Реферат на тему: Правове виховання - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Правове виховання. ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………3 РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА МЕХАНІЗМИ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ ПРАВОВИЙ ВСЕОБУЧ…………………………5 1.1. Поняття, ознаки і функції правового виховання……….5 1..2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість……………………………………………….…....7 1.3. Правове загальне навчання……………………………..11 1.4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання……….14 РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА В ПРАВОВОМУ ВИХОВАННІ……………………………………..17 2.1. Поняття і структура правосвідомості…………………..17 2.2. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації…………………………….22 2.3. Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури…………………………………………….25 2.4. Правова культура суспільства…………………………...27 2.5. Правова культура особи………………………………….29 ВИСНОВКИ………………………………………………………...33 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………36 ВСТУП Тема дослідження даної курсової роботи є вкрай потрібною для вивчення, оскільки правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціаль-ного виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягу-ються в орбіту правового виховання. Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її по-важати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сфо-рмувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, зна-ючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від не-законних дій з боку юридичних органів, то застосовують право. Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у пра-вовій освіті керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до їх вико-ристання: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону. Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. До-держання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість перед-бачати зміст конкретних юридичних рішень. Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чин-ного права з погляду його відповідності загальнолюдським цін-ностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. В даній роботі планую дослідити такі питання як поняття, ознаки і функції правового виховання, система і механізм правового виховання, поняття правової вихованості, правове загальне навчання та шляхи подолання правового нігілізму, місце правосвідомості і правової культури серед результатів правового виховання. Гадаю, що саме ці питання розкриють загальну тему курсової роботи – “Правове виховання”. Під час написання курсової роботи були використані різноманітні літературні джерела та наукові методи дослідження. РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ 1.1. Поняття, ознаки і функції правового виховання Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її по-важати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сфо-рмувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, зна-ючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від не-законних дій з боку юридичних органів, то застосовують право. Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціаль-ного виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягу-ються в орбіту правового виховання. Ознаки (риси) правового виховання: 1) будується на засадах системи норм права; 2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин — до-зволянь, зобов'язувань, заборон. Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборо-ни перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки; 3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на пра-вопорушників; 4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються пра-вових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми; 5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів; 6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юри-дичну освіту або спеціальну юридичну підготовку. Сутністю правового виховання є формування правової наста-нови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохит-них правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури. Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за до-помогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспіль-ство. Функції правового виховання: 1) передача виховуваним (індивідам, громадським групам) певної суми правових знань, навичок, умінь; 2) формування правових ідей, почуттів, переконань у право-свідомості виховуваних, вироблення правової настанови на пра-вомірну поведінку; Правове виховання відбувається в правовому полі, у вре-гульованих правом сферах суспільних відносин. Не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулю-вання є головним чином відносини — вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права — її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, шо правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулю-вання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків [8,с.34]. 1.2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість Правове виховання має свою систему, механізм, стадії. Система правового виховання — це сукупність основних час-тин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію. Систему правового виховання складають такі елементи: 1) суб'єкти — державні органи, організації, спеціально упов-новажені державою особи, що здійснюють правовиховну діяль-ність; 2) об'єкти — виховувані громадяни або громадські групи; 3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і за-собів. Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функ-цію як основну (Національна юридична академія України, Оде-ська юридична академія. Київська академія внутрішніх справ, Університет внутрішніх справ, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну із багатьох (ради народних де-путатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.). [2] Об'єкт правового виховання (громадяни) у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання: 1) об'єктивний фактор — позитивні зовнішні умови, що спри-яють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної прак-тики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховану діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.); 2) суб'єктивний фактор — позитивний внутрішній духовно-пра-вовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігі-лізм). Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:— правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);— правова пропаганда;— юридична практика державних органів та інших організа-цій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, ор-ганів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);— правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здій-сненні (реалізації) та охороні правових норм;— самовиховання. Засоби правового виховання: 1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права; 2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуй-те — відповідаємо»); 3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), об-ласних, міських і районних центрах, які систематично інформу-ють про законодавчі та інші нормативні акти України, діяль-ність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопору-шеннями тощо; 4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань; 5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрі-чі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консу-льтації та ін. [8] Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової ін-формаційно-правової телефонної служби для оперативних від-повідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону. Механізм правового виховання — це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідо-мості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи). Функціональними елементами механізму правового виховання є такі: 1) суспільна правосвідомість; 2) система норм права; 3) способи і засоби правового виховання; 4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній пра-восвідомості. Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні еле-менти) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (прескриптивна) інформація. Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних — це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання — його зовнішня, інструментальна частина. Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді та-ких стадій: 1) накопичення правових знань, правової інформації; 2) перетворення накопиченої інформації на правові переко-нання, звички правомірної поведінки; 3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконан-нями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону. Результатом дії механізму правового виховання є рівень пра-вової вихованості особи, її правова культура. Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати право-ві розпорядження. Він визначається ступенем сформованості став-лення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією. 1.3. Правове загальне навчання Правове загальне навчання — це єдина загальнодержавна система ви-вчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта — по суті одно й те ж. Правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, ви-ховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужо-го ставлення до порушень законності і правопорядку. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особи. На всіх рівнях освіти повинно проводитися правове навчання. Структура освіти складається із освіти: дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післяди-пломної, аспірантури, докторантури, самоосвіти Див.: ст. 29 Закону України від 23 березня 1996 р. «Про освіту» із змінами доповненнями.. В Україні розроблена «Програма правової освіти населення», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 трав-ня 1995 p., де, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обо-в'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти. У зв'язку з необхідністю підвищення правової культури де-путатського корпусу всіх рівнів, а також працівників виконко-мів рад народних депутатів і державної адміністрації виникла необхідність в їх професійній правовій підготовці. Перехід до ринкових відносин викликав необхідність у пра-вовій освіті керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до їх вико-ристання: всі управлінські рішення мають відповідати «літері» і «духу» закону. Функції правового всеобучу:— правова освіта і виховання молоді;— правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;— правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;— правова освіта працівників органів управління громадсь-ких організацій;— правова освіта посадових осіб комерційних корпорацій — асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'-єднань;— правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін.;— методичне забезпечення правового всеобучу (підтримання сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів право-вої освіти та інформації, активна участь в їх здійсненні). З метою ефективного вирішення завдань правового навчан-ня громадян необхідним є об'єднання зусиль державних органів і громадських організацій. Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані організу-вати конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, інформуванні громадян про стан охорони правопорядку. Поряд з навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в громадську свідомість випробувані часом і перевірені практикою правові аксіоми. Правові аксіоми повинні містити знання про: 1) правові стимули — правові спонукання до законослухня-ної поведінки, які створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.); 2) правові обмеження — правові стримування протиправної поведінки, які створюють умови для задоволення інтересів контр-суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; встановлені законом виборчі обмеження та ін.). Завдання юридичної науки — здійснити добір таких юридич-них аксіом, додержання яких виключало б розузгодженість по-ведінки людини з законом. Завдання юридичної практики — впровадити їх у правосвідомість громадян через ефективну про-фесійну діяльність юриста-фахівця. 1.4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігі-лізму — антипода правової культури. Правовий нігілізм — це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим став-ленням до правових принципів і традицій, однак виключає зло-чинний намір. Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна фор-ма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини. Правовий нігілізм українського суспільства радянського пе-ріоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні коре-ні. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу — все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декіль-кох століть входила значна частина України. Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР — результат певної деформації правової свідомості і правового ре-гулювання того часу. У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах: 1) теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї: а) про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася роль права; б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над пра-вами людини; в) про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуго-вує первинні реальності — економіку і політику, та ін.; 2) практичній, коли відповідно до офіційної ідеології: а) була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породи-ла недовіру в закон, зневагу до нього; б) встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними пояснен-нями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави; в) правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом. Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитар-ним і тоталітарним режимами. На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:— невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;— низьку правову культуру;— слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. (див. § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності пра-вомірної поведінки»). Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати: 1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забез-печення належної ролі закону в системі правових актів. Наяв-ність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних від-носин; 2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпе-чити виконання права. Вдосконалення системи правоохорон-них органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законнос-ті. Підвищення ролі суду; 3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліп-шення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб. Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. До-держання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, який не має юридіїчної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість перед-бачати зміст конкретних юридичних рішень. РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА – ЯК РЕЗУЛЬТАТ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ 2.1. Поняття і структура правосвідомості Правосвідомість — одна із форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби сус-пільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки лю-дини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності. Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну. Правосвідомість становить відносно самостійну сферу (ділян-ку) свідомості:* суспільної;* групової;* індивідуальної. В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про пра-во, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбут-нього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних орга-нів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юри-дичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави. Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почут-тів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов язаної з правом. Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чин-ного права з погляду його відповідності загальнолюдським цін-ностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх. У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі еле-менти: правова психологія \| правова ідеологія \| правова поведінка психологічний \| ідеологічний \| поведінковий Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, пра-вових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане став-лення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конк-ретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебіль-шого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психо-логія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відобра-ження правової дійсності. Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодав-ства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емо-ційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у да-ному разі — на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами сус-пільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами. Правова психологія Правові почуття, правові настрої, правові переживання \| правові практичні знання,правові уявлення,правові погляди \| правові звички, правові традиції, правові звичаї Рухомі, емоційні \| пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву \| нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осми-слення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явиш. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, те-оретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є про-відним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія грунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціаль-ної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загаль-новизнаних норм міжнародного права над нормами національ-ного права та ін. Правова ідеологія правові ідеї, теорії, переконання \| правові поняття, правові категорії \| правові принципи Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінсь-ка ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована дер-жавна ідеологія. Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеоло-гією). Емоції та почуття — необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емо-ції — сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеоло-гії це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які фор-муються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, не-правомірну) поведінку. Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який яв-ляє собою процес переведення правових норм у реальну право-ву поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов. Правова настанова — готовність особи проявити активність у сфері пізнання і реалізації права. Вона становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх на-лежних суб'єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення. Поведінковий елемент правосвідомості синтезує в собі раці-ональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реаліза-ція психологічного та ідеологічного елементів. Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді право-вого вчинку, повинна виникнути правова настанова, мотив пра-вової поведінки у правосвідомості суб'єкта. Виникнення правової установки припускає: 1) поінформо-ваність про норму права; 2) розуміння її змісту; 3) оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права; 4) ставлення до прав інших осіб; 5) емоційне переживання з приводу функціонування норми права; 6) готовність до дії. Правова настанова — суб'єктив-ний регулятор поведінки. Отже, від поведінкового елемента правосвідомості залежить ступінь її якісного стану (правомірна поведінка, правова актив-ність, правове порушення та ін.). Правова поведінка мотиви правової поведінки— всебічне осмислення ситуа-ції, невидимий процес розще-плення свідомості на правомір-ну і протиправну \| правові настанови— відображають готовність до певної правової поведінки в ре-зультаті оцінки правових явищ, впливають на всі основні функ-ції правосвідомості 2.2. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації Функції правосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Правосвідомість — елемент правової системи, поєднані з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практи-кою, правовою культурою тощо. Основні функції правосвідомості: 1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) — припускає знан-ня права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридич-них норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього. Відзначимо, що правова інформація — це сукупність доку-ментованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовід-носини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін. Джерела правової інформації: документовані юридичні акти і правові принципи (консти-туція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і уго-ди, норми і принципи міжнародного права, а також ненорматив-ні правові акти). повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Юридич-ний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.); 2) правостворююча (ціннісна, емоційна) — припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне. Ця функ-ція свідчить про те, що нормативно-правові акти виступають як зовнішнє вираження правосвідомості суспільства і законодав-чих органів держави; 3) регулююча (настановна) — припускає співвідношення по-ведінки людей з чинною в суспільстві системою правових роз-поряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульова-ної правом — відповідно до правових дозволень і заборон. У структурі правосвідомості особи кожній із функцій відпові-дають такі блоки: 1) правові знання; 2) правові оцінки; 3) правові настанови. Необхідність і обсяг правових знань особи обумовлені тим, наскільки особа залучена до системи правових відносин. Набут-тя і засвоєння правових знань здійснюються за допомогою соці-ального і правового досвіду особи. Пройшовши через свідомість особи, правові явища викликають ціннісне до себе ставлення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особи оодержаних знань, а виникає їх переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цьо-го виробляється правова настанова, яка відображає готовність до певної правової поведінки. Блок правових настанов містить також схильність до оцінки правових явищ, виходячи з напрям-ку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настанов-ну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (цінні-сну) функції правосвідомості. Правосвідомість може бути структурована на компоненти від-повідно до виконуваних ними функцій:— когнітивний (пізнавальний, інформаційний),— правостворюючий (цінносний, емоційний),— регулюючий (настановний). Правосвідомість є необхідною умовою створення норм пра-ва, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором пова-ги до права. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації виражається у тому, що правосвідомість:— певною мірою як би випереджає юридичне право, є його безпосереднім ідейним джерелом, передує йому, існує «до» права;— діє «паралельно» з правом: уловлює потреби його вдоско-налення в напрямку відображення об'єктивних суспільних про-цесів; визначає зміни і перспективи розвитку права; безпосере-дньо впливає на процес і результати правотворчості;— існує «після» права у тому сенсі, що служить орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які застосовуються або реалізуються;— є інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;— може використовуватися як важливий інструмент застосу-вання аналогії закону і аналогії права з метою заповнення про-галин у законодавстві;— виступає як ідейно-моральний вимірник професіоналізму діяльності посадових осіб у системі органів державної влади і місцевого самоврядування;— служить засобом забезпечення законності і справедливості застосування правових норм (зокрема, при визначенні юридич-ної відповідальності за правопорушення) та ін. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважли-вішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Прав-да, зміст, напрямок цього впливу не однозначні і залежать від якості законодавства, його відповідності реальним потребам, від рівня роботи державного апарату [8]. 2.3. Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури Культура — це загальний спосіб існування людини, її діяльно-сті та об'єктивований результат цієї діяльності. Продуктами куль-тури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін. Культура — соціальне нормативна, а її норми — історично первинні, основа всіх інших нормативних систем: ре-лігії, моральності, естетики, права. Право, як мораль і релігія, є інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні нор-ми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворю-ються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні нор-ми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляють ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загальносоціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведін-ки, що не стали нормою культури. Право — частина соціальної культури, яке визначає один з її видів — правову культуру. Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою на-роду, грунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури — політичної, мо-ральної, естетичної. Це комплексний процес, їх поєднує спіль-ність завдання — створення морально-правового клімату в сус-пільстві, який би гарантував особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поста-вив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів. Тісна взаємодія і взаємозв'язок проявляються між правовою і моральною культурою. Оцінка правових явищ, здійснювана правосвідомістю, є не тільки правовою, а й їх моральною оцін-кою, визначенням їх відповідності моралі суспільства. Тому будь-які порушення законності, ігнорування законних прав і інтере-сів особи, недодержання вимог справедливості при вирішенні питань про юридичну відповідальність завжди розглядаються як аморальні явища. У свою чергу, правова культура справляє зво-ротний вплив на моральну культуру. Вона служить необхідною умовою формування високих моральних якостей громадянина. Знання і розуміння сутності і соціального призначення право-вих явиш — права, правосуддя, законності, правової відпові-дальності, непохитна переконаність у необхідності суворого до-держання норм права сприяють зміцненню у свідомості людини основних принципів і категорій моралі. Правова культура є складовою частиною і найважливішою засадою демократії. Залежно від носія правової культури розрізняють три її види: 1) правову культуру суспільства; 2) правову культуру особи; 3) правову культуру професійної групи. 2.4. Правова культура суспільства Правова культура суспільства — це різновид загальної культу-ри, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства. Система цінностей — це активність суб'єктів права у право-вій сфері, добровільність виконання вимог правових Норм, реаль-ність прав і свобод громадян, ефективність правового регулю-вання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практи-ка, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, назива-ють правовою реальністю, яка у структурному відношенні збіга-ється з поняттям «правова система». Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):— структурно-функціональний;— аксеологічний (оцінний). Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття ста-тики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспе-кту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональ-ний (динаміка) — виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами. Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу. Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає: 1) культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомос-ті, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини; 2) культуру правової поведінки — правову активність грома-дян, яка виражається в правомірній поведінці; 3) культуру юридичної практики — ефективну діяльність зако-нодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів. Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових цінностей — вітчизняних і світових. Основними функціями правової культури є: 1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної; 2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку; 3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів. Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності. 2.5. Правова культура особи Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність. Правова культура особи включає: 1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінфор ваність була і залишається важливим каналом формування к дично зрілої особи; 2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз); 3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз). Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду. Змістом правової культури особи є: 1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини; 2) правомірна поведінка; 3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність осо-би як вища форма правомірної поведінки, що припускає: 1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект); 2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корис-ну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли-вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект). Правова активність — одна із змістовних характеристик осо-би. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагають-ся позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принци-пів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна служ-бова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депута-ти та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочи-ну), так і постійною (виконання функцій народного засідателя). Правова культура особи (загальна і спеціальна — професій-на) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, який фор-мується залежно від:* ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури су-спільства;* специфіки професійної діяльності;* індивідуальної неповторності творчості кожної особи. Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведі-нці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами. Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, прита-манна тій спільності людей, що професійно займаються юридич-ною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підго-товки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є слу-жбовими особами і носіями службової правової культури. Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту. [6] Професійна культура юриста припускає: 1) знання законодавства і можливостей юридичної науки; 2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако-нів і підзаконних актів; 3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень. Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді,коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції. Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, щообумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрі-зняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кри-мінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом. Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існус поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльносіі громадян та їх професійних груп [1]. Висновки З вищесказаного можна зробити наступні висновки: Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її по-важати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сфо-рмувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, зна-ючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від не-законних дій з боку юридичних органів, то застосовують право. Сутністю правового виховання є формування правової наста-нови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохит-них правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури. Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за до-помогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспіль-ство. Функції правового виховання: 1) передача виховуваним (індивідам, громадським групам) певної суми правових знань, навичок, умінь; 2) формування правових ідей, почуттів, переконань у право-свідомості виховуваних, вироблення правової настанови на пра-вомірну поведінку. Способи правового виховання:— правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);— правова пропаганда;— юридична практика державних органів та інших організа-цій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, ор-ганів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);— правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здій-сненні (реалізації) та охороні правових норм;— самовиховання. Засоби правового виховання: 1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права; 2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуй-те — відповідаємо»); 3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), об-ласних, міських і районних центрах, які систематично інформу-ють про законодавчі та інші нормативні акти України, діяль-ність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопору-шеннями тощо; 4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань; 5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрі-чі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консу-льтації та ін. Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової ін-формаційно-правової телефонної служби для оперативних від-повідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону. Механізм правового виховання — це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідо-мості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи). Функціональними елементами механізму правового виховання є такі: 1) суспільна правосвідомість; 2) система норм права; 3) способи і засоби правового виховання; 4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній пра-восвідомості. Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні еле-менти) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (прескриптивна) інформація. Список використаних джерел Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2002. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996. Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992. Нерсесянц В.С. Наш путь к праву. От социализма к цивилизму – М.1992 Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М. Юрист, 1996. Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А. Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1991. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001. Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995. Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996. Чиркун В.Е. Основы сравнительного государствоведения. — М., 1997. Юридичний словник-довідник. – К., 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (08.05.2014)
Просмотров: 1085 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: