Реферат на тему: Основи правової держави - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Основи правової держави. Економічна, соціальна і моральна основи правової держави. Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної, сумісної і інших) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ; індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці. Соціальну основу правової держави складає саморегулююче цивільне суспільство, що поєднує вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і волі. Моральну основу правової держави утворять загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості і правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різним релігійної світопогляду. Поняття та основні принципи правової держави. Ідея правової держави зародилась досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філо-софів і юристів, правова держава — це така держава, в якій правда, справедливість, право, закон традиційно вважались божествен-ними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу. Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадя-нин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирі-шити відносно самого себе, того і законодавець не може вирі-шити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини. В нашій країні ця ідея була відкинута в зв'язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю “диктатури пролетаріату” і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова держава — це вже не органі-зація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і зба-лансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально-демократичною державою. В ко-лишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло з наукової літератури. Лише в зв'язку з так званою перебудовою постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. Цій проблемі було присвячено декілька науково-практичних конфе-ренцій, на яких були розроблені основні принципи (риси) правової держави стосовно республік колишнього Радянського Союзу. Правова держава відрізняється від звичайної держави наступ-ними характерними рисами-принципами: 1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави; 2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, вико-навчу і судову; 3) верховенство громадянського суспільства і його представ-ника — Парламенту над державою і її апаратом; 4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення; 5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави; 6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено зако-ном, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом; 7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легаль-них політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п. Багато з цих принципів закріплено в Конституції України 1996 року, зокрема в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнача-ються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свобо-ди людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль-ності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. В ст.6 вказується, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В ст.8 закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. В ст. 1 Конституції закріплено, що Україна є суверенна і неза-лежна, демократична, соціальна, правова держава. Але потрібно підкреслити, що для реалізації ідеї побудови правової держави необхідно багато часу. В багатьох країнах Заходу ця ідея прого-лошена вже давно, але ще жодна держава її не побудувала. Ідею правової держави потрібно розглядати як ідеал, як соціальну мету демократичного суспільства, оскільки реалізація принципів пра-вової держави дає можливість розвивати демократію, забезпечи-ти законність і правопорядок, права і свободи людини, забезпе-чити вільний розвиток кожної людини, як умови вільного роз-витку всіх. Держава і суспільство. Держава і суспільство не тотожні. Їх необхідно розрізняти. Держава виділилася із суспільства на відомій ступіні його зрілості. Суспільство — мати держави, і відповідно держава — дитя суспільства, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство — таке і держава. Держава виявляє турботу про чи суспільство, навпроти, чи паразитує навіть розтрощує суспільний організм. У міру того як суспільство переходить у своєму поступальному розвитку від однієї формації до іншої, від нижчої ступіні до вищого, міняється і держава. Воно також стає більш зробленим і цивілізованим. Виявлення закономірностей співвідношення цивільного суспільства і держави дозволяє правильно проаналізувати весь шлях. пройдений людством, зрозуміти сучасні проблеми державності, побачити перспективи політичних і власне державних форм, у яких розвиваються живі суспільства різних країн. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це складний соціальний організм, продукт взаємодії людей, визначена організація їхнього життя, зв'язане насамперед з виробництвом, обміном і споживанням життєвих благ. Суспільство — складна динамічна система зв'язку людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими відносинами. Це така спільність індивідів, де діють уже не біологічні, а соціальні закони. Глобальні проблеми виживання людського роду сьогодні стають визначальними для нормального суспільного розвитку. Розгляд суспільства як сукупність суспільних відносин дозволяє, по-перше, підходити до йому історично (виділити різні суспільні формації, розрізняти етапи розвитку суспільства), по-друге, виявити специфіку головних сфер громадського життя (економічної, духовної), по-третє, називати суб'єктів соціального спілкування (особистість, родина, нація, держава й ін.). Ті самі соціальні суб'єкти в різний час, у різних обставинах і в різних сферах громадського життя заявляють про себе чи в політичних, чи в неполітичних формах. Політичні форми громадського життя зв'язані з політичною організацією суспільства, його політичною системою, у яку як складену частину входить і держава. Політична система — це стійка форма людських відносин, за допомогою якої приймаються і проводяться в життя авторитарні-владні для всіх членів чи суспільства для їхньої частини рішення. Політична система містить у собі чотири підсистеми; 1) політичні організації; 2} політичні норми; 3) політичні відносини; 4) політичну ідеологію. Говорять також про суб'єктів політичної системи інституціонального (парламент, президент, уряд, профспілки й ін.) і функціонального рівня (армія, церква, лобі, опозиція і т.д.). Називають і функції політичної системи:— визначення цілей розвитку суспільства;— політична інтеграція суспільства;— регулювання режиму суспільно-політичної діяльності;— легітимація політичного режиму;— мобілізація ресурсів і ін. Політичну систему суспільства утворять різноманітні організації, інститути, заснування боротьби за владу, за її утримання, використання, організацію і функціонування. Співвідношення цивільного суспільства і його політичної системи — це співвідношення змісту і форми. Які люди, які їхні потреби й інтереси, як вони задовольняють свої потреби, у які класи і групи входять і які інтереси лежать в основі природно-історичних утворень людей — усе це відбивається на політичних інститутах. Головними політичними об'єднаннями боротьби за владу й утримання влади в сучасному суспільстві виступають політичні партії. Велика роль належить також професійним союзам, об'єднанням по віковій і половій ознаці. Якщо такі організації сформувалися, спрощується виявлення інтересів різних груп населення, пошук лідерів, здатних утілювати волю громадян у життя. Але така множинна (плюралістична) демократія можлива тільки у вільному суспільстві вільних людей, Виникнення і поняття права. Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти пра-во, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку. Нормативний підхід до розуміння права Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соці-альних норм за такими ознаками: 1) норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів сус-пільства, держави і особи. Ці відносини визначаються грома-дянським суспільством і державною владою; 2) норми права, на відміну від інших соціальних норм, фор-мально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (в законах). Вони мають характер офіційних юридичних доку-ментів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі; 3) норми права офіційно встановлені або санкціоновані дер-жавою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати; 4) норми права, на відміну від інших соціальних норм, є за-гальнообов'язковими для виконання всіма учасниками суспіль-них відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяль-ності й держава використовує примус у випадку їх невиконання; 5) норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення; 6) норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учас-ників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламен-тувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов'язки, 7) норми права виражаються тільки в певних юридичних фор-мах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов'яз-кові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб'єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають Отже, право — це система або сукупність норм (правил поведін-ки), які мають офіційний формальний характер, встановлені дер-жавою, є загальнообов'язковими для всіх учасників суспільних відно-син, охороняються державою від порушень, виражають юридичні права і обов'язки і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей. Таке визначення права і його ознак характерне для норматив-ного підходу. Такі ознаки має і окрема норма права і, аналогіч-но, її визначення. Суть цих норм права зводиться до того, що вони виражають потреби і інтереси всього народу або певних класів чи соціальних груп. Разом із тим розуміння права зале-жить від того, чиї потреби і інтереси воно виражає і охороняє. Таке розуміння права в значній мірі обмежено, оскільки воно ототожнюється із законами і іншими нормативно-правовими актами. В той же час закони можуть мати різний характер, в них можуть виражатися потреби і інтереси панівного класу або соці-альної групи. В зв'язку з цим можна виділити рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне право, пролетарське право, загальнонародне право та інші види і типи права, залежно від типу держави, форм правління і політичного режиму. Право повинно мати загальнонародний характер, в якому повинні виражатись загальнолюдські цінності, потреби та інтереси кожної конкретної людини. Право як соціальне явище потрібно відрізняти від безправ'я. З позицій моральної шкоди права право повинно виражати про-гресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині є справедливість. Право є міра спра-ведливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право — це такі норми, які вира-жають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свобо-ди громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, ра-зом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право — це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право — це антипод безправ'я, антипод правопорушень. Право — це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути тру-пового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з по-зицій моральної школи, право зводиться до прав, свобод і обо-в'язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відпові-дальності, до справедливості, закріплених в діючій системі пра-ва і законодавства. В Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має най-вищу юридичну силу (ст.8). В ст.21 Конституції записано, що всі люди е вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспіль-ством (ст.23 Конституції). В ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція Украї-ни виходить із принципів моральної школи права. Право потрібно також розглядати як певний культурний, гу-манний засіб для регулювання суспільних відносин, для охорони соціальних цінностей, для управління суспільством за допомо-гою правового законодавства і державних органів. Право не може бути засобом придушення і гніту певних класів і соціальних груп. Воно є інструментом (засобом) становлення і розвитку демократії, зміцнення законності і правопорядку. Право є засіб соці-ального компромісу, засіб консолідації суспільства, народу, нації. Крім того, з позицій моральної школи право залишається на папері і не може бути правом до того часу, поки не буде усві-домлене людьми, громадянами держави і суспільства. Не усві-домлені права, свободи і обов'язки громадян, державних уста-нов, підприємств і організацій не можуть реалізовуватись в життя Таким чином, право — це не тільки норми права (закони і т. п.), але й суспільна і індивідуальна правосвідомість. Право — це не тільки система норм законодавчих актів і правосвідомість суспільства, але і реальні правовідносини. Соціологічний підхід до розуміння права Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в ре-альному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріп-лені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реа-лізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятни-ками права. Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зво-дяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Пра-вопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держа-ви і людей. Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають ви-падки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформува-лись на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо. Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати та-кож на підставі звичаєвого права, прецедентного права, дого-вірного права, релігійного права (там, де існує система релігій-ного права). Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, сво-бод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають пози-тивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і дер-жави, називають суб'єктивним правом. Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне по-зитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо. Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відобра-жає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відно-сини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони бу-дуть мати правовий характер. На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визна-чень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс мо-ральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Пра-во — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охо-роняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і на-правлені на розвиток демократії, зміцнення законності і право-порядку.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (06.05.2014)
Просмотров: 310 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: