Реферат на тему Гуцульські страви - Туризм - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Гуцульські страви. Найчастіше гуцули для приготування страв використовують кукурудзяну крупу, картоплю, гриби. Гуцульська кухня відома своїми домашніми копченостями, грибною юшкою, голубцями, а також бринзою — овечим сиром, котрий готують пастухи на літніх високогірних пасовищах. Історично житлом гуцулів на літніх пасовищах була колиба — самобутня дерев'яна споруда круглої форми, з високо піднятим дахом у формі конуса. Тепер кожен турист зможе відвідати колибу, не піднімаючись високо в гори, оскільки сучасна колиба — це невеликий гуцульський ресторанчик, побудований, як правило, біля дороги. Крім властивих їй архітектурних відмінностей, колиба стала втіленням кращих традицій народної гуцульської кухні. Гуцульські страви Дуже прості і водночас оригінальні. Найчастіше гуцули для приготування страв використовують кукурудзяну крупу, картоплю, гриби. Гуцульська кухня відома своїми домашніми копченостями, грибною юшкою, голубцями, а також бринзою — овечим сиром, котрий готують пастухи на літніх високогірних пасовищах. Історично житлом гуцулів на літніх пасовищах була колиба — самобутня дерев'яна споруда круглої форми, з високо піднятим дахом у формі конуса. Тепер кожен турист зможе відвідати колибу, не піднімаючись високо в гори, оскільки сучасна колиба — це невеликий гуцульський ресторанчик, побудований, як правило, біля дороги. Крім властивих їй архітектурних відмінностей, колиба стала втіленням кращих традицій народної гуцульської кухні. Мариновані білі гриби Використовуються невеликого розміру здорові білі гриби, зібрані у вересні-жовтні. Гриби відварюють протягом декількох годин і заливають маринадом, основними компонентами якого є сіль, перець, оцет, лавровий лист. При подачі на стіл додають цибулю, порізану кільцями, і олію. Солені грузді Грузді чистять і вимочують у воді протягом 3 діб, після чого відварюють. Солять грузді в дубовій бочці, перекладаючи шар груздів шаром спецій (перець, кріп, листя хріну, вишні, смородини). Заливають холодним соляним розчином. Бануш Традиційна страва пастухів-гуцулів. Кукурудзяна крупа крупного помолу просіюється і повільно засипається в чавунний казанок з киплячими вершками або домашньою сметаною. Готується при постійному помішуванні до моменту появи на поверхні шару розтопленого масла. Подається з бринзою, гулянкою (спеціально приготоване квасне молоко) або білими грибами в сметані. Грибна юшка Для приготування юшки використовується курячий бульйон, в якому відварюють сухі білі гриби. Додають тонко нарізану домашню локшину, спеції, зелень. Білі гриби в сметані Нарізані шматочками білі гриби відварюють, проціджують і обсмажують в маслі. Додають нарізану цибулю і заливають домашньою сметаною. Обов'язково дають зелень петрушки та цибулі. Гуцульська кухня вирізняється простотою страв і водночас їх оригінальністю. Найуживаніші продукти: кукурудзяне борошно й крупа, картопля, квасоля, гриби і, звичайно ж, бринза (бриндза), або „бриндзя”, як лагідно називають її самі гуцули. Гуцульські страви Бринза – особливий сорт сиру з овечого молока, який готують на полонинах; він не має нічого спільного з тим продуктом, який продають у магазинах з написом „бринза” на етикетці. Проціджене овече молоко заквашують спеціальною закваскою з молока, звурдженого в шлунку ягняти, яке ще не паслося. Чани з молоком ставлять поруч із ватрою та помішують, поки не почнуть з’являтися згустки сиру, які в чані руками зліплюють у більші грудки. Ці грудки сиру потім підвішують у теплому місці чи просто розкладають на сонці. Так виходить „напівфабрикат” бринзи – будз. Після тижневого вигрівання будз перетирають з сіллю і маслом – так отримують бринзу. Бануш – готують у чавунному казанку на відкритому вогні. У казанок заливають сметану чи вершки і доводять до кипіння, в неї дрібною цівочкою сиплють кукурудзяне борошно, при цьому страву постійно помішують дерев’яним інструментом, поки на поверхні не проступить розтоплене масло. Подають зі шкварками, бринзою, грибами. Грибна юшка – сухі білі гриби відварюють у курячому бульйоні зі спеціями, додають домашню локшину і зелень. Гуцульський борщ – готують з квашеного буряка та копченої буженини. Росівниця – відвар з буженини та січеної квашеної капусти підбивають кукурудзяною крупою. Кулеша – кукурудзяна каша, зварена на воді, яку подають з бринзою або топленими шкварками. Може бути зварена з тертою картоплею. Голубці – часто готують з квашеної капусти; начинка з картоплі або кукурудзяної крупи, іноді до неї додають м’ясо або шкварки. Книші – булочки, начинені вареною картоплею або бринзою. Цим же словом називають і картопляні зрази з начинкою чи без неї. Пироги – вареники з начинкою, для приготування якої використовують чорниці (афини), сир, капусту тощо. Білі гриби в сметані – гриби ріжуть шматочками, відварюють, обсмажують на маслі, під кінець додають нарізану цибулю, сметану й зелень. Мариновані білі гриби – невеликі гриби відварюють декілька годин і заливають маринадом з оцту, солі, перцю, лаврового листа. До столу подають приправлені олією і з великою кількістю нарізаної кільцями цибулі. Засолені грузді. Почищені грузді спочатку вимочують у воді близько трьох діб, потім відварюють. Найсмачнішими виходять грузді, засолені в дубовій бочці – їх викладають шарами зі спеціями, додаючи листя смородини, вишні та хрону, і заливають холодним соляним розсолом. До гуцульської кухні також належать: гуслянка (кисломолочний продукт), вурда (різновид овечого сиру), шупеня (страва з квасолі). Не одну сотню літ вчені уми світу хвилює проблема довголіття. При-скіпливе око аналітика відразу зауважить, що рясні-ють довгожителями гірські терени Карпат і Кавказу. Відчули тут і свій інтерес наші дієтологи та прихиль-ники здорової поживи. Ще відвертіше спостереження із зазиранням до горшків і баняків дало підстави переконливо стверджувати, що харчування обидвох груп мешканців гір дуже близьке за асортиментом і енергетичною цінністю, а тому саме в меню горян і криється велика таємниця довголіття. Що ж їдять справжні гуцули, щоб довго жити? Відомо, що орною землею територія Гуцульщини небагата, а землеробство поширене переважно у гірських долинах. Велике поширення полонин сприяє буйному розвиткові скотарства, про давні традиції якого сьогодні свідчать топоніми. Тому основу харчу-вання гуцулів становлять продукти землеробства і тваринництва. Це зернові (кукурудза, ячмінь, овес), овочі (картопля, буряк, капуста, морква) та бобові (горох, біб, квасоля). Головою на столі у гуцулів, як і скрізь в Україні, утвердився хліб, але щоденний хліб у них, як і в інших горян, був прісний. Це корж з кукурудзяного, рідше вівсяного борошна – метай, примітка. Типовим для карпатських сіл взагалі є додавання до хлібного тіста вареної картоплі. Такий хліб називається бурчєник, бурішник, ріплєник, мандибурчєнник – залежно від локальної назви картоплі в тій чи іншій місцевості. Із заквашеного тіста в гуцульських селах хліб печуть рідко, лише випікають з нього до молока круглі коржи-ки – палениці, підпавки, які начиняють бринзою, сиром чи сиром з картоплею, квашеною капустою. Основна мучна страва – густа каша з кукурудзяного борошна (кулеша, мамалига). По селах північної Гуцульщини мамалиґу готують з картоплею. Як і в бойків, однією з найдавніших страв є вівсяний кисіль – киселиця, який зараз готують із кукурудзяного борошна. Найпошире-нішою і найдоступнішою стравою є вареники –„пиро-ги” з житнього, ячмінного, а на Різдво та Великдень з пшеничного борошна з сиром, бринзою, картоплею, квашеною і свіжою капустою. Лише зараз дієтологи сходяться на думці ідеальної насиченості відразу трьома життєво необхідними амінокислотами –трип-тофаном, лізином та метіоніном наших традиційних вареників із сиром, що стали загальнонаціональною візиткою не лише серед гурманів. А щодо збалансова-ності компонентів рослинного і тваринного походжен-ня вони взагалі перевершують усілякі сподівання. З сімейства мучних страв відомі і галушки, які замащу-ють олією, салом чи сметаною. Значне місце у меню гуцулів займають розмаїті каші. Серед них оригінальною гуцульською стравою вважається різновид мамалиґи – бануш. Окрім кукуру-дзяної каші споживають також і молоді качани – варені чи печені. Науковцями доведено, що найцінніші білки саме входять до складу гречки, квасолі, картоплі, житнього хліба. Останній разом з вівсяними продукта-ми є доступним джерелом вітаміну В1. Серед овочевих культур основну роль відіграє картопля (бараболя, буришка, ріпа, бурка, мандибурка), яку, як і скрізь, варять, смажать, печуть. Варити її найкраще нечищену і споживати вранці чи ввечері з квашеною капустою, борщем, молоком чи бринзою. Можна зварену в лушпинні картоплю, обчистивши, підсмажити до рум'яності в риночці на олії, маслі, полити сметаною. Поширені в Гуцульщині також і варені галушки з тертої картоплі, печені на олії деруни („терті пляцки”). Варять з картоплі і рідку страву – „зупу”. Важливу роль у щоденному харчуванні мешканців Гуцульщини займає капуста – квашена та свіжа. Комора вітамінів – сира квашена капуста споживається мащеною лляною чи конопляною олією та приправле-ною тертим хріном і цибулею. Зварену квашену капус-ту помащену салом чи олією смакують з картоплею, бобом, горохом чи квасолею. Із свіжої натомість готу-ють небагато страв - заправляють оцтом, цукром, зеленню, мастять олією, сметаною, маслом, часом іще смажать у печі. Подекуди у селах закарпатські гуцули готують „підніс”: порізане та зварене листя капусти або буряка заправлене маслом. Як рідка страва з капусти скрізь відомий капусняк – „росолянка”, росівниця, росіл, бевка. Його відмінність у тому, що варили його без картоплі, а їли з окремо звареною в лушпинні картоплею. Із квашених головок капусти – „крижівок” готують голубці з кукурудзяною, вівсяною чи ячмін-ною крупою, змішаною з тертою картоплею. Зварені голубці мастять олією чи салом. Як перша страва поширений також борщ із квашених буряків. Буряки для того квасили, порізавши соломкою і заливши водою у дерев'яних „велетках” чи горщиках. В околи-цях Жаб'я підготовлені буряки спочатку обварюють, опісля ставлять вкисати в теплому місці. Буряковий квас варять разом з порізаними буряками. Борщ заправ-ляють засмажкою – „заправкою”, (в угорських селах –„ранташ”). Специфічна гуцульська страва „варя” готується з окремо зварених та змішаних свіжих та квашених буряків, квасолі та слив, яку їдять з кулешею, хлібом. Окремо слід згадати про часник і цибулю, які є самостійною їжею, і приправою. З часнику роблять „саламаху” – розтертий часник змішують з олією та підсоленою водою, споживають з картоплею, кулешею і м'ясом. Значну роль у повноцінному традиційному хар-чуванні горян відіграють бобові - горох, квасоля, біб. Зварені бобові не замащуючи їдять з картоплею, борщем, капустою замість хліба. З самої квасолі готують своєрідну страву „щупеню”, „шупоню”. Зварену і потовчену квасолю розводили невеликою кількістю води, заправляли кукурудзяним борошном чи крупою і варили. Влітку і восени готують з квасолі „лопатки” – молоді стручки шпарагівки відварюють, заливають сметаною чи молоком, підбивають борошном, підва-рюють. Споживають з хлібом чи картоплею. З гороху та квасолі готують також і перші стра-ви. До квасолі додають сушені яблука чи сливи (фасуля зі сливками, фасуля з лісницями). Варять також і моло-дий біб з картоплею та заправляють цибулею. З окремо звареного бобу, квасолі і картоплі готують дуже харак-терну страву – „товченку”. Змішавши всі складники, заправляли перцем, цибулею, тертим маком, цукром і все товкли. Звідси і назва. Також наявність у горах великої кількості грибів зумовлює їх доступність та широке вживання в харчу-ванні. Із грибами варять юшку, заправляючи її борош-ном, у відварені з цибулею гриби всипають підсмажене борошно, мастять сметаною чи олією. Гриби з олією часто заправляють товченим часником. Важливу роль у харчуванні не тільки гуцулів ві-діграють молочні продукти – солодке і кисле молоко, гуслянка, сметана, сир, бринза, сироватка. Споживання м'яса у гуцулів досить обмежене і припадає більше на свята. Найпоширеніша серед перших страв юшка, найчастіше з копченого м'яса – „будженицею”, „буди-лом”. З ніг та голів готують холодець – „студенець”. Із свинини та баранини готують печеню : трохи відварені шматки м'яса запікають у печі, додаючи підсмажене борошно, розведене холодною водою, приправлене лавровим листом і товченим часником. Певний кулінарний інтерес можуть становити і різні обрядові страви. Це і різдвяні „мантули” – печені пироги з кукурудзяного борошна і картоплі начинені смаженою квашеною капустою і натерті часником, холодець із сушеної риби, великодні „цвіклі” та „застівник” (спеціальний великий хліб-стільник), петрівські „перевертаники”, „баламаш”, баба . Смакуючи гуцульські наїдки найперебірливіші гурмани мають прекрасну можливість переконатися, що гуцульська кухня надзвичайно багата національни-ми традиціями та розмаїттям страв. А висновок напро-шується сам: хочеш довго жити - надавай перевагу молочно-рослинним стравам, дотримуйся національних традицій, зокрема релігійних постів, в часі яких зі столу зникають жири та продукти тваринного походження. У вашому меню постійними мають стати страви з куку-рудзи, овочів, фруктів, молочні продукти, а також кріп, петрушка, цибуля, часник, селера, щавель. Щоб довго жити - робімося гуцулами! Зі стравами гуцульської кухні - у наступне тисячоліття, бо ... біда навчить. Зірка Андрусь, Прес-референт Львівського відділу СоюзуСільський (зелений) туризм, або агротуризм, є одним з видів екологічного туризму, який останнім часом набуває поширення і продовжує активно розвиватися в багатьох європейських країнах. Не є винятком стала і Україна. Характерно, що в розвинених країнах світу такий вид відпочинку користується попитом не лише у людей середнього достатку, а й заможної частини населення. Адже агротуризм дає можливість міським жителям відпочити в сільській місцевості на природі, позбутися стресів, відвідати місцеві пам'ятки, ознайомитися з побутом сучасних сільських мешканців та народними традиціями, які вони зберігають, а за бажання — взяти участь у сільськогосподарських роботах. Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове становище. За агротуризмом в Україні велике майбутнє. Саме тому тема сільського (зеленого) туризму дуже актуальна. Мета роботи полягає в розгляданні особливостей сільського зеленого туризму, визначення передумов для розвитку відпочинку на селі - специфічної форми підсобної господарської діяльності у сільському середовищі з широкою можливістю використання природного і культурного потенціалу регіонів. Завдання роботи: Визначити поняття та сутність сільського зеленого туризму, та специфіка туристичного продукту сільського зеленого туризму Визначити перспективи розвитку сільського зеленого туризму в Україні Охарактеризувати українську кухню, як основну базу харчування в сільському зеленому туризмі, зробити історичні нариси та дати сучасну характеристику української кухні дослідити режим харчування, його організацію, та санітарно-гігієнічні вимоги до приготування та збереження їжі розробити рекомендоване меню повсякденних страв дати характеристику українській гостині Зробити висновки з проведеного дослідження Джерельна база включає в себе 21 літературне джерело. Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, списку використаних джерел та додатків. 1. Зелений туризм, як один із видів туристичної діяльності 1.1. Поняття та сутність сільського зеленого туризму Сільський туризм – відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Існує три різновиди сільського зеленого туризму в Україні. Київська область//Туризм сільський зелений. - 2000. - №1-2. - С. 52-61 По-перше, агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств населення, або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку. По-друге, відпочинковий (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові і інші надбання тієї чи іншої місцевості 1.2. Специфіка туристичного продукту сільського зеленого туризму Основним контингентом серед любителів відпочинку у сільській місцевості є міський житель, який прагне відпочити у середовищі цілком відмінному від умов життя і праці в місті, шукає можливість контакту із збереженим природним середовищем, а також з традиційною культурою села, ознайомлення з сільським життям, сільськими тваринами та сільськогосподарською працею, здоровою селянською їжею. Міський житель сподівається під час свого відпочинку отримати затишне і охайне житло (кімнату, будинок), домашнє харчування, а також бажає познайомитись з місцевою природою і пам'ятками культури, зайнятись активними видами відпочинку (рибальство, збір грибів та ягід, прогулянки на велосипеді, конях, човнах). Деяких міських жителів може зацікавити участь у рільничих роботах, а також догляд за домашніми тваринами. Це може бути косіння сіна, доїння корів та кіз, квашення капусти та огірків, випікання хліба. Пізнавальна сторона для жителя міста є дуже важливою під час його відпочинку у селі. Особливо охоче відвідують туристи місця, де розміщені природно-заповідні території (національні і ландшафтні парки, визначні пам'ятки живої і неживої природи) або архітектурно-археологічні чи історичні місця. При цьому турист прагне побачити цікаві природні явища (печери, скелі, джерела) та мальовничі краєвиди; зрозуміти історію краю, відвідати найвидатніші історико-культурні пам'ятки (замки, церкви, монастирі, городища), побувати у місцевому музеї; набратися особливих культурних вражень, пов'язаних із сільським побутом і звичаями та народними ремеслами; порівняти власну природу і культуру з місцями, які відвідує. Київська область//Туризм сільський зелений. - 2000. - №1-2. - С. 52-61 Сучасних жителів міста цікавлять нестандартні пропозиції та враження, які їм може подарувати природа, місцева культура села. Важливим притягальним елементом для міських жителів виступають сільські свята. Це різдвяні колядки, великодні веснянки, козацькі забави, концерти народних ансамблів, виставки народних умільців. Відвідувачі сільської місцевості позитивно реагують на можливість закупівлі сувенірів, виробів народних майстрів. Для місцевої громади продаж сувенірів та виробів народних промислів може бути джерелом прибутків, а також засобом реклами потенціалу місцевості. В сучасній літературі ми зустрічаємось з досить широкою класифікацією різновидів туризму: активний і пасивний; історичний, культурно-етнічний, пізнавальний, екологічний, розважальний, екстремальний і т.д. Косенко В. Сільський зелений туризм - специфічна галузь//Туризм сільський зелений. - 1998. - №3. - С. 10-11 Але рідко хто зможе відрізнити аграрний туризм від сільського зеленого, а сільський зелений від екологічного. Можливо, для більш чіткого розуміння різниці між ними необхідно звернути увагу на професійний рівень власників об'єктів розміщення. Ми вводимо нову класифікацію за кадровим складом. В основу цієї класифікації покладено професійний рівень осіб, які надають туристичні послуги. До виникнення поняття "сільський зелений туризм" Там само. туризмом в загальноприйнятому розумінні займались особи, що мали відповідну освіту та стаж роботи в туристичних фірмах. Основна відмінність сільського зеленого туризму від туризму, так би мовити, звичайного – це те, що туристичні послуги надають особи, які мають інший фах (сільськогосподарські робітники, працівники сфери обслуговування, вчителі) та надають ці послуги в сільський місцевості Успіх господаря, що має намір приймати та обслуговувати гостей в межах своєї садиби, залежить від її впорядкованості. Докорінні зміни в облаштуванні й оздобленні садиби для зручного прийому та обслуговування гостей потребують значних коштів і часу, що в наших умовах не завжди знаходяться, тому головним в діях господаря повинне бути спорядження того, що він вже має. Огорожа. Добре впорядковані та гарно оформлені садиби надають особливої привабливості не тільки житловому будинку, але й сільській вулиці. Велику роль у цьому відіграють малі архітектурні форми – огорожі, хвіртки, лави, тіньові навіси та ін. Просто й гарно оформлені огорожі створюють приємне враження про дім, натомість недбало зроблена огорожа псує загальний вигляд садиби. Продумана система огорож організовує простір садиби з урахуванням композицій житлових і господарських будівель і навколишнього озеленення. Хвіртка і ворота є сполучною ланкою між подвір'ям та вулицею, тому їх художньому оформленню бажано приділити відповідну увагу. Планування садиби. В межах території садиби виділяють дві зони: рекреаційну та господарську. Рекреаційна зона – це територія, де формуються місця для відпочинку, занять спортом, ігрові майданчики для дітей тощо. Господарська зона – територія, де розміщені приміщення для худоби, птиці та місце для їх вигулу, зберігання кормів, город тощо. Як рекреаційна, так і господарська зони повинні бути охайними та незахаращеними. Бажано для кожної з них мати свої під'їзди, а в межах садиби – пішохідні доріжки. Планування садиби залежить як від загальних розмірів ділянки, так і від принципів забудови села та характеру особистого підсобного господарства. Для того, щоб господиня мала змогу, не відриваючись від своєї роботи, наглядати за господарством, необхідно В Україні ініціатором впровадження сільського туризму виступила всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму. За її ініціативою створено успішно функціонують осередки сільського туризму у ряді областей України. Спілкою у співпраці з науковцями і державними органами управління розроблено проект концепції та розпочато роботу над програмою розвитку сільського туризму в Україні. Завдяки активній співпраці осередків сільського туризму з місцевими органами влади та міжнародними фундаціями, вивчається та використовується практичний досвід з організації і прийому відпочиваючих у садибах господарів (Закарпаття, Івано-Франківщина, Львівщина), проводяться інформаційні рекламні акції із сільського туризму. Спілка налагодила тісні зв'язки з агротуристичними організаціями Угорщини, Польщі, Австрії й Франції та широко використовує досвід цих країн. Васильєв В. Актуальні проблеми сільського туризму//Туризм сільський зелений. - 1999. - №2. - С. 30-31 Звичайно, громадські організації не можуть прямо керувати діяльністю приватних підприємців. Проте неурядові організації шляхом використання маркетингових стратегій здатні впливати на розвиток агротуризму, використовуючи керування, лідерство та, якщо потрібно, пряму підтримку. Це досягається шляхом використання таких підходів: тренинги та послуги для приватного сектора, підтримка інформаційної продукції та дистрибуція, презентація виставок і шоу, організація семінарів для певної частини індустрії, розвиток та менеджмент системи резервування місць, надання грантів, кредитів або інших фінансових стимулів для розвитку галузі. Більшу частину індустрії сільського туризму репрезентовано малими, часто сімейними підприємствами, і ці організації не використовують або мало використовують маркетингові підходи через такі причини: Загальне нерозуміння принципів та ролі маркетингу в отриманні прибутку для малих підприємств, особливо у зв'язку з видатками на маркетинг; На багатьох територіях важко фінансувати туристичну діяльність малих підприємств, оскільки банки не хочуть кредитувати сільській туризм, тобто вкладати невеликий за розміром капітал у велику кількість малих проектів. Крім того, коли є можливість отримати достатньо великий кредит за умови, що кілька організацій об'єднають свої зусилля, місцеві організації, що конкурують, не хочуть цього робити; У нашій країні залишається юридично невизначеним статус як господаря, який приймає гостей, так і самого гостя, що в умовах жорсткого податкового тиску небезпечно. На сьогодні досі залишаються невирішеними питання із впровадження системи підготовки профільних фахівців, навчання і перекваліфікації сільських господарів, незайнятого сільського населення. В Україні не працює жодна стала група тренерів, яка б на постійній основі здійснювала профільне повне консультування, супровід та навчання зацікавлених осіб. Відповідно не створено й жодного постійно діючого інформаційно-тренінгового центру, до якого міг би звернутися пересічний селянин і отримати всю необхідну інформацію. Натомість, зараз в Україні маємо значну кількість господарів, які працюють, не маючи спеціальних навичок, як вони самі кажуть, "інтуїтивно", а також кілька професійних тренерів. Васильєв В. Актуальні проблеми сільського туризму//Туризм сільський зелений. - 1999. - №2. - С. 30-31 Виходячи з вищенаведеного, варто зазначити, що для забезпечення належної якості послуг, які надаються сільськими господарями, на сьогодні особливо гостро постала проблема створення групи спеціалістів/тренерів, що могли б перетворити селянина-початківця на господаря агросадиби, послуги якого задовольнятимуть смак найвибагливішого клієнта. Однією із суттєвих перепон на шляху більш ефективного просування ідеї сільського зеленого туризму серед потенційних туристів є відсутність професійно розробленої маркетингової та рекламної стратегії. Так, значна кількість існуючих туристичних маршрутів/продуктів розроблювалась за повної відсутності інформації про те, чого хоче той, заради кого це все і створювалось, зокрема, - потенційний клієнт. Звідси - проблеми, пов'язані з реалізацією значної кількості туристичних продуктів, що не користуються попитом. На сьогодні також можемо констатувати відсутність продуманої системи розповсюдження інформаційно-туристичної продукції, що у кінцевому результаті знову негативно позначається на можливості встановлення безпосереднього зв'язку між господарем агросадиби та потенційним клієнтом. Прекрасні та прибуткові можливості пропонує сільський туризм українським селянам, адже це варіант отримання додаткового надійного джерела доходу, створення робочих місць для інших членів сім'ї і, понад усе, зміцнення місцевої економіки. Потенціал України в сфері сільського туризму є не лише надзвичайно великим, він є майже незвіданим і, враховуючи підвищення зацікавленості селян, ось-ось слід очікувати його бурхливого розвитку. Українські селяни мають величезні можливості завдяки майже не існуючій конкуренції, чудовим природним краєвидам, величезним багатствам, які дарує українська земля. Крім того, для започаткування такого бізнесу не потрібно великих капіталовкладень, більшість агротуристичних підприємств можуть розпочати діяльність без великих затрат, лише використовуючи вже існуючі можливості. Використовуючи існуючі в господарстві будівлі, селяни можуть перетворити свої оселі, сіновали або навіть сараї на невеликі будиночки для прийому туристів, які шукають невибагливої, але чарівної сільської альтернативи міським готелям. На відміну від курортного відпочинку, відпочинок на селі може запропонувати відвідувачам затишну, приязну, сімейну атмосферу, багато свіжого повітря та рідкісний шанс побачити, звідки дістається їжа до столу в місті. Окрім свіжого повітря та навчальних екскурсій, туристам можна запропонувати безліч можливостей чудового відпочинку, зокрема, власноруч подоїти корів, поскирдувати сіно, посадити овочі, назбирати ягід, покататись верхи на конях, порибалити чи піти на полювання. Такий підхід принесе величезне задоволення туристам, а також заохочуватиме їх ще раз і ще раз приїхати, і можливо вже з друзями та знайомими, щоб відпочити від клопоту міського життя і насолодитися розміреним темпом сільського життя, а господарям оселі – отримати нове джерело доходу. Таким чином, сільський туризм є чимось на зразок страхування, що захищає доходи селян від ризиків, притаманних сільському господарству, а також коливання ринкових цін на вирощену продукцію чи на виробничі ресурси. Сільський туризм в Україні набуває поширення як в курортних регіонах, так і в більшості областей. Тому є потреба наявні соціально-економічні передумови, ініціативу громадських організацій поєднати з далекоглядною політикою з боку держави щодо стимулювання розвитку відпочинку на селі. Це дослідження ставить за мету шляхом аналізу законодавств деяких європейських країн стосовно регулювання відносин у сфері сільського туризму, порівняння окремих форм та засобів правового регулювання в різних національних правових системах та з'ясування тих загальних принципів, яких потрібно дотримуватись при формуванні вітчизняного законодавства, сприяти запозиченню позитивного європейського досвіду, тим самим прискорити розв'язання низки складних завдань, які вимагають свого вирішення у законодавстві України. Фельдман В. Актуальні проблеми сільського туризму//Туризм сільський зелений. - 2003. - №2. - С. 4-7 Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове становище. За сільським туризмом в Україні велике майбутнє. Яскравою ілюстрацією може бути 3-річний досвід становлення сільського туризму на Жовківщині, зокрема на Жовківському Розточчі. У 70—80-х рр. це була в основному база відпочинку. Як і в інших рекреаційних районах, у цей період сільські жителі реалізували відпочиваючим домашні продукти і дари лісу. Разом з тим у 90-ті рр. інтерес до цього регіону зростає з погляду релігійного (Крехівський монастир), екологічного (заповідник і національний парк) та міжнародного (близькість до Польщі) туризму. Саме на цей період припадає занепад рекреаційних баз на Розточчі. Тому ініціатива громадських організацій і місцевих органів щодо розвитку осередків сільського туризму виявилась досить актуальною. Було створено Жовківський осередок туризму з п'ятьма базовими пунктами (Жовква і чотири розтоцьких села). На початок 2000 р. він налічував 20 сільських садиб,
1 2 3 4 5 Категория: Туризм \| Добавил: Aspirant (06.05.2013)
Просмотров: 943 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: