Реферат на тему Сучасний стан готельного господарства в Україні - Туризм - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Сучасний стан готельного господарства в Україні. Готельне господарство є однією з основних складових туристської індустрії України. У 2004 р. в Україні налічувалось 1308 готельних підприємств на 949,1 тис. місць. За формами власності їх кількість розподіляється так: 40 % перебувають у загальнодержавній та комунальній, 57 — у колективній і 3 % — у приватній власності. Середньорічний коефіцієнт завантаження готелів у 2000 р. в середньому по Україні становив 0,24. При цьому мінімальне використання місткості готелів — 9 % — було в Луганській та Миколаївській областях, а максимальне — 78 % — у Севастополі. У Києві цей показник дорівнював 40 %. Якщо відкинути максимальне й мінімальне значення показників завантаженості, то використання місткості українських готелів у 2000 р. становило 0,20. Це значення є більш об'єктивним для характеристики стану готельного бізнесу в Україні. Винятком з цього незадовільного становища є Київ, де завантаженість у 1995 р. дорівнювала 0,52, в 1998 р. - 0,35, в 1999 р. - 0,37, у 2000 - 0,40. У більшості регіонів України рівень завантаженості готелів коливався від 0,17 до 0,22. Чисельність готелів в Україні скоротилась з 1995 р. по 2000 р. на 88 одиниць, або на б %, їх місткість зменшилась на 27 963 місця, або на 21 %. Найбільше скорочення спостерігалось у Києві — на 4287 місць, областях Хмельницькій (2953), Донецькій (2709), Львівській (1719), Усього готелями України надано послуг 358 446 іноземним громадянам, що становить 10,9 % загального числа осіб, яким надано послуги (табл. 5). Найбільшій кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України: Київ (36,1 %), АР Крим (10,4%), областях Львівській (9,1 %), Одеській (5,3 %), Дніпропетровській (5,3 %), Київській (4,2 %), Донецькій (4,0 %). Середня тривалість перебування однієї особи в готелях становить для громадян України 2,7 доби, для іноземців — 2,6 доби. Середня місткість номера по Україні дорівнює 2,02, у Києві — 1,9, а в областях, зокрема Рівненській і Донецькій, — 1,8, в Одеській — 2,2, у Чернігівській і Херсонській — 2,3, у Сумській — 2,6. На виконання статті 15 Закону України «Про туризм» з 1 жовтня 1999 р. введено обов'язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування, які надають суб'єкти туристської діяльності. Згідно з чинним законодавством обов'язковій сертифікації в Україні нині підлягають 266 підприємств, що надають готельні послуги, та 455 підприємств харчування. Станом на 01.10.2040 р. сертифікат відповідності надано: на готельні послуги — 158 підприємствам, на послуги харчування — 274 підприємствам. Результатом проведеної роботи стало помітне підвищення рівня обслуговування на підприємствах готельної галузі. Разом з тим існуюча інфраструктура туризму ще не відповідає вимогам міжнародних стандартів. У більшості готелів відсутні сучасні засоби зв'язку та комунікацій, конференц-зали з відповідною аудіовізуальною технікою та технічними засобами для синхронного перекладу. Подальший розвиток готельного господарства неможливий без сучасного обладнання і новітніх технологій, про що нагадує девіз Всесвітньої туристської організації на 2003 рік: «Технологія і природа — два актуальних аспекти розвитку туризму на початку двадцять першого століття». Це стосується насамперед інформаційних технологій, ефективних і надійних систем захисту, без чого неможливо досягти високого рівня якості послуг. Кількість готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна. У Великій Британії, наприклад, функціонує близько 260 тис. готелів. У країнах Європи число великих готелів становить 15 — 25 % загальної кількості готельних господарств, 75 —85 % — мотелі та готелі сімейного типу. За даними аналізу структури готельного господарства України, такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази, надзвичайно поширені в інших країнах, в Україні практично не розвинуті. Як свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати істотний поштовх розвитку галузі та створенню додаткової кількості робочих місць. Чинне законодавство України нечітко визначає готельне господарство, його належність до сфери туристських послуг та відомче підпорядкування. Тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розробка проекту Закону України про розвиток готельного господарства. Положення Закону мають визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на цьому ринку. Завантаженiсть по Українi 25%, в Києвi - 44% Забезпеченiсть готельними мiсцями - 2,4, в Києвi - 7. Готелi, що вiдповiдають свiтовим стандартам: 0,8, в Києвi - 2. П"ятизiрковi готелi - "Днiпропетровська Україна", "Прем"єр Палас", "Кемпiнскi (Одесса)". Управлiння: Акцiонернi Товариства - часто контрольний пакет акцiй у Дежави.Туристські комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різних за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених на туристському маршруті й об'єднаних загальною функціональною програмою — туризм. Туристські комплекси включають різноманітні типи туристських підприємств: туристський готель, туристська база, автотуристські підприємства (мотор-готель, мотель, кемпінг), водні туристські підприємства (ботель, ботокемпінг, флотель, флотокемпінг, акватель), мобільні туристські підприємства (потяг, теплохід), флайтель, туристський притулок і хатина. Санаторні комплекси — сукупність рекреаційних підприємств, різних за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у лікувальній місцевості (курорті) і об'єднаних загальною функціональною програмою — лікування. Санаторні комплекси включають різноманітні типи санаторних підприємств: санаторій, санаторій-профілакторій, дитячий санаторій, спеціалізований санаторій, санаторний табір, лікарня. Комплекси відпочинку — сукупність рекреаційних підприємств, різних за функціями, місткістю понад 1000 місць, розміщених у міській, приміській або міжосельній зонах відпочинку й об'єднаних загальною функціональною програмою — відпочинок-релаксація. Комплекси відпочинку включають різноманітні типи підприємств: база відпочинку, будинок відпочинку, пансіонат, дитяча дача, дитячий табір, молодіжний/ табір, санаторій-пансіонат, курортний готель. Сучасна типологія засобів розміщення визначається розвитком рекреаційної інфраструктури, забезпеченням її нормативно-експлуатаційними актами, виявленням функціонально-технологічних структур. Типологічна уніфікація засобів розміщення дає змогу створити стандарт засобів розміщення, центральною частиною якого має бути їхня класифікація на основі класифікації засобів розміщення, розробленої ВТО. Усі засоби розміщення можна класифікувати за формами, видами й типами. Форми засобів розміщення визначаються основним видом діяльності: тільки розміщення або розміщення плюс послуги. Традиційно тільки розміщення надавали підприємства неготельного типу (non hotel type). Розміщення плюс послуги надавати підприємства готельного типу. Види засобів розміщення визначаються соціальними умовами розміщення: колективні, індивідуальні, приватні. Типи засобів розміщення визначаються їхнім функціональним профілем. Відмітною рисою підприємств готельного типу є технології готельних послуг. Структурні зміни в готельному господарстві України вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення нової політики "готельної марки": підвищення якості послуг і комфортності підприємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації технологічних процесів. Засоби розміщення є основними джерелами статистичних даних із внутрішнього туризму. Для обстеження засобів розміщення використовуються конкретні методи: 1) реєстрація засобів розміщення; 2) перепис засобів розміщення; 3) обстеження гостей у засобах розміщення. За статистикою в 1990 р. у колишньому Радянському Союзі налічувалося близько 350 тис. готельних місць. Нині у Росії — 250 тис. готельних місць (у Москві — 75 тис. місць, у Санкт-Петербурзі — близько 30 тис. місць); в Україні — 120 тис. місць (у Києві — 16 тис. готельних місць). За статистикою ВТО майже половина готельних місць світу (40 розміщені в Європі. Показник забезпеченості готелями визначається кількістю готельних місць на 1000 жителів. Нормативним показником вважається 10 готельних місць на 1000 жителів. По Україні такий показник становить 2,3 готельних місця на 1000 жителів, по Києву — 6 готельних місць (для порівняння: у Москві — 9,3 готельних місця; у Санкт-Петербурзі — 6,4; у Парижі — 38,4; у Відні - 25,6). 11 194 418 готельних службовців, що становить 5 % від загальної кількості службовців, зайнятих у туристській індустрії. Світова готельна практика пропонує градацію відношення чисельності персоналу до кількості готельних місць: 0,22 — 0,76. В Україні починаючи з 1992 р. спостерігається скорочення числа готельних підприємств, зменшення кількості місць і чисельності персоналу. Так, з 1992 по 1995 р. кількість готелів зменшилася на 15,6 %, номерів — на 11,6 %, місць — на 16,6 %, число готельних службовців — на 3,4 %. З 1995 по 1998 р. скорочення кількості готелів сповільнилося і становило 4,9 %, номерів — 11,1 %, місць — 13,05 %, але зріс відсоток скорочення готельних службовців до 7,4 %. При цьому показник чисельності персоналу на одне готельне місце з 1992 р. постійно зростав (від 0,18 до 0,21), а з 1995 р. - стабілізувався (0,215 - 1995 p.; 0,217 -1996 p.; 0,219 - 1997 p.; 0,216 - 1998 р.) (табл. 1.7). У Києві з 2004 р. змінюються кількісні й якісні характеристики готельних підприємств: кількість готелів скоротилася на 5,75 %, номерів — на 17 %, місць — на 27 %, число готельних службовців —- на 12,3% (табл. 1.8). На чисельність персоналу впливає рівень комфорту — категорія готелю, підтверджена сертифікатом.За статистикою 2004 р. в Україні 50,8 % готельних підприємств було заявлено на сертифікацію (табл. 1.9). Станом на 11.06.2000 р. підтвердили свою категорію тільки 9 % готельних підприємств по Україні та 43% — по Києву (табл. 1.10). Динаміка сертифікації підприємств готельного типу визначається існуючими формами власності та управління. За статистикою 2004 р. готельні підприємства колективної форми власності становили 57 %, державні — 40,5 %, приватні — 2,6 % від загальної кількості готельних підприємств. При цьому було заявлено на сертифікацію: з колективних — 45,6 %, з державних — 56 %, з приватних — 80 % . Крім того, форми управління готельними підприємствами визначаються їхньою підпорядкованістю різним відомствам (за статистикою 1998 р. таких відомств було 18 по готельних підприємствах і 41 по санаторних). Таке розходження і неузгодженість форм управління впливають на технологію, якість і вартість готельних послуг. Наприклад, за статистичними даними 1997 р. середня ціна проживання в готелях України зросла за рік на 11 %, у готелях Києва — на 26,5 %. Зростання цін визначило динаміку прибутків від експлуатації за рік . Зростання доходів (у 2004 р. на 71 % порівняно з 2001 р.) при загальному зниженні інших показників (місткості — на 17 %, надання ліжко-ночей — на 25 пов'язано з інфляційними процесами і ринковими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції. Собівартість виробництва послуг є вихідною базою калькуляції цін, нижче яких готель не може продавати свої послуги. Завдання зниження собівартості до рівня купівельної спроможності вимагає скорочення чисельності персоналу, впровадження високопродуктивних ресурсозберігаючих технологій, комплексної автоматизації технологічних процесів. Висновки Концепція розробки уніфікованих технологій готельних послуг передбачає створення спеціальних технологічних стандартів, спрямованих на розробку єдиної "готельної марки". Аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні виявив неузгодженість як термінологічну, типологічну, статистичну, так і за формами управління, володіння і рівнями комфорту. Структурні зміни в готельному господарстві України вимагають упровадження уніфікованих технологій для створення нової політики “готельної марки”: підвищення якості послуг і комфортності підприємств, використання нових технологій та комплексної автоматизації технологічних процесів. Зростання доходів при загальному зниженні інших показників пов’язане з інфляційними процесами і ринковими умовами ціноутворення. На рівень цін впливає кілька чинників: розмір собівартості й нормативного прибутку, рівень конкуруючих цін, співвідношення попиту і пропозиції. Використана література: Іванова Л.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в Україні. – Л., 2002. Федорченко В.К., Мініч І.М. Готельне гоподарство: основні показники, оцінка якості послуг. – К., 2000. Чудновский А.Д. и др. Гостинничный и туристский бизнес. – М.: Экмос, 2000. Основні показники роботи готелів України за 2003 рік. – К., 2004.
1 2 3 4 5 Категория: Туризм \| Добавил: Aspirant (06.05.2013)
Просмотров: 533 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: