Твір на тему: Фiлософська лiрика Федора Тютчева - Твори - Реферати - Каталог статей

Фiлософська лiрика Федора Тютчева Тютчев - один iз кращих поетiв у росiйськiй лiтературi XIX ст. - вiдомий нам насамперед своєю фiлософською лiрикою. Саме ця спрямованiсть вiршiв поета iстотно вiдрiзняє його поезiю вiд творчостi сучасникiв, видiляє його твори з-помiж творiнь iнших вiдомих поетiв того часу. Фiлософським пiдгрунтям для творчостi Тютчева стали роботи Шеллiнга. Дiйсно, зв'язок образiв ночi й хаосу, думка про "нiчний бiк" людської психiки, що яскраво проступає в тютчевськiй поезiї, беруть свiй початок у творчостi Шеллiнга. На думку фiлософа, основа iсторiї Всесвiту i життя людської душi - боротьба свiтла з темрявою, з "хаотичним рухом первiсної природи", з "несвiдомою, темною слiпою волею" в природi й людинi, яка прагне до споконвiчного хаосу, до загибелi. Однак для розумiння поезiї Тютчева iстотно, що за подiбними вiршами у нього стоїть почуття самотностi, вiдiрваностi вiд свiту, в якому живе поет, глибока зневiра в сили цього свiту, усвiдомлення неминучої загибелi. Палке прагнення до злиття з природою опосередковане у вiршах Тютчева шеллiнгiанською iдеєю живої єдностi та цiлiсностi всього Всесвiту. Шеллiнг стверджував, що вся природа жива, що вона має єдину "свiтову душу". Про те ж пише й Тютчев: Не то, что мните вы, природа: Не слепок, не бездушный лик - В ней есть душа, в ней есть свобода, В ней есть любовь, в ней есть язык. "Свiтова душа", "всесвiтня воля" полярна вiдокремленiй волi iндивiдуальної, окремої людської iстоти. Вiддалення "окремої волi" людини вiд "унiверсальної волi" природи, як вважає Шеллiнг, - принцип зла, прагнення до єдностi з "всесвiтнiм життям природи" - умова блаженства. I ця ж iдея декларується у Тютчева: В собi самому жити вмiй. Є цiлий свiт в душi твоїй Таємно-чарiвничих дум… Шлях подолання розладу, на думку Тютчева, полягає саме у злиттi, у вiдчуттi поєднання свого життя iз загальним життям природи. I далекий вiд дiйсностi, iдеальний характер природи Тютчева залежить вiд того, що вiн сприймає її не ззовнi, як якусь об'єктивну данину, а в дусi фiлософiї Шеллiнга, немовби зсередини. Самотнiй серед людей, Тютчев шукає мiстичного союзу з "душею" природи, вiдбиваючи у нiй власнi душевнi стани. У фiлософсько-насиченiй лiрицi Тютчева ми бачимо першi в росiйськiй поезiї елементи дiалектичного осягнення дiйсностi. Свiт, природа сприймаються ним, з одного боку, як загальний зв'язок - "все в менi i я в усьому", - з iншого, - як безперервна змiна, процес, переходи, динамiка - "у всьому рух, життя в усьому". Поезiя Тютчева з надзвичайною силою передає бунтiвний стан, висловлює бунтарську стихiю людської душi. Це поезiя думки, яка, за словами Тургенєва, "завжди зливається з образом, взятим iз свiту душi або природи". Це поезiя сильних, смiливих i оригiнальних образiв, рiзноманiтних за тональнiстю, чудових за ритмами i звучаннями, самобутня, темпераментна, розумна.
1 2 3 4 5 Категория: Твори \| Добавил: DoceNt (22.09.2014)
Просмотров: 398 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: