Реферат на тему: Види правопорушень - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Види правопорушень. Для наукових і практичних цілей створені різні класифіка-ції правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за озна-ками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедура-ми їх розгляду. Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості) Проступок \| Злочини - відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності \| - відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспіль-ної небезпечності Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це право-порушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є під-ставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові. Конституційні проступки — це суспільне небезпечні проти-правні діяння, які полягають у винному (умисному чи необереж-ному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам грома-дян, але не мають ознак складу злочину. Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні проти-правні діяння, які полягають у невиконанні робітником, служ-бовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службо-вих, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внут-рішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, ор-ганізацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність. Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні проти-правні діяння, які полягають у винному (умисному чи необе-режному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адмініст-ративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і гро-мадських органів і організацій, посягають на суспільний або дер-жавний порядок, власність, права і законні інтереси громадян. Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипо-жежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — по-рушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і до-кументів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту). Новим видом правопорушення є податкові проступки — сус-пільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчи-нення встановлена юридична відповідальність. Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправ-ні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережно-му) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником. Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні про-типравні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що скла-даються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за ци-вільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини). Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивіль-ного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить знач-ною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер. Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізня-ють'.— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобо-в'язань сторін цивільно-правового договору;— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм. Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне за-подіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єкти-вно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна. Від проступку слід відрізняти злочин. Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне не-безпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке поля-гає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини). Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кри-мінальним законом, він злочином не визнається. Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної не-безпечності, він також не може бути визнаний злочином. Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідаль-ності, законом як наслідок цього передбачена судимість. Правопорушення за сферами громадського життя: у сфері соціально-економічних відносин \| у суспільно-політичній сфері \| у сфері побуту і дозвілля Правопорушення за колом осіб: особисті \| групові(колективні) Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднан-ням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій. Звернемо увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність су-б'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству. Міжнародні правопорушення міжнародні делікти (проступки) \| міжнародні злочини (наприклад, порушення торго-вих зобов'язань) \| (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.) У кожному із видів правопорушень можливі: - рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопору-шення; - повторність — вчинення нового правопорушення до за-стосування примусового заходу за перше правопорушення. Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і за-знали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншо-го виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопору-шення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення. Причини правопорушень: 1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень пра-вової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони); 2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня роз-витку продуктивних сил і потреб суспільства; 3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечно-сті нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, сла-бка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних захо-дів їхнього захисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведін-ка. Причини нестабільності правомірної поведінки»). Однією з характеристик суспільства є правопорушність Якщо правопорушення — це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біоло-гічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопоруш-ність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхи-лень. Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціаль-ного розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу вироб-ництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгод-ження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існую-чий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловжи-ває владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують не-легальні можливості, коли продаж власної робочої сили не до-зволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством). Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідаль-ність Зловживання правом Зловживання правом — це особливий вид правової поведін-ки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо-зволений спосіб, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі. Можна назвати два види зловживання правом: такі, що не характеризуються явною протиправністю \| такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопорушень - виражається в соціально шкідливій поведінці уповнова-женої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право \| - виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можли-вої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловжи-вання правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслід-ки, але лише у разі встановлення його компетентними право-охоронними органами. Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичай-ним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виража-ється в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди ін-шій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловжи-ванням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршен-ня житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший при-клад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких при-чин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він об-межує права інших членів сім'ї. Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловжи-вання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредит-них, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом. Ознаки зловживання правом такі: 1) наявність в особи суб'єктивного права; 2) діяльність, спрямована на здійснення цього права; 3) використання цього права не за його соціальним призна-ченням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інте-ресам; 4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх ви-конання): 5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами; 6) настання юридичних наслідків. Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі. Протиправність поведінки як юридична ознака правопору-шення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як право-порушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціально корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведін-ки (тут критерієм оцінки є дух права). Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає. У разі встановлення факту зловживання правом воно не за-хищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення. Залежно від обставин конкретної справи настають такі нас-лідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його нас-лідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловжи-вання правом входить до компетенції всіх державних органів. Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Ро-сії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживан-ня правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випад-ках — за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як право-порушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 599 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: