Реферат на тему:Суспільно-політичний лад і право України в період з початку ХХ ст. - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Суспільно-політичний лад і право України в період з початку ХХ ст. Зміни у державному апараті і праві України в період першої світової війни 19 липня 1914 p. Росія вступила у війну на боці Антанти проти Троїстого союзу. З обох сторін війна мала загарбницький, неспра-ведливий характер. За формою правління Російська імперія залишалась самодер-жавною монархією. Реальна політична влада перебувала у царя і його уряду. Взаємовідносини з Державною думою і Державною радою царизм будував на грунті Основних законів 1906 p., актив-но використовувчи методи бонапартизму. Під впливом імперіаліс-тичної війни прискорився процес зрощування фінансового капіталу і державним апаратом. Буржуазія очікувала не тільки воєнних надприбутків, а й допущення її до керма влади. Державна дума в цей час була фактично зведена до становища дорадчого органу. Законодавство зосередилося в руках царського уряду, державно-монополістичних установ і, навіть, окремих міністрів. 24 липня 1914 p. Раді міністрів були надані надзвичайні повноваження: пра-во вирішувати більшість справ самостійно від імені царя, затверд-жувати "найпідданніші доповіді" та ін. Значно посилилась особиста влада голови уряду і окремих міністрів. За період війни Радою міністрів було затверджено 527 надзвичайних указів**. На початку війни виявилася нестача пального, сировини, обладнання, робочої сили і продовольства. Це вимагало втручання держави в регулювання виробництва і розподілу воєнної продукції. Нездатність вести переможну війну вимушувала самодержав-ство і царську бюрократію більш широко спиратися на буржуазію і передавати частину военно-господарських справ громадським орга-нізаціям. Для посилення свого впливу на політичне і економічне життя країни буржуазія і обуржуазнені поміщики використовують органи земського та міського самоврядування. На з'їзді представників земств, що відбувся ЗО липня 1914р., був створений Всеросійський земський союз, який об'єднав земські установи 41 губерній, а 8—9 серпня 1914 p. того ж року — Всеросійський міський союз, який складався з головного, обласних і міських фронтових комітетів. Під час війни ці два союзи розширили свою діяльність в галузі військо-во-санітарної справи і постачання військ. В липні 1915 р. обидви союзи об'єдналися в Головний комітет Всеросійського земського і міського союзів ("Земгор"). В травні 1915 p. розпочалося формування воєнно-промисло-вих комітетів, які відбивали інтереси крупної і монополістичної буржуазії. Закон від 27 серпня 1915 p. закріпив створення центра-льного і місцевих воєнно-промислових комітетів. Вони отримали статус юридичної особи, хоч і "не могли переслідувати комерційні цілі" (однак наприкінці 1916 p. комітети виконували 11% воєнних замовлень). Активність буржуазії спонукала уряд приступити до формування державно-монополістичних органів — Особливих на-рад, закон про які був прийнятий 17 серпня 1915 p. Наради ство-рювались за галузевим воєнно-промисловим принципом. Головною серед них була Особлива нарада з оборони, в якій головував воєн-ний міністр (до її складу входили голови і члени Державної ради і Державної думи, вищі царські сановники, представники монополі-стичної буржуазії). Особливі наради отримали право здійснювати нагляд за заводами, розподіляти державні замовлення і контролю-вати їх виконання, визначати договірні зв'язки підприємств тощо. В період сталися значні зміни в системі війського управління і управління територіями. З дня оголошення мобілізації набрало чинності Положення про польове управління військами, затвердже-не 16 липня 1914 p. Цим актом, а також особливими Правилами про місцевості, оголошені на воєнному стані, визначилися повноважен-ня військових властей та їх взаємовідносини з державними орга-нами. Територія, на якій розгорталися і діяли збройні сили та їх тилові установи, складала театр воєнних дій. Усе цивільне управ-ління цього геатру підпорядковувалося головним начальникам вій-ськових округів або військовим генерал-губернаторам. Райони во-єнних дій оголошувалися на осадному або воєнному стані, решта місцевостей — у стані надзвичайної охорони. Командуючий армією міг вживати заходів, пов'язаних із забезпеченням громадського порядку, державної безпеки, організацією оборонних робіт. Він мав право видавати обов'язкові постанови з питань запобігання пору-шенням громадського порядку і державної безпеки, регулювання поштових і телеграфних зносин, діяльності торговельних і промис-лових підприємств тощо. За порушення цих постанов на винних накладалися стягнення у вигляді тюремного ув'язнення до 3 місяців або штрафу до 3 тис. крб. В ряді випадків могли призначатися й більш суворі стягнення. Розширення повноважень військових вла-стей обумовлювалося воєнною обстановкою і антивоєнними наст-роями в армії і в тилу. З початком війни Правобережна Україна стала театром воєн-них дій. Посада київського, подольського і волинського генерал-гу-бернатора була скасована. Був проведений перерозподіл обов'язків вищих чинів губернської адміністрації. У доповіді міністра внутріш-ніх справ Хвостова, зокрема, говорилося: "Звільнити губернаторів ... від завідування поточними справами, залишивши за ними зага-льне управління губернією, і покласти на них відповідальне спря-мування і об'єднання на місцях всіх заходів і дій, які викликаються умовами воєнного часу...". Завідування поточними справами пок-ладалося на віце-губернаторів. В ході війни посилювалися карально-охоронні функції губерн-ської адміністрації. 8 травня 1915 p. міністр внутрішніх справ надіслав губернаторам телеграму, в якій вимагав "звернути найсер-йознішу увагу на настрої фабрично-заводських робітників і при виникненні заворушень на окремих фабриках і заводах з'ясовувати ї\ підстави...". Якщо "винними" в цих заворушеннях виявилися самі робітники, слід було "негайно вживати до них найсуворішіх заходів у порядку охорони". Тоді ж міністр вимагав від губернаторів посилити нагляд за "благонадійністю" посадових осіб сільської адміністрації. Протягом всієї війни, аж до останніх днів свого існування, царат посилював поліцейський апарат, оскільки не покладався на армію, яка швидко революціонизувалася. ЗО жовтня 1916 p. Микола II затвердив Положення про посилення поліції в 50 губерніях імперії та про поліпшення службового і матеріального становища поліцейських чинів. Цим актом передбачалося істотне збільшення рядового складу поліції в містах і повітах, посилення її озброєння, підвищення платні. У великих містах створювалися поліцейські резерви. Воєнна обстановка потягла за собою зміни в системі судових органів і порядку їх діяльності. 20 липня 1914 p. була затверджена нова редакція IV розділу Військово-судового статуту "Про суд у воєнний час". Згідно з ним в районі театру воєнних дій і в місцевостях, оголошених на воєнному стані, створювалися полкові, корпусні, військово-окружні суди. За надзвичайних умов могли створюватися військово-польові суди. Військовому суду підлягали військовослужбовці й особи, які перебували при армії, а також жителі зайнятих російською армією територій, за певні види злочинів. У формуванні військових судів виключна роль належала командуванню. Після заняття російськими військами Східної Галичини і Бу-ковини восени 1914 р. на цій території було організовано "Військо-ве генерал-губернаторство Галичина" в складі новостворених Львівської, Тернопільскої, Перемишлянської та Чернівецької гу-берній. У листопаді там розгорнуло свою роботу тимчасове жандар-мське управління. Для нього були затверджені значні штати (зокре-ма, начальник управління мав 12 помічників: З—по місту Львову і 9 — по губерніях). Діяло в Галичині і жандармське поліцейське управління залізниць (воно мало 10 відділень). Після залишення російськими військами зазначених територій ці органи були лікві-довані. Зміна ситуації на театрі воєнних дій призвела до створення в серпні 1916 p. "Військового генерал-губернаторства в областях Австро-Угорщини", де був поновлений каральний апарат. Перша світова війна наклала свій відбиток на соціально-еко-номічне становище народних мас західно-українських земель та їх визвольну боротьбу. Народні маси Галичини, Буковини та Закар-паття неоднозначно ставилися до приходу російських військ. Час-тина населення пов'язувала із цим свої надії на звільнення від австро-угорського гноблення. Між російськими солдатами, котрі перебували в Галичині, Буковині і частині Закарпаття, і місцевим населенням встановилися дружні стосунки. Це зближення відбува-лося всупереч політиці царату, яка мала імперіалістичний характер. Царські власті розглядали Галичину й Буковину як завойовані області. Політика царського уряду в Галичині мала явно виражені класові і шовинистичні цілі. Інтереси трудящих краю відверто ігнорувалися на догоду місцевим капіталістам і поміщикам. Після відступу російських військ австрійські власті різко по-силили в країні політичний гніт. На території Галичини діяли численні військово-польові суди. У кожному повіті діяли каральні загони жандармів, які чинили розправу з населенням. В період першої світової війни право змінювалося під впливом соціально-економічного і політичного розвитку країни. В цілому за своєю суттю і змістом право все більше пристосовувалося до дер-жавно-монополістичних інтересів капіталізму. Основні принципи непорушності права власності зберігалися і в роки війни. Однак в умовах, коли приватна власність суперечила загальнодержавним інтересам, держава обмежувала її. Так, сирови-на і матеріали, які перебували у приватній власності, могли бути піддані реквізиції (відплатному вилученню). На територіях, зайня-тих російськими військами, реквізиції були, як правило, безоплат-ними. Активно використовувався секвестр — тимчасове вилучення у власників малоперспективних збиткових підприємств з передачею їх у розпорядження державної адміністрації. У зобов'язальному праві в умовах війни в основному був збережений принцип свободи договору, але за необхідності держава могла втручатися в договірно-господарські відносини. В умовах війни законодавство було доповнено новими склада-ми злочинів і внесено зміни у чинні норми. Так, невиконання постанов особливих нарад по обороні тягло за собою кримінальне покарання. Були прийняті закони, які посилювали кримінальну відповідальність за ряд злочинів: за умисне членоушкодження з метою ухилення від служби, за пияцтво, виготовлення спиртних напоїв для продажу, за підвищення цін на продовольство тощо. Дезертири підлягали позбавленню всіх прав стану з відправленням до каторжних робіт від 4 до 20 років або страті. На розвиток державно-правових інститутів на початку XX ст. істотний вплив справили революційні події 1905—1907 pp. і перша світова війна. Російський царат і австро-угорський уряд були зму-шені піти на деякі поступки, проголосити демократичні права і свободи. Дещо змінилася форма правління Російської імперії. Всю силу державної машини правлячі кола використовували для збере-ження своїх позицій. Перша світова війна не внесла принципових змін в державний механізм і право Російської і Австро-Угорської імперій. Новостворені державні та напівдержавні, органи лише до-повнювали бюрократичний апарат, t в Росії, і в Австро-Угорщині наприкінці 1916 — початку 1917 pp. визріла глибока революційна криза.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (10.05.2014)
Просмотров: 797 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: