Реферат на тему: Норми-звичаї і норми права - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Норми-звичаї і норми права. Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розгляда-ються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу. Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це осно-вна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві. Ознаки норми-звичаю:— етнічний характер;— колективістський характер;— моральна обумовленість;— пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;— підкреслена публічність та ін. Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громад-ського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста). У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані дер-жавою: 1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем). Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захища-ється судом, ця норма повинна була:— виражати тривалу правову практику;— відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;— втілювати природну і розумну потребу в правовому ре-гулюванні ситуації. Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді. 2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабо-власницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право (романс-германський тип право-вих систем та ін.). Для набуття юридичної сили норма-звичай:— не повинна суперечити закону;— повинна його доповнювати і як би «оживляти»;— не може підмінювати закон. Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотриман-ня забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмо-вої форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із за-конів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного пока-рання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням. Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби). Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспіль-стві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих від-носин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані зако-ни, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти вра-ження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості. Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економіч-ному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у пра-восвідомості. Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розви-ваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулю-ванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океа-нії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керують-ся і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонова-ними державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як но-рми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили росій-ське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звича-євого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя. Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх на-ціональної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, влас-тивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор-ми поведінки. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спіль-нотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту. Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядаєть-ся таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загально соціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транс-порт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському сус-пільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності ре-гулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльно-сті, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим. Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовува-не в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведін-ки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи за-фіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується зви-чай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин. Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що скла-лися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовніш-нє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, об-ряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові цере-монії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ри-туалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тради-ції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, прове-дення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в стату-тах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю за-стосування засобів дисциплінарної відповідальності. Корпоративні норми і норми права До корпоративних норм належать:— норми, що містяться у документах некомерційних, недер-жавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспі-лок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві);— норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльно-сті (господарських товариств — повних, командитних, акціонер-них товариств — відкритих, закритих тощо). Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулюван-ня відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях. Якщо соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, яке виражається у ставленні однієї людини до іншої, то корпоратив-на норма — правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можли-вого і дозволеного в їх поведінці. В комерційних корпораціях — це норми внутрішньо організаційного (внутрішньофірмового) права. Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпо-рації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціоне-рам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єд-нань, між ними є відмінності. Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних орга-нів, норми громадських організацій такого забезпечення не ма-ють. Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:* регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;* мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;* мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто за-стосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;* викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державни-ми органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.). Відмінності між корпоративними нормами і нормами права Корпоративні норми \| Норми права 1) встановлюються від імені кон-кретного об'єднання громадян і виражають волю (інтерес) цього об'єднання; 2) обов'язкові тільки для членів цього об'єднання, тобто мають точну кількісну визначеність; 3) забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними за-ходами, аж до виключення з чле-нів об'єднання; щодо забезпечен-ня їх державою, то воно може бути тільки опосередкованим; 4) не повинні суперечити нормам права, санкціям, встановленим у нормативно-правових актах; 5) є додатковими стосовно норм права, виданим державою. \| 1) встановлюються від імені держави і виражають волю всього народу (через поєд-нання громадських, групових і особистих інтересів); 2) обов'язкові для всіх гро-мадян держави, тобто не ма-ють кількісної визначеності; 3) забезпечуються, крім ін-ших способів, державним примусом; 4) не залежать від змісту кор-поративних норм; 5) є основними стосовно кор-поративних норм; формулю-ють загальнообов'язкові (у тому числі для корпорації) санкції. Корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи під-приємницькі) слід розглядати як норми, що заповнюють прога-лини в нормативній системі права і мають субсидіарний (допо-міжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися лише ті відносини, що зачіпають основи життя колекти-ву (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочен-ня робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто трудові і організаційно-управлінські. Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і тісно пов'язані з нормами права, виданими державою, тому що: 1) в виданих державою нормах права передбачається мож-ливість колективу корпорації регулювати свою поведінку само-стійно; 2) в нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою зазначення цілей і завдань суспіль-ного і державного розвитку, того чи іншого нормативно-право-вого акта або призначення того чи іншого виду громадської діяль-ності; 3) в нормах права вказуються межі корпоративного регулю-вання (наприклад, відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для робітників можуть встановлюва-тися підприємствами лише за рахунок власних коштів); 4) від корпоративних норм, так само як і норм права, вида-них державою, вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузе-вим, міжгалузевим); 5) норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм; 6) корпоративні норми по своїм змістом не повинні супере-чити нормам загальнодержавним; 7) корпоративні норми, хоча й опосередковано, забезпечу-ються державним примусом. Юридичне значення корпоративних норм полягає насампе-ред у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У разі їх порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень устано-вчих документів акціонерного товариства, наприклад, про по-рядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржи-ти ухвалене рішення у судовому порядку. На відміну від корпоративних норми, що містяться у стату-тах політичних партій, не мають правового характеру. Тому ви-несення рішення про порушення статуту політичною партією оскар-женню в судовому порядку не підлягає. Поняття і ознаки норми права Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе-не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід-но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює гру-пу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права: 1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних від-носин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату. 2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви-ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності. 3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учас-ником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль-них відносин, норма має багаторазовість застосування (напри-клад, заборона хуліганства). 4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну від-повідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на ін-ших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'я-зок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писа-них джерелах права. 5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд-ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб-ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу-вання чинності. 6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор-мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права. Риси норми права як класичного розпорядження: 1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони по-ведінки (вид і міру поведінки); 2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма-тивність, формальну визначеність, стабільність, владність); 3) норма має чітко виражену структуру, складається з елеме-нтів (диспозиція, гіпотеза, санкція). Поряд із цим норма права має внутрішній зміст: - є мірою свободи і справедливості; - є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних право-відносин, що виникають у громадянському суспільстві; - має завжди загальний характер, тобто це таке розпоряд-ження, що адресоване безлічі індивідуально не визначе-них суб'єктів і розраховано на багатократність застосу-вання за певних життєвих обставин.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 360 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: