Реферат на тему: Структура законодавства, кодифікація - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Структура законодавства, кодифікація. Ознаки та види актів тлумачення. Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів. Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності. ОЗНАКИ: Це акти, що мають формально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути; Їх юридична сила визначається компетенцією суб’єктів, що ці акти; Ці акти складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням; Приймаються на основі акту що тлумачиться, - тому мають допоміжний характер і повинні відповідати цьому акту; Приймаються лише по тих актах, які мають суперечливий чи загальний зміст; Діють впрордовж дії акту, що що тлумачиться, та змінюється разом з ним. Інтерпретаційні акти класифікуються за п’ятьма критеріями. І. В залежності від юридичної природи: Інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення; Інтерпретаційні акти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формою узагальнення юридичної практики (роз’яснення колегії ВСУ); ІІ. За суб’єктами прийняття: Акти органів влади; Акти органів управління; Судових органів; Прокуратури; Правоохоронних органів. ІІІ. За сферами тлумачення: Акти аутентичного тлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт; Акти делегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційного уповноваження; IV. За поширеністю на суб’єктів: Нормативні інтерпретаційні акти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів; Казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб’єктів. В залежності від обсягу тлумачення: Акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться: Акти розширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, що тлумачиться; Акти обмеженого тлумачення є вужчими змісту норми, що тлумачиться. ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ. Розкривають дійсний зміст актів; Сприяють реалізації правових приписів всіма суб’єктами; Сприяють ліквідації неточностей правових норм; Заповнюють прогалини в праві. Поняття та структура законодавства. В юридичній літературі розрізняють поняття “система права” та “система законодавства” які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу. Система права – це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права. Система законодавства – є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів. Норма права Інститут права Галузь права Інститут – інститут власності Галузь – цивільне право В юридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”: Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави; Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління; Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами. Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів: Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства – характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили. Конституція Конституційні закони Підзаконні нормативні акти Горизонтальна (галузева) структура законодавства – характеризує співвідношення нормативних актів за юридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерела будь-якої галузі права); Державна структура – характеризує співвідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державного устрою. федеральна структура законодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актів суб’єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенстві загальнофедеральної конституції; Унітарна система законодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної та галузевої структур; Отже, система законодавства – це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як “структура законодавства.” Система права та законодавства: співвідношення. Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами. СПІЛЬНІ РИСИ: Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах; Залежать від особливостей устрою держави; Відображають національні особливості держави; Охороняються державою в рівній мірі. ВІДМІННІ РИСИ: Система права \| Система законодавства 1. Є внутрішньою структурою права; \| 1. Є зовнішньою формою права; 2. Визначає зміст права, характеризуючи права та обов’язки суб’єктів; \| 2. визначає систему форм права та належність держави до певної правової системи; 3. На формування та розвиток впливають суспільні відносини, що мають об’єктивний характер та залежать від рівня розвитку суспільства; \| 3. На формування та розвиток впливають фактори суб’єктивного значення, що визначають рівень свідомості та культури окремих суб’єктів; 4. Визначає ефективність системи законодавства, оскільки його змістом правовий припис, що вміщає правову норми як елемент системи права; \| 4. Є способом виразу правової норми та надання їй рис системності, обов’язковості та формальної визначеності; 5. Основним елементом є норма права. \| 5. Основним елементом є нормативно-правовий акт. 68. Систематизація законодавства. Система законодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, що постійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхом систематизації. Систематизація – це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системності законодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгоджену систему. Систематизація законодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичній природі способами: Кодифікацією; Інкорпорацією діючих нормативних актів. Особливою формою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб’єктів по зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовка систематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України). Ознаки та види кодифікації. Кодифікація – різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту. В результаті кодифікації створюються наступні акти: Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права; Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин. Кодифікація характеризується наступними рисами: Це діяльність виключно органів держави; Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою; Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості; Це нормативно рнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах; Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту; Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі. Розрізняють наступні різновиди кодифікації: Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП); Міжгалузева, що систематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс); Загальна, що надає можливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи про охорону здоров’я, звід законів). Кодифікація завжди має офіційний характер. 70. Поняття та види інкорпорації. Інкорпорація – різновид систематизації, що характеризується об’єднанням нормативних актів відповідно до чітко визначеної системи в єдиних збірниках. Акти, що об’єднуються, розміщуються по такій системі, яка забезпечує зручності в процесі їх знаходження та використання. РИСИ ІНКОРПОРАЦІЇ: Здійснюється державними чи недержавними структурами; Може мати як офіційний так і не офіційний характер; Не має ознак правотворчості, тобто зміст актів не змінюється; Має різноманітну юридичну силу; Проводиться з метою полегшення користування нормативним масивом; Інкорпорація існує у двох різновидах: І. Офіційна – упорядкування системи нормативних актів шляхом видання компетентними органами держави збірників діючих актів. Її результатом є не лише видання збірника, а і переліку нормативних актів, які втратили юридичну силу. В текст збірника вносяться офіційні зміни та виключаються з нього статті, що втратили чинність. Ці акти є джерелом посилання в процесі правотворчої та правозастосовчої діяльності. Офіційна інкорпорація існує у двох різновидах: Хронологічна – упорядкування актів за часом їх видання (Відомості Верховної Ради України, Зібрання Постанов Уряду, Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств); Тематична – поєднання нормативних актів за сферою державної діяльності чи певною тематикою (Збірник нормативних актів Мінфіну щодо оподаткування). ІІ. Неофіційна інкорпорація здійснюється різноманітними організаціями, органами та способами і має довідково-інформаційний характер. Вона проводиться за ініціативою вказаних суб’єктів без спеціального доручення правотворчого органу. Збірники, що є результатом неофіційної інкорпорації, не можуть використовуватися в офіційному порядку в процесі вирішення юридичних справ. Поняття, аспекти та вимоги законності. В юридичній літературі розрізняють чотири аспекти поняття “законність”. Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою. Зміст, в даному випадку, складають: Законодавче закріплення державно-владних повноважень; Прийняття владних рішень в рамках компетенції органів; Прийняття владних рішень на основі закону; Дотримання в процесі реалізації владних повноважень прав і свобод людини. Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права. Її зміст складають: Реальна можливість реалізації конституційно закріплених прав; Покладання конституційно закріплених обов’язків; Можливість звернення за державним захистом своїх інтересів; Реальність та ефективність нормативно закріплених засобів відповідальності. Законність, як принцип побудови системи нормативних актів. Характеризується як: Відповідність законів та підзаконних актів Конституції; Можливість прийняття підзаконних актів лише на основі, у відповідності і на виконання закону; Наявність ієрархічного підпорядкування існуючих нормативних актів. Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства. Це необхідність виконання законів та, заснованих на них, підзаконних актів всіма суб’єктами права. Змістом є: Законодавче закріплення меж можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб; Законодавче закріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків; Єдине розуміння та застосування правових приписів; Поширення правових приписів на всіх без виключення суб’єктів. Важливого значення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення. Верховенство закону, що характеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму в системі нормативних актів; Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів; Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону; Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання. 72. Гарантії законності. Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”. Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність. Гарантії законності поділяють на дві групи: Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні; Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності. Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями. І. За суб’єктами застосування: Парламентські; Президентські; Судові; Адміністративні; Контрольні. ІІ. За характером юридичної діяльності: Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів; Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів; Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів; Діяльність суду як гаранта захисту законів; Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів; Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності. ІІІ. За напрямками: Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності; Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій. IV. За змістом: Розвинутість системи права; Непротирічність законодавства; Ефективна система нагляду за законністю; Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права. За статусом: Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону; Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу; Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів. 73. Поняття, необхідність та значення тлумачення. Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення. Тлумачення – діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми. Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших. Необхідність тлумачення викликана: Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації; Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології; Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом); Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства. Значення тлумачення. Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права; Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми; Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві; Дає можливість заповнити прогалин в праві. 74. Способи тлумачення. Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми. Основними способами тлумачення є: Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків; Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту; Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного; Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття; Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки; Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст. 75. Види тлумачення. Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями. І. За обсягом: Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті; Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу; Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу. ІІ. За суб’єктами: Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права. В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на: Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт; Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений; Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах…); Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи. Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах: Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі); Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 330 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: