Реферат на тему: Кримінальна відповідальність - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Кримінальна відповідальність. Право верховної влади карати за злочини ґрунтується на необхідності захищати довірене їм суспільне благо від узурпації його приватними особами. Чезаре Беккаріа 1. Кримінальний кодекс та межі його дії Конституцією України встановлено: діяння, які є злочи-нами, і відповідальність за них можуть визначатися виключно законами України. Будь-які інші нормативно-правові акти (як-от укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти мініс-терств і відомств України) не можуть вирішувати цих пи-тань. Таким чином, після прийняття Конституції України в нашому праві остаточно закріплено класичне правило nullum crimen mulla poena sine lege («без вказівки закону немає ні злочину, ні покарання»). Кримінальний кодекс (КК) є основним кримінальним законом, який діє в Україні. Якщо виникає необхідність визнати злочинами нові види небезпечної для суспільства поведінки, посилити чи пом'якшити відповідальність за вже передбачені злочини або іншим чином удосконалити кримі-нальне законодавство, це може бути зроблено тільки прий-няттям закону про внесення змін і доповнень до Кримі-нального кодексу; законодавець майже ніколи не допускає прийняття окремих кримінальних законів, які діяли б пара-лельно з кодексом. Кримінальний кодекс складається із Загальної та Особ-ливої частин. Перша з них містить загальні положення, які стосуються кримінальної відповідальності,—це правила щодо меж дії кримінального закону, поняття злочину, вини, стадій злочинної діяльності, співучасті, перелік видів пока-рань, правила щодо призначення покарання, строків дав-ності, судимості тощо. Особлива частина складається із статей, в яких дано описи конкретних злочинів і вказано, які покарання суд може призначати за вчинення того чи іншого злочину. Дія норм Кримінального кодексу України обмежується певним простором, часом та колом осіб. Кримінальний кодекс поширюється на всі злочини, вчинені на території України; ця територія і є простором дії КК. Застосування кримінального закону України до злочи-нів, учинених поза межами України, може мати місце лише в окремих випадках, прямо обумовлених законом. Злочини, розпочаті в інших державах і продовжені чи закінчені на українській території, також вважаються вчине-ними в Україні. Дія Кримінального кодексу поширюється на всіх осіб, які вчинили злочини на території України, тобто на грома-дян України, іноземців та осіб без громадянства, за винят-ком тих, які згідно з нормами міжнародного права мають дипломатичний імунітет. Ці особи за вчинені на території України злочини можуть бути піддані кримінальній відпові-дальності за законами України лише в разі згоди на це країни чи міжнародної організації, представниками якої вони є. Ст. 29 Конституції України встановлює, що громадянин України не може бути виданий іноземній державі. Це правило поширюється і на ті випадки, коли іноземна держава хоче покарати українського громадянина за вчинений на її тери-торії злочин. Видача з цією самою метою іноземців чи осіб без громадянства може мати місце, якщо вона передбачена відповідними міжнародними договорами. Юридична сила кримінально-правової норми обмежуєть-ся також і часом дії цієї норми. Тут застосовується загальне правило: дії винного мають розглядатися за тим криміналь-ним законом, який був чинним на момент скоєння злочи-ну. Нові кримінально-правові норми, прийняті пізніше, не поширюються на цей злочин. Винятком є лише той випа-док, коли новий закон скасовує відповідальність, пом'як-шує покарання або ж іншим чином покращує становище винної особи. Такий закон має зворотну силу, тобто поши-рюється і на діяння, вчинені до введення його в дію. Тому якщо 20 січня А. вчинив злочин, за який передбачене пока-рання до 10 років позбавлення волі, а 20 лютого набрав чинності закон про зміни й доповнення до КК, який перед-бачає зниження покарання за цей злочин до 7 років, то суд визначатиме покарання для А. з урахуванням цього закону і не може призначити більш як 7 років. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Цивільні права охороняються законом... Цивільний кодекс України (ст. 5) 1. Особливості цивільно-правової відповідальності Як правило, сторони до-бровільно виконують свої цивільно-правові зобов'язан-ня належним чином. Але якщо Ви, наприклад, домовилися з однокласником, що він придбає для Вас якусь річ (диск, відеокасету тощо) протягом тижня, і не просто домовились, але й передали йому для цього власні гроші, а він не вико-нав свого зобов'язання, то, звичайно, Вам це не сподобається. Є багато різноманітних засобів впливу на поруш-ника, але з точки зору цивільного законодавства у цьому випадку слід говорити про невиконання укладеної Вами угоди. З метою запобігання подібних правопорушень та усунення їх наслідків використовується цивільно-правова відповідальність. Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед невигідних наслідків здебільшого майнового характеру — відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди. Як і всі види відповідальності, цивільно-правова відпові-дальність має свої особливості, головними із яких є; 1) майновий характер; 2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової відповідальності полягає у поновленні порушених майнових прав кредитора, і її розмір за звичайних умов має відповіда-ти розміру завданих збитків); 3) додатковий характер для порушника, оскільки, як правило, боржник не звільняється від виконання зобов'я-зання в натурі. Важливе значення для цивільно-правової відповідальнос-ті має її форма, під якою розуміють форму прояву тих додаткових обтяжень, що накладаються на правопорушни-ка. Серед цих форм вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено це тим, що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому ця форма відповідаль-ності має загальне значення і застосовується у всіх випад-ках, якщо законом або договором не встановлено інше. Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які наста-ли для потерпілого від цивільного правопорушення. Вони складаються з реальної шкоди та витраченої вигоди. Реальна шкода — це зменшення наявного майна потерпілого. Вона включає до себе витрати, зроблені кредитором для віднов-лення свого порушеного права, та конкретну втрату або пошкодження його майна. Втрачена вигода — це можливе збільшення майна потерпілого, яке не відбулося внаслідок правопорушення. Вона відображається в неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Цивільне за-конодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, і тому за загальним правилом відшкодовуються як реальна шкода, так і втрачена вигода. У зобов'язаннях формою відповідальності може виступа-ти також неустойка (штраф, пеня) — грошова сума, яку боржник має сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою. Зако-ном чи договором можуть бути передбачені такі випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки. У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода, яка полягає в душевних і фізичних стражданнях потерпілого. Причому відшкодовуватися можуть і суто ду-шевні страждання. Однак право на компенсацію моральної шкоди виникає лише у випадках, зазначених законом або договором. Розмір відшкодування визначається судом, але не може бути менше від п'яти мінімальних розмірів заробіт-ної плати. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнової шкоди. Отже, за загальним правилом шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, котра заподіяла шкоду, у повному обсязі. Слід зазначити, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Присуджуючи відшкодування шкоди, судовий орган зо-бов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошко-джену річ та ін.) або цілком відшкодувати заподіяні збитки. МАТЕРІАЛЬНА І ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Звільнення себе від праці є зло-чинним. Л. Толстой 1. Особливості матеріальної і дисциплінарної відповідальності. Головна особливість відповідальність дальності, яка застосовується у трудових правовідноси-нах, полягає в тому, що в ній поєднується матеріальна відповідальність, яка за своєю природою є майновою, а отже компенсаційною, та дисцип-лінарна, яка є засобом примусу. Відповідно до Кодексу законів про працю (КЗпП) пра-цівники повинні працювати чесно й сумлінно, додержувати дисципліни праці, своєчасно й точно виконувати розпоряд-ження власника або уповноваженого ним органу, додержу-вати технологічної дисципліни, вимог з охорони праці, тех-ніки безпеки та виробничої санітарії, берегти й зміцнювати власність підприємства, організації, установи, де вони пра-цюють, тобто додержуватись трудової дисципліни. При цьому трудова дисципліна забезпечується, зокрема, і при-тягненням працівника до відповідальності у разі невиконан-ня або неналежного виконання ним своїх обов'язків. 2. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації. Закон встановлює обов'язок, працівника дбайливо ставитися до майна підприємства. Звідси випливає, що праців-ники мають нести матеріаль-ну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству вна-слідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність є досить специфічним видом майнової відповідальності і являє собою обов'язок праців-ника відповісти перед роботодавцем за здійснене майнове правопорушення і відшкодувати йому заподіяну шкоду в установлених законодавством порядку і розмірах. При цьому майновим правопорушенням є винне протиправне за-подіяння шкоди працівником майну підприємства, на якому він працює. Зауважимо водночас, що на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка належить до кате-горії нормального виробниче-господарського риску, а та-кож за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. На відміну від цивільного права у трудовому праві стягується лише пряма дійсна шкода, тобто шкода, заподіяна реально існуючому майну, а втрачена вигода не відшкодо-вується. Отже, на працівників не може бути покладена відповідальність за неодержані прибутки. Ще одна особливість майнового правопорушення поля-гає в тому, що його суб'єктом може бути поряд з окремим працівником і колективне утворення. Законодавством пе-редбачено, що за спільного виконання працівниками окре-мих робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі ви-робництва переданих їм цінностей, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Матеріальна відповідальність існує у трьох видах: 1) обмежена; 2) повна; 3) підвищена. За загальним правилом за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місяч-ного заробітку; отже, йдеться про обмежену матеріальну відповідальність. Матеріальна відповідальність у сумі більш як середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначе-них законодавством. Наприклад, матеріальну відповідаль-ність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини під-приємству, працівники несуть у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відпо-відальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно або інші цінності були одержані працівни-ком під звіт за разовою довіреністю або за іншими разови-ми документами; 3) шкоди заподіяно діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди заподіяно працівником, який був у нетверезому стані, і в деяких інших встановлених законом випадках. У разі, якщо шкода заподіяна підприємству розкрадан-ням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна (наприклад, дорогоцінних металів), а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, законодавством встановлюється підви-щений порівняно з заподіяною шкодою розмір матеріальної відповідальності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її цілком або частково або передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно чи поправити пошкод-жене. Якщо ж він не згодний добровільно покрити завдану шкоду, її відшкодування відбувається таким чином. По-криття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпоря-дженням керівника підприємства через відрахування із за-робітної плати працівника. У решті випадків покриття шко-ди забезпечується шляхом подання позову до суду. Зазначимо, що для покладення на працівника матеріаль-ної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довес-ти наявність умов, за яких працівник несе таку відповідаль-ність (протиправність, вину та ін.). Матеріальна відпові-дальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 3. Матеріальна відповідаль-ність підприємства, установи або організації. Серед випадків, коли під-приємство несе відповідаль-ність перед працівником, особливої уваги заслуговує відповідальність за шкоду, заподіяну працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, зв'язаним із виконанням трудових обов'язків. Вважаються зв'язаними з виконанням трудових обов'язків травми та професійні захворювання, які сталися не лише під час безпосереднього їх виконання, а й у деяких інших випадках, наприклад під час проїзду на роботу. Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкод-женням здоров'я, складається з: 1) виплати втраченого заробітку або відповідної його частини залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) виплати в установлених випадках одноразової допомоги; 3) компенса-ції витрат на медичну й соціальну допомогу (посилене хар-чування, протезування, сторонній догляд тощо); 4) компен-сації за моральну шкоду. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (одержання частини втраченого заробітку) мають особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Зазначимо, що роботодавець звільняється від відшкоду-вання шкоди лише у разі, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 788 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: