Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Твори |
ТВІР НА ТЕМУ: Етюд. Краса поетичного слова
Багатьом людям подарував Шевченко цiлющий промiнь поезiї. Його iскра завжди освiтлює найзаповiтнiший куточок серця - куточок прекрасного. Люди не в змозi забути прекрасних рядкiв Шевченка, звернених до сучасника: Доле, де ти! Доле, де ти? Нема нiякої! Коли доброї жаль, боже, То дай злої, злої! Не дай спати ходячому, Серцем замирати гнилою колодою По свiту валятись. А дай жити, серцем жити людей любити... Життя iде розмiреним кроком назустрiч сонцю. I здавалося б, для чого людям поезiя, коли в них є снiг i гори, дощ i зiрки, сонце i хлiб. Але ж без поезiї гори перетворяться просто в кам'янi нагромадження, а сонце в небесне свiтило, яке випромiнює тепло, дощ - у неприємну воду i калюжi. Ось як чудово, образно малює танок весняного дощу поетеса Ганна Козаченко: А дощ не плаче - дощ смiється, А дощ не смiється - спiва, пророста з земного серця Зеленим пагiнням трава. А дощ танцює по бруньках, бруньки лускають вiд смiху, листячко дощу на втiху Тремтить-смiється на гiлках. Уявляєш вiдразу радiсну картину весняного пробудження природи, яка спрагло ловить краплi дощу, п'є цiлющий сiк неба. Ось для чого поезiя в нашому життi. | |
Просмотров: 348 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |