Реферат на тему:Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.) - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.). 1. Становлення української національної грошової системи в період Центральної ради. 2. Розбудова фінансово-грошової системи та емісійна політика України періоду Гетьманату Павла Скоропадського. 3. Грошове господарство України за часів Директорії УНР. 4. Становлення фінансової системи та грошового обігу Західноукраїнської Народної Республіки. 5. Грошова політика уряду радянської України. Обіг недержавних грошових знаків на Україні у 1914 – 1918 pp. 1. 1917 р. став переломним у новітній історії України. Під впливом революційних подій у Росії тут завирувало суспільно-політичне та громадсько-культурне життя. Після трьох століть гніту відроджувалася українська національна державність. Створена 17 березня 1917р. Центральна Рада-представницький орган парламентського типу – за короткий час пройшла важкий шлях еволюції від речника національно-культурної автономії у складі Росії до парламенту незалежної української держави. Одним з важливих питань на цьому шляху стало опрацювання та узаконення національно-державної символіки – прапора, герба, гімну та інших атри-бутів суверенітету, серед яких важливе місце посідають монети та папе-рові грошові знаки. Конкурси на їх оформлення було оголошено ще влітку 1917 р. У них взяли участь відомі українські митці Юрій (Георгій) Нарбут, Василь Кричевський, Іван Мозалевський, Григорій Золотов, Михай-ло Бойчук, Антон Приходько та ін., які створили понад 300 ескізів грошо-вих знаків. Багато з них згодом були використані при виготовленні україн-ських грошей. Випуск у світ власної грошової одиниці був конче необхідний, оскільки з червня 1917 р. російські рублі пере-стали надходити в українські відділення Державного банку. Окрім цього власна валюта була одним із способів задекларувати виникнення на політичній карті Європи нової держави. Створення своєї фінансової системи та реалізацію емісії національних грошових знаків було доручено Генеральному секретаріату фінансів та промисловості, очолюваному Христофором Барановським, а згодом – відо-мим українським економістом професором Михайлом Туган-Барановським. Ще 29 вересня 1917 р. український уряд ухвалив Декларацію "Про децентралізацію українських фінансів, створення спеціального бюджету та Національного українського банку". Поява цього документа була зумов-лена необхідністю налагодити фінансування україн-ського шкільництва, культурно-просвітницьких установ, потреб економічного та політичного жит-тя, а також спробою попередити наростання нега-тивних явищ у грошовому господарстві, які пере-носилися на Україну з Росії. Передбачалось ство-рення окремого бюджету Центральної Ради, який мав функціонувати паралельно з загальноросійським. 22 грудня 1917 р. Київську контору Державного банку Росії було реорганізовано в Український Державний банк, а гу-бернські та повітові відділення стали його місцевими відділами. Першим директором Українського Державного банку став Михайло Кривецький, якого згодом замінив Володимир Ігнатович. На початковому етапі діяль-ності Державний банк мав керуватися старим статутом. Цей же закон ліквідовував відділи російських Дворянського земельного та Селянського поземельного банків. Ліквідаційну процедуру мали провести Генеральний секретаріат фінансів та промисловості разом з Генеральним секретаріатом земельних справ. Випуску перших українських грошей передувала тривала дискусія щодо доцільності та наслідків їх емісії. Група київських економістів (проф. Яснопольський та ін.) доводили неможливість успішного запровадження національної валюти без належного золотого запасу, який пропонувалося створити шляхом продажу селянам поміщицьких земель, оплата за які мала проводитися золотом. Однак дана пропозиція підтримана не була, оскільки землю потребували, насамперед, незаможні селяни, які не мали золота. Крім того, за короткий проміжок часу неможливо було нагрома-дити необхідний золотий запас. Саме тому перевагу було віддано пред-ставникам функціональної теорії, яких представляв тодішній гене-ральний секретар земельних справ Борис Мартос. Він пропонував забез-печити національну грошову одиницю прибутками від державних монополій, запроваджених ще царським урядом, а також від залізниці та пошти. Важливу роль у зміцненні довіри населення до нових грошей по-винен був відіграти авторитет молодої української держави. Підготовкою проекту закону про емісію національних грошей займали-ся Михайло Туган-Барановський, його заступник Василь Мазуренко, ди-ректор Державної скарбниці Михайло Кривецький та інші працівники Генерального секретаріату фінансів. На їх пропози-цію 19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) Центральна Рада ухвалила "Тим-часовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР". Він пе-редбачав випуск Державним банком кредитових білетів, які тимчасово (до утворення золотого запасу) забезпечувалися державним майном – надрами, лісами, залізницями, державними монополіями тощо. Розмір емісії обмежувався половиною надходжень від державних монополій. Грошова одиниця УНР отримала назву "карбованець", що ділився на 200 ша-гів. Всі організації, установи та приватні особи були зобов'язані приймати нові грошові знаки без будь-яких обмежень. Золотий вміст українського карбованця був паритетний золотому царському дореволюційному руб-лю – 17,424 долі чистого золота (0,774 г). Через неможливість забезпечи-ти ринок достатньою кількістю грошей було дозволено обіг російських кредитних білетів. Цей вимушений крок українського уряду мав негатив-ний вплив на подальший розвиток національної грошової системи. Закон передбачав покарання за фальшування грошових знаків. Першими українськими банкнотами стали 100 карбованців, які з'яви-лися на ринку 24 грудня 1917 р. (6 січня 1918 p.). Автором їх проекту був видатний український графік, професор та ректор Ук-раїнської академії мистецтва Георгій Нарбут (1886 – 1920), який виконав їх у бароковому стилі, вперше використавши як елемент оформлення давній княжий знак св. Володимира Великого – тризуб, на той час ще не затверджений як державний герб України. Новацією було позначення номіналу мовами народів, які прожи-вали на Україні - українською, російською, поль-ською та івритом. Даний проект підтримала комісія Ге-нерального секретаріату фінансів, до складу якої вхо-дили окрім представників влади входили художник Георгій Нарбут, гравери Гришманюк, Петренко. Згодом на засіданні комісії розглядались та затверджувались проекти всіх українських грошових знаків – всього 23 зразки купюр, автором 12 з них був Георгій Нарбут, 2 – Олександр Красовський, 2 – Іван Мозалевський, 2 – Антон Середа, 2 – Григорій Золотов, 2 – Борис Романовський, 1 – Василь Кричевський. Суттєвою перешкодою на шляху реалізації даної емісії стала відсутність на території, підконтрольній Центральній Раді, відповідних поліграфіч-них потужностей та матеріалів. Тому купюри, віддруковані літографіч-ним способом в одній з найкращих тогочасних київських друкарень, вла-сником якої був С.Кульженко, суттєво відрізнялися від первісного проекту. Використання високоякісного, та все ж звичайного паперу зро-било їх вразливими на фальшування. Сприяла цьому відсутність будь-яких елементів захисту: водяних знаків, гільйоширної сітки тощо. Незва-жаючи на всі ці недоліки, населення без особливих застережень приймало перші українські грошові знаки. З огляду на особливості оформлення, населення часто називало їх "горпинками", "кульженками" чи "яєчінею". Загальна сума кредитних білетів першої емісії, які випускалися до 16 січня 1918 р., становила 53 млн 250 тис. крб. В обігу вони перебували до 24 ве-ресня 1918 р. Потреба ринку у розмінних номіналах, зростання дефіциту державного бюджету та наростання інфляційних явищ стали причинами випуску на-ступної емісії грошових знаків У HP. Вона була здійснена після прийнят-тя 30 березня 1918 р. "Закону Центральної Ради про введення в обіг скарб-ничих знаків на суму 100 мільйонів карбованців за відповідними прави-лами", який передбачав випуск тимчасових грошових знаків номіналом 5, 10, 25 та 50 карбованців. Вони повинні були перебувати на ринку до 1 березня 1919 p., після чого їх мали обміняти на гривні. Загальний термін використання карбованцевих купюр не повинен був перевищувати п'яти років. Однак скрутне воєнно-політичне стано-вище держави не дало змоги реалізувати закон в повному обсязі. В обігу з'явилися лише купюри номіналом 25 та 50 карбованців. Автором проекту їх був відомий художник Олександр Красовський. Виконані вони в україн-ському стилі, з використанням мотивів народної вишивки та орнаменту. На аверсі вміщено символічні постаті селянина, який стоїть поруч з березою і спирається на лопату, та селянки зі снопом пшениці та серпом. Завдяки цим зображенням, купюри в народі отримали назву "лопатки" та і "берізки". Друкувалися вони в Києві (серія АК) за тією ж технологією, що й купюри першої емісії. На них вміщено підпис директора Державної скарбниці Харитона Лебідя-Юрчика. Вони замінили перші кредитові зна-ки, випущені в поспіху без позначення серії та номера. Пізніше випуск 50 карбованців відбувався в Одесі (до серії АО 209, купюри наступних серій виготовлялися денікінцями з використанням захоплених ними оригіналь-них кліше). На ринку грошові знаки вартістю 25 та 50 карбованців з'яви-лися 6 квітня 1918 р. 1 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон, згідно з яким національною грошовою одиницею УНР стала гривня, яка дорівнювала половині карбованця і ділилася на 100 шагів. Золотий вміст гривні було і встановлено на рівні 8,712 г чистого золота. Передбачалося карбування золотих монет номіналом 20 гривень, срібних – 1 гривня, з інших, небла-городних металів – 1, 2, 5, 10, 20 та 50 шагів. Закон передбачав основні елементи зовнішнього оформлення монет. На їх аверсі мали бути вміщені номінал, дата та місце карбування, на реверсі – назва держави: "Україн-ська Народна Республіка" та її герб. Передбачалась емісія кредитних білетів вартістю 1 карбованець, 5, 10, 20, 50, 100, 500 та 1000 гривень, Закон містив також окремі вимоги щодо обов'язкових написів на них, Зокрема, вони мали застерігати від підробки грошових знаків, повідомля-ти громадян про забезпечення кредитних білетів усім державним майном та про використання їх нарівні з золотими монетами. Інші питання, по-в'язані з оформленням банкнот, мав вирішувати міністр фінансів. Негативний досвід випуску перших українських грошей у Києві зму-сив уряд розмістити замовлення на друкування грошових купюр у новій валюті за кордоном. 24 березня 1918 р. було укладено договір про виготов-лення банкнот у Берліні. Йшлося про грошові знаки номіналом 1000 гри-вень (70 тис. шт.), 500 гривень (340 тис. шт.), 100 гривень (350 тис. шт.), 20 гривень (9 млн шт.), 10 гривень (1,2 млн шт.), 5 гривень (1,6 млн hit,) та 2 гривні (5 млн шт.). Однак у 1918 р. було виготовлено лише купюри номіналом 2, 10, 100, 500 та 1000 гривень. Вони містили підписи дирек-тора Державного банку В. Ігнатовича та скарбника В. Таранова. Одночасно вживалися заходи, спрямовані на створення власної бази для виготовлення паперових грошових знаків та монет. З цією метою в бе-резні 1918 р. було засновано Експедицію заготовки державних паперів, яка розглядала питання, пов'язані з проектуванням грошових знаків, і здійснювала нагляд за їх якістю. У Німеччині закуповувалось обладнання для монетного двору, але через воєнно-полі-тичні обставини карбування монет в Україні реалізоване не було. Болючим питанням грошового обігу залишалася відсутність на ринку розмінних грошових знаків. При його вирішенні було використано росій-ський досвід часів Першої світової війни. 18 квітня 1918 р. в Києві розпо-чалася емісія знаків номіналом 10, 20, ЗО, 40 та 50 шагів, які мали вигляд поштових марок. Випускалися вони на товстому папері у тій же київській дру-карні В.Кульженка, а також у дру-карні Е.Фесенка в Одесі до 5 січня 1919 р. Загальний розмір емісії шагів становив 16 014 575 карбованців. Авто-ром проекту 10 та 20 шагів був Антон Середа, інші виконав Георгій Нарбут. На реверсі всіх номіналів було вміще-но герб України та напис "Ходить нарівні з дзвінкою монетою". Зростання державних видатків та посилення інфляції вимагали суттє-вого збільшення емісії кредитних білетів, яка попередніми законодавчи-ми актами була обмежена сумою 100 млн карбованців. У зв'язку з цим, 20 квітня було ухвалено закон про видачу Державною скарбницею корот-котермінових (до 12 місяців) зобов'язань на суму 500 млн крб. (1 млрд гривень). Вони мали бути видані Державному банкові для забезпечення кредитних білетів. Таким чином, виважена грошова політика українського уряду сприяла зростанню міжнародного авторитету української валюти. Після укладення Брест-ського миру, Центральна Рада підписала з Німеччиною угоду про взаєм-ний обмін валютами. У Державному банку в Києві було відкрито рахунок Німецького Центрального Банку на суму 2 млрд гривень. Натомість, німецька сторона відкрила рахунок Міністерства фінансів УНР в Берліні на суму 920 млн марок. Згідно з цією угодою, курс української гривні було зафіксовано на рівні 0,46 марки. Подібну угоду на суму 1 млрд гри-вень було укладено з Австро-Угорщиною. При цьому курс гривні було визнано паритетним австро-угорській кроні. 2. 29 квітня 1918 р. було здійснено державний переворот, внаслідок якого було проголошено створення Української Державі на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. З 3 травня новим міністром фінансів став Антон Павлович Ржепецький, який обіймав цю посаду аж до падіння Гетьманату 14 грудня 1918 р. Своїми головними завданням він вважав створення української грошової системи, встановлення високого курсу національної грошової одиниці, забезпечення її золотовалютним запасом та іншим майном держави. Ставши міністром, він залишив на своїх постах більшість урядовців попередньої адміністрації, а також запросив до співпраці висококваліфікованих фінансистів колишнього царського уряду, які, втікаючи від більшовицького терору, переїхали на Україну. Новий міністр був висококваліфікованим фахівцем, якому у важ-ких умовах іноземної окупації вдалося стабілізувати ситуацію на українському грошовому ринку. Одним із найбільших досягнень А. Ржепецького було укладення першого державного бюджету України. Роботу цю було завершено вже за часів Директорії УНР у січні 1919 р. Нові політичні обставини вимагали від уряду збільшення коштів, необ-хідних для виконання зобов'язань гетьмана перед командуванням окупа-ційних військ, які забезпечували політичну стабільність та цілісність України. Вже 9 травня було ухвалено закон, згідно з яким розмір емісії зріс на 400 млн карбованців. 12 травня Рада Міністрів надала Німеччині та Австро-Угорщині по 200 млн карбованців у вигляді безтермінових по-зичок. Для реалізації цього рішення у Берліні було випущено білети Дер-жавної скарбниці вартістю 50, 100, 200 та 1000 гривень на загальну суму 1 млрд гривень. На ринку вони з'явилися в червні 1918р., але основна кількість була завезена в Україну в лютому 1919 р. А.Ржепецький продовжував започатковану за часів Центральної Ради роботу, спрямовану на зміцнення міжнародного авторитету української валюти. 15 травня 1918 р. було підписано угоду щодо реалізації наданої Німеччині та Австро-Угорщині позики на суму по 200 млн крб. кожній. Згідно з нею, курс української валюти було прив'язано до німецької мар-ки (1 марка = 0,75 крб.) та австро-угорської крони (1 крона = 0,5 крб.). Гарантований Державним банком стабільний курс марки та крони сприяв зростанню їх авторитету серед населення, яке зберігало свої заощадження саме в цих доступних для нього валютах. Однак через наростаючі тен-денції до поразки Центральних держав у світовій війні ситуація цих ва-лют була вкрай складною. Постійно зростаюча інфляція спричинювала їх швидке знецінення, що негативно позначилося на українській грошово-фінансовій системі. Несприятливим для української національної валюти було також зростання на грошовому ринку кількості російських грошей, які у великій кількості привозили заможні втікачі від більшовицького терору. Крім того, більшовики друкували і надсилали своїм українським прихильникам гро-шові знаки царського та Тимчасового урядів, які продовжували залишатися законними засобами платежу на Україні. Плануючи запровадження єдиної валюти на всій території України, уряд нарощував виробництво карбованцевих та гривневих купюр. Перші з них надалі випускалися у Києві та Одесі, другі – у Берліні. Кошти за-кордонної емісії були значно вищими – близько 15 коп. за купюру, тоді як в Одесі ціна не перевищувала 3,26 коп. Крім того, існувала проблема перевезення грошових знаків з Німеччини – транспортування було не лише дорогим, а й небезпечним. Так, незважаючи на протести українського дипломатичного представництва, румунські власті конфіскували вантаж грошей, що перевозилися на аероплані, який з технічних причин змуше-ний був здійснити посадку на території цієї країни. Першим кроком в орга-нізації повномасштабної емісії національних грошових знаків за часів Гетьманату було розпорядження Кредитової канцелярії Міністерства фінансів Української Держави від 28 липня 1918 р., яким Експедиція заготовки державних паперів зобов'язувалась забезпечити населення гро-шовими знаками номіналом 10, 40, 100 та 1000 карбованців та оновити існуючі 25 та 50 карбованців. При цьому пропонувалось використати проекти Георгія Нарбута. Випуск кредитних білетів планувалось здійсню-вати у Києві та Одесі. З перелічених номіналів ніколи не було видрукува-но купюру в 40 карбованців, інші ж грошові знаки, а також купюра вар-тістю 250 карбованців з'явилися на ринку наприкінці літа – восени 1918 р, Виконані на замовлення Центральної Ради у Берліні гривневі купюри, запроваджені в обіг 31 травня 1918 р., за якістю суттєво відрізнялися від грошових знаків, випущених на Україні. При цьому автори проектів не завжди були задоволені реалізацією їхніх задумів. Так, у щоденнику Г.Нар-бута міститься нарікання на якість купюри номіналом 500 гривень. Найдрібнішим номіналом берлінського друку були 2 гривні, запроекто-вані професором В. Кричевським. Для реалізації свого задуму він викори-став мотиви української народної творчості – схематичне зображення священного дерева життя, деревоподібний орнамент тощо. Написи на купюрі виконані давньоукраїнським шрифтом. Загальний розмір емісії цих грошових знаків становив понад 5,5 млн гривень. Значну кількість кредитних білетів (номіналом 10, 100 та 500 гривень) запроектував Георгій Нарбут. Варто погодитись з думкою М. Дмитрієнка, що за мистецьким задумом та рівнем виконання найкращою є стогривне-ва купюра. На її аверсі вміщено вінок з квітів та плодів, якими так багата українська земля. В центрі розташований державний герб України – тризуб. Тут же позначення номіналу, дата емісії, підписи директора Дер-жавного банку та скарбника. По обидва боки від вінка – постаті селянки в народному строї та робітника. Вгорі – цифрове позначення номіналу та назва держави – Українська Народна Республіка; внизу – позначення золотого вмісту гривні – 8,712 долі щирого золота. На реверсі банкноти зображені дві колони, які утримують гірлянду з квітів, в центрі якої лавровий вінок з тризубом. Внизу – картуш з текстом-попередженням для фальшивомонетників. По боках від колон чер-воним кольором зазначена серія та номер банкнот. Фон грошового знака переважно синього кольору. Всього стогривневих купюр випущено на суму 427 989 300 гривень. При проектуванні 500-гривневої купюри автор поєднав жовтий та синій кольори. Знаків цього номіналу віддрукували на 1 683 500 гривень. Наприкінці існування Гетьманату 17 жовтня 1918 р. в обіг було запро-ваджено кредитні білети номіналом 1000 та 2000 гривень, віддруковані у Берліні замість замовлених ще Центральною Радою купюр вартістю 5 та 20 гривень. Зразки для їх виготовлення створив завідувач художньо-гра-верним відділом Експедиції заготовок державних паперів Іван Мозалевський. Порівняно з проектами Нарбута, вони значно простіші, гама кольо-рів не відзначається барвистістю. Про проектуванні 1000-гривневої купю-ри використано елементи фризу Свято-Успенської церкви у Львові, давній герб київського Подолу – лук-самостріл. Простою є композиція й грошового знака вартістю 2000 гривень, у якій домінує червоний колір. Останньою грошовою емісією Української Держави був знак Держав-ної скарбниці вартістю 1000 карбованців. Виготовлений на замовлення гетьманського уряду у Берліні, він з'явився на українському грошовому ринку у листопаді 1918 р. Автором проекту був Г. Золотов (за іншими даними – І. Мозалевський). У його оформленні відображені зміни, що відбулися на Україні внаслідок гетьманського перевороту. На аверсі ку-пюри вміщено символіку України часів Української козацької держави – булаву, бунчук, герб – "козак з самопалом". Нововведенням було розміщення у нижній частині поля купюри рельєфного відтиску печатки. Тут же фак-симіле підпису директора Державної скарбниці X. Лебедя-Юрчика. Зага-лом композиція виконаного у бароковому стилі грошового знаку дещо переобтяжена, однак завдяки кольоровій коричнево-жовтій гамі він є розкішним та виразним. На грошовому ринку 1000-карбованцеві купюри перебували до вилучення їх більшовицьким урядом у 1920 р. Цікавою сторінкою грошових відносин на Україні в роки громадянської війни була поява агіток – пародій на грошові знаки. Друкувалися вони у Москві (за деякими даними – у Катеринославі та інших містах Украї-ни) з метою підірвати довіру населення до нових українських грошей. Це мало досягатися за допомогою вміщених на них написів, наприклад – "Сто карбованців ходить по світу нарівні з м'ягеньким папером". Саме ці гроші-пародії стали причиною вилучення з обігу купюр вартістю 100 карбованців емісії 1917 р. Суттєві труднощі на шляху реформування грошової системи урядом гетьмана П.Скоропадського створювало надходження на Україну вели-ких обсягів різноманітних грошових знаків та цінних паперів з Росії. За даними на 1918 р., в обігу на Україні перебувало від 8 до 12 млрд російсь-ких рублів. Щоб впорядкувати ситуацію на ринку, Міністерство фінансів 18 вересня 1918 р. прийняло рішення про часткове вилучення їх з обігу. Закон від 5 грудня 1918 р. передбачав обов'язковий обмін російських кредитних білетів номіналом 250 рублів емісії 1917 р., забороняв обіг "керенок" (20 та 40 рублів Тимчасового уряду). Однак повного вилучення російських грошей гетьманський уряд не домігся. 3. 14 грудня гетьман П. Скоропадський відрікся від влади, яка перейшла до рук Директорії УНР. 26 грудня 1918 p. призначено уряд Директорії – Раду народних міністрів. Міністром фінансів було призначено Бориса Мартоса. За його пропозицією було прийнято закон від 4 січня 1919 р. про прове-дення грошової реформи. Він визнав грив-ню (карбованець) єдиним засобом платежу на території УНР. Усі гроші іноземних держав (російські, австро-угорські, румунські, німецькі) пере-ставали бути законним засобом платежу. Російські грошові знаки номіна-лом 500 та 1000 рублів, випущені царським та Тимчасовим урядами, були анульовані. Російські кредитні білети вартістю від 1 до 100 рублів підля-гали обміну на українську валюту. При цьому встановлювався різний курс обміну залежно від часу його проведення: з 15 до 31 січня 1919 р. 1 рос. рубль = 1 карбованцю, з 31 січня до 15 лютого 1 рубль = 75 копійкам, а після 15 лютого 1919 р. російські гроші будь-яких номіналів не прийма-лися державними установами. Всі зібрані повітовими та губернськими дер-жавними скарбницями іноземні грошові знаки повинні були пересилати-ся до Київської контори Державного банку. На жаль, прийняття даного закону було запізнілим. Використання російських грошових знаків за часів Центральної Ради та Гетьманату завдало шкоди не лише економіці Украї-ни, а й її політичному престижу. З огляду на необхідність створення золотого запасу для забезпечення стабільності національної валюти, міністр фінансів видав розпорядження про його формування шляхом здачі населенням золота та срібла. Окре-мим розпорядженням уряду Міністерству фінансів було передано всі пам'ятники російським царям. З отриманого від їх переплавки металу мала карбуватися розмінна монета. Крім того, планувалося перекарбува-ти російські золоті, срібні та мідні монети, значна кількість яких зберіга-лася у Державному банку. На українських золотих монетах пропонува-лось помістити бюст Т. Шевченка, а на срібних – зображення будинку Центральної Ради. Незважаючи на короткі терміни та складну військово-політичну ситу-ацію, грошова реформа успішно реалізовувалася. її результатом стало зміцнення української валюти, частка якої у загальній грошовій масі сут-тєво збільшилась. На ринку українські карбованці та гривні оцінювалися значно вище, ніж російські випуски Тимчасового та більшовицького урядів, а також білогвардійські емісії. Вищим залишався лише курс цар-ських грошових знаків. Успішному завершенню реформи перешкодило погіршення військово-політичної ситуації. Під натиском більшовиків уряд Директорії 2 лютого 1919 р. переїхав з Києва до Вінниці, а згодом – до Рівного та Кам'янця-Подільського. Підконтрольна йому територія постійно скорочувалася і ча-сто не перевищувала декількох повітів. Фінансове становище держави було дестабілізоване. За цих умов єдиним джерелом отримання коштів стала грошова емісія. Напередодні евакуації з Києва міністр фінансів Б. Мартос наказав ви-везти з міста всі запаси грошей, що зберігалися в Державному банку, літо-графічні камені та інші матеріали, які використовувалися для друку гро-шей. У Станіславові новий керівник Експе-диції по заготівлі цінних паперів Микола Данильченко налагодив виготовлення розмінних знаків Державної скарбниці УНР номінальною вартістю 5 гривень. При виготов-ленні проекту було використано елементи малюнків Зотова, Середи та Нарбута. Вони друкувалися чорною фарбою на якісному папері сірого кольору з водяними знаками. Основна кількість купюр цієї емісії використовувалася населенням Галичини. У Кам'янць-Подільському з великими труднощами вдалося розпочати друкування грошей. Міністром фінансів з 1 березня 1919 p., замість Б.Мартоса, який пішов у відставку, став М. Кривецький. За час його керівництва в обігу з'явилися знаки Державної Скарбниці вартістю 100 та 250 карбованців. Їх проекти були виготовлені ще за часів Гетьма-нату, про що свідчить вміщена на них назва – Українська Держава. Авто-ром проекту першого з них був Г.Нарбут, який запроектував його у 1918 р. як 200-гривневу купюру, яка згодом була переведена у 100-карбованцеву. Її характерна особливість – наявність чистого бокового поля, на якому вміщено портрет Богдана Хмельницького з булавою в руці, виконаний способом тиснення. Малюнок грошового знаку номіналом 250 карбованців належить художнику М. Романовському. На жаль, відсутність належних технічних умов не дала змоги в повному обсязі реалізувати задум митця, і виконання цієї купюри залишилося доволі примітивним. Гостра потреба у розмінних номіналах стала причиною емісії грошових знаків вартістю 10 та 25 карбованців. Десятикарбованцеві купюри були виконані за проектом художника Григорія Золотова. Друкувалися вони червоною фарбою. Купюри цього ж номіналу випускались у Москві, куди більшовики вивезли пробні кліше. Відрізняються вони лише відтінками фарби. 25-карбованцеві знаки з'явилися на грошовому ринку в серпні 1919 р. Автором їх проекту був М.Романовський (за іншими даними – А. Приходько). Крім цього, продовжувалось виготовлення грошових знаків вартістю 1000 карбованців, які були дуже популярними серед населення. Водночас із виготовленням грошових знаків на території УНР з Німеч-чини завозилися замовлені ще Центральною Радою та урядом гетьмана П.Скоропадського гроші з позначенням вартості у гривнях. Через немож-ливість робити це сухопутним шляхом доводилось надалі користуватися послугами німецької повітряної компанії "Lufthansa". Український уряд орендував у неї п'ять літаків, які постачали в Україну різноманітне військове спорядження, а також гроші. Однак такий спосіб перевезення був дуже ризикований. Так, під час одного з польотів у травні 1919 р. в катастрофі неподалік від м. Ратибор (нині у Польщі) загинув полковник Дмитро Вітовський, який повертався з Паризької мирної конференції. Експедиція заготівлі державних паперів Міністерства фінансів УНР продовжувала працювати у Кам'янці-Подільському навіть після окупації міста польськими військами. Тут продовжували друкувати грошові знаки вартістю 10, 100 та 1000 карбованців. Наприкінці червня 1920 р. Експе-диція переїхала до Галичини, а згодом через Городенку, Коломию, Стані-славів – до м. Тарнув. У вересні 1920 р. у Варшаві розпочалося вироб-ництво грошових знаків УНР вартістю 1000 карбованців, яке продовжу-валось до початку 1921р., коли припинила своє існування Експедиція заготівлі державних паперів. Кількість виготовлених тут грошових знаків та їх подальша доля невідомі. 4. В результаті розпаду Австро-Угорщини на уламках цієї багатонаціональної клаптикової мо-нархії виникла низка нових держав. Однією з них стала Західноукраїн-ська Народна Республіка, яка утворилася 1 листопада 1918 р. і охопила територію Галичини, Буковини та Закарпаття. Одним із нагальних завдань державного будівництва керівництво ЗУНРу вважало впорядкування фінансової системи, яка за роки війни зазнала значних кризових потрясінь, передусім, швидко зростаючої інфляції. Фінансові питання вперше розглядалися на засіданні Української Націо-нальної Ради. Тоді ж було створено її фінансово-бюджетну комісію, до складу якої увійшли відомі українські політики, яку очолив голова уряду Кость Левицький. Голова уряду – Кость Левицький – очолив також Державний сек-ретаріат фінансів, якому підпорядковувалися Крайова дирекція скарбу, що відповідала за збереження державного майна, здійснювала нагляд за надходженням податкових платежів тощо. З січня 1919р. Державний секретаріат фінансів очолював Сидір Голубович. В умовах воєнного протистояння з Польщею українська влада визнала за доцільне тимчасово залишити незмінною фінансову структуру колиш-ньої австрійської держави. Уряд ЗУНРу відчував значні труднощі у розбудові банківської систе-ми. Головну контору державного "Австро-Угорського Банку" у Львові та інших містах Галичини, над якою вже в ніч на 1 листопада 1918 р. вста-новлено контроль української влади, було перейменовано на Український Державний Банк, а місцеві відділи стали його філіями. Одним із головних питань роботи фінансових органів стало наповнення державного скарбу і забезпечення його достатньою кількістю готівки. На перших порах використовувались грошові кошти, які зберігались у банківських установах. Так, у старостві Бережанського повіту українській владі було передано залишкових коштів на суму 100 тис. австро-угорських крон, і а з повітової ощадної каси — ще 493 393 крони. Найбільша грошова сума виявилась у Стрию — близько 1 млн крон. Однак у більшості випадків коштів, переданих українській місцевій владі, було обмаль: у Кам'янці-Струмиловій – 20 тис. крон, а в Чорткові – лише 500 крон. Відразу ж ста-ло очевидним, що залишеної австрійською владою готівки недостатньо для забезпечення навіть першочергових видатків нової держави. Через це відразу ж на порядку денному постало питання про налагодження систе-ми збору податкових платежів. Спочатку місцеві органи влади діяли на власний розсуд. Так, повітовий комісар м.Товмач (нині Івано-Франківська область) оголосив про збір одноразового народного податку в розмірі 1 кро-на від особи. Але вже 13 листопада 1918 р. уряд ЗУНР видав розпоря-дження про відновлення збору всіх податків та платежів, встановлених за часів Австро-Угорщини. Зібрані кошти передбачалось скеровувати, пере-довсім, на покриття військових видатків, платню державним службов-цям, пенсіонерам, вдовам і сиротам. Однак через значне руйнування краю і зубожіння населення надходження коштів від податків було незначним. Новопроголошена українська держава, як і інші створені на уламках Австро-Угорщини національні держави, претендувала на отримання гро-шей зі скарбниці колишньої імперії. З цією метою до Відня було скерова-но Я. Литвиновича, наділеного відповідними повноваженнями. У резуль-таті його діяльності австрійський уряд погодився виділити для ЗУНР 33 млн 800 тис. крон, які були розділені на два транші. Перший з них надійшов на віденські рахунки українського уряду наприкінці грудня 1918 р. З цієї суми 6 млн крон Президент ЗУНР Євген Петрушевич пере-дав до урядової каси до Станіславова. Після проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки Української Народ-ної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки розпочалося фінансування державних видатків уряду ЗУНР з Державної скарбниці УНР. Вже наприкінці січня головний отаман Симон Петлюра наказав видати 1,5 млн карбованців на покриття невідкладних видатків ЗО УНР (після проголошення Акту Злуки ЗУНР отримала назву Західна Область УНР). Надалі уряд ЗО УНР щомісячно отримував 30 млн гривень. Крім того, фінансувалися окремі статті видатків. Так, на прохання командува-ча Української Галицької Армії генерала М. Омеляновича-Павленка з Киє-ва було передано 40 млн австро-угорських крон. Всього ж на потреби ЗО УНР з Наддніпрянської України надійшло понад 1 млрд гривень. Основ-ними статтями видатків ЗУНР було забезпечення військових видатків, платня державним чиновникам, виплати родинам військовослужбовців, кошти на відбудову зруйнованих війною сіл та ін. Після створення ЗУНР на її території перебували в обігу австро-угорські крони. Однак швидке знецінення цієї валюти, а також неможливість отри-мувати з Відня необхідну кількість готівки змусило уряд у січні 1919 р. запровадити в обіг грошові знаки УНР з позначенням номінальної вар-тості у карбованцях та гривнях (1 карбованець = 2 гривням = 200 шагам). Одночасно встановлювався курс карбованця щодо австро-угорської кро-ни: 1 карбованець = 2 австро-угорським кронам. Подальше знецінення крони на перших порах призвело до падіння її курсу щодо української валюти. На початку лютого 1919 р. за 1 карбованець платили 2 крони 50гелерів. Закон про запровадження гривні на всій території ЗУНР Українська Національна Рада прийняла лише 4 квітня 1919 р. Військові невдачі Директорії УНР спричинили падіння вартості карбованця та гривні. Цей же закон встановлював обмінний курс валют на рівні 1 гривня од 1 кроні, однак на практиці вартість гривні не перевищувала 0,8 крони. Щодо валют західноєвропейських валют гривня мала "плаваючий" курс. Так, навесні 1919 р. за 1 англійський фунт стерлінгів у Станіславові пла-тили 125 крон. В умовах військово-політичної нестабільності населення Східної Гали-чини з недовірою ставилося до українських грошових знаків і нерідко відмовлялося їх приймати. Цьому сприяла й відсутність в обігу купюр дрібних номіналів. На ринку найчастіше використовувались банкноти номіналом 2000 та 1000 гривень, рідше траплялися 500 та 100 гривень. Щоб не допустити зловживань під час розмінювання купюр, уряд у Ста-ніславові налагодив емісію купюр вартістю 5 гривень. Одночасно місцеві органи влади розпочали виготовлення місцевих бон різних номіналів: у Бродах – 1, 2, 5, 10, 25 гривень; у Збаражі – 2, 5, 10, 25, 50 гривень; у Золочеві – 5, 10 гривень; у Сокалі – 1, 2, б, 10, 20 гривень; Тернополі – 2, 10, 20, 50 гривень. Лише 2 травня 1919 р. уряд ЗО УНР запро-вадив в обіг грошові знаки Української Державної Скарбниці номіналь-ною вартістю 25 та 10 карбованців. Наприкінці травня 1919 p., з огляду на загрозу польської окупації, уряд ЗО УНР залишив Станіславів — тимчасову столицю і евакуювався у східно-му напрямку, а в червні Українська Галицька Армія перейшла Збруч, Майже всі державні установи розмістилися у Кам'янці-Подільському. Після окупації Галичини українські грошові знаки були анульовані польськими властями. 5. Внаслідок воєнних дій значна частина України, а з осені 1920 р. – вся її територія опинилася під владою українського більшовицького уряду, позбавленого будь-якої самостійності при вирішенні питань не тільки політичного, а й фінансового характеру. Керівництво грошово-емісійною політикою перебувало у монопольному віданні Москви. В умовах постій-них воєнних дій більшовики не змогли провести радикальної грошової реформи, тому продовжували у величезній кількості друкувати підгото-вані Тимчасовим урядом грошові знаки номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 250, 500, 1000, 5000 та 10 000 рублів. Лише у 1919 р. на ринку з'явилися так звані "расчетные знаки" вартістю 1, 3 та 5 рублів. Вони мали вигляд поштових марок, і на них вперше було розміщено радянську символіку. Потреба у дедалі більшій кількості грошей змусила радянський уряд доз-волити використання різноманітних грошових сурогатів – купонів, век-селів, облігацій тощо. Крім того, вдалося налагодити випуск грошових знаків царського зразка, до яких населення ставилося з більшою довірою. Особливість грошового ринку України в той час – відсутність єдиної грошової системи. В обігу перебували всі емісії російських урядів, україн-ські випуски, білогвардійські грошові знаки, а також величезна кількість місцевих бон, купонів, квитанцій тощо. Не маючи можливості задоволь-нити потреби ринку у грошовій масі радянського зразка, радянський уряд України змушений був тимчасово дозволити використання грошей попе-редніх випусків. За цих умов уряд радянської України здійснив спробу започаткувати емісію власних грошових знаків. Народний комісаріат фінансів України підготував "Тези з питання про загальний фінансовий стан", де вказува-лось на наявність у Києві матеріальної бази, необхідної для випуску влас-них грошей. Виходячи з умов договору з Російською Федерацією про про-ведення єдиної економічної політики, передбачалось домовитись про обіг українських грошей на території обох радянських держав. Однак даний задум суперечив прагненню Леніна уніфікувати грошову систему всіх радянських республік. Уже 22 травня він разом з головою ВЦВК М. Калініним та наркомом фінансів РСФРР М. Крестинським від імені ЦК РКП(б) надіслав Голові Раднаркому України X. Раковському шифротелеграму з вимогою не ставити на засіданні уряду фінансових питань щодо випуску нових грошових знаків або обміну українських карбованців без попередньо-го погодження з ЦК РКП(б). При цьому підкреслювалось, що такі питан-ня можуть вирішуватися лише у всеросійському масштабі. Спроба випуску Україною одного грошового знака була розцінена у Моск-ві як прояв сепаратизму. Уряд "незалежної" радянської України тут же було попереджено про недопустимість даних рішень. Проте до прийняття саме такого рішення в Москві Наркомат фінансів України за короткий проміжок часу (між 12 і 22 травня) розробив проект власного грошового знака. Згідно з представленим зразком, купюра несла відповідне ідеологічне навантаження. На її аверсі було вміщено нову назву держа-ви – Українська Соціалістична Радянська Республіка, герб республіки, затверджений у Конституції УСРР 14 березня 1919 p., лозунг "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" тощо. Всі написи на купюрі виконані українською та російською мовами. 9 травня 1919 р. Рада народних комісарів УСРР ухвалила декрет про випуск грошових знаків вартістю 10 карбованців, що за зовнішнім оформленням відповідали аналогічному номіналу, який друкувався Директорією УНР у Кам'янці-Подільському. Відрізнялися вони тим, що були відкарбовані на тоншому папері фарбою більш насиче-ного червоного кольору. Випускалися вони в Києві влітку 1919 р. і перебували в обігу до середини 1920 р. 6. У роки Першої світової війни на грошовому ринку України з'явилися давно забуті недержавні грошові емісії. Їх поява була зумовлена кризою грошових відносин – браком готівкових засобів обігу, відсутністю роз-мінних грошових номіналів, приховуванням населенням всіх видів монет тощо. Емісію недержавних місцевих грошових знаків здійснювали різно-манітні органи місцевого самоврядування – губернські, повітові, міські, волосні думи, управи, магістрати, земства, ради; відділення Державного та Народного банків тощо. За підрахунками українського дослідника П. Рябченка, емісія місцевих випусків грошових знаків та приватних бон здійснювалась у понад 200 населених пунктах, де існувало більше 1000 емі-тентів, їм вдалося випустити понад 4100 різноманітних грошових знаків та їх замінників. Вперше місцеві випуски з'явилися на території Галичини та Буковини у серпні – вересні 1914 р. В цей час у Львові, Дрогобичі, Чернівцях та інших містах з'явилися місцеві бони з позначенням номіналу в австро-угорських кронах. Причина появи цих замінників державних грошових знаків полягала у масовому приховуванні населенням повновартісних грошей, а також у ненадходженні їх з емісійних центрів через військові перешкоди. Одними з перших на ринку з'явилися бони Промислового банку Галичини та Лодомерії, випущені в Дрогобичі в серпні 1914 р. їх номінал становив 1, 2 та 5 крон. На початку вересня 1914 p., після захоплення Львова російськими військами, у місті почала гостро відчуватися нестача розмінної монети. Не поліпшило ситуації й запровадження росій-ської монети. Тоді за ініціативою редактора газети "Kurjer Lwowski", відо-мого колекціонера Болеслава Вислоуха Рада міста Львова звернулася до російського військового губернатора з проханням дозволити випустити міські бони. Після отримання дозволу, згідно з ухвалою Ради від 11 верес-ня 1914 р., було вирішено виготовити бони вартістю 1 крона. На ринку вони з'явилися вже 17 вересня. Львівські міські бони були обов'язковим засобом платежу на території міста і без обмежень обмінювались на австро-угорську валюту у сумах, що перевищували 20 крон. Виконані на ви-сокому мистецькому рівні, вони мали всі ознаки грошей: номер, серію, підписи президента та віце-президентів Львова і радо приймалися насе-ленням. Загальний розмір емісії становив 524 660 крон. У 1915 р. на за-гальну суму 1 млн рублів (1 рос. рубль = 3 австро-угорським кронам) було випущено львівські міські асигнації номінальною вартістю 100 крон, які використовувалися населенням до 1919 р. Особливо багато міських та інших регіональних грошових знаків на західноукраїнських землях з'явилося в період існування Західно-Української Народної Республіки. Тоді на цій території нестача засобів обігу була особливо гострою. Запаси австро-угорських грошей вичерпалися, україн-ська валюта надходила нерегулярно і без дотримання необхідних співвідно-шень між окремими номіналами, а потреби державного будівництва ви-магали нормального функціонування грошової системи. В цих умовах деякі міста прийняли рішення про випуск власних бон. На більшості з них позначення номіналу здійснене у гривнях. Так, у квітні 1919 р. повітовий комісар та магістрат м. Броди випустили грошові знаки вартістю 1, 2, 5, 10 та 20 гривень. Вони були обов'язковими засобами обігу на території повіту і у сумах понад 100 гривень безперешкодно обмінювалися на дер-жавні гроші. Після встановлення на Західній Україні польського пануван-ня грошові випуски міст Галичини були вилучені з обігу і знищені. Так, після захоплення польськими військами м. Сокаля українські грошові знаки були спалені на подвір'ї місцевого банку. На відміну від земель, що входили до складу Російської імперії, на території Галичини дуже рідко грошові замінники створювалися націо-нальними громадами. Лише у м. Болехів (нині Івано-Франківська обл.) єврейська національна рада у 1919 р. випустила 10, 20 та 50 гелерів. Зате значно частіше трапляються грошові сурогати промислових підприємств, закладів торгівлі та харчування. Так, у 1919 р. бориславська нафтова спілка "Прем'єр" випустила бони вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 крон. Особливо багато різних грошових сурогатів випущено у Львові. Тут їх емітували книгарні, буфети, кафе, ресторани, кондитерські, склади папе-ру, готелі, театри і навіть бібліотеки. Вартість більшості з них не переви-щувала 1 крони, що свідчить про гостру нестачу в місті дрібних розмін-них грошей. Після окупації міста польськими військами магістрат у червні 1919 р. випустив бони вартістю 50 гелерів та 1 крону (розмір емісії – по 200 тис. шт. кожного номіналу). їх проекти виконав відомий графік Ру-дольф Менкіцький. На відміну від Галичини та Буковини, на українських землях, що пе-ребували в складі Росії, місцеві грошові емісії з'явилися дещо пізніше, На початку Першої світової війни грошова система все ще була спромож-ною обслуговувати потреби ринку, але з 1917 р. повсюдно почав відчува-тися брак грошових знаків, що спонукало органи місцевого самовряду-вання розпочати емісію власних грошових сурогатів. Найбільш масово їх випускали в Одесі, Житомирі, Кременці, Єлизаветграді (нині м. Кірово-град), Проскурові (нині м. Хмельницький) та ін. Одеські випуски були здійснені згідно з ухвалою Міської управи за ініціативою Комітету кредитних установ міста від 9 грудня 1917 р. В обі-гу перебували розмінні білети номіналом 1, 3, 5, 10, 25 та 50 рублів (два останніх знаки випущені у 1918 р.). Високий рівень виконання одеських емісій сприяв їх поширенню далеко за межами міста. Згідно з міжміськи-ми угодами, їх використовували у Херсоні та Миколаєві. Авторитет цих грошових знаків був підкріплений фінансами міста, про що свідчили вміщені на них підписи міського голови та скарбника. Розміри емісії оде-ських міських бон постійно зростали. У другій половині 1918 р. їх кількість сягнула сотень мільйонів карбованців. Популярність цих грошових знаків пояснюється гострою нестачею купюр загальнодержавної емісії, а також значними ресурсами Одеси, яка навіть у роки воєнних лихоліть та політичної нестабільності залишалася важливим торговим центром та порто-вим містом. Автором проектів окремих одеських грошових знаків був відо-мий український художник Амвросій Ждаха. Значне місце у виготовленні місцевих бон належало кооперативним організаціям. Лише на Волині їх випустили 19 кооперативів міст та містечок. Для цього використовувалися різноманітні бланки чеків, ордерів, кви-танцій тощо. Часто ці випуски мають різні назви — квитанції, бони, бони-квитанції, розписки і навіть "сдача". Цікавими є грошові еквіваленти церковних інституцій та національних громад. Перші з них, як правило, використовувались для проведення розрахунків з церковною крамницею, Часто на них вміщувались пояснюючі написи, наприклад "для просфор" тощо. Значну кількість грошових замінників випустили організації єврейського населення, яке у переважній більшості проживало громадами у містах та містечках Правобережної України, де займалося ремеслом, промислами та торгівлею. Найбільшими були випуски рівненських єврейських коопе-ративів "Лінас Гацедек" та "Ахдусъ", які емітували свої бони вартістю 1, 3 та 5 рублів, використовуючи при їх оформленні українську та російську мови, а також іврит. Протягом двох років в обігу перебували боргові за-писки вартістю 1, 3 та 5 рублів, ініційовані єврейською громадою волинського містечка Бережниця. Цікавою сторінкою в історії грошових стосунків на Україні доби національно-визвольних змагань є ви-пуск власних грошей відомим керівником селянського анархічного руху отаманом Нестором Махном (1884 – 1934). У спогадах сучасників та в науковій літературі є згадки про випуск ним власних грошей, навіть подаються їх описи. Однак, на думку М. Дмитрієнка, власної емісії Н.Махно не здійснював – його наказом було виконане надрукування на паперових грошових знаках білогвардійського Всевеликого Війська Донського номі-налом 1, 3, 5, 10, ЗО та 50 рублів. На них вміщений напис у два рядки "Гоп кума не журись / в Махна гроші завелись" і проставлена нова вартість купюри, яка була в десять разів вищою. Згодом подібну операцію здійсню-вали інші керівники повстанських загонів, наприклад, отаман Хмара, загони якого діяли на Черкащині у 1919 р. Таким чином, у роки національно-визвольних змагань українського народу вперше за багато століть було зроблено спробу створити національну монетно-гро-шову систему. Незважаючи на складні економічні обставини, політичну нестабільність та постійні воєнні дії, українським урядам вдалося прово-дити послідовну державницьку грошову політику, здійснювати емісію власних грошових знаків, які безперешкодно перебували у грошовому обігу. У їх проектуванні брали участь відомі українські митці Г. Нарбут, В. Кричевський, І. Мозалевський та ін. На запроектованих ними купюрах вперше вміщені державні символи України. Питання грошової політики були пріоритетними для всіх урядів моло-дої української держави, які намагалися створити високоефективну гро-шово-фінансову систему, що ґрунтувалася на повновартісній грошовій одиниці – гривні. Її стабільність базувалася на прибутках від державних монополій, а також на довірі населення до Української держави. Через постійну воєнну небезпеку уряду не вдалося карбувати власну монету. Цей же чинник призвів до низки помилок, які мали дестабілізуючий вплив на грошове господарство держави. Одна з них – безперешкодне використання в обігу іноземних грошей, насамперед російських рублів. Лише уряд Ди-ректорії УНР здійснив запізнілі заходи, спрямовані на їх вилучення. Неспроможність уряду в повному обсязі задовільнити потреби ринку у державних грошових знаках спричинила випуск великої кількості місце-вих грошових знаків та приватних бон. Це ще більше дестабілізувало гро-шове господарство, яке дедалі більше потрапляло в стан глибокої кризи. Це було зумовлено не лише відсутністю політичної стабільності, а й пози-цією окремих політичних сил, зокрема, більшовиків, щодо ролі грошей ужитті суспільства.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 347 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: