Реферат на тему: Правова культура суспільства - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Правова культура суспільства. Правова культура суспільства — це різновид загальної культу-ри, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства. Система цінностей — це активність суб'єктів права у право-вій сфері, добровільність виконання вимог правових Норм, реаль-ність прав і свобод громадян, ефективність правового регулю-вання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практи-ка, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, назива-ють правовою реальністю, яка у структурному відношенні збіга-ється з поняттям «правова система». Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи): - структурно-функціональний; - аксеологічний (оцінний). Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття ста-тики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспе-кту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональ-ний (динаміка) — виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами. Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу. Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає: 1) культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомос-ті, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини; 2) культуру правової поведінки — правову активність грома-дян, яка виражається в правомірній поведінці; 3) культуру юридичної практики — ефективну діяльність зако-нодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів. Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових цінностей — вітчизняних і світових. Основними функціями правової культури є: 1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної; 2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку; 3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів. Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності. Правова культура особи Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність. Правова культура особи включає: 1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінфорваність була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи; 2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз); 3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз). Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду. Змістом правової культури особи є: 1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини; 2) правомірна поведінка; 3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність осо-би як вища форма правомірної поведінки, що припускає: 1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект); 2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корис-ну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли-вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект). Правова активність — одна із змістовних характеристик осо-би. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагають-ся позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принци-пів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна служ-бова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депута-ти та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочи-ну), так і постійною (виконання функцій народного засідателя). Правова культура особи (загальна і спеціальна — професій-на) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, який фор-мується залежно від:* ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури су-спільства;* специфіки професійної діяльності;* індивідуальної неповторності творчості кожної особи. Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведі-нці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами. Професійна правова культура Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, прита-манна тій спільності людей, що професійно займаються юридич-ною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підго-товки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є слу-жбовими особами і носіями службової правової культури. Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту. Професійна культура юриста припускає: 1) знання законодавства і можливостей юридичної науки; 2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако-нів і підзаконних актів; 3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень. Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції. Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрі-зняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кри-мінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом. Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп. Структура правової культури суспільства Правова культура складається із низки взаємозалежних еле-ментів. 1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян — виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розумін-ня) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосо-вувати в практичній діяльності набуті правові знання, викорис-товувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтере-сів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д. Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадя-нин професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери або він займається іншою діяльністю. Професіонал-юрист повинен досконало знати правові роз-порядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум пра-вових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді по-винен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відпо-відальність, для комерсантів — цивільно-правова відповідаль-ність. Існує такий феномен правової культури, як презумпція знан-ня закону, що означає припущення (умовність) про знання осо-бою закону, яке прийняте з метою нормального функціонуван-ня всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою пра-вової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність. 2. Стан юридичної практики: а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — вира-жається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридич-них текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процеду-рних законодавчих питань. Усе це разом узяте — показник рів-ня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури; б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовноі практики — виражається як робота правозастосовних, су-дових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення. Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики явля-ють собою специфічне провадження, відповідним чином орга-нізоване і сплановане, її суб'єкти — юристи-професіонали. Їх діяльність — показник рівня правозастосовної культури. 3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впоряд-кованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додер-жання — основа режиму законності та правопорядку. Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ Професійна правосвідомість співробітників органів внутрі-шніх справ містить у собі структурні елементи, властиві всім громадянам (правову психологію, правову ідеологію, правову поведінку), а так само функціонує в єдності і взаємодії з полі-тичним, естетичним, етичним та іншими видами свідомості су-спільства. Однак специфіка виконуваних завдань, прав і обов'я-зків накладає своєрідний відбиток на правосвідомість і правову культуру співробітників органів внутрішніх справ у цілому. Якість і ефективність виконання співробітниками органів внутрішніх справ своєї роботи створює імідж галузевої підсистеми держав-ного управління і впливає на правосвідомість і правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня їх професійної свідомості і професійної культури залежить поведінка населення відповідно до права і забезпечення особистої безпеки кожної людини. Правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ ві-дображає правову реальність крізь призму належного, з позицій сформованих у суспільстві принципів і норм права. Робиться це в поняттях прав і обов'язків відповідно до посадового станови-ща. Їх правосвідомість ціннісна, причому оцінці піддається не стільки саме право, скільки правові вчинки на предмет їх відпо-відності законослухняності, правомірності. Особливості правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ формуються в період навчання і становлять різнобічну підго-товку. Це: 1) загальна правова підготовка — одержання фундаменталь-них правових знань; 2) спеціальна правова підготовка — навчання майбутній про-фесії (оперативно-розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.); 3) загальна фізична підготовка; 4) бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю; 5) оволодіння засобами зв'язку; 6) уміння керувати транспортними засобами та ін. Для правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ особливого значення набуває ставлення до злочинності і заходів боротьби з нею. До особливостей їх правосвідомості у цій сфері слід віднести: 1) осуд посягань на охоронювані законом цінності і розумін-ня об'єктивної необхідності вести з ними боротьбу; 2) суворе і неухильне додержання законності, недопустимість порушення правових норм і принципів; 3) більш високий рівень оцінки права і забезпечуваного їм правопорядку і законності, ніж у інших законослухняних грома-дян; 4) негативну реакцію на злочинність, неприйняття її, пере-конаність у необхідності активної боротьби з нею; 5) збіг їх оцінки добра і зла з загальнодержавними правови-ми цінностями; превалювання інтересів, що ведуть до мети від-повідно до чинного законодавства; 6) більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушен-ня порівняно з іншими законослухняними громадянами: орієн-тація на жорсткість покарання; 7) більш високу оцінку власної діяльності і діяльності свого відомства, ніж інших; 8) недооцінку процесуальних гарантій порівняно з іншими, в тому числі матеріальними; 9) наявність елементів правового нігілізму, що спричиняє обрання варіанта правомірної поведінки не за переконанням, а внаслідок страху покарання, побоювання настання небажаних наслідків та ін. Як бачимо, правосвідомості співробітників органів внутріш-ніх справ притаманні позитивні і негативні тенденції з превалю-ванням перших. В узагальненому вигляді належну правосвідомість співробіт-ників органів внутрішніх справ можна зобразити так: 1) переконаний у необхідності забезпечувати права і свободи громадян; 2) засуджує протиправну поведінку; 3) усвідомлює об'єктивну необхідність вести боротьбу з правопорушеннями і додержуватися правопорядку; 4) переконаний у необхідності додержуватися законності під час виконання службових обов'язків. Усі ці якості правосвідомості дають можливість співробітникам органів внутрішніх справ правильно орієнтуватися в складній ситуації та оперативно обирати варіант дій. Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ припускає глибоке знання системи права і законодавства. переконаність у необхідності їх додержання, уміння користати ся всією сукупністю правових засобів під час виконання служ-бових обов'язків у межах компетенції, встановленої законом та іншими правовими актами. Правова культура співробітників органів внутрішніх справ убачається також у критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явиш з по-гляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту. Співробітник органу внутрішніх справ — це особа, покли-кана стати вище своїх звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього вимагають найвищі інтереси суспільства Правопорушники — часто особи сильні, цілеспрямовані, вести двобій з якими не просто. Нерідко робота над розкриттям і роз-слідуванням злочинів — сутичка між особистостями, характе-рами. Людина формується як особистість у процесі соціальної прак-тики. Юридична освіта — перший крок до утвердження себе як особистості в галузі реалізації права. Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння мови і технічної майстерності, необхідних для практикуючого співробітника органу внутрішніх справ, включаючи розуміння правових і етичних обов'язків, прав і основних свобод людини, визнаних законодавством країни і міжнародним правом. Слід звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец. деон — належне), які висуваються до випускника — майбутньо-го співробітника органу внутрішніх справ у галузі культури:— морально-етична (засвоєння гуманістичних принципів мо-ралі, уміння ними керуватися на практиці);— політична (знання політичної стратегії та тактики держа-ви, провідних політичних партій і рухів, уміння користуватися інструментарієм політичної діяльності і бути політичне актив-ним);— психологічна (знання психічного складу особи, уміння користуватися психодіагностикою у ході вирішення юридичної справи);— естетична (виражається в службовому етикеті, мові спіл-кування, зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді офо-рмлюваних ним документах та ін.). Вони доповнюють його правову культуру і створюють кодекс його професійної поведінки, стрижнем якої є внутрішнє веління службового обов'язку. Правова культура співробітників органів внутрішніх справ визначається не тільки науковими знаннями про сутність, хара-ктер і взаємодію правових явиш взагалі, механізм правового ре-гулювання, правове полі держави, його окремі напрямки. Вона передбачає й критичне творче осмислення правових норм, зако-нів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократично-го і морального змісту. До культури співробітника органу внутрішніх справ належить знання державної мови України, особливостей етичної культу-ри і національних традицій того регіону, де він здійснює профе-сійну діяльність. Виключне значення має проблема подолання правового ні-гілізму співробітника органу внутрішніх справ, його некомпе-тентності, низького професіоналізму, невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях, дати їм правильну юридичну оцінку, в результаті чого з'являються незаконні і необгрунто-вані рішення. Професійно-правова культура співробітників органів внутрі-шніх справ повинна бути вищою за правову культуру інших гро-мадян.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 1013 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: