Реферат на тему: Перемога Лютневої революції - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Перемога Лютневої революції. Лютнева революція 1917 p. була зумовлена ходом економічно-го і політичного розвитку Російської імперії. Як і будь-яка револю-ція, вона була б неможлива без надзвичайного загострення супере-чностей усередині старого ладу. Що них, перш за все, відносилися суперечності між трудом і капіталом, між селянами та поміщиками, між відсталим, напівфеодальним селом і розвинутим капіталістич-ним містом. Ці характерні для усієї Росії антагонізми яскраво виявлялися і в Україні, де вони ще більше загострювалися внаслі-док політики національного гноблення, яку проводив царизм. За своїм характером Лютнева революція, як і революція 1905— 1907 pp., була демократичною, точніше — загальнодемократичною. Проте ситуація в країні до 1917р. на відміну від передодня першої російської революції була іншою. За десятиріччя після 1907 p. Росія значно просунулась по шляху розвитку капіталізму. Істотно зріс промисловий потенціал країни, неухильно тривав процес концент-рації виробництва і капіталів, утворювалися нові монополії, банки, фінансові групи, розширювалися і міцніли їх зв'язки з державним апаратом. Цей процес яскраво спостерігався в Україні — найважливішо-му регіоні Російської імперії. Тут сформувалися промислові райони всеросійського значення: Правобережжя — з розвинутими цукро-вою та іншими галузями харчової промисловості і машинобудуван-ням; Південь, який поділявся на Криворізько-придніпровський район — з могутньою залізорудною і марганцевою промисловістю, металургією та машинобудуванням — і Донбас — з розвинутою вугільною, металургійною та хімічною промисловістю. Слід також виділити Харківський (машинобудування, цукрова промисловість) і Одесько-Миколаївський (машинобудування, суднобудування, ха-рчова промисловість) райони. В Україні діяли такі об'єднання, як синдикати "Продамет", "Продву гілля", "Продруда", цукровий синдикат та ін. У гірничій, металургійній і машинобудівній галузях промисловості великі акці-онерні товариства зосередили 98,2% усього акціонерного капіталу. Монополістичний капітал почав усе активніше впливати на державний апарат. Здійснювався процес переростання монополіс-тичного капіталу в державно-монополістичний. В економіці країни тривав процес взаємопроникнення і взаємозрошення державного господарства та приватної промисловості. Внаслідок цього утворю-вався єдиний комплекс державно-монополістичного господар-ства. Проте і до початку 1917 p. розвиток монополістичного капіта-лу не змінив значною мірою аграрного характеру економіки країни. Капіталізм був "обплетений" густою сіткою пережитків феодальних виробничих відносин. В Україні 8,9 млн. десятин кращої землі належали дворянам. Крім того, величезна кількість землі знаходи-лась у царській родині, церкви та монастирів. Аграрні перетворення П.Столипіна, і перш за все ломка об-щинних відносин на селі, хоча й призводили до зростання тут капіталістичних відносин, проте не ліквідували пережитків феода-лізму і пов'язаних з ними соціальних суперечностей. Більш того, внаслідок розшарування селянства до основної суперечності на селі — між поміщиками та селянами — додалася нова — між сільською буржуазією та сільським пролетаріатом. Соціальне гноблення в країні тісно перепліталося з гноблен-ням національним. Самодержавство, сповідуючи принцип "поділяй і володарюй", цілеспрямовано насаджало незгоду і ворожнечу між різними народами, культивувало великодержавний шовінізм. Пов-ною мірою це виявлялося в Україні. Тут царська влада закривала українські школи, клуби "Просвіти", газети та журнали, забороняла твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, інших письменників радикально-демократичного напрямку. Українці, як і інші приг-ноблені нації, згідно з циркуляром Столипіна від 1910 р. вважалися "чужородцями". Жорстоких утисків з боку самодержавства зазнавав і трудовий російський народ. Маючи незліченні природні багатства і гігантські трудові ре-сурси, країна з вини царизму та правлячої верхівки знаходилася на межі убозтва. Ще до початку 1917 р. в Росії виникла революційна ситуація. Друга народна революція в Росії визрівала в умовах, коли непримиренні суперечності між самодержавно-поліцейським ладом і потребами суспільного прогресу ще більше посилювалися у зв'яз-ку із світовою соціально-економічною, політичною і національною кризою, яка призвела до першої світової війни. Війна забирала життя мільйонів людей, глибоко руйнувала економіку країни. Тіль-ки в Україні внаслідок нестачі вугілля та руди до січня 1917 р. були погашені 36 доменних печей, дезорганізовані інші галузі промисло-вості. На 1 млн. 800 тис. десятин скоротилися посівні площі. Розпочався товарний голод, інфляція, в містах і промислових пові-тах не вистачало продовольства. у/Революційний вибух, який започаткував Лютневу революцію, стався 23 лютого 1917 р. в Петрограді, а вже 27 лютого озброєні робітники та солдати майже повністю оволоділи столицею Російсь-кої імперіїл/У ніч на 28 лютого були заарештовані міністри остан-нього царського уряду. 'Незабаром революція перемогла у всій країні.\Розвалилася багатовікова монархія. Повалення царизму. Зречення від імператорського престолу Миколи II і вимушена відмова членів царської сім'ї від прав на російський престол відбулися на початку березня.\Але офіційно республікою Росія була проголошена декретом Тимчасового уряду тільки через півроку — 1 вересня 1917 р. У цьому відбилися маневри певної частини правлячих кіл, котрі і після зречення Романових не виключали можливості поновлення у трохи іншому вигляді монар-хії в майбутньому. Пролетаріат Петрограда приступив до утворення міської Ради робітничих депутатів, перше засідання якої відбулося 27 лютого. І березня Рада поповнилась солдатськими представниками і стала називатися Радою робітничих і солдатських депутатів. За прикла-дом Петрограда Ради робітничих і солдатських депутатів, а згодом і селянських депутатів почали виникати в містах і селах України. Більша частина депутатів Петроградської Ради, як і Рад, що виникли в інших районах країни, в цей період підтримувала мен-шовиків та есерів, які керували Радами. У діяльності Рад в цей час спостерігався політичний плюралізм. Меншовики, есери та інші групи, які приєдналися до них, були партіями соціалістичними. Вони ставили за кінцеву мету побудову шляхом реформ соціалістичного суспільства. Проте вони вважали, що Росію чекає ще тривалий період буржуазно-демокра-тичного розвитку, протягом якого пролетаріат не може і не повинен прагнути до влади. Члени цих партій багато зробили для повалення царизму, перетворення Росії на демократичну республіку. Їх прог-рама подальшого розвитку країни докорінно відрізнялася від планів і політики екстремістського крила російської соціал-демократії, яке складалося з більшовиків. Останні твердили, що Росія у своєму розвитку досягла вищої стадії капіталізму — імперіалізму, тобто того рівня, який нібито дає змогу відразу здійснити перехід до соціалізму. Хоча Росія ще не відносилась до найрозвиненіших капіталістичних держав, В.Ленін вважав, що готовність Росії до соціалістичної революції необхідно розглядати у всесвітньо-історичному аспекті. Вибух у Росії В.Ленін трактував як початок світової соціалістичної революції. Більшови-цька партія в основу своєї тактики на початку 1917 p. поклала вказівки В.Леніна про те, що Лютнева революція є лише етап у боротьбі трудящих мас за своє визволення, що вона повинна пере-рости в революцію соціалістичну. Подальша історія показала трагі-чність такого вибору. Конкретний план боротьби за перехід від демократичної революції до соціалістичної В. Ленін виклав у "Кві-тневих тезах". Щоправда, в них тоді було ще зроблено висновок про можливість мирного розвитку революції шляхом завоювання кому-ністами більшості в Радах. Тому вони і висунули лозунг "Вся влада Радам", обіцяючи кожному робітникові, солдату, селянину участь в управлінні державою. На ділі ж єдиновладдя Рад створювало ідеа-льні умови для диктатури однієї партії, тієї, яка візьме контроль над Радами. На роль саме такої партії претендували більшовики. Вони сподівалися швидко витіснити меншовиків та есерів з Рад. Курс на єдиновладдя Рад суперечив досвіду людства, яке в процесі суспіль-ного розвитку виробило принцип поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову — як необхідну передумову демократії. Відмов-ляючись від цього принципу, більшовики відмовлялися й від де-мократії, вступали в конфлікт з переважною більшістю населення і підштовхували у кінцевому підсумку Росію до громадянської вій-ни. Петроградська Рада спочатку виявила себе як демократична влада, претендуюча на роль всеросійського державного центру.УУ перші дні революції на роль керівної влади претендував також буржуазний Тимчасовий комітет Державної думи. За згодою між лідерами Тимчасового комітету і керівництвом Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів був утворений Тимчасовий уряд. формально він нікому не підпорядковувався, але фактично йому доводилося діяти під контролем Тимчасового комітету, з яким до травня 1917 p. він здійснював спільні засідання.'/В той же час Петроградська Рада зв'язала уряд рядом обов'язків і стежила за їх виконанням. V Через кризи, прорахунки та помилки коаліційний Тимчасовий уряд'(представлений кадетами, народними соціалістами, меншовиками та есерами) вів країну до Установчих зборів, котрі, як він сподівався, мали розв'язати кардинальні питання її нового буття. і'Проте коаліція стала "в'язнути" і виявляти тенденцію до банкрутсва внаслідок своєї подвійної, нерішучої політики. Не привело до успіху і створення однорідного соціалістичного уряду (есери, мен-шовики). Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні та суспільно-політичні структури, що підтримували їхЛ Повалення царизму полегшило діяльність демократичних сил. Український народ на повний голос заявив про свої національні інтереси. Намі-тилася перспектива його самовизначення і утворення власної дер-жавності. Одночасно очевидною стала необхідність глибоких соці-альних і економічних перетворень, від здійснення яких значною мірою залежала доля національної революції в Україні. Трудящі маси України брали активну участь у другій демокра-тичній революції. ІЗвістка про лютневі події в Петрограді миттю облетіла усю Україну. Трудящі відразу ж приступили до ліквідації органів царської влади і формування своєї революційної влади. У великих містах України Ради почали діяти відразу ж після перемоги Лютневої революції в Петрограді. В Харкові перше засідання Ради робітничих депутатів відбулося 2 березня; у Києві, Катеринославі, Кременчуку Ради виникли 4 березня, в Луганську і Полтаві — 5 березня, в Одесі та Миколаєві — 6 березня, в Херсоні та Вінниці — 7 березня, в Сімферополі та Житомирі — 9 березня. Незабаром Ради сформувалися в Єлисаветграді, Бердичеві, Кам'янець-Подільсько-му, Чернігові та інших містах. Багато Рад України ухвалювали рішення про встановлення контактів з Петроградською Радою. В свою чергу, Петроградська і Московська Ради налагоджували зв'я-зки з Радами України. В Одесі разом з місцевою Радою робітничих депутатів виникли районні Ради. Утворювались також Ради солда-тських депутатів, що було новим явищем в історії революційного руху в Україні. Подекуди у сільській місцевості формувалися Ради селянських депутатів. Інтенсивно процес будівництва Рад відбувався в Донбасі. Тут Ради формувалися не тільки в порівняно великих населених пунк-тах, айв невеликих робітничих селищах, на окремих рудниках. До кінця березня в Донбасі налічувалось більш 100 Рад. 15—17 березня в Бахмуті відбулась перша в Україні конференція Рад, що охопила досить значний регіон. 138 делегатів конференції було обрано від 48 Рад великих районів басейну, які представляли 190 тис. робітни-ків. ^Безпосередніми організаторами Рад виступали самі трудящі або обрані ними тимчасові ініціативні групи, комісії, комітети. Делегати в Ради обирались на заводах і фабриках, в установах і казармах, селянськими громадами. Наприклад, у Києві вибори до Ради проходили 2—3 березня на підприємствах міста, а 4 березня вже відбулися її установчі збори, які обрали виконком Ради у складі 37 чоловік, де більшість складали представники меншовиків і есе-рів. Більшовиків було всього 6. Иїдиних для України правил і норм представництва щодо виборів до Рад на той час не існувало. уУ Лютневій революції повторилося те, що мало місце в роки першої російської революції. Ради тоді утворювалися поза будь-яких нормативних актів, як прояв самобутньої народної творчості. Деякі комітети та комісії по виборах до Рад, закликаючи населення взяти активну участь у виборах, не встановлювали ні порядку виборів, ні норм представництва (наприклад, у Херсоні та Лисичанську). Інші, навпаки, вказували термін виборів, норми представництва і навіть регламентували порядок обрання депутатів. До кінця першого півріччя 1917 р. в Україні налічувалось понад 250 Рад робітничих і солдатських депутатів. Проте слід враховувати, що це порівняно не така вже велика цифра, бо в Україні на цей час налічувалося близько 10 тис. населених пунктів, щоправда, більшість з них були сільськими. Зростала і кількість депутатів у Радах. Частина депутатів переобиралась, оскільки засто-совувалося право відклику. Ради ухвалили ряд демократичних рішень, спрямованих на зміцнення союзу різних груп трудящих. Вони втручалися в усі сфери життя, в них населення набувало деяких навичок державної роботи. Радам були притаманні почуття відповідальності, народна розсудливість, діловитість, на перших порах недосвідченість і, як данина епосі, революційний ентузіазм, романтизм та ілюзії. Усе це, на жаль, мало місце лише на етапі демократичного розвитку рево-люції, до жовтневого перевороту. У здійсненні нової влади особливо активно діяли Ради Донба-су. Наприклад, в Горлівці і на рудниках органи влади Тимчасового уряду до кінця березня практично припинили своє існування, встановилось єдиновладдя Рад робітничих депутатів. Ради відрізнялися за соціальним складом, партійністю, харак-тером діяльності. Найчастіше зустрічалась така їх структура: Раду робітничих і солдатських депутатів у цілому представляли загальні (пленарні) збори усіх депутатів, а робочими органами Рад були виконкоми, підзвітні та підконтрольні загальним зборам. Виконкоми проводили в життя постанови Рад і вирішували невідкладні питання. Ради здійснювали заходи щодо координації своєї діяльності. Виникали перші територіальні об'єднання Рад — районні, повітові, губернські, обласні (крайові). Ухвалу про утворення районних об'єднань було, наприклад, прийнято в середині березня на Бахмуцькій конференції Рад Дон-басу. Обиралися й повітові Ради. У деяких губерніях України прой-шли губернські з'їзди Рад робітничих і солдатських депутатів. 25—27 квітня у Києві відбувся крайовий (обласний) з'їзд ро-бітничих, солдатських і селянських депутатів Південно-Західного регіону, на якому були представлені Ради Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської та Полтавської губерній. На з'їзді роз-глядалися питання про ставлення до війни і Тимчасового уряду, про організації селянства, про взаємовідносини Рад і громадських комі-тетів, а також заслухані доповіді з місць. У Харкові 25 квітня — 6 травня проходив перший обласний з'їзд Рад робітничих і солдат-ських депутатів Донецького і Криворізького басейнів. З'їзд обгово-рив питання про становище робітників Донбасу і підвищення їм зарплати, про війну і мир, земельне питання та ін. Було обрано обласний виконком Рад Донецького і Криворізького басейнів. У травні в Одесі відбувся перший з'їзд Рад робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів Румунського фронту, Чорномо-рського флоту і Одеського військового округу. Всього у березні — червні 1917 p. пройшло 11 обласних і губернських з'їздів та конфе-ренцій Рад України. Формування Рад поряд з місцевими установами Тимчасового уряду вже було по суті початком ліквідації державного апарату самодержавства. В Україні, як і у всій країні. Ради ліквідовували органи царсь-кої влади, розганяли поліцію, утворювали робітничу міліціюуВони здійснювали важливі заходи щодо демократизації місцевих дум, земств, судових органів, боролися за введення 8-годинного робочо-го дня, підвищення зарплати. Ради вживали заходів у боротьбі з голодом, робили перші кроки у справі встановлення робітничого контролю над виробництвом. Професійні спілки та фабрично-заводські комітети. Масове профспілкове будівництво розпочалося в Україні у другій половині березня. До кінця місяця виникло понад 100 профспілок. Найбіль-шу професіональну організованість виявили металурги, машинобу-дівники, залізничники та гірники. Спілки металургів і машинобуді-вників були утворені у великих промислових центрах України — Харкові, Києві, Катеринославі, Миколаєві. Профспілка "Металіст" була однією з найбойовитіших та найорганізованіших в Україні. Профспілки залізничників створювалися на усіх великих залізнич-них станціях. Спілки гірників сформувалися у багатьох містах і робітничих селищах Донбасу і Криворіжжя. Організовувалися профспілки також інших загонів трудящих. У ряді міст, наприклад, виникали спілки будівельників, друкарів, трамвайників, кушнірів, тютюнників, конторників, перукарів, фармацевтів, офіціантів і,на-віть найменше організованих за характером своєї праці дворових робітників і хатньої прислуги. У деяких великих промислових центрах були організовані профспілкові об'єднання. У Києві, наприклад, 14 квітня було обра-не Центральне бюро професійних спілок міста. На цей час у Києві в профспілках були об'єднані 66 тис. робітників і службовців. Профспілки разом з Радами і фабзавкомами, які створювалися на підприємствах, боролися за реалізацію вимог робітників, нерідко вживаючи рішучих заходів, аж до організації страйків. Безпосередньо на підприємствах за ініціативою робітників виникали фабрично-заводські та рудникові комітети, котрі стали важливою формою організації робітників. В Україні 'створення фабзавкомів мало масовий характер. На більшості шахт, рудників та заводів Донбасу вони були створені протягом березня. До кінця місяця заводські комітети були сформовані на більшості підпри-ємств Катеринослава, Києва, Харкова і Одеси. До складу фабзавко-мів звичайно обирали найактивніших робітників, функції та права фабзавкомів залежали від ступеня свідомості робітників. Фабзавко-ми, як і профспілки, багато робили для реалізації здобутих полі-тичних свобод, налагоджували охорону підприємств, створювали робітничу міліцію, боролися за встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, зміну правил внутрішнього розпорядку та охорони праці, поліпшення постачання робітників, налагоджува-ли їх культурне дозвілля. Окремі фабзавкоми навіть увільняли від роботи деяких представників адміністрації. У випадку саботажу з її боку вони брали на себе регулювання і організацію виробництва шляхом встановлення робітничого контролю. Незабаром після Лютневої революції був встановлений контроль за прийомом і звільненням з роботи з боку профспілок або завкомів. У Харкові у березні 1917 p. робітники заводів "ВЕК", "Герлях і Пульст" вирі-шили доручити такий контроль радам старост. До літа 1917 p. контроль робітників за прийомом і звільненням був встановлений майже на всіх підприємствах Харкова. Поступово фабзавкоми були утворені практично на всіх підп-риємствах України. Наприкінці травня відбулася конференція зав-комів Харкова, на якій була сформована Рада завкомів металообро-бної промисловості. 22 червня пройшли збори представників об'є-днаних завкомів Придніпров'я. Здійснювалась також робота щодо узагальнення досвіду діяльності фабзавкомів і профспілок, які все більше ставали засобом залучення трудящих до активної політичної діяльності. За робітниками шляхом створення своїх комітетів пішли сол-дати та матроси. Солдатські та флотські комітети стали повсюдно виникати після виходу постанови солдатської секції Петроградської Ради від 1 березня, відомої під назвою наказу № 1 по гарнізону Петроградського військового округу. Постановою було запропоно-вано утворити в усіх військових частинах виборні солдатські комі-тети, на які покладалося завідування усім внутрішнім розпорядком життя підрозділів і частин. У політичних виступах військові частини мали підпорядковуватись тільки Раді та своїм комітетам. Зброя ставилася під контроль ротних та батальйонних комітетів. Відміня-лося титулування офіцерів, заборонялося брутальне поводження з солдатами. Армія та її позиція мали велике значення у політичному житті України, оскільки українська територія була театром воєнних дій Південно-Західного фронту, тут знаходилися також його і Румунсь-кого фронту тили. Київський і Одеський військові округи були найбільшими в країні. Основна частина Чорноморського флоту, яка обслуговувала Румунський та Кавказький фронти, розташову-валася в Севастополі. Всього у військах і на флоті в межах України знаходилась майже половина особового складу діючої армії напере-додні повалення царизму — 3250 тис. солдат і офіцерів та 40 тис. моряків. Крім того, в тилових гарнізонах України розміщувалося приблизно 400 тис. солдатів і офіцерів. В армії утворювалися солдатські комітети — ротні, батальйон-ні, полкові, бригадні, дивізійні, корпусні, армійські та фронтові, а на флоті — матроські. Вони були органами самоврядування солда-тських і матроських мас на фронті та в тилу. Ротні, батальйонні та полкові комітети обиралися загальними зборами солдат, а солдат-ські комітети вищої ланки — на відповідних з'їздах. За характером своєї діяльності солдатські комітети наближалися до Рад солдатсь-ких депутатів. Такими були перш за все солдатські кцмітсти нижчої ланки (ротні, ескадронні, батарейні, корабельні, батальйонні, пол-кові, гарнізонні). Солдатські комітети усували з постів одіозних офіцерів, втілюючи в життя принцип виборності начальників, ор-ганізовували братання на фронті, контролювали витрати боєприпа-сів, надавали солдатам короткострокові відпустки, прагнули поліп-шити побут солдат. Аналогічні функції виконували також флотські комітети. Тимчасовий уряд і Ставка, усвідомлюючи, що у них невиста-чає сил ліквідувати виборні армійські та флотські організації нама-галися з одного боку оволодіти ними, а з другого — проводили політику обмеження їхньої компетенції. Більшовики, усвідомлюючи роль озброєних-сил в революції, боролися за зміцнення в них свого впливу. Для масової роботи серед солдат і матросів при більшовицьких комітетах в Луганську, Катеринославі, Харкові, Києві та інших містах були утворені спеці-альні військові організації. Внаслідок антиурядової агітації армія була значною мірою виведена з-під політичного впливу Тимчасово-го уряду і підтримувала позицію Рад. Потяг трудових селян до формування власних організацій знайшов вихід в утворенні на селі Рад селянських депутатів, а в ряді міст і містечок — Рад робітничих, селянських і солдатських депута-тів. Перші, щоправда, поодинокі, випадки утворення Рад селянсь-ких депутатів відносяться до березня 1917 p. Всього у першій половині 1917 р. в Україні були створені та діяли 4 губернські (Київська, Чернігівська, Харківська, Таврійська) і 44 повітові Ради селянських депутатів, а також багато волосних і сільських Рад. На місцях вибирались також селянські комітети. Волосні ко-мітети обирались, як правило, на волосних сходах, де правом голосу в основному користувалися домохазяєва і рідше — усе доросле населення. Селянство ліквідувало на селі старі органи влади — посади земських начальників, урядників, стражників, волосних старшин. Трудящі утворювали також власні збройні формування. Відра-зу ж після повалення царизму за ініціативою робітничих депутатів на підприємствах формувалися загони робітничої міліції (п розраху-нку 100 чоловік на кожну 1000 робітників), яка відіграла значну роль у боротьбі із спробами поновити монархічні установи. Загони робітничої міліції робили обшуки в осіб, які приховували товари і штучно створювали господарські та продовольчі труднощі, арешто-вували спекулянтів, примушували промисловців виконувати поста-нови Рад, стежили за правильним розподілом продуктів. Робітнича міліція поєднувала у своїй діяльності охорону заводів з підтриман-ням порядку на підприємствах і в місті, стаючи тим самим органом державного управління. В Україні рішення про утворення робітничої міліції було ухвалено, наприклад, на мітингу робітників харківського заводу "Гельферіх-Саде". Резолюцію цього мітингу було покладено за основу постанови про робітничу міліцію, прийняту 3 березня 1917 р. на загальноміському огляді революційних сил, який організувала Рада робітничих депутатів. 10 березня на пленарному засіданні Харківської Ради начальник міліцейської комісії П. Кін заявив, що робітнича міліція утворюється головним чином для запобігання можливим спробам контрреволюційного перевороту. У березні 1917 p. робітнича міліція також була утворена в промислових центрах Донбасу. Активну роботу з утворення робіт-ничої міліції було розгорнуто на підприємствах Києва і Одеси. Загони робітничої міліції підпорядковувалися Радам робітничих депутатів, де на той час вирішальну роль відігравали меншовики та есери, і власним виборним органам — міліцейським радам. Останні відали призначенням нарядів, навчанням міліціонерів та їхнім ма-теріальним забезпеченням. у Більшовики, готуючись до захоплення влади, почали утворю-вати озброєні формування, які повністю підпорядковувалися їм. ібони організовували загони Червоної гвардії безпосередньо при більшовицьких партійних комітетахЛ/Згодом їх формування було перенесене на підприємства. Більшовики залучали до утворення червоногвардійських загонів завкоми тих підприємств, де перева-жав їхній вплив. Спираючись па червоногвардійців, більшовики боролися з політичним плюралізмом, за своє єдиновладдя, завдаю-чи шкоду формуванню демократичних політичних структур. Першими в Україні організовано оформлені червоногвардій-ські загони утворили більшовики Харкова, Києва, Одеси та Кате-ринослава, слідом за ними вони були створені у Донбасі та інших промислових центрах. Червона гвардія будувалася за виробничо-те-риторіальним принципом. Первинною бойовою одиницею в дружи-нах (загонах) був десяток, десятки складали сотні. Сотники кожно-го району разом з районним начальником дружини утворювали районний штаб Червоної гвардії, який підпорядковувався Центра-льному міському штабу або раді робітничих дружин міста. Цілі та завдання бойових дружин, їх внутрішня організація, права і обов'-язки червоногвардійців та виборних начальників, засоби дотриман-ня дисципліни, порядок бойового навчання закріплювалися в ста-тутах. ', Більшовики України використовували досвід більшовиків Пе-трограда, узагальнений в статуті Червоної гвардії Виборзького ра-йону^З урахуванням цього досвіду наприкінці квітня була прийнята Інструкція (Статут) Одеської Червоної гвардії-vB той же час був розроблений проект статуту Катеринославської Червоної гвардії, затверджений трохи пізніше — 4 червня 1917 р.УВ інших містах України схвалення статутів червоногвардійських загонів відносить-ся ло вересня — жовтня 1917 р^Кількість Червоної гвардії в Україні в цей період значно збільшилася.^-Червона гвардія — ударна сила більшовиків — відіграла велику роль під час жовтневого збройного повстання.'Дона стала найважливішою складовою частиною озбро-єних сил більшовицької влади, яка установилася після жовтня 1917 р. в Росії, а після грудня 1917 p.— і на значній частині України.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 402 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: