Реферат на тему:Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем. Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем Звичаєво-общинна група (підтип) правових систем — це сукуп-ність правових систем, які сформувалися на основі норм-звича-їв, що склалися природним шляхом, а також правових норм, запозичених від колоніальних держав. Цю групу складають пра-вові системи країн, що розвиваються, Африки і Мадагаскару (Малагасійська Республіка). Своєрідність звичаєво-общинної групи правових систем Афри-канського континенту полягає у тому, що звичаєве право: 1) визнається більшістю населення як регулятор суспільних відносин, особливо за межами міст. Звичай в Африці є провід-ним джерелом права. Він встановлює правила організації суспіль-ства як у політичній, так і в економічній галузях, регулює сімей-ні відносини, правила обміну, норми кримінального права і про-цесу. Вважається, що гармонія в суспільстві, підтримувана з його допомогою, краще, ніж поважання закону. Значення звичаю не втрачене й дотепер, хоча сфера його дії звужена; 2) діє в межах общини, відображає схильність людини до спільності, прагнення забезпечити єдність, згуртованість соціаль-ної групи (триби, роду, села). Общинні зв'язки переважають над індивідуальними; 3) являє собою поєднання моральних, релігійних і правових норм, а також ритуалів, які відображають шанування предків, зв'язок з навколишньою природою, «духами» та іншими над-природними силами. Непокора звичаю означає неповагу до пред-ків і може спричинити гнів духів землі, тому що, відповідно до африканської общинної (племінної) міфології, останки предків злилися з грунтом, а дух витає над живими; 4) не є єдиним для всіх общин. Норми звичаїв — численні. Кожна група має свої схильності і звичаї. Різноманіття звичаїв, розрізненість, значний вплив міфології, відсутність письмової форми викладу не дозволяють ефективно використовувати їх для створення африканських національних правових систем на зра-зок європейських. У сучасних правових системах Африканського континенту поряд із звичаєвим правом існує право колишніх метрополій, або мусульманське право. Країни Африки і Мадагаскару пере-живають складний перехідний період, коли необхідно визначи-тися зі ступенем, способами і шляхами взаємодії правових куль-тур — корінної звичаєво-правової (джерело — норма-звичай) і привнесеної європейської (джерело — закон, судовий прецедент). Основні риси звичаєвого права З найдавніших часів відбувався процес створення релігійних міфів, вірувань. Панували звичаї, повага до них і покора їм. Система легітимне чинних норм-звичаїв створювалася як право груп (общин), а не індивідів. Так, шлюбний договір становив скоріше угоду сімейних груп, а не союз двох індивідів. Розлу-чення дозволялося лише за згодою сім'ї. Право власності на зе-млю належало певній соціальній групі. При спадкуванні майно переходило не до окремої особи, а до сім'ї або общини. Компен-сація збитків проводилася общинами, а не особами одна одній. Общини відповідали за правопорушення своїх членів. Завдан-ня розв'язання конфлікту вбачалося у примиренні зацікавлених осіб, а не в установленні прав. Справедливим вважалося те, що забезпечувало згуртованість общини, відновлювало злагоду в ній. Досягнення згоди було важливим ще й тому, що був відсутній дійовий механізм виконання рішень у справах усунення конф-ліктів. Обшинно-груповий характер обов'язків і відповідальності став однією з головних причин нерозвиненості права, юридичних професій, юридичної науки, юридичних установ. Принципові відмінності норм звичаєвого африканського права від європейського: 1) норми-звичаї не диференційовані на права й обов'язки; 2) акцент у них зроблено на обов'язки, скоріше моральні, ніж юридичні; 3) суб'єктивні права поглинуті правом общини. Р. Давид об'єднує ці особливості звичаєвого права Африки під назвою «африканська концепція соціального порядку». Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки До колонізації країн Африки звичаї зазнали впливу христи-янства, мусульманства, але він не був всепоглинаючим, тому що ні християни, ні мусульмани не укріпили панування своєї релі-гії, норми-звичаї продовжували діяти, навіть незважаючи на те, що вони суперечили новій вірі. Водночас вплив християнства та ісламу зберігся й дотепер і позначається на характері формуван-ня правових систем. Ефіопія стала християнською країною на початку IV ст., інші країни Африки і Мадагаскар — у XIX ст. Серед жителів Африки ЗО % — християни. Початок поширення ісламу в Африці припа-дає на XI ст. Регіони його впливу — країни Західної Африки, лише пізніше (XIV—XV століття) він охопив Сомалі та береги Індійського океану. 35 % населення екваторіальної Африки — мусульмани. Наслідком християнізації та ісламізації звичаєвого права Африки і Мадагаскару стала втрата віри в надприродне, магічне існування норм-звичаїв як створених світопорядком. Звичай став сприйматися лише тоді, коли він освячувався релі-гією. Це було першим кроком на шляху поступової втрати ста-родавніх звичаїв, їх авторитету. Відбувалося обмеження сфери їх впливу. Другий крок у витисненні звичаєвого права припадає на пе-ріод колонізації африканських держав (XIX — 50-60-ті роки XX ст.). Насаджуються норми і судова система європейського права — англійського, бельгійського, португальського, францу-зького. Французьке право введене у французьких колоніях Аф-рики та Мадагаскарі; бельгійське — у Конго; португальське — в Анголі і Мозамбіку; загальне англійське право — в англійських колоніях; романс-голландське, а пізніше англійське загальне право — у Південної Африці. Без правових норм колонізатори не могли створити необхідну систему виробничих відносин, яка забезпечувала б приплив сировини, збут продукції і т. под. Зви-чаєве право не могло створити необхідної правової бази, тому право запозичувалося від Заходу. Це стосується насамперед тор-гового, акціонерного, патентного, морського, трудового права. Стали застосовуватися іноземні кодекси — французький Кримінальний кодекс (із 1946 р. у французькій Західній Африці та Мадагаскарі), англійський Кримінальний і Кримінально-про-цесуальні кодекси (в англійській Західній Африці). Правові форми особливо широко використовувала Англія при проведенні колоніальної політики. Вона створювала колоніаль-ну імперію в Африці значною мірою через поширення там дії своєї юрисдикції. У кожній окремій колонії функціонувала сис-тема колоніальних судів, якій були властиві свої відмітні риси. Проте в цілому вона мала однакову структуру для всієї британ-ської Африки. Нижчою судовою інстанцією всюди були тради-ційні місцеві суди, збережені англійцями відповідно до політи-ки «непрямого управління», яку вони проводили. Вищою інстан-цією були суди магістратів — власне англійські суди, створені для застосування в колоніях англійського права. Верховні суди також формувалися англійськими суддями. Увійшовши до загальної системи колоніальних судів, тради-ційні суди стали територіальними, тобто правосуддя відправля-лося в рамках адміністративно-територіальних одиниць. Це су-перечило характеру застосовуваних ними звичаєво-правових норм, тобто норм общини, а не території. Обмежувалося і засто-сування в судах норм звичаєвого права. Норми, що суперечили «справедливості і моралі» загального права, відкидалися. Значних змін зазнало регулювання земельних відносин зви-чаєвим правом. За аналогією з судами в Англії земельні ділянки розглядалися суддями як власність. Общинна земля підлягала конфіскації та продавалася на виконання рішення про сплату боргів окремим особам. У результаті цього відчужувана земля ставала приватною власністю. У витисненні звичаєвого права найзначнішу роль відіграли традиційні місцеві суди, ніж верховні суди і суди магістратів. Саме місцеві суди були зобов'язані відправляти правосуддя на основі норм звичаєвого права. Верховні суди і суди магістратів керувалися звичаєвим правом у цивільних і кримінальних спра-вах лише тоді, коли їх сторонами були тубільці. Отже, колоніальні суди змінили звичаєве африканське право в напрямку оформлення дуалістичної системи права:* право, уведене метрополіями;* звичаєве право. Іноземне право регулювало адміністративно-правові, торго-ві, кримінально-правові відносини. У сфері дії звичаєвого права залишалися землеволодіння, сімейні і спадкові відносини (при-життєвий поділ власності, деякі цивільні зобов'язання). Так, у французькій Африці та Мадагаскарі норми звичаєвого права були зведені до регулювання сфер сімейних відносин, земельного ре-жиму, зобов'язальних відносин. У бельгійському Конго звичає-ве право збереглося також у галузі регулювання кримінально-правових відносин. Все це свідчить про різне обмеження сфер поширення норм звичаєвого права в країнах Африки. Неоднакова питома вага чинних норм звичаєвого права по-яснюється: 1) істотними відмінностями у способі життя, мові, культурі, расовій належності народів, які населяють ці країни; 2) різним ступенем сприйняття звичаєвим місцевим правом елементів мусульманського права і права колишніх колоніаль-них держав. Впровадження права метрополії в країнах Африки здійснюва-лося спеціальними декретами та законами колоніальної країни і застосовувалося тією мірою, якою було в них визначено. Місце-вий законодавець міг вносити зміни до запозиченого права. Суди мали право відкидати традиційну норму, яка, на їх думку, не підходила до місцевих умов. З'явили різні норми у межах однієї держави, не говорячи вже про їх відмінність у різних краї-нах Африканського континенту. Різні шляхи орієнтації (капіталістичний і соціалістичний) після набуття незалежності африканськими країнами не могли не вплинути на формування їхніх правових систем. Одні фор-мували їх на основі визнання права приватної власності, інші її відкидали. Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару Джерела сучасного права країн Африки і Мадагаскару харак-теризуються «правовою багатошаровістю», яка включає: 1) традиційно-звичаєві норми; 2) норми і принципи, привнесені за часів колоніального па-нування законами та іншими актами європейських держав; (3) норми загально територіального права, створювані в ре-зультаті проведення кодифікації з урахуванням норм звичаєвого права, а також закріплених нормативних актів європейських держав з пріоритетним запозиченням норм англійського права; 4) норми африканських міждержавних об'єднань; 5) норми міжнародного права. З часу набуття незалежності (50-60 роки XX ст.) у країнах Африки відбувається подальша зміна звичаєвого права під впли-вом сучасного законодавства і судової системи колишніх метро-полій. Передумови для цього створені в період колонізації Африки: 1) традиційні общинні (племінні) установлення про врегу-лювання конфліктів поступово замінилися правовими нормами західного зразку; 2) судочинство місцевих судів, що здійснювалося на основі норм звичаєвого права, перейшло до розгляду справ з урахуван-ням європейського права; 3) введені закони, які (не скасовуючи норми звичаєвого пра-ва) надали місцевим жителям можливості регулювати свої від-носини за допомогою норм іноземного (колоніального) права; 4) скасовані звичаї, визнані нелюдськими (рабство, калічен-ня та ін.). Серед інших чинників, що викликають кардинальну зміну або скасування норм звичаєвого права, слід назвати зростання правосвідомості керівних осіб держав. Так, в Ефіопії за ініціати-вою імператора Хайле Селласіє І було розпочато відновлення права країни через кодифікацію, у результаті якої в одних сфе-рах правового регулювання створені нові норми, а в інших — сильно змінені звичаї. Як заявив міністр юстиції Мадагаскару, «мета закону — трансформувати традиції, щоб відкрити шлях до соціальної та економічної емансипації; він не може тому не ввійти в суперечність із звичаєм». У монархічних арабських державах змінився звичай успад-кування старшим сином царюючого монарха. Наприклад, спад-коємцем у Кувейті може бути призначений будь-який син монарха, у Катарі — будь-який із його родичів. У деяких дер-жав кандидатура спадкоємця, запропонована монархом, підля-гає затвердженню національними зборами. Для більшості африканських держав загальними тенденція-ми стали такі. 1. Проведення уніфікації звичаєвого права, відмова від без-глуздого роздрібнення права (на Мадагаскарі в 1957 р., у Танга-ньїку в 1961 р. та в інших країнах). 2. Включення діючих звичаїв до галузевих кодексів та інших нормативних актів (з нерідким ігноруванням звичаїв інших на-родностей, соціальних груп, що проживають на території даної країни). 3. Проведення величезної законодавчої роботи. 4. Запозичення норм зобов'язального, торгового, адміністра-тивного, кримінального права та інших галузей права від колиш-ніх метрополій при створенні національних кодексів. У Ефіопії за період 1957—1965 pp. набули чинності 5 кодексів, близькі моделям кодексів Наполеона. У франкомовних країнах за ці роки створено понад 100 кодексів. Важливі закони прийняті в англо-мовних країнах — Гані, Нігерії, країнах Східної Африки. 5. Формування загально-територіального права, створення єдиної національної правової системи в межах своєї території, що стало можливим і необхідним в умовах деколонізації країн Африки і Мадагаскару. Незважаючи на формування загальнотериторіального права, супроводжуване витисненням або обмеженням звичаєвого пра-ва, правова свідомість більшості сільського населення принци-пово не змінилася. Сільські жителі продовжують орієнтуватися на норми звичаєвого права. 6. Збереження глибоких відмінностей між правовими систе-мами країн, що пережили колоніальну залежність від Франції та Бельгії, і країн, що були англійськими колоніальними володін-нями. Як правило, африканські юристи одержують освіту в єв-ропейських державах — колишніх метрополіях або в національ-них університетах, навчаючись за їх програмами. Після одер-жання вищої освіти вони втілюють правові традиції та норми континентального або загального права в юридичну практику своїх країн, що сприяє збереженню відмінностей між ними. Зви-чаєве право, незважаючи на позиції, що похитнулися, є тради-ційною об'єднуючою засадою правових систем африканських країн.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (10.05.2014)
Просмотров: 754 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: