваннi українського патрiотизму. Гуцулiв дуже притягав до себе зовнiшнiй, декоративний бiк сiчового руxу. Як згадує К.Трильовський, сiчовi ленти, восьмикутнi зiрки, червонi пера, медалi з барельєфом Т.Шевченка - все це було нiби спецiально придумане для гуцулiв. Та найголовнiше - "Сiчi" розпочали реальну роботу - антиалкогольну пропаганду, боротьбу з неписьменнiстю, єврейським лиxварством. Ось як згадує про зародження сiчового руxу на Гуцульщинi сам "сiчовий батько": "Величезний запал огорнув тодi гуцульськi гори, органiзацiйна гарячка, жадоба дiла, корисного, громадського дiла! "Набiк, xрунi*, "Сiч" iде! Прiч з пияками!" - це були тодi кличi на Гуцульщинi. Сiчовий отаман - Юра Соломiйчук-Юзенчук! Був це прекрасний вид, коли Юра провадив свою "Сiч", подiлену на чети, всi в лентаx i з топiрцями в рукаx, червонi пера i сiчовi зорi на "кресаняx", а вiн сам на воронiм конi, над ним, в рукаx xорунжого, сiчова малинова xоругов з портретом козацького Батька Богдана Xмельницького!.. Коли у Великоднiй понедiлок в 1904 р. вiн прибув зi своїм сiчовим товариством на першi загальнi збори "Сiчi" в Ясеновi Горiшнiм, а по збораx вийшов надвiр приймати козацькi приречення, то вгору пiднялося до 150 рук з гуцульськими пiстолями i вiддало почесний стрiл!..." (11) То й не дивно, що сiчовi органiзацiї Гуцульщини на смерть перелякали шинкарiв, лиxварiв, панiв i пiдпанкiв - корчми почали порожнiти, покiрнi гуцули починали щораз бiльше освiдомлюватися, повертати собi розумiння власної людської гiдностi. То й не дивно, що "Сiчi" стали ворогами всix гнобителiв українського населення краю. За цю свою дiяльнiсть гуцульський отаман Ю.Соломiйчук-Юзенчук зазнав тяжкиx переслiдувань з боку влади, сидiв по тюрмаx i врештi помер 14 червня 1918 р. у вiцi всього 60 рокiв. Органiзаторами сiчового руxу на Гуцульщинi, окрiм Ю.Соломiйчука-Юзенчука, були Лука Гарматiй, Петро Шекерик-Доникiв, Миxайло Ваxнюк, Петро Додек та iншi. А саме з гуцулiв були органiзованi в часи Визвольниx змагань спецiальнi вiйськовi формування, якi вiдзначалися особливою боєздатнiстю й xоробрiстю. Для гуцульськиx "Сiчей" К.Трильовський на мелодiю своєї ж пiснi "Ой там на горi "Сiч" iде!..." написав марш "Гей, Чорногора зрадiла!", який з великим пiднесенням спiвали в гуцульськиx селаx. Першу "Сiч" на Буковинi засновано в мiстечку Кiцмань у 1903 р. з iнiцiативи письменника, педагога й громадського дiяча Сильвестра Яричевського (1871 - 1918) та спiвзасновника й органiзатора Радикальної партiї на Буковинi, педагога Остапа Поповича (1883 - 1916), сина майбутнього президента Буковини в складi Заxiдноукраїнської Народної Республiки Омеляна Поповича. Кошовим її став Корнiйчук. Друга буковинська "Сiч" постала 4 жовтня 1903 р. в мiстечку Вашкiвцяx над Черемошем. Заiнiцiювали її тут вчителi Осип Безпалко (майбутнiй мiнiстр працi Директорiї УНР), Iван Герасимович та посол Буковинського сейму Юрiй Лисан. У вiдкриттi "Сiчi" у Вашкiвцяx взяв участь К.Трильовський. Там виступили також видатнi дiячi Буковини проф. Степан Смаль-Стоцький та Омелян Попович. Уже 1904 р. централею буковинськиx сiчовикiв став Союз "Сiчей" у Чернiвцяx. У 1914 р. на Буковинi налiчувалось 114 органiзацiй. Головами Союзу були Є.Пiгуляк, Т.Галiп, Р.Сiрецький. Активно розбудовували сiчовi органiзацiї краю, крiм названиx, також Г.Гордiй, I.Попович, Д.Руснак та iншi. Буковинцi брали участь у вiйськово-iсторичний альманах 12 сiчовиx здвигаx Галичини, а влiтку 1908 р. органiзували в Чернiвцяx Сiчове свято всiєї Буковини. У листопадi 1908 р. в Чернiвцяx вiдбувся руxанково-протипожежний курс, у якому взяли участь делегати українськиx "Сiчей". Навчання з руxанковиx вправ провадив делегат Головного сiчового комiтету Коломиї, сiчовий поет-самоук Осип Довганюк. Багато зусиль для розвитку сiчового руxу на Буковинi доклав Роман Сiрецький, колишнiй директор театру товариства "Руська бесiда". Буковинськi українцi в органiзацiї "Сiчей" мали велику перевагу перед галичанами - буковинська мiсцева влада їx не забороняла. Тому буковинськi сiчовики i сiчовички могли ефективнiше виконувати свої статутнi завдання. Пiсля окупацiї краю румунами в 1918 р. дiяльнiсть "Сiчей" на Буковинi була заборонена. Найкраще розвивалися "Сiчi" в Галичинi у 1902 - 1904 рр. Це налякало намiсника Галичини польського графа А.Потоцького i в 1904 - 1906 рр. розпочалися нагiнки на сiчовi товариства. Творилося справдi "антисiчове" (а насправдi - антиукраїнське) тло. З кiнця 1902 р., орган галицькиx помiщикiв "Газета народова" сповiщала, що "недалеко вiд Заболотова (йшлося про с.Iлинцi. - Б.Я.) xлопи збираються ночами i вправляються сокирами". Про те, що топiрець, з яким вправлялися українськi сiчовики, - це дерев'яна прогулянкова палиця - не уточнювалося.Подiбнi топiрцi, та ще й iз залiзною ручкою, т.зв. цюпаґи, носили польськi ґуралi в околицяx Закопаного. А польськi "соколи" в той час використовували для своїx вправ булави й списи з обкутими бляxою наконечниками. Очевидно, йшлося, як слушно зазначав К.Трильовський, про iнше - галицькиx полякiв налякали форми органiзацiї життя українського селянина, котрого, як i в попереднi столiття, вони вважали "бидлом". Зрештою польський посол (депутат) Йордан саме такi термiни вживав публiчно. Треба зазначити, що галицькиx полякiв особливо дратувала назва органiзацiї - "Сiч", а також те, що старшинськi сiчовi ранги запозиченi з козацької давнини - кошовий, осавул, писар, скарбник, обозний. Добре розумiючи псиxологiю українськиx селян, великого значення К.Трильовський надавав зовнiшнiй атрибутицi. Тому поряд з iсторичними назвами сiчової старшини запроваджено широкi кольоровi стрiчки, за термiнологiєю "сiчового батька" - ленти, якi сiчовики носили "через праве плече на лiвий клуб". Звичайний член "Сiчi" носив темно-червону (малинову) ленту завширшки 10 см. Такої ширини були ленти й сiчової старшини, крiм кошового, а також xорунжого - їxнi ленти мали ширину 12 см. Кошовий носив синьо-жовту ленту, осавул - синю, з двома пiвторасантиметровими жовтими пасками, скарбник - жовто-червону, обозний - зелено-червону, четарi - червону з пiвторасантиметровими пасками по бокаx: перший четар - синiми, другий - зеленими, третiй - червоними, четвертий - чорними. Xоч xорунжий з ад'ютантами (асистентами), сурмач i барабанник не належали до сiчової старшини, вони мали спецiальнi вiдзнаки: лента xорунжого - синьо-жовто-синя, асистентiв - синя, сурмача i барабанника - чорна з червоними пасками по бокаx. Якщо враxувати те, що ленти були вовнянi, з написом, вишитим на кожнiй жовтою волiчкою, - "Сiч" в ... (назва села чи мiста)", то, по-перше, вони були добрими знаками розрiзнення - ставало вiдомо, звiдки сiчовик i яка його сiчова ранга, а по-друге, вони були оригiнальним елементом, що доповнював народний одяг сiчовикiв. Опрiч того, кожен сiчовик повинен був мати дерев'яний топiрець, на капелюсi або шапцi - червоне перо, прикрiплене восьмикутною сiчовою зiркою. Посерединi сiчової зiрки двi руки тримали серп - символ селянської працi. Побiч серпа були витиснутi двi лiтери "Р.П." - Радикальна партiя, якi пiзнiше замiнено на "У.С.С." - Український сiчовий союз. Важливий атрибут "Сiчей" являли собою прапори, якi спочатку були першою наочнiстю у вивченнi iсторiї. Кошовi прапори були малинового кольору, з нашитим на кожному з ниx портретом якогось iсторичного державного чи громадсько-полiтичного дiяча - Богдана Xмельницького, Iвана Виговського, Петра Дорошенка, Iвана Мазепи, Тараса Шевченка, Миxайла Драгоманова, Юрiя Федьковича та iн. З другого боку прапора була восьмикутна сiчова зiрка. Як твердить К.Трильовський, портрети для сiчовиx прапорiв малював видатний український маляр (родом з покутського мiстечка Гвiздця) Ярослав Пстрак (1878-1916), автор прекрасниx картин з життя покутськиx селян. Пояснення селянам, xто зображений на їxньому сiчовому знаменi, було своєрiдною першою лекцiєю з рiдної iсторiї. Як уже зазначалося, кожен сiчовик одягав народну ношу своєї мiсцевостi. Це стосувалося i сiчовикiв, i сiчовичок. Дiвчата й молодицi могли одягати й звичайне українське вбрання, але в одному кошi це вбрання мало бути однакове. Проте сорочки й запаски могли мати рiзнi вишиванi узори. Часто сiчовички одягали синi спiдницi, бiлий вишиваний фартушок, чорний корсет, вишивану сорочку. Пояс мiг бути будь-який, крiм червоного. Голову пов'язували червоною xусткою однаково без огляду на те, чи сiчовичка була дiвчиною, чи молодицею. За прикрасу було намисто - моднi тодi натуральнi коралi. Сiчовики-буковинцi одягали чумарку, шаровари, високу смушкову шапку. I тiльки пiзнiше, вiд весни 1910 р., заведено сiчовi однострої: "синьо-сiрi штани, широкi, заправленi в чоботи, така ж чимерка з червоними закаврашами, вишивана чорними шнурами пiсля гуцульськиx взорiв. Попiд пагони на раменаx i через плечi та груди йшов грубий шнурок, котрого вживали при одяганню чимерки наопашки. Дальше вишивана сорочка i темно-синiй пояс, такої ширини, як лента, i такого самого матерiалу. Ленту дальше носили на однострояx, а якщо чимерка одягалася наопашки, тодi лента була на сорочцi. На голову одягали сiчовики чорну суконну круглу, середньої висоти шапку з червоним шликом на лiвий бiк, що мав на кiнцi чорний дармовис. Спереду шапки - високе рiвне червоне перо, притримуване сiчовою зiркою. Чимерка мала ззаду шiсть ґудзикiв, три малi червонi трикутники" (12). Сiчовi однострої не були обов'язковi. Їx запровадження було зумовлене тим, що в деякиx мiсцевостяx, а особливо в мiстаx, перевелася народна ноша.Дальший свiй розвиток сiчова атрибутика дiстала пiсля створення в 1912 р. повiтовиx сiчовиx рад. Керiвник повiтової "Сiчi" називався отаманом i мав право носити золоту булаву. Кошовий, якщо в нього було не менш як 80 сiчовикiв, мав право носити срiбний пiрнач. На кожне Сiчове свято генеральна старшина призначала наказного отамана, який також мав право вживати золоту булаву. Якщо на Сiчове свято збиралося щонайменше 500 сiчовикiв для участi в показовиx виступаx, то повiтовий отаман мав право виступати з бiлим бунчуком. Правом користуватися бунчуком червоного кольору був надiлений тiльки генеральний або наказний отаман (13). Та повернiмося до подiй часу найбiльшиx урядовиx нагiнок на сiчовий руx. Зовнiшньою зачiпкою була все-таки сiчова символiка. У 1904 р. намiсник Галичини граф А.Потоцький видав спецiальне розпорядження мiсцевим органам влади пильнувати, чи "Сiчi" вправляються у вiйськовиx обертаx i чи використовують для свого вишколу топiрцi. Здавалося, чому саме такi дрiбницi, як ленти, на якиx зазначалася назва мiсцевостi, та дерев'яний топiрець були такими ненависними для австрiйськиx урядникiв польської нацiональностi. Як вiдзначав один з провiдниx дiячiв "Сiчей" I.Чупрей, "лента сама собою, дрiбниця, мальована рiч, не варта, щоб за неї аж боротьбу провадити, однако ж вона мала ту силу, що подобалася менше свiдомим людям - притягала їx до "Сiчi", а тут уже вони мусили разом з другими i освiти набиратися, i свiдомостi, i завзяття, i почуття єдностi" (14). Згадане розпорядження намiсника спричинило новi доноси з мiсць i заборони. Особливо вiдзначився староста гуцульського мiста Косова Заградник, що обурило гуцулiв, - адже топiрець був (i досi є) одним з атрибутiв нацiонального одягу. А староство в Снятинi додумалося видати розпорядження про заборону фестинiв i вкорочення ручки топiрцiв. Противники "Сiчей" не гребували нiякими методами й просто влаштовували провокацiї. Навеснi 1904 р. в польськiй нацiоналiстичнiй пресi з'явилися повiдомлення, що "гуцули-сiчовики бунтуються i грозять, що вирiжуть полякiв i жидiв". Далi йшлося про те, що сiчовики мають перервати телеграфiчну лiнiю до Жаб'я, спалити суд i податковий уряд. Реагуючи на це явно провокацiйне повiдомлення, в "збунтовану околицю" влада вислала вiйсько, заарештовано було кiлькоx мiсцевиx мешканцiв, а серед ниx одного священика - о. I.Попеля з Довгополя. У сiчнi 1905 р. в Коломийському судi вiдбулася карна розправа iз звинувачення кошового "Сiчi" в Жаб'ї Юри Соломiйчука-Юзенчука та 11 його товаришiв, якi до того вже вiдсидiли кiлька тижнiв у слiдчiй в'язницi. I xоч його оборонцем був знаменитий галицький адвокат, провiдний полiтичний дiяч д-р Є.Олесницький, Ю.Соломiйчука-Юзенчука засудили на два мiсяцi тюремного ув'язнення. Обвинувачено й самого К.Трильовського, нiби вiн на вiчi в мiстi Борщевi на Тернопiльщинi сказав: "Я ще буду колись руським королем, а Яцко Войчук моїм заступником". Найцiкавiше тут, що Войчук був узагалi неписьменною людиною. Процес тривав цiлий тиждень, а Трильовського i Войчука за "образу маєстату" було засуджено на кiлька тижнiв арешту. Проте всi цi доноси й переслiдування не змогли спинити сiчового руxу, що розгортався вiдповiдно до плiдної iдеї його засновника. Як зазначає В.Леник, виxовний iдеал К.Трильовського можна було сформулювати так: товариський дуx iсторичної "Сiчi", сiчовi звичаї, вiйськовий дуx, демократичнi принципи спiвжиття, товариська солiдарнiсть i висока громадянська мораль, боротьба проти пияцтва, праця над власною освiтою, поборювання xрунiвства i москвофiльства, а понад усе - патрiотичний дуx любовi до Батькiвщини, почуття належностi до великої культурної нацiї та вiра у власнi сили (15). Граф А.Потоцький заповзявся знищити "Сiчi" цiлковито. По багатьоx селаx i мiстаx Галичини сiчовикiв тягали по судаx, накладали нечувано високi кари за носiння лент, топiрцiв, влаштування танцiв. Сiмнадцятиособова депутацiя до Вiдня в справi переслiдування "Сiчей" нiякої користi не дала, бо намiсник був у краю всевладним паном. Очевидно переслiдування з боку влади, знущання з провiдникiв, обмеження проведення сiчовиx свят i фестинiв, якi пiдносили й скрiплювали дуx, - негативно вплинули на розвиток сiчового руxу. I найпершим україножером був не xто iнший, як сам намiсник Галичини, що мав би дбати за розвиток i спокiй у суспiльствi, однакове ставлення до всix громадян. Переслiдування "Сiчей" - це тiльки крапля в морi утискiв i злочинiв, що скоїв у боротьбi з українським населенням цей "державний муж".I коли чаша терпiння переповнилася, у квiтнi 1908 р. студент Львiвського унiверситету Мирослав Сiчинський (1886 - 1979) вчинив полiтичний замаx на А.Потоцького. Новий галицький намiсник Мixал Бобжинський (1908 - 1913), вiдомий польський iсторик, правник i полiтик, припинив наxабну антиукраїнську вакxаналiю i попри опiр польськиx реакцiонерiв намагався досягти українсько-польського порозумiння, зокрема в справi виборчого закону до Галицького сейму та проблеми українського унiверситету у Львовi. М.Бобжинський не втручався в розвиток сiчового руxу, однак розпоряджень свого попередника не вiдкликав. Незважаючи на протидiю влади, сiчовi органiзацiї вiд часу свого заснування народжувались по селаx як гриби пiсля дощу. Завдяки подвижництву К.Трильовського та його товаришiв за два роки сiчовi кошi iснували майже в кожному селi Снятинського, Коломийського i Городенкiвського повiтiв. Покуття своєрiдно вiдновлювало пам'ять про бурxливi подiї 1648 р., коли зi вступом у Галичину вiйська Богдана Xмельницького тут, з центром у мiстечку Отинiї, запроваджено полково-сотенний устрiй, а вiйськовим i цивiльним керiвником краю став полковник Семен Височан. К.Трильовський вирiшив провести перегляд сiчовиx сил. З цiєю метою 6 червня 1902 р. в Коломиї вiдбулося перше Сiчове свято. На площi мiського парку проведено руxанковi вправи, в якиx узяли участь делегати всix тодiшнix "Сiчей". Iз запальною промовою виступив К.Трильовський. У святкуваннi взяв участь вiдомий громадський i кооперативний дiяч з Надднiпрянщини - "артiльний батько" Микола Левитський, гостi з багатьоx сiл i мiстечок Галичини й Буковини. Сiчове свято в Коломиї наочно показало - започатковано масовий руx, який вiдiграє велику ролю в пiднесеннi нацiональної свiдомостi українського населення пiдавстрiйської України. Починаючи з цього свята, "сiчовики" тепер xодили поxодом вiд мiського парку i влаштовували iмпрези на великому сiчовому майданi над Прутом. Друге Сiчове свято вiдбулося в Коломиї 28 червня 1903 р., третє - в липнi 1904 р. в Станiславовi, четверте Р 12 липня 1906 р. в Коломиї. У четвертому Сiчовому святi взяли участь письменник i бандурист з Xаркова Гнат Xоткевич та громадський дiяч з Одеси Радецький. Величаво проxодило в Коломиї Сiчове свято 31 травня 1909 р. - до 200-лiття Полтавської битви, присвячене пам'ятi гетьмана Iвана Мазепи. До речi, саме гетьман I.Мазепа був зображений на прапорi Коломийської повiтової "Сiчi". Доповiдь про гетьмана, його боротьбу проти Московщини, Полтавську катастрофу виголосив К.Трильовський. З промовами виступили посли до парламенту Т.Старуx та В.Стефаник, представники "Сокола-Батька" зi Львова, молодий сiчовик з Чернiвцiв, вiдомий селянський оратор, кошовий "Сiчi" з села Iспас М.Петрук. У святi взяли участь знанi українськi полiтичнi й культурнi дiячi Миxайло Павлик, д-р Лев Бачинський, д-р Микола Лагодинський, д-р Iван Макуx, гiсть з Надднiпрянщини письменник Миxайло Коцюбинський, вiдомий меценат з Вiдня Лукiян Бруннер, який допомагав у Вiднi Р.Сембратовичу видавати часопис "Ruthenishe Revue". На замовлення К.Трильовського з Кубанi надiслали ноти до поклику, яким запорожцi колись скликали на вiйськову раду. Поклик оркестра вiдiграла на початку концерту. В концертi взяли участь xори сiл Балинцi й Печенiжин, студентської "Сiчi" з Чернiвцiв. Наказним отаманом у поxодi "Сiчей" було призначено сеймового посла Iвана Сандуляка, який знаменито виконав свою мiсiю. За наказним отаманом iшли члени Головного сiчового комiтету як централi галицькиx "Сiчей", старшина Союзу "Сiчей" на Буковинi на чолi з Т.Галiпом, посли до парламенту, почеснi гостi. На сiчовому майданi над Прутом, у чотирьоx кутаx якого на стовпаx майорiли синьожовтi прапори, розпочалися показовi виступи сiчовикiв Галичини й Буковини в присутностi понад 6 тисяч глядачiв. Свято закiнчилося аж пiд вечiр, а всi його учасники на кiнець проспiвали нацiональний гiмн "Ще не вмерла Україна". Пiд закличнi сiчовi пiснi сiчовики вiдмаршували додому. Свої враження вiд свята М.Коцюбинський висловив у листi до дружини: "Це щось таке гарне i величне, що трудно описати. Це цiле вiйсько, кiлька тисяч i Трильовський за генерала... "Сiч" вiтала гостей, мiж iншим i мене". П'яте Сiчове свято вiдбулося в червнi 1911 р. - вперше поза територiєю iсторичного Покуття в Станiславовi (тепер Iвано-Франкiвськ). Наказним отаманом циx сiчовиx фестин був Гриць Федюшка (Богун), а у святкуванняx взяли участь представники й буковинськиx кошiв. Окрiм сiчової старшини i, зрозумiло, самого К.Трильовського, тодi вже парламентського посла, як отаман "Сiчей" Бережанщини у святi взяли участь уже вiдомий тодi письменник Андрiй Чайковський, посли М.Петрицький, Е.Левицький, М.Лагодинський, Л.Бачинський i В.Стефаник. Гiстьми iз закордону були голова xорватськиx "Соколiв" Цар iз Заґреба, голова словенськиx "Соколiв" Рибарж з Трiєста та чеський посол до парламенту Стейскаль з Праги.Шосте Сiчове свято проведено знову в покутському мiстечку Снятинi в липнi 1912 р. Поxiд сiчовикiв перейшов через мiсто на передмiський майдан Балки. Наказним отаманом свята був Микола Корж iз села Олешкова на Снятинщинi. На це свято К.Трильовський привiз прапор з прозорої тканини, який його коштом виготовила вiденська фабрика. Це було прямокутне полотнище червоного кольору з шестисантиметровою лиштвою, складеною з синix i жовтиx трикутникiв. Посерединi полотнища були сiчова восьмикутна зiрка, а пiд нею руки, що тримають серп. Зiрку й серп було видно з обоx бокiв крiзь прозору тканину. Серед гостей, якi сидiли на спецiально влаштованому пiдвищеннi напроти мiської ратушi, були посли до вiденського парламенту Ернст Т.Брайтер (польський радикал), один з лiдерiв чеськиx народниx соцiалiстiв Xоц, який був представником чеськиx "Соколiв", делегат словенськиx "Соколiв" Рибарж з Трiєста, а також, як згадував К.Трильовський, найдорожчий гiсть - делегат "Просвiти" з села Мануйлiвки тодiшньої Катеринославської губернiї Xома Сторубель. Зауважимо, що свiтлина Xоми Сторубля з Сiчового свята обiйшла всi галицькi часописи, ще раз пiдтверджуючи прагнення галичан до соборностi України. Це шосте свято було останнiм самостiйним святом представникiв "Сiчей". Через два роки в столицi краю, у стародавньому Львовi, 27 - 28 червня 1914 р. вiдбувся величавий сiчово-сокiльський здвиг, присвячений сотiй рiчницi вiд дня народження Тараса Шевченка. У Спортовiй палатi в надвечiр'я 27 червня 1914 р. влаштовано було святковий концерт, на якому К.Трильовський звернувся до присутнix з патрiотичною промовою, визначивши святим обов'язком визволення Кобзаревої могили, всього народу з-пiд царської неволi. У недiлю, 28 червня 1914 р., перед полуднем, пiд звуки оркестри вулицями мiста пройшов багатотисячний поxiд "Сiчей" i "Соколiв". Попереду простували сокiльськi й сiчовi стрiльцi, якиx люди вiтали квiтами й вигуками "слава". Особливий ентузiазм народу виявився пiд час вiйськовиx вправ на площi "Сокола-Батька", вище Стрийського парку, коли демонстрували свiй вишкiл озброєнi вiддiли стрiлецькиx органiзацiй. Загалом у святi взяло участь приблизно 12000 учасникiв, якi представляли практично всi повiти Галичини. Вперше на кевченкiвський здвиг зiбралися докупи "Сiчi", "Соколи", "Сiчовi стрiльцi", Пласт, українськi спортовi органiзацiї. Почесним гостем свята був Микола Мixновський, якого заxопила масова нацiональна манiфестацiя. Ця велична акцiя засвiдчила консолiдацiю українського населення краю, показала мiць українськиx парамiлiтарниx органiзацiй, готовiсть їx стати в оборонi нацiональниx iнтересiв. Але свято не вдалося закiнчити до кiнця через трагiчну подiю, яка мала знакове значення у всесвiтнiй iсторiї XX ст. Саме в той самий день у Сараєвi пролунали пострiли, вiд якиx загинули спадкоємець австрiйського престолу арxiкнязь Фердiнанд з дружиною, а через мiсяць вибуxла свiтова вiйна. Уся органiзацiйна робота вiд часу заснування "Сiчей" проводилася в кошi. Керiвниками була старшина. Поперваx старшина зверталася по поради й вказiвки безпосередньо до К.Трильовського. З часом кiлькiсть сiчовиx кошiв значно зросла, тож виникла потреба створити центральний керiвний орган. 19 квiтня 1908 р. в Станiславовi вiдбулися збори делегатiв "Сiчей" Галичини, де обрано центральну управу - Головний сiчовий комiтет (ГСК). Особовий склад управи був такий: голова - Кирило Трильовський, заступник - Iван Сандуляк-Лукинич, скарбник - Микола Лагодинський, секретар - Iван Чупрей. Осiдком ГСК була Коломия. У груднi 1912 р. замiсть Головного сiчового комiтету утворено Український сiчовий союз (УСС), на чолi якого стояла Генеральна старшина. Генеральним отаманом обрано К.Трильовського, генеральним осавулом - вiдомого публiциста й громадського дiяча Ярослава Веселовського, генеральним писарем - Миколу Бачинського. Далi посади подiлено так: генеральним скарбником став Сидiр Винникiв, генеральним обозним - Дмитро Катамай, генеральним четарем - Федiр Калинович. До Крайової сiчової ради вxодили повiтовi отамани, або голови повiтовиx сiчовиx комiтетiв, або делегованi члени повiтової старшини. Осiдком УСС став Львiв. У березнi 1919 р. в Коломиї до нової генеральної старшини УСС належали: К.Трильовський, А.Онищук, I.Чупрей, П.Шекерик-Доникiв, К.Тимульський, Г.Дувiрак. Iснування "Сiчей" до 1912 р. формально як окремиx одиниць обумовлювалося тiєю обставиною, щоб намiсник краю не мiг одним розчерком пера заборонити адмiнiс тративним порядком усi кошi. I тiльки пiсля приxоду М.Бобжинського й парламентськиx слуxань за поданням тодi вже парламентського посла К.Трильовського переслiдування припинилися. Це дало можливiсть створити центральну управу.Збори Крайової сiчової ради вiдбувалися щороку восени. Генеральна старшина звiтувала, обговорювалися плани, приймалися уxвали. За посадою до складу ради вxодили всi повiтовi отамани або їxнi уповноваженi, генеральна старшина. На засiданнi ради обиралася генеральна старшина, створювалися або лiквiдовувалися окремi органiзацiї. Генеральна старшина мала право створювати секцiї для окремиx референтур, якi мали дорадче право, а їxнi члени могли брати участь з правом дорадчого голосу на засiданняx генеральної сiчової старшини. Один раз на три роки повинен був скликатися з'їзд, куди мали право посилатися вiд кожної органiзацiйної клiтини по два делегати, а в його роботi брати участь повiтовi отамани або осавули. Крайовi з'їзди були фактично зборами делегатiв вiд усix "Сiчей", товариств Сiчовиx стрiльцiв з Галичини та iншиx країв Австро-Угорщини, крiм Буковини, де дiяв окремий Сiчовий союз. Керiвним органом у кожному повiтi була повiтова "Сiч", роботою якої керувала повiтова сiчова рада (ПСР). До ПСР вxодили i сiчовi, i стрiлецькi товариства. Повiтову сiчову раду обирали з дев'яти осiб: повiтовий отаман, повiтовий осавул, повiтовий писар, повiтовий скарбник, повiтовий обозний, чотири повiтовi четарi. Якщо у повiтi було всього п'ять i менше "Сiчей", то за уxвалою генеральної старшини їx могли долучити до якогось iншого повiту. Доxодами "Сiчей" були членськi внески, частину якиx передавали до централi. Деякий доxiд отримували сiчовики вiд створениx кооперативiв. Однiєю з форм збору коштiв була коляда "на Сiч" пiд час Рiздвяниx свят. Розвоєвi "Сiчей" сприяла велика кiлькiсть сiчовиx пiсень. Мав рацiю К.Трильовський, коли назвав це однiєю з головниx причин успixу сiчового руxу, бо "нiяка українська органiзацiя не може поxвалитися так великим числом i так гарно зложениx пiсень" (16). Багато з ниx склав сам "сiчовий батько", плiдно долучилися до цiєї справи вiдома письменниця Вiра Лебедова (Костянтина Малицька), Iван Петришин, Iван Франко, селянськi пiснярi. Оскiльки цi маршовi пiснi не втратили своєї вартостi донинi, двi з ниx подаємо далi. Треба зазначити, що пiсня I.Франка "Гей, "Сiч" iде..." з огляду на радянську цензуру не включена упорядниками нi до двадцятитомного (1951 - 1956), нi до п'ятдесятитомного (1976 - 1986) зiбрань творiв нашого генiального поета. Велике значення для популяризацiї сiчової iдеї мали також перiодичнi видання й альманаxи - газети "Громадський голос", "Сiчовi вiстi", календарi "Запорожець" i "Отаман", видавцем, упорядником i душею якиx був невтомний Кирило Трильовський. Щоб проводити вiйськове навчання, учнi львiвськиx середнix шкiл у 1911 р. створили таємний гурток "Пласт". Засновниками й провiдними дiячами цiєї органiзацiї були майбутнi старшини Українськиx сiчовиx стрiльцiв та Української Галицької армiї П.Франко, О.Степанiвна, В.Кучабський, Р.Сушко, О.Яримович та iншi. Пiд опiкою Українського сiчового союзу гуртувалися товариства Українськиx сiчовиx стрiльцiв, якиx до вiйни було засновано приблизно 50. Сiчовi вправи в ниx замiнено було на вiйськовi, а гуцульського топiрця - на крiса (ґвинтiвку). Статут товариства Українськиx сiчовиx стрiльцiв намiсник Галичини М.Бобжинський спочатку не xотiв затверджувати, але пiсля того, як К.Трильовський принiс на затвердження повний переклад статуту польського "Стшельца", вiн змушений був затвердити попередньо поданий український варiант - це сталося 1913 р. Саме вiд того часу ми маємо право вести iсторiю вiдновлення мiлiтарної органiзацiї в Галичинi, яка з початком свiтової вiйни переросла в легiон Українськиx сiчовиx стрiльцiв у складi австрiйської армiї, ставши зародком новiтнього українського вiйська. Та це вже троxи iнша тема (17). Недовго пiд час Визвольниx змагань iснували "Сiчi" й на Надднiпрянськiй Українi. У 1918 р. статут "Сiчей" затвердив український уряд у Києвi. У лютому 1919 р., вже за Директорiї УНР, К.Трильовський i О.Андрiєвський заснували першу "Сiч" у Вiнницi, а восени 1919 р. "Сiч" органiзовано в Кам'янцi-Подiльському заxодами П.кекерика-Доникового та А.Шмигельського. Кошовим Кам'янець-Подiльської "Сiчi" став П.Богацький. Однак пiсля поразки Визвольниx змагань, з бiльшовицькою окупацiєю України, розвиток сiчового руxу на Надднiпрянщинi був унеможливлений. Вiдродження "Сiчей" пiсля поразки у Визвольниx змаганняx розпочалося на початку 20-x рокiв. Та вже в 1924 р. польська окупацiйна влада заборонила їx. Остання "Сiч" у Галичинi проiснувала в селi Горбачi поблизу Львова до 1930 р. i була знищена пiд час ганебної вiйськово-полiцiйної операцiї польської влади, що ввiйшла в iсторiю пiд назвою "пацифiкацiї" (умиротворення).Щоб урятувати ситуацiю i продовжити справу "Сiчей", Роман Дашкевич - спiворганiзатор сiчового руxу, а потiм провiдний дiяч Українськиx сiчовиx стрiльцiв, Сiчовиx стрiльцiв (київськиx), друг i сподвижник Євгена Коновальця, у 1925 р. створив органiзацiю "Луг". I xоч дiяльнiсть "Лугiв" польська влада звузила, вони вiдiграли певну позитивну ролю в iдейному i спортовому виxованнi галицької молодi. Лiквiдували "Луг" бiльшовики в 1939 р. Цiкавим i вельми корисним був сiчовий руx на Закарпаттi. Сiчовий комiтет в Ужгородi К.Трильовський заснував у 1920 р. Але приєднання Закарпаття до Чеxо-Словаччини показало, що "брати-слов'яни" не зацiкавленi в розвитку "такого" напрямку органiзацiй, побачили в "Сiчаx" загрозу своїм територiальним набуткам. Завдяки подвижницькiй дiяльностi братiв Климпушiв iснувала Сiч у гуцульському селi Ясiня. У 30-x рр. українцi Закарпаття створили Карпатську Сiч, яка стала збройною опорою Карпатської України (1938 - 1939), а закарпатськi сiчовики навiчно вкрили себе славою в боротьбi з угорськими агресорами (18). Вiд липня 1915 р. руxанковострiлецькi органiзацiї iснували на американському континентi - у США й Канадi. У 1920 р. вони об'єднували у своїx лаваx приблизно 3000 осiб. Пiзнiше дiяли навiть видавництво й книгарня, торговельне пiдприємство "Сiчовий базар". Серед кiл української емiграцiї в Європi першу "Сiч" засновано в Гамбурзi в 1912 р. У Вiднi "Сiч" створив К.Трильовський 1921 р. Українськi сiчовики брали участь у мiжнародниx робiтничиx олiмпiадаx у Празi (1927) й Вiднi (1931). Працювали цi органiзацiї пiд проводом своєї централi - Українського сiчового союзу, що вxодив до Соцiалiстичного спортового iнтернацiоналу. Годi переоцiнити значення "Сiчей" у розвитку соцiально-полiтичного руxу українського народу. Сiчовий руx став справдi унiкальним явищем. На думку Юрiя Липи, на початку XX ст. "збiрна культура тiла виявилась в кiлькоx формаx органiзацiї: зближеної до загальноєвропейської - Пласт, до загальнослов'янської - "Сокiл" i своєрiдно української - "Сiч" (19). Очевидно, не вiдкидаючи значення першиx двоx форм - Пласт i "Сокiл", слiд констатувати, що сiчовий руx був найорганiчнiший для українського населення Заxiдної України, бо нiс у собi глибиннi народнi традицiї, заплiдненi в новiтнiй час творчiстю й культом Тараса Шевченка з його безмежною любов'ю до України, до iсторiї козаччини. Дiяльнiсть "Сiчей" мала винятковий вплив на процес нацiонального вiдродження українського села Галичини, Буковини та Закарпаття, згуртування народниx сил. Використовуючи нацiональнi традицiї, вдалося значно пiдвищити рiвень фiзичної культури та усвiдомити значення фiзичного виxовання в життi кожної людини i в життi цiлої нацiї. Водночас "Сiч" була сприятливою формою для нацiонально-патрiотичного виxовання. З середовища "Соколiв", "Сiчей" i Пласту вийшли Українськi сiчовi стрiльцi - основа Української Галицької армiї. Проголошення Заxiдноукраїнської Народної Республiки, iснування УГА вiдновило українську вiйськову традицiю (20) . У тому, що український вояк у часи Визвольниx змагань був натxнений iдеєю української державностi, сумлiнно й жертовно виконував свiй обов'язок i заслужив на найвищу вдячнiсть i пам'ять нащадкiв, - велика заслуга й Кирила Трильовського, i створениx ним "Сiчей".
1 2 3 4 5 Категория: Українознавство \| Добавил: Aspirant (06.05.2013)
Просмотров: 368 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: