Реферат на тему: Законодавство Тимчасового уряду - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Законодавство Тимчасового уряду. В Україні після лютого 1917 p. діяло законодавство Тимчасо-вого уряду. Після утворення Центральної Ради, ще до проголошен-ня незалежності УНР, були зроблені перші кроки в напрямі україн-ської правотворчості. Тимчасовий уряд значною мірою зберіг стару правову систему царизму. Його міністерство юстиції, на яке було покладено завдан-ня підготувати нове законодавство, висловилося щодо цього так: "По взмозі зберегти існуючі закони та установи надалі до утворення нових Установчими зборами. З існуючих установ та законів скасу-вати лише ті, залишення яких при новому ладі безумовно немож-ливо". За цією настановою, були відмінені явно неприйнятні царські закони, які закріплювали права і привілеї вже поваленої монархічної влади. Була здійснена амністія, проголошена свобода слова, розши-рені деякі права громадян. Але, коли трудящі вимагали розв'язання соціальних питань, видання законів про землю та мир, задоволення національних сподівань, їм пояснювалося: завдання Тимчасового уряду полягає в тому, щоб довести країну до Установчих зборів. Тимчасовий уряд зберіг в законодавстві становий розподіл суспіль-ства, станові привілеї та обмеження, хоча і визнавав необхідність їх відміни. Юридична нарада, яка розглянула це питання, заявила про неможливість здійснити в законодавчому порядку цей захід, поси-лаючись на те, що "становий лад переймає усе наше цивільне законодавство, станові (дворянські та інші) установи відають вели-чезним майном і раптова ліквідація станів неминуче призведе до хаосу та загибелі встановленого порядку". Цивільне право. Центральними в цивільному законодавстві Тимчасового уряду були норми, які охороняли право приватної власності. На нараді в Москві О. Корейський підтвердив, що Тим-часовий уряд відмовився від будь-яких "посягань на приватну власність окремих громадян і станів". А міністерство юстиції навіть намітило підготувати законопроект про відшкодування збитків, заподіяних приватним особам під час революції. Помилкою Тимча-сового уряду було те, що він, по суті, нічого не зробив, щоб наділити трудящих власністю. Досить згадати, що селянство при Тимчасовому уряді так і не одержало землі. Розв'язання аграрного питання зачепило б інтереси великих землевласників. У березні 1917 р. на I Всеросійському торговельно-промисло-вому з'їзді було сформульовано ряд програмних вимог, яких мав додержуватися Тимчасовий уряд у своїй законодавчій діяльності, зокрема створення сприятливих умов для приватного підприєм-ництва, залучення іноземного та вітчизняного капіталів у промис-ловість. Монополістична буржуазія вимагала якнайскоріше створи-ти торговсльно-промислові палати як органи її представництва. Ці вимоги були схвалені Тимчасовим урядом. Він здійснив реформу акціонерного законодавства, побудовану "на принципах, що забезпечують цілковиту свободу приватної ініціативи у справі акціонерного засновництва", та перетворив біржові комітети у тор-гово-промислові палати. 20 березня Тимчасовий уряд прийняв на захист права власності постанову "Про кооперативні товариства та їх спілки". Зловживаючи правом приватної власності, монополії одержу-вали колосальні прибутки. Так, синдикат "Продамет", що діяв в Україні, штучно придержував випуск металу, щоб тримати ринкову ціну на найвищому рівні та одержати якомога більше прибутків. Аналогічно діяв синдикат "Продвугілля". У зв'язку із зловживання-ми проти його хазяїв ще у 1915 p. було порушено кримінальну справу, проте її швидко закрили "за відсутністю доказів". Тимчасо-вий уряд, замість того щоб терміново прийняти антимонопольний закон, видав промисловцям Донбасу позику в 20 млн. крб. "на зміцнення оборотних коштів" та 3 млн. крб. "на устаткування", Використовуючи практично нічим не обмежене право приватної власності на шкоду трудящим, власники підприємств нерідко вда-валися до локаутів. Наприклад, у травні 1917 р. в Україні було зупинено 108 заводів, у червні — 125, а в липні — 206. Протягом тільки одного жовтневого тижня було закрито близько 200 шахт. Це була помилкова політика, котра за тих умов сприяла посиленню впливу більшовицьких ліворадикальних сил. В інтересах збереження і зміцнення капіталістичного ладу Тимчасовий уряд під тиском господарської розрухи та революцій-них сил був змушений здійснити державне регулювання економіки, в кінцевому підсумку прийнятне для буржуазії, шляхом утворення комітетів і нарад по окремим галузям промисловості. У складі уряду було утворено міністерство торгівлі та промисловості. Поряд з традиційними методами регулювання капіталістичного господарст-ва встановлювалося примусове укладання договорів та регулювання їх основних умов, централізований розподіл стратегічної сировини та матеріалів, зосередження частини товарів у монопольному роз-порядженні держави, регулювання цін, примусове картелювання і синдикування капіталістичних підприємств, різноманітні форми контролю за ними та ін. З формально-юридичної точки зору це призводило до посилення адміністративно-правових методів за ра-хунок цивільно-правових. Проте монополістична буржуазія не до-пускала й гадки про встановлення особливих органів фінансового та адміністративного контролю за окремими підприємствами. З приводу примусового синдикування в урядовій декларації зазнача-лося, що "здійснюватимуться заходи розумного об'єднання окре-мих приватних підприємств з можливою участю в цих об'єднаннях казначейства". Це положення захоплення в колах буржуазії не викликало, вона навіть вимагала від уряду усунути всі законодавчі обмеження добровільних синдикатських угод. Урядове рішення про регулятивне втручання держави в сферу встановлення твердих цін, розподілу продуктів між різними верствами населення, втручання у певних випадках у виробництво, не одержавши підтримки, зазнало краху. Так, під тиском торгово-промислової верхівки, обуржуазне-них поміщиків. Тимчасовий уряд, незважаючи на голод в країні, по суті, відмовився навіть від встановлення хлібної монополії та твер-дих цін на хліб. У серпні 1917 p. уряд підвищив ціни на хліб удвічі. Усі ці акти, як і інші акти Тимчасового уряду, поширювалися і на Україну. Водночас буржуазія виступала проти робітничого контролю за виробництвом і розподілом продуктів. У цьому питанні вона одер-жувала постійну підтримку Тимчасового уряду. Формальні обмеження права приватної власності, пов'язані з регулюванням капіталістичного господарювання в умовах війни, а також окремі випадки безпосередньої участі імперіалістичної дер-жави у господарському житті країни, юристи та політики намагали-ся видати за зміну самої суті капіталістичного господарства. Вони назвали капіталістичне господарство воєнного часу "державним" або "воєнним соціалізмом". У дійсності ж це господарство являло собою воєнно-державний монополістичний капіталізм. Правове регулювання аграрних відносин. Тимчасовий уряд послі-довно захищав інтереси землевласників, і перш за все, обуржуазне-них поміщиків. Уся його діяльність по "урегулюванню" поземельних відносин була спрямована на збереження і зміцнення земельної власності. У своїй першій декларації від 3 березня 1917р. Тимчасовий уряд взагалі проігнорував аграрне питання. Пізніше, зважаючи на заворушення селянства, уряд сподівався заспокоїти його різними обіцянками, відкладаючи розв'язання аграрного питання до скли-кання Установчих зборів. В урядовій постанові від 19 березня з цього приводу говорилося: "Заповітна мрія багатьох поколінь всього зем-леробського покоління країни — земельна реформа — становить основну вимогу програм усіх демократичних партій. Вона, безсумні-вно, постане на чергу в майбутніх Установчих зборах". За наказом міністра юстиції від 11 березня на місцеву владу покладався обов'язок охороняти маєтки померлого власника до розшуку його спадкоємців. Маючи на увазі "священність" та "недоторканість" приватної влас-ності, Тимчасовий уряд повернув у березні 1917 p. відібрані на початку війни землеволодіння, розташовані у прикордонній смузі, їх власникам — навіть вихідцям з країн Центрального блоку. Регулювання аграрних відносин, включаючи, зрозуміло, і в Україні, уряд поклав на міністерство землеробства. Воно співпра-цювало із земельними комітетами — головним і місцевими (губер-нськими, повітовими та волосними), утвореними для підготовки земельної реформи та розробки невідкладних заходів. Справжньою метою, поставленою перед комітетами, була боротьба із захоплен-ням земель поміщиків. Повітові, губернські та головний земельні комітети складалися переважно з чиновників та поміщиків. Тільки в Україні ліквідація приватної власності на землю глибоко зачепила б інтереси 33 тис. поміщиків. До середини літа тут були сформовані 94 повітові земельні комітети, утворювалися також й губернські. Усі вони за своїм складом були кадетсько-есерівськими. Тимчасовий уряд зовсім не рахувався із сподіваннями селян одержати землю. 27 березня 1917 p. уряд націоналізував усі землі, які були у безпосередньому віданні кабінету колишнього царя, проте не віддав їх селянам, а передав державі. 12 липня був прого-лошений новий закон, який дозволив купувати і продавати землю. Застереження в законі, що акти про встановлення права власності на землю, ким би вони нездійснювалися, "не обмежують свободу дії Установчих зборів і не утворюють будь-яких винятків та переваг при вирішенні земельного питання також для учасників цих ак-тів", являло собою обман селян. Більшовицька партія, використовуючи ситуацію, що склалася, закликала селян негайно, організованим шляхом відбирати землю у поміщиків. Більшовики прагнули пов'язати рух селян з боротьбою пролетаріату за соціалістичну революцію, утворити союз робітничо-го класу та селянської бідноти. 22 травня на І Всеросійському з'їзді селянських депутатів з промовою про аграрне питання виступив В.Ленін. Він запропонував оголосити землю всенародною власніс-тю і передати її без викупу селянам, не чекаючи скликання Устано-вчих зборів. Як і в усій країні, селянський рух в Україні у 1917 p. набрав різноманітних форм. Селяни вимагали перерозподілу орендних зе-мель, збільшення їх фонду, зменшення орендної платні. Пізніше набули поширення більш радикальні форми боротьби — захоплен-ня приватновласницьких луків, поміщицького інвентаря. У перші місяці після лютого в Україні відбулося понад 900 селянських виступів. Тимчасовий уряд перешкоджав самовільному захопленню зе-мель. 8 квітня у спеціальній постанові він висловився про надання повноважень губернським комісарам діяти разом з місцевими гро-мадськими комітетами в напрямі "негайного припинення будь-яких посягань на аграрному грунті проти особи та власності грома-дян". З цією метою у розпорядження губернських комісарів виділя-лися військові команди. Уряд гарантував землевласникам відшкодування збитків. 8 липня головнокомандуючий півдснно-західним фронтом, що проходив територією України, видав обов'язкову постанову "Про порядок збирання врожаю у зоні фронту", яка встановлювала для селян порядок оплати їх праці при збиранні врожаю на помі-щицьких землях. Постанова передбачала віддачу до виправно-аре-штантських відділень строком до 3-х років за вчинення перешкод збиранню хліба або насильницьке захоплення посівів чи врожаю, тварин та інвентарю. 29 вересня уряд ухвалив рішення про утворення в губерніях, де відбулися селянські заворушення, особливих комітетів з поміщи-ків та представників центральної влади, інакше — польових земе-льних судів. Вони мали здійснити невідкладні заходи по придушен-ню селянського руху. Тимчасовий уряд сподівався на використання військової сили. Але солдати — селяни, переодягнені у шинелі, — виявилися ненадійними захисниками землевласників, вони нерідко переходили на бік селян. Більшовики використали помилки Тимчасового уряду у вирі-шенні аграрних проблем в своїх політичних інтересах. Правове регулювання праці. Для робітничого класу прйняття нових законів про охорону праці було нагальною потребою. Несте-рпні умови праці, фактичне скасування завоювань в галузі охорони праці, котрі були здобуті до війни, висували на порядок денний завдання боротьби за прогресивне, всебічне робітниче законодавс-тво. Але Тимчасовий уряд у своїй декларації від 3 березня 1917 p. оминув робітниче питання. Через кілька днів, 9 березня він прий-няв постанову, в якій пообіцяв переглянути старе фабричне зако-нодавство. При міністерстві торгівлі та промисловості був утворе-ний відділ праці "з метою розробки заходів, спрямованих на забез-печення трудящому класу того становищем, яке по праву має займати народна праця — основний фактор народного багатства". 6 травня у складі першого коаліційного уряду було створено міністерство праці, яке після липневих подій розпочало призначати обласних, районних і міських комісарів. Були утворені два обласні комісаріати праці: один — для Донбасу, другий — для іншої частини України. В той же час був збережений порядок, який існував ще за царизму, коли провідні підприємницькі організації з метою ураху-вання їхньої думки подавали свої висновки на всі законопроекти з робітничого питання. Багато підприємців чинили опір законодавчому регулюванню робочого часу, перш за все впровадженню 8-годинного робочого дня. Проте Тимчасовий уряд під тиском робітничих Рад санкціону-вав у середині березня впровадження 8-годинного робочого дня, пізніше так і не видавши загального закону з цього питання. Незважаючи на це, протягом березня — квітня 1917 р. 8-годинний робочий день був практично впроваджений на багатьох промисло-вих підприємствах. Провідну роль у цьому відіграли Ради робітни-чих і солдатських депутатів, які примушували місцеві товариства фабрикантів та заводчиків укладати з ними угоди про впровадження 8-годинного робочого дня або встановлювати новий порядок без-посередньо своїми розпорядженнями. Так, робітники Харкова у березні 1917 p. встановили явочним порядком 8-годинний робочий день на заводах "Герлях і Пульст", Шиманського, "Гельферіх-Са-де", одержавши згодом на це відповідну санкцію Харківської Ради. Профспілковий комітет Харківського паровозобудівного заводу явочним порядком впровадив 8-годинний робочий день. Незважа-ючи на опір адміністрації, завод перейшов на такий режим. В Одесі виконком Ради робітничих депутатів напередодні 1 травня 1917 p. ухвалив запровадити 8-годинний робочий день, для чого вирішив провести переговори з товариством фабрикантів і власниками заво-дів. Останні не дали згоди на це, але робітники самі провели в життя постанову виконкому. Проте в цілому становище пролетаріату після Лютневої рево-люції майже не змінилося. Як повідомлялося, "за сім місяців революції донецький пролетарій ще не домігся нормального робо-чого дня; в багатьох районах... продовжують працювати як і раніше - 12 годин". 8 серпня Тимчасовий уряд прийняв постанову про обмеження нічної праці жінок та підлітків. Але значення цього закону було зменшено наданням відомствам права робити відступи від нього, якщо вони викликані "потребами оборони". Закон про охорону праці малолітніх, який розроблявся протя-гом багатьох місяців, так і не був прийнятий. Цей законопроект припускав використання праці підлітків з деякими обмеженнями. Боротьба робітників за підвищення зарплати та встановлення її гарантованого мінімуму мала тривкий характер. Тимчасовий уряд не пішов на законодавче врегулювання цього питання, а намагався спрямувати боротьбу робітників за підвищення зарплати в русло укладення угод з підприємцями. Як реагували останні на вимоги робітників, свідчить такий факт: гірничопромисловці Півдня Росії відмовили шахтарям Донбасу в підвищенні зарплати на тій підставі, що це неминуче підвищить собівартість продукції та призведе до зростання цін на товари. 23 квітня Тимчасовий уряд ухвалив постанову "Про робітничі комітети на промислових підприємствах", яка обмежувала права і сферу діяльності фабзавкомів, утворених робітниками. Урядова ле-галізація локаутів позбавила фабзавкоми контролю за найманням та увільненням робітників. Незабаром фабзавкоми були позбавлені цього права і формально. 22 серпня міністр праці своїм циркуляром підтвердив, що право наймання та увільнення робітників належить тільки власникам підприємств, і заборонив фабзавкомам втручати-ся в це питання. . Не набула законодавчого закріплення також обіцяна Тимчасо-вим урядом свобода страйків. Однак уряду не вдалося здійснити свій намір обмежити робіт-ничий рух і ліквідувати. фабзавкоми. Член завкому Харківського паровозобудівного заводу Щербина, виступаючи на III міській кон-ференції фабзавкомів, розповів делегатам про боротьбу харківських робітників проти локаутів. "Тільки завдяки енергійному втручанню завкому, — говорив він, — вдалося запобігти закриттю Харківського паровозобудівного заводу". Таким чином, постанова Тимчасового уряду про робітничий контроль не відіграла тієї ролі, на яку розра-ховувала буржуазія. У країні зростав страйковий рух. 19 серпня Тимчасовий уряд затвердив Положення про біржі праці, яке передбачало створення при міських та "земських органах самоврядування міських та обласних бірж праці. Їх головним зав-данням були облік попиту на працю, а також посередництво у найманні робочої сили. Проте організація бірж затягнулась. В Україні було створено лише декілька бірж. Досить скромні наміри уряду розпочати боротьбу з безробіттям не дали очікуваного резу-льтату. . Тимчасовий уряд мав й намір удосконалити порядок розгляду конфліктів. 5 серпня був прийнятий закон "Про примирливі уста-нови". На великих підприємствах з обраних на паритетній основі хазяїв та робітників утворювалися примирливі камери, або проми-слові суди. Вони мали запобігати конфліктам між робітниками та підприємцями або мирно розв'язувати їх, стримуючи трудящих від революційних виступів. До закінчення розгляду конфліктів у при-мирливій камері страйк заборонявся. Кримінальне законодавство. В перші місяці Тимчасовий уряд під тиском революційної демократії видав ряд важливих актів, які пом'якшували політичний режим та каральну політику. 6 березня був затверджений указ про амністії. Він проголошував загальну політичну амністію особам, засудженим за політичні злочини усіх категорій, а також за злочини проти релігії. Поновлювалися у правах ті, хто був позбавлений їх на підставі судового вироку за вчинення політичних злочинів. Усі такі справи закривалися. Амні-стія не поширювалася на зрадників і тих, хто вчинив злочинні дії на релігійному грунті, які мали бузувірський характер. Закон про амністію був важливим завоюванням революційного народу. На волю вийшли і включилися до революційної боротьби есери, мен-шовики, більшовики, націонал-патріоти, борці за національне від-родження України. 5 березня при міністерстві юстиції було утворено надзвичайну слідчу комісію для розслідувань протизаконних дій царських мініс-трів та інших вищих посадових осіб. Діяльність цієї комісії, проте, обмежилася допитами царських чиновників. Більшість заарештова-них під різними приводами була звільнена. Будучи непослідовним у переслідуванні прибічників царського режиму, Тимчасовий уряд 9 березня у зв'язку з аграрними заворушеннями попередив, що притягатиме до кримінальної відповідальності усіх, хто братиме участь "у безпорядках". 12 березня уряд прийняв постанову про скасування смертної кари. У всіх випадках, коли за законом як міра покарання передба-чалася смертна кара вона замінялася строковою або безстроковою каторгою. Проте це нововведення проіснувало недовго. Через чотири місяці смертну кару було поновлено на фронті, а згодом і в тилу. 17 березня Тимчасовий уряд прийняв постанову "Про полег-шення долі осіб, які вчинили кримінальні злочини". Злочинцям, засудженим до смертної кари, вона замінялася каторгою на 16 років. Постановою скорочувалися строки відбування покарання для інших категорій засуджених або вони повністю звільнялися. За амністією на свободу були відпущені близько 15 тис. засуджених. Амністія злочинцям за умов, коли був розладнаний розшуковий апарат і дезорганізована діяльність міліції сприяла зростанню зло-чинності. Тоді ж, 17 березня, було прийнято урядову постанову "Про скасування для засланих поселенців і арештантів покарання різками", а 26 квітня скасовано і саме заслання на поселення як покарання. Разом з тим Тимчасовий уряд залишив майже без змін статті Кримінального уложення 1903 p., якими мали керуватися судово-слідчі органи. Залишилися також в основному царське тюремне законодавство та відомчі акти: тюремний статут і загальна тюремна інструкція. Після розстрілу липневої демонстрації уряд прийняв нові пос-танови. Так, законом від 6 липня за заклик невиконання "розпо-ряджень влади" встановлювалися покарання — ув'язнення до фор-теці на строк до трьох років або в тюрмі. Заклик військових чинів до невиконання розпоряджень військової влади розглядався як державна зрада. Тимчасовий уряд змінив редакцію окремих статей Криміналь-ного уложення в напрямі значного розширення складів злочинів, передбачених у них. Так, до каторжних робіт могли бути засуджені не тільки винні у замаху повалити органи верховної влади, а й особи, котрі замірялися "на позбавлення можливості цих органів виконувати свої повноваження". Ця невизначена формула могла тлумачитися досить широко. 6 липня 1917 p. Тимчасовий уряд прийняв постанову про арешт учасників липневої демонстрації та притягнення їх до кримі-нальної відповідальності. Заарештовані обвинувачувалися за тими ж статтями Кримінального уложення, за якими царизм віддавав до суду революціонерів, тобто у державній зраді. На місця були розіс-лані вказівки міністра внутрішніх справ про арешт осіб, "які прямо чи побічно брали участь у липневій демонстрації", а також про арешт і притягнення до кримінальної відповідальності керівників низових Рад і комітетів. Це був відхід від демократичних свобод, завойованих народом (свободи слова, спілок, друку, зібрань). Воєнному міністру і мініст-ру внутрішніх справ надавалося право закривати усі зібрання та з'їзди, які загрожують державній безпеці, їм же було надано право закривати революційні газети, заарештовувати редакторів, заборо-няти доставку на фронт небажаних газет тощо. Тимчасовий уряд використовував також позасудову розправу. Його постановою від 2 серпня 1917 p. тим же міністрам надавалося право заарештовува-ти і висилати без суду осіб, дії яких визнаватимуться особливо небезпечними. В армії застосовувалися жорстокі репресії щодо революційне настроєних солдатів. Тимчасовий уряд 7 липня 1917 p. прийняв постанову про розформування військових частин, які брали участь у липневій демонстрації. Солдатів — активних учасників демонст-рації — пропонувалося негайно заарештовувати і притягувати до кримінальної відповідальності за "зраду Вітчизні". Командуючим арміями було надано право "висилати" з театру воєнних дій "підо-зрілих" осіб. Тимчасовий уряд активно боровся й з процесом українізації армії. Тимчасовий уряд та його судове відомство, формально збері-гаючи головні принципи та основи демократичного судочинства, сформульовані в Судових статутах 1864 p., допускав порушення цих статутів, які виявилися перш за все у відмові від буржуазно-демок-ратичних принципів судочинства в діяльності військово-револю-ційних судів. Як уже зазначалося, Тимчасовий уряд поновив смертну кару на фронті. У його постанові від 12 липня перелічувалися склади злочинів, за вчинення яких вона передбачалася. Серед них були опір виконанню наказів і розпоряджень начальства, підбурювання до повстання, воєнна та державна зрада тощо. Терміни "державна зрада" та "підбурювання до повстання" тлумачилися досить широ-ко, і будь-яке незадоволення діями командування та уряду могло бути підведено під ознаки цих складів.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (06.05.2014)
Просмотров: 297 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: