Реферат на тему:Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи. Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль-ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор-маційній економіці. > Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен-ням їхніх потреб, інтересів. > Соціальна політика:— діяльність держави щодо створення та регулювання соці-ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед-ливості та соціально-політичної стабільності у країні;— система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе-ру із цілями економічного зростання. > Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни. Соціальна політика держави включає:— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен-тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив-ної зайнятості;— розподіл і перерозподіл доходів населення;— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час-тині населення;— створення системи соціального захисту населення;— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту-ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);— захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть-ся тим, що соціальна політика виступає елементом:— життєздатності суспільства;— стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства. Моделі соціальної політики держави > Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон-троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо-ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от-риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за-охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату-ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці-альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс-фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні. > Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем-лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи-сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення. > Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най-більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль-ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упе-реджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці-ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер-жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав-ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо-мічної діяльності держави. > Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав-ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці-ального захисту на основі залучення коштів держави та під-приємців. > Японська модель соціальної політики передбачає проведен-ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан-ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі-шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен-ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів. > Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана-да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при-ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці. Модель соціальної політики Української держави має пред-ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер-ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез-печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор-мування раціональної системи соціального захисту населення. В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин-ковим вимогам засадах. > Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту. Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:— системної, соціально-економічної трансформації;— структурної перебудови;— виходу на новий щабель економічного розвитку;— переходу до нового рівня цивілізації. Цілі соціальної політики перехідного періоду Стратегічного характеру:— наповнення реформ соціальним змістом;— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван-ня громадянського суспільства;— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха-нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро-стання добробуту громадян;— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком-петентності, таланту;— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;— формування ефективної системи соціального захисту насе-лення;— реформування пенсійної системи;— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді; зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. Поточного характеру:— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;— забезпечення прожиткового мінімуму;— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек-сації доходів;— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;— створення екологічно та соціальне безпечних умов життя; запобігання соціальній деградації тощо. Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:— правове забезпечення соціального захисту населення, прий-няття відповідних законодавчих та нормативних актів;— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан-сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу-говування, охорона навколишнього середовища тощо);— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;— впровадження ефективної прогресивної системи оподатку-вання індивідуальних грошових доходів населення;— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан-дартів; контроль за їх дотриманням;— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);— державний вплив на ціни та цінотворення;— обов'язкове соціальне страхування в різних формах;— пенсійне забезпечення;— розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг; підготовка та перепідготовка кадрів; організація оплачуваних громадських робіт;— соціальне партнерство. > Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма-тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. > Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла-ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу-ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. > Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. > Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення. > Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер-стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності. У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про-фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. Державне регулювання ринку праці. > Ринок праці — сукупність соціально-економічних відно-син щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві. Значення ринку праці:— використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;— забезпечення працюючих доходами, що дає можливість за-довольняти їх соціально-економічні потреби та посилює соціаль-ну захищеність;— зменшення розшарування та соціальної напруги у суспіль-стві, забезпечення соціально-економічної стабільності. > Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечен-ня ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. Об'єкти державного регулювання ринку праці:— зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робо-чих місць);— соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;— трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови най-му, звільнення);— підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації пра-цівників;— розподіл та перерозподіл робочої сили. Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:— Міністерство праці та соціальної політики;— служби зайнятості (обласні, міські, районні);— відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях. Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зай-нятості. Функції державної служби зайнятості: 1) аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інфор-мація про стан ринку праці); 2) надання консультацій з приводу працевлаштування, профе-сійної підготовки; 3) облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реє-страція безробітних; 4) сприяння пошуку робочого місця; ; 5) організація професійної підготовки, перепідготовки; 6) надання грошової допомоги; 7) участь у реалізації державних та регіональних програм зай-нятості. Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці Захисні заходи держави 1. Забезпечення гарантій зайнятості за умов:— зміни власника; — приватизації;— банкрутства (квотуванням робочих місць). 2. Організація і проведення громадських робіт. 3. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої). 4. Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем. Методи стимулювання попиту на робочу силу:— прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;— відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників;— сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;— прямі виплати підприємствам за кожного найнятого пра-цівника;— стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення. Методи скорочення попиту на робочу силу:— встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;— жорстка кредитна політика;— встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;— зниження інвестицій;— скорочення або відміна гнучких форм зайнятості. Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:— стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;— підготовка та перепідготовка робочої сили;— сприяння найму робочої сили; — соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 271 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: