Реферат на тему: Поняття правопорядку - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Поняття правопорядку. Правопорядок — частина громадського порядку. Громадський порядок — це стан (режим) упорядкованості со-ціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системі суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним юрмам. Правопорядок складається лише на підставі правових юрм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами. Отже, правопорядок — це частина системи суспільних від-носин, що врегульовані нормами права і перебувають під захис-том закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відно-син, то правопорядок є їх результатом. Правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфе-ра нормального правового життя, що встановлюється в резуль-таті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру. Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основ-ними законами і тенденціями розвитку. Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упо-рядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, без-системності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функ-ціонує економіка, досягається гармонія «діях законодавчої, ви-конавчої та судової влади, активної) здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується віль-ний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального) і правового порядку. Держава об'єктивно зацікавлена : в правовому забезпеченні власної діяльності — виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію. Таким чином, правопорядок як державно-правове явище слу-жить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами грома-дянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня. Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру. Основні ознаки правопорядку. 1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості; 2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин; 3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права; 4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав; 5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення; 7) встановлює сувору громадську дисципліну; 8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і при-ватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя; 9) створює умови для організованості громадянського суспі-льства і режим сприяння індивідуальній свободі; 10) забезпечується всіма державними заходами, аж до при-мусу. Зміст правопорядку — це система правових і не правових еле-ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встанов-ленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей пра-вового регулювання. Розрізняють зміст правопорядку: 1) матеріальний — система реальних (економічних, політич-них, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх уча-сників — фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктив-ної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою; 2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат вста-новлення законності, впорядкованості та урегульованості пра-вових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю дер-жави. Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ сис-теми громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, пра-вопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульова-них нормами відповідних галузей права. У структурному відно-шенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права. Елементи структури правопорядку такі. 1. Суб'єкти права — держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами — статична частина. 2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земель-ні, сімейні та ін.) — динамічний зв'язок. 3. Упорядкованість усіх елементів структури — суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами си-стеми права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації — роз-порядку, у рамках якого організуються і функціонують громадян-ське суспільство і держава, — інтегративний зв'язок. Функції та принципи правопорядку Функції правопорядку — це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють: 1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з ве-ликими системами суспільства — економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища — економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і від-носин з суспільним середовищем; 2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкуван-ня. Ця функція характеризує автономне «буття» системи право-порядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у вну-трішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функ-ції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин; 3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку — вира-жається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, право-порушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, пра-воохоронних органів та ін.). Єдиним засобом виживання і роз-витку правопорядку є його вдосконалення. Принципи правопорядку — це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування. До принципів правопорядку можна віднести принципи за-конності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостій-ною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні прин-ципи. 1. Принцип конституційності — підпорядкування норматив-ним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Тео-ретична конституція (те, що має бути) покликана стати практи-чною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним по-рядком життя. 2. Принцип законності — створення якісних законів та їх су-воре додержання. Законність — головна умова встановлення правопорядку. 3. Принцип системно-структурної організації — наявність цілі-сності і структурності як необхідних властивостей, що дозволя-ють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільст-ва і правової системи держави. 4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування — ви-являється в точній співпідпорядкованості органів держави, по-садових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядко-ваність їх зв'язків. 5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності — виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впоряд-ковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соці-альних, головним чином правових, норм. Правова норматив-ність є основою і засобом упорядкування. 6. Принцип справедливості і гуманізму — базується на високих моральних підвалинах, поважанні прав людини, її гідності і честі; 7. Принцип підконтрольності — наявність повсюдного, загаль-ного та універсального контролю, здійснюваного громадянсь-ким суспільством, його структурами, державою в особі її різних органів, громадянами. 8. Принцип державного забезпечення, охорони і захисту — ви-ражається в реальних засобах гарантування прав учасників пра-вопорядку, функціонування правової системи, досягнення за-конними засобами прав, свобод, обов'язків та ін. Правопорядок, законність і демократія є взаємозалежними. Правопорядок — це законність у дії, якщо поведінка суб'єктів є правомірною. В ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не пе-редбачено законодавством. Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рі-вень правопорядку. Правопорядок — основа демократії, найважливіша умова реа-лізації інститутів демократії, які розвиваються на основі всебіч-ного зміцнення законності. Рівень розвитку правопорядку — мі-рило свободи особи, гарантованості її прав, свобод, законних ін-тересів, виконання обов'язків і здійснення відповідальності. Демократія неможлива без законності і правопорядку: без них вона перетворюється на хаос, зловживання правом. Без демок-ратичних механізмів та інститутів законність і правопорядок не матимуть соціальної та гуманістичної цінності, не принесуть людині і суспільству користі. Лише завдяки демократичним ме-ханізмам, інститутам, нормам можна легітимне змінювати нор-мативно-правову основу суспільства і затверджувати в ньому законність і правопорядок. Підсумовуючи наведене, можна сказати, що правопорядок є реальне повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, прин-ципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це вінець (кінцевий результат) дії права. Державна дисципліна Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній відбиваються: 1) вимоги суспільства до індивідів і колективів; 2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповід-ності інтересам суспільства, законності, правовій культурі. Види дисципліни:* державна — виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;* трудова — обов'язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;* військова — додержання військовослужбовцями правил, вста-новлених законами, військовими статутами, наказами;* договірна — додержання суб'єктами права договірних зобо-в'язань;* фінансова — додержання суб'єктами права бюджетних, по-даткових та інших фінансових розпоряджень;* технологічна — додержання технологічних розпоряджень у процесі виробничої діяльності та ін. Державна дисципліна — це режим панування закону у взає-мовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповнова-жених суб'єктів, який ґрунтується на вимогах до кожного су-б'єкта виконувати свої обов'язки, не перевищувати своїх повно-важень, не посягати на права, не зачіпати інтересів інших суб'єктів, проявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі. Державна дисципліна, законність і правопорядок тісно по-в'язані між собою, тому що державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного став-лення державних службовців до встановленого правопорядку. Однак між законністю і дисципліною є відмінності у змісті та місці в системі правового регулювання. 1. З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна — не тільки правове, а й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і не-ухильне додержання закону, то дисципліна припускає ще й ак-тивність, ініціативу в роботі. 2. Поняття дисципліни ширше за поняття законності щодо нормативного забезпечення. Державна дисципліна забезпечується як правовими нормами, так й іншими соціальними нормами, особливо нормами моралі. В основі державної дисципліни ле-жать виконавча дисципліна, сумлінне ставлення посадових осіб до виконання покладених на них обов'язків. 3. Дисципліна і законність мають різні результати дії. Ре-зультат законності — правопорядок. Результат дисципліни — громадський порядок. Державна дисципліна реалізується в сфері здійснення функ-цій держави, її органів, установ, підприємств, її види: планова, фінансова, службова дисципліна та ін. Трудова дисципліна — показник як ставлення громадянина до виконання службових обов'язків, так і роботи кожної з дер-жавних структур. У чинному трудовому законодавстві передба-чені загальні вимоги дисципліни, пов'язаної з виконанням пра-вил внутрішнього трудового розпорядку: своєчасно приходити на роботу, додержуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, своє-часно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві визначається додатко-ве коло обов'язків працівників, що пов'язані з додержанням тех-нологічної дисципліни. Для підвищення ефективності дисципліни важливими є:* застосування заходів заохочення з метою розвитку спону-кальних факторів (оголошення подяки, видача премії, нагород-ження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна ви-нагорода);* накладення заходів юридичної відповідальності (звільнен-ня, депреміювання, пониження на посаді та ін.). Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раці-ональної системи господарювання і управління, стилю керівни-цтва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці. На дисципліну праці, як мінімум, впливають два фактори. Перший фактор — бажання, з яким виконуються накази і роз-порядження адміністрації. Виконавча дисципліна обумовлюєть-ся: а) підбором кадрів — залученням найбільш здатних праців-ників і турботою про підвищення їх кваліфікації; б) демократи-чним стилем керівництва, який поєднує колегіальність в обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийня-те рішення) та єдиноначальність при ухваленні рішення і відпо-відальності за його результат. Другий фактор — сприйняття пра-вил і стандартів у роботі. Правила повинні бути розумними і доречними, тоді й дисципліна додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від ефективності пра-вового виховання, рівня правової культури. Дисципліна — невід'ємна риса демократії.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 458 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: