Реферат на тему: Основи права - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Основи права. 1. Спадкування за законом і за заповітом Спадкове право – це частина цивільного права, що являє собою сукупні норми, які встановлюють порядок переходу прав і обов'язків померлої особи за правом спадкування. Під спадщиною розуміють сукупність майнових прав і обов'язків спадкодавця. Крім об'єктів приватної власності, до яких належать, насамперед, квартири, будинки, гроші, цінні папери та інше рухоме і нерухоме майно, за правом спадкування переходять майнові права авторів, тобто право на винагороду за використання створеного ними твору, майнові права, пов'язані з винаходами, майнові права, що випливають з різноманітних договорів. До спадщини включають і борги спадкодавця, проте спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за ці борги лише в межах справжньої вартості спадкового майна, що перейшло до нього. Спадковим майном можуть бути також приватні підприємства, частки та вклади в майні господарських товариств. Нормами спадкового права України передбачено дві підстави спадкування: за законом і за заповітом. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи (грома-дяни України, іноземці, особи без громадянства). Спадкоємці — це носії права спадкування. Ними можуть бути особи, живі на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, на-роджені після його смерті. Спадкоємцями можуть бути та-кож і юридичні особи (благодійні фонди, лікарняні установи, будинки інвалідів, музеї, бібліотеки, громадські організації, партії та ін.) і держава. Якщо спадкоємців немає або жоден із спадкоємців не при-йняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені спадкодавцем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства перехо-дить до держави. Спадкоємство за законом має місце в таких випадках:* заповіту немає;* заповіт визнано недійсним;* спадкоємці, призначені в заповіті, відмовилися прийня-ти спадщину або померли до її прийняття. Спадкоємці за законом поділяються на спадкоємців пер-шої та другої черги. До першої черги належать діти (в тому числі й усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) помер-лого, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки є спадкоємцями, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем. Всі спадкоємці першої черги, крім онуків і правнуків, успадковують в рівних частках. Онуки і правну-ки успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлим батьку чи матері. Друга черга спадкоємців за законом закликається до спад-кування, якщо немає спадкоємців першої черги, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування. До другої черги спадкоємців за законом належать брати й сестри померлого, його дідусь і бабуся, як з боку батька, так і з боку матері. Слід мати на увазі, що брати і сестри можуть бути повнорідні і неповнорідні. Повнорідними називаються брати й сестри, які мають спільного батька і спільну матір. Неповнорідні брати й сестри поділяються на єдинокровних, які мають спільного батька і різних матерів, та єдиноутробних, які мають спільну матір, але різних батьків. До спадкування закликаються як повнорідні, так і неповнорідні брати й сес-три. Спадщина між цими спадкоємцями ділиться порівну. Окрему групу спадкоємців становлять утриманці померло-го. Вони закликаються до спадкування за умови, що знаходи-лися на утриманні померлого не менше року до дня його смерті. Утриманцями визнаються тільки непрацездатні особи, але незалежно від того, чи є вони родичами померлого, чи ні. Для визнання цих осіб утриманцями померлого необхідно, щоб їх непрацездатність настала до відкриття спадщини і була сталою, а не тимчасовою. Непрацездатними визнаються: жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, інваліди всіх трьох груп інвалідності, а також особи, які не досягли 16 років (ті, що навчаються — 18 років). Спадщина між цими спадкоємцями також ділиться порівну. При наявності інших спадкоємців утриманці успадкову-ють нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, при наявності спадкоємців першої чер-ги утриманці будуть успадковувати разом з ними. Якщо до спадкоємства закликаються спадкоємці другої черги, утри-манці успадковують разом з ними. За відсутності спадкоємців першої і другої черг або за їх відмови від спадщини успадко-вують тільки утриманці. Спадкове право надає кожному громадянину можливість на випадок смерті розпоряджатися своїм майном. Таке роз-порядження називається заповітом. Заповідачем може бути дієздатна особа. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи є вони в переліку спад-коємців за законом, чи їх немає. Цими особами можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи, а також держава. Заповідач може в будь-який час відмінити свій заповіт або заповісти своє майно іншій особі. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із за-значенням місця і часу його укладання, підписаний особис-то заповідачем і нотаріально посвідчений. Проте закон до-пускає можливість посвідчення заповіту крім нотаріальної контори й іншими органами і особами. Так, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти громадян, що перебувають на лікуванні в лікарнях, проживають в будин-ках престарілих, перебувають під час плавання на морських суднах, заповіти військовослужбовців, заповіти громадян, які перебувають в експедиціях, заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, та ін. Ці заповіти посвідчують ви-значені цивільним законодавством посадові особи. Усуваються від спадщини особи, які:* навмисно позбавили життя спадкодавця або зробили замах на його життя;* батьки після дітей, відносно яких вони були позбавлені батьківських прав і не поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;* батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від вико-нання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утри-мання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судо-вому порядку. Є категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Вони успадковують незалежно від змісту запові-ту не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). До них належать неповнолітні або непрацездатні діти спад-кодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) й утриманці померлого. Для набуття спадщини необхідна наявність кількох умов. Насамперед це відкриття спадщини. Часом відкриття спад-щини визначається день смерті спадкодавця або день на-брання законної сили рішенням суду про оголошення гро-мадянина померлим. Наступним юридичним фактом є ви-словлене спадкоємцем бажання прийняти спадщину. Для цього він повинен протягом шести місяців подати заяву в нотаріальну контору про бажання прийняти спадщину або вступити в фактичне володіння спадщиною. Термін шість місяців називається строком для прийняття спадщини. Після закінчення цього терміну нотаріус видає документ про успад-кування майна. Поділ спадщини відбувається за згодою спадкоємців, а якщо виникає суперечка, то її розв'язує суд. 2. Реалізація норми права, правові відносини. Правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права. Це саме життя норми права. Правовідноси-ни — явище складне для реального сприймання, їх не мож-на побачити чи сприйняти Іншими органами чуттів. Реаль-но можна лише спостерігати конкретну поведінку людей, ска-жімо, продавця і покупця, які реалізують свої суб'єктивні права, передбачені цивільним законодавством. Через право-відносини особи можуть реалізовувати свої права і обов'яз-ки, задовольняти свої інтереси. Правовідносини виникають з конкретної поведінки суб'єктів правовідносин (громадян, організацій, підприємств і т. ін.). Основні ознаки правовідносин такі: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявністю сторін, які мають суб'єк-тивні права та юридичні обов'язки; в) вони є видом суспільних відносин фізичних чи юри-дичних осіб, організацій і спільнот; г) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридич-них обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпе-чується державою. Правовідносини мають складну будову і включають в себе такі елементи:* суб'єкти;* об'єкти;* зміст правовідносин;* юридичні факти. Суб'єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Роз-різняють такі суб'єкти правовідносин:* фізичні та юридичні особи;* державні та громадські організації (профспілки, партії, фонди, земляцтва, ветеранські, молодіжні організації тощо);* різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, насе-лення відповідного регіону тощо). Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю (правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю). Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єк-тивних прав та юридичних обов'язків. Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набу-вати і самостійно здійснювати суб'єктивні права та викону-вати юридичні обов'язки. Деліктоздатність — це обумовлена нормами права здат-ність суб'єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення. Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки, їх поділяють на матеріальні і духовні блага, дії суб'єктів правовідносин, ре-зультати їх діяльності, в тому числі й духовні. Зміст правовідносин складають права та обов'язки його учасників (суб'єктів). Зміст суб'єктивного права (можливість певної поведінки) включає в себе такі можливості: а) можливість діяти відповідно до свого бажання; б) можливість вимагати певних дій від зобов'язаної сто-рони; в) можливість користуватися соціальним благом, що за-кріплюється суб'єктивним правом; г) можливість звернутися до суду, державного органу чи посадової особи щодо захисту свого права. Змістом юридичних обов'язків (належної необхідної по-ведінки) є: а) необхідність здійснення певних дій; б) необхідність утримання від здійснення дій, що супере-чать інтересам інших осіб; в) необхідність вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб; г) необхідність нести юридичну відповідальність за неви-конання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій. Залежно від тих чи інших ознак можна виділити такі види правовідносин: І) за галузями права:* конституційно-правові;* кримінально-правові;* цивільно-правові;* трудові;* сімейні тощо; 2) за кількістю суб'єктів:* прості (між двома суб'єктами);* складні (між трьома суб'єктами і більше); 3) за розподілом прав та обов'язків суб'єктів:* односторонні (кожен суб'єкт має або лише право, або лише обов'язки, наприклад, договір займу);* двосторонні (кожен суб'єкт має і права, і обов'язки, на-приклад, договір купівлі-продажу); 4) за характером дій зобов'язаного суб'єкта:* активні (суб'єкт повинен вчинити певні дії);* пасивні (суб'єкт повинен утримуватися від вчинення певних дій); 5) за методом правового регулювання:* договірні (обопільне волевиявлення сторін);* управлінські (здійснення одностороннього волевияв-лення); 6) за дією у часі:* довготривалі;* короткотривалі; 7) за функціональною спрямованістю відповідних норм права:* регулятивні;* охоронні. Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з яки-ми норми права пов'язують виникнення, зміну або припинен-ня правовідносин. Вони є необхідною умовою правовідносин. Юридичні факти поділяються на окремі групи за такими показниками: 1) за юридичними наслідками — правотвірні, правозмінні, правоскасувальні; 2) за складом — прості (складаються з одного факту, яко-го досить для настання юридичних наслідків), складні (су-купність окремих фактів); 3) за тривалістю у часі — одноактні (складаються з одно-разового акту їх виявлення), тривкі або сталі акти (тривають у часі); 4) за наявністю волі суб'єктів (щодо волі учасників) — події, дії, бездіяльність, стан. Події — це те, що відбувається незалежно від волі учас-ників правовідносин (стихійне лихо, закінчення строків, на-родження чи смерть людини тощо). Дії — це активна поведінка суб'єкта з його волі. Дії бува-ють правомірні (відповідають вимогам правових норм) і не-правомірні (протиправні: злочини, проступки). Результатом правомірних дій можуть бути правомірні акти (визнання лю-дини померлою судом), юридичні акти, що вчиняються з метою виникнення юридичних наслідків (подання заяви про прийом на роботу). Юридичним фактом можуть бути і вчинки (нахідка скарбу). Бездіяльність — це стан абсолютної пасивності, відсутність дії. Вона теж може спричинювати певні правовідносини (на-приклад, ненадання лікарем медичної допомоги хворому). Станом (юридичного характеру) можуть бути сп'яніння, вагітність, громадянство тощо, за наявності яких можуть ви-никати певні правовідносини.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (10.05.2014)
Просмотров: 467 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: