Реферат на тему: Види законів - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Види законів. Види законів З метою ефективного використання виникаючої безлічі за-конів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів: 1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється пере-лік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Кон-ституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.). 2. Видання спеціального закону про правові акти з наведен-ням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначен-ням способів забезпечення з метою правильного співвідношен-ня між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встано-влено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше фе-дерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нор-мативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяль-ність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгод-ження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів. За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином: конституції \| конституційні закони \| звичайні (поточні) закони \| забезпечуючі (оперативні) закони 1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, пра-ва і свободи громадян. Вони бувають двох видів:* кодифіковані — становлять єдиний писаний основний за-кон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного за-кону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;* некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Бри-танія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особли-вий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.: Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Ка-нади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схо-жу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії не-має єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) —Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Коро-ни 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську кон-ституцію називають конституцією змішаного типу. 2. Конституційні закони —* закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як прави-ло, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організа-ція і проведення референдуму, організація і діяльність парламе-нту, президента, конституційного суду і т. ін.);* закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України). Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції. На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним зако-ном. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішен-ня про усунення Президента України з поста в порядку імпіч-менту (ст. 111) і низку інших. У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних кон-ституційних законів. До них віднесені закони, що регламенту-ють надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, гер-ба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на терито-рії Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичай-ного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федера-ції (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15). Конституційний закон відрізняється від інших законів таки-ми ознаками: а) юридичною чинністю; б) предметом регулювання — особлива сфера; в) порядком ухвалення — особлива процедура. Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікова-ною більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4). 3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кіль-кістю і рухлива група законів, які приймаються простою більші-стю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом. Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичай-них законів: а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:— кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивіль-ний кодекс та ін.);— поточні (наприклад, Закон про вибори); б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.). 4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються між-народні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні сис-теми норм, що містяться в інших окремих законах і міжнарод-них договорах, які регулюють найважливіші відносини і потре-бують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик. Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і між-народними договорами, що потребують ратифікації. Види законів за строком дії: 1) постійні — закони, що діють без обмеження строку; 2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (напри-клад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»); 3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалю-ються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окре-мих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони при-пиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану при-пиняє дію Кодексу законів про працю. Види законів за суб'єктами законотворчості:— ухвалені громадянським суспільством (народом) у резуль-таті референдуму;— ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:— закони України;— закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:— кодифіковані;— некодифіковані. До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи за-конів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація. Види законів за галузевою ознакою:— конституційно-правові;— цивільно-правові;— адміністративно-правові тощо. Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін. Види законів за сферами суспільного життя:— закони в галузі регулювання економіки;— закони в галузі регулювання політики;— закони в галузі регулювання соціальної сфери;— закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» — після його ухвалення). Серед основних напрямків розвитку законодавства України можна виділити такі:— розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;— приведення поточних законів у відповідність до Основного Закону;— адаптація поточних законів до норм європейського і між-народного права. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави Саме поняття конституції в перекладі з латині означає вста-новлення, заснування, устрій. У Давньому Римі так іменували окремі акти імператорської влади. Поява конституцій як основних законів держави пов'язана з розвитком буржуазних відносин, утвердженням у влади бур-жуазії, формуванням громадянського суспільства, виникненням буржуазної держави. Виключність конституції як правового до-кумента полягає насамперед у тому, що у своїх кращих істо-ричних зразках вона є актом не стільки держави, скільки гро-мадянського суспільства. Саме породжені громадянським сус-пільством конституції і сьогодні є зразком для конституційної законотворчості молодих держав. Перші акти конституційного типу були ухвалені в Англії, проте в ній відсутня конституція в звичайному розумінні цього слова: цілісний основний закон, який регулює як найважливіші сторони внутрішньої організації держави, суспільного устрою, так і права і свободи громадян. Якщо сучасна Велика Британія має некодифіковану конституцію, яку складають численні не пов'я-зані між собою акти, ухвалені з XIII по XX ст., то першою коди-фікованою конституцією (що становить єдиний основний закон із внутрішньою структурою) можна назвати Конституцію США 1787 p., яка діє й сьогодні. В Європі першими писаними кон-ституціями були конституції Польщі та Франції 1791 р. В Укра-їні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710 p. Конституція України відповідно до її ст. 160 набрала чинності з дня її ухвалення Верховною Радою України — 28 липня 1996 р, Моментом вступу в дію Конституції України є оголошення ре-зультатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність, через який (відпо-відно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджу-ються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян. Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції: 1. Конституція має основний, установчий характер, закріп-лює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму прав-ління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встанов-лює принципи їх функціонування, визначає основні права, сво-боди і обов'язки людини і громадянина, створює політико-правові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку. 2. Конституція має всеосяжний об'єкт регламентації та впливу. Так, Конституція України 1996 р. якісно відрізняється від попе-редньої Конституції УРСР обсягом регулювання широкого кола суспільних відносин — політичних, соціальних, духовно-куль-турних, закріпленням нового статусу особи і громадянина, сус-пільства і держави, органів державної влади і самоврядування, принципів роботи державного апарату та ін. Конституційні но-рми є вихідними (первинними), засадними началами для діяль-ності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян. 3. Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави. 4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найважливішу цінність безпосередньо для самої лю-дини. У ній втілено світові стандарти прав людини, встановлено межі втручання держави у приватне життя громадянина, механі-зми забезпечення його прав і свобод. До основи визначення прав і свобод людини і громадянина в Конституції покладено понят-тя людської гідності. Цінно, що Конституція України встановила непорушність гуманістичного принципу в майбутньому: при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допуска-ється звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22); 5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існу-ючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення. 6. Конституція має прогностичний характер: містить знач-ний потенціал розвитку основних інститутів громадянського су-спільства, демократичних інститутів публічної влади. В основу перспективної концепції Конституції України покладено досяг-нення вітчизняної та світової конституційно-правової думки і практики, наприклад, побудова демократичної, соціальної, пра-вової держави. Конституція є своєрідним політико-юридичним путівником, компасом суспільних відносин. 7. Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами. Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного за-кону: 1. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші норматив-но-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжна-родні договори. 2. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення конституції. Як юридична база законодав-ства конституція — серцевина всього правового простору краї-ни, виток формування її правової системи, орієнтир її вдосконалення. Її верховенство в національній правовій системі поля-гає у визначенні взаємозв'язку і узгодженості напрямків розвит-ку правової культури, юридичної практики й інших ланок пра-вової системи, стимулюванні гармонізації галузей права і систе-матизації законодавства. 3. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають ос-новним стандартам сучасного міжнародного права і не потребу-ють будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосуван-ня. Пряма дія конституції властива не лише Конституції Украї-ни, але й Конституції Автономної Республіки Крим (ухвалена в 1998 p., набрала чинності в 1999 p.), норми якої є нормами пря-мої дії в межах її території. Пряма дія Конституції служить гаран-том охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Так, Конституція України гарантує громадянам право звер-татися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій. Для реалізації ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень, не потрібно звертатися до спеціального закону. 4. Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конститу-ційних і поточних норм. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в норматив-ній регламентації суспільних відносин. 5. Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена в розділі XVIII (2/3 квалі-фікованої більшості). 6. Конституція має складний дворівневий механізм власної ре-алізації: а) рівень реалізації конституції в цілому; б) рівень реа-лізації її конкретних норм. Суворе і точне дотримання конституції — найвища норма поведінки всіх громадян, громадських об'єднань, комерційних організацій, державних органів і посадових осіб. Саме конституція, конституційні норми, а також зміни та допо-внення, що вносяться до них, складають теоретичну конституцію країни (наказує те, що має бути). Вона може як збігатися, так й розбігатися з фактичною конституцією або конституцією у мате-ріальному сенсі (те, як є насправді).
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (10.05.2014)
Просмотров: 354 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: