Реферат на тему: Суб'єкти правовідносин - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Суб'єкти правовідносин. Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин. Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні прой-ти два етапи наділення їх юридичними властивостями:* набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним право-вим вимогам щодо правосуб'єктності;* набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юри-дичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами. Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні су-б'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у кон-кретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктив-них юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної від-повідальності. Види суб'єктів правовідносин: 1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):— громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;— іноземні громадяни;— особи без громадянства (апатриди);— особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні суб'єкти (юридичні особи):— державні органи, організації, установи, підприємства;— органи місцевого самоврядування;— комерційні організації (акціонерні товариства, приват-ні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);— громадські об'єднання (партії, профспілкові організа-ції тощо);— релігійні організації; 3) держава та її структурні одиниці:— держава;— державні утворення (суб'єкти федерації — штати, зем-лі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);— адміністративно-територіальні одиниці (область, міс-то, селище та ін.); 4) соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, грома-дяни виборчого округу тощо. Правосуб'єктність фізичних осіб Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів пра-вовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можли-вість) бути учасниками правовідносин. У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадян-ські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності. В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздат-ності) фізичної особи лежать два критерії:— вікова характеристика (певний вік);— зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:* правоздатність;* дієздатність;* деліктоздатність. Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і вико-нувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність вини-кає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. Правоздатність — не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння права-ми, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх грома-дян незалежно від статі, національності, походження, майново-го стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін. Дієздатність — це передбачена нормами права здатність ін-дивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (ви-користовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обо-в'язки і нести відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей люди-ни, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціаль-ного розвитку. Повна дієздатність настає з моменту громадянського повно-ліття. Як правило, у більшості галузей права дієздатність і право-здатність збігаються в одній особі, вони нероздільні, крім ци-вільного (і частково сімейного) права, де недієздатна людина може бути суб'єктом конкретних правовідносин. У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності. Повна дієздатність настає з 18 років. Неповна (відносна) дієздатність: 14-18 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), 15-18 (за чинним зако-нодавством). Законодавством передбачена можливість оголосити непов-нолітнього, який досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою діяльністю. Оголошення непов-нолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, уси-новителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому Цивільному кодексі України), до 15 років (за чинним законо-давством). Обмежена дієздатність виражається в такому:* обмеження прав і свобод людини і громадянина законом дер-жави передбачено в тій мірі, в якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і без-пеки країни;* обмеження прав і свобод людини і громадянина можливо за рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Абсолютна недієздатність встановлена для осіб, визнаних не-дієздатними за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психіч-но хворих власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених осіб — батьків, опікунів або піклуваль-ників. Отже, Правосуб'єктність — категорія цільна, і в галузі цивільного права вона також утворює єдність правоздатності і дієздатності: тут замість правоздатної, але недієздатної особи може виступати її законний представник. Деліктоздатність — це здатність нести відповідальність за вчи-нені правопорушення. У деяких випадках деліктоздатність пе-редує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів вона настає з 14 років (ст. 10 КК України). Варто уваги те, що, не досягши по-вної дієздатності, ці особи є деліктоздатними. Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії і керувати ними. Правосуб'єктність фізичних осіб може бути: загальною \| спеціальною \| індивідуальною У конкретних правовідносинах суб'єкт може виступати як носій загальної, спеціальної та індивідуальної правосуб'єктності. Правосуб'єктність — юридична передумова для визнання особи носієм відповідного правового статусу. Правосуб'єктність юридичних осіб Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів пра-вовідносин) — це правоздатність і дієздатність державних і не-державних організацій: державних органів, державних підпри-ємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (госпо-дарських) корпорацій, та ін. релігійних організацій Юридична особа — організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді. Юридична особа — це не будь-який колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності — господарській, соціально-культурній, зміс-том якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (май-новому) обороті. Статусом юридичної особи комерційні і некомерційні організації наділяються за законом. Ознаки юридичної особи. 1. Організаційна єдність: має чітку внутрішню структуру, ор-гани управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння іден-тифікаційного коду, який є єдиним для всього простору Украї-ни і зберігається протягом усього періоду існування). 2. Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у ко-мерційної юридичної особи — в її власності), майнова відокрем-леність від майна її учасників і фундаторів (самостійний баланс* кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок). 3. Цільове призначення — створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа ство-рюється для підприємницької діяльності. 4. Можливість виступати в цивільному обороті, набувати пра-ва і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комер-ційна юридична особа може здійснювати операції, що не супе-речать закону; створювати юридичні особи; обирати місце роз-ташування). 5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді — зверта-тися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову. 6. Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності). За характером діяльності юридичні особи можуть бути:* некомерційні (публічні),* комерційні (приватні) Некомерційні особи — державні організації і установи (парла-мент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) — спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як ста-тутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінан-сується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань. До некомерційних юридичних осіб належать споживчі коо-перативи, громадські або релігійні організації, благодійні та інші фонди, а також інші об'єднання, передбачені законом. Некомерційні організації можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вуз може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток використовувати на підвищення яко-сті освіти (придбання приладів, літератури, оплата праці викла-дачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо додержуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети — цілі комерційного ха-рактеру. Некомерційні організації мають більшу стабільність і більшу незалежність від тих індивідів, що входять до складу юридичної особи. Існування юридичної особи, яка має некомерційний (публіч-но-правовий) характер, не залежить від волі її членів — підпоряд-кованих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі чле-ни кабінету міністрів підуть у відставку. Замість кабінету мініст-рів, який пішов у відставку, буде сформований новий кабінет. Тобто Некомерційні, публічні організації продовжують функціо-нувати як юридичні особи і суб'єкти правовідносин. Комерційні особи — комерційний банк, приватна фірма, ак-ціонерне товариство та ін. — спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій раху-нок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє іс-нування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом). Члени комерційних (приватноправових) юридичних осіб є повними їх представниками, їх воля — воля юридичної особи. Юридичною особою може бути індивідуальний, а не тільки колективний, суб'єкт права. Правосуб'єктність комерційних організацій та їх об'єднань (асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів та ін.) перед-бачена законодавством у вигляді організаційно-правових форм підприємницької діяльності і визначається статутними докумен-тами, зареєстрованими в установленому законом порядку. На-приклад, обсяг прав і обов'язків акціонерних товариств закри-того і відкритого типу є різним: акції першого розповсюджують-ся шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах; акції другого розподіляються між засновниками і не можуть роз-повсюджуватися шляхом відкритої передплати, купуватися і про-даватися на біржах. Спільним для правосуб'єктності комерційних організацій є те, що вона ґрунтується на засадах приватного права — диспозитивності і рівності сторін у цивільно-правових відносинах. Тут Пра-восуб'єктність однієї сторони не обмежує правосуб'єктності ін-шої сторони. Договірні відносини виникають на основі рівності (автономії) сторін незалежно від їх статусу. Це відносини між громадянами-власниками, орендарями, фермерами, громадяна-ми і організаціями, організаціями між собою, в тому числі і дер-жавними, акціонерними, орендними підприємствами і кор-пораціями, наприклад, договір між органом внутрішніх справ і громадянином на охорону квартири. У цих відносинах держав-ний орган виступає як юридична особа; засновує договірні від-носини на принципі диспозитивності (а не імперативності). У сфері підприємництва діє той же принцип, що й у сфері регу-лювання поведінки фізичних осіб і діяльності громадських об'єднань: «Дозволено все, крім прямо забороненого законом» (загальнодозвільний тип /режим/ правового регулювання). Коли ж діяльність комерційної корпорації виходить за рамки товарного виробництва і обігу і потрапляє у сферу дії публічного права (державна реєстрація підприємств, стягнення податків та ін.), вступає в дію принцип «Дозволено лише те, що прямо пе-редбачено законом» (спеціально-дозвільний тип /режим/ пра-вового регулювання). У сфері управління державною власністю відбувається поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання — виникають адміністративно-правові і цивільно-правові відносини. Яким є співвідношення правоздатності і дієздатності у юридичної особи ? В юридичній науці тривалий час панувала думка про те, що правосуб'єктність юридичної особи відрізняється від правосуб'єктності фізичної особи. Вважалося, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно і не можуть бути обмежені, тоді як у фізичної особи правоздатність і дієздат-ність виникають неодночасно і дієздатність обмежується. Однак сформоване раніше уявлення про повний збіг право-здатності і дієздатності юридичної особи не виправдує себе в умовах трансформації суспільства до ринкових відносин. Вияви-лося, що юридична особа не завжди без будь-яких умов може використовувати ті права, які має. Дієздатність юридичної особи можe змінюватися без зміни її правоздатності. Так, підприємст-во-боржник не має можливості реалізувати свої права на влас-ний розсуд. Його дієздатність обмежується. Цю обмежену діє-здатність юридичної особи-боржника доповнює (наприклад, від-повідно до законодавства Росії) арбітражний управляючий, який має широкі повноваження щодо управління підприємством-борж-ником. Своїми діями він дає можливість підприємству-боржни-ку брати участь у цивільному обороті через здійснення всіх не заборонених законом операцій. Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб'єкта правовідносин (наприклад, комерційної організації) не збіга-ються цілком, як не збігаються правоздатність і дієздатність фі-зичної особи. Правда, у колективних суб'єктів правовідносин (юридичних осіб) така розбіжність правоздатності і дієздатності є винятковою.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 955 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: