Реферат на тему: Теорія держави. - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Теорія держави. Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її теорії. Теорія держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі-льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль-ство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри-гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:* класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;* загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспіль-ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством. Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів паную-чої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних істо-ричних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у біль-шості країн перевага була на боці організованого примусу, захи-сту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціал істинних державах, у тому числі в Україні. Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбу-лася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністич-ний характер, зріс загальний життєвий рівень населення. Зміст діяльності держави набув нових якостей:— держава стала на шлях подолання суспільних суперечнос-тей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою дося-гнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;— держава у своїй діяльності широко використовує такі за-гальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціаль-ної захищеності всіх громадян;— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з ін-шими державами. Така держава в сучасних західних теоріях трактується як над-класова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціаль-ної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататор-ських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш тогб, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністи-чного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова дер-жава припускає наявність громадянського суспільства, де гро-мадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою (див. главу «Соціальна правова держава»). Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації Суверенітет держави — політико-юридична властивість дер-жавної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні. Відрізняють дві сторони державного суверенітету: внутрішню: виражає верховенство і повноту державної вла-ди відносно до усіх інших організацій у політичній системі су-спільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної тери-торії; зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими дер-жавами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні спра-ви ззовні. Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим сувере-нітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади ви-давати закони. У Декларації про державний суверенітет України від 16 лип-ня 1990 p. зазначені такі ознаки державного суверенітету Ук-раїни: 1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: дер-жавна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який про-яв усякої іншої суспільної влади; 2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права; 3) повнота (інакше: універсальність) — поширення держав-ної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни; 4) неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здій-снення владних велінь по їх каналах; 5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість само-стійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм між-народного права і поважання суверенітету інших країн; 6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у між-народних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати: 7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої за-коном можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам фе-дерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі). У Конституції України проголошується: «Суверенітет Украї-ни поширюється на всю її територію» (ст. 2). Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнарод-ного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та ін-ших міжнародних-правових документах. Держава має суверенні права: право війни і миру; право видавати закони; право формувати державні органи; право визначати свою атрибутику (символіку та ін.); право встановлювати податки; право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях; право вступати до міждержавних союзів та ін. Проте держава не має права робити все, що вважає за необ-хідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнарод-не право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповнова-ження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який вихо-дить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між за-конами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Со-юзу залишаються суверенними державами. Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національнос-тей, що мешкають на території даної країни) означає верховен-ство народу як джерела і носія влади, його право самому вирі-шувати свою долю, безпосередньо або через представницькі ор-гани брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади. Суверенітет народу, закріплений у конституції, — якісна ха-рактеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єди-ним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місце-вого самоврядування». Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу? Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспо-тії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього сувере-нітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внут-рішньої свободи його політичного стану. У демократичній дер-жаві джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного су-веренітету. Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована зако-ном міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягну-того рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існуван-ня і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй. Основні права нації:— право на існування і вільний розвиток, володіння реаль-ною можливістю визначати характер свого національного жит-тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);— право на вільний розвиток національних потреб — еконо-мічних і соціальних;— право на духовно-культурний розвиток, повага національ-ної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, тра-дицій;— право розпоряджатися природними і матеріальними ре-сурсами на своїй території;— право на мирне співіснування з іншими народами та наці-ями;— право на екологічну безпеку та ін. Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння ре-альною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і на-родностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав. Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консо-лідації і розвитку української нації, збереженню історичної па-м'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних мен-шин. Конституція України визначила українську мову держав-ною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний роз-виток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10). Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах? У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути су-веренітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він міс-тить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею. Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'-єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне само-визначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шля-хом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступили-ся частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики). Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недо-пустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу. Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівно-сті між правом народів на самовизначення і правом на відокре-млення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багато-національної держави, домагатимуться права створення само-стійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто в хаос. Державний, народний і національний суверенітети є взаємо-залежними в демократичній державі. Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єк-тивно закономірним процесом. Функції держави Функції держави — головні напрямки і види діяльності дер-жави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризу-ють її сутність. функції держави не можна ототожнювати з функціями и окре-мих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повнова-женнях), закріплених за ними. Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпе-чують об'єктивне існування людей. Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та ін-шими елементами державної діяльності. функції держави за засобами ч діяльності:— законодавча;— виконавча (управлінська);— судова;— правоохоронна;— інформаційна. функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяль-ності можна поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави: 1) політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народо-владдя; 2) економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація вироб-ництва на основі визнання і захисту різних форм власності, під-приємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки; 3) оподаткування і фінансового контролю — організація і за-безпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою подат-ків; 4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, жит-тєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних супереч-ностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики; 5) екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтри-мання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження ге-нофонду народу; 6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток націо-нальної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщи-ни; 7) інформаційна — організація і забезпечення системи одер-жання, використання, поширення і збереження інформації; 8) правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин. Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основ-ні групи: регулятивні та правоохоронні. Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави: 1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма дер-жавами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки; 3) екологічна — підтримання екологічного виживання на пла-неті; 4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культур-них і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що ма-ють культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення куль-турних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном; 5) інформаційна — участь у розвитку світового інформацій-ного простору, встановлення режиму використання інформацій-них ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами; 6) оборона держави — захист державного суверенітету від зов-нішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєн-ними засобами; 7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулю-ванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами. У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність. Особливості класових функцій експлуататорської держави Внутрішні \| Зовнішні 1. Функція придушення пригноблених класів. 2. Функція охорони приват-ної власності експлуататорів на засоби виробництва. 3. Функція ідеологічного при-душення своїх класових і полі-тичних супротивників. \| 1. Функція захоплення чужих територій. 2. Функція придушення виз-вольних рухів. 3. Функція охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні. Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реа-лізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, при-душення). Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контроль-но-наглядова. Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю. Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду станов-лення буржуазної держави економічна функція була слабко роз-винутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» насе-лення і запобігання економічним кризам. Західні країни вда-ються до допомоги системи планування (у тому числі довго-строкового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на при-ватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, держав-них замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку. На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозво-лений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулю-вання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все — від вста-новлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них. У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змі-нюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приват-ний сектор економіки встановлюються межі. Із визначенням курсу на побудову соціальної правової дер-жави розширюються зміст і значення політичної, правоохорон-ної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини (див. главу «Соціальна правова держава»).
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (05.05.2014)
Просмотров: 323 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: