Реферат на тему: Форми права - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Форми права. Поняття та види форми права. В юридичній літературі розрізняють поняття “форма права” і “джерело права”. Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями: Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи. Це ждерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права. Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи. В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи. Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему. В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту. Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ. Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи. Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми. Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями. Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості. Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні. Поняття та риси правотворчості. Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів. Риси правотворчості: Це діяльність державних органів; Це діяльність, що є процедурно регламентованою; Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою; Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки; Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію; Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів; Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій; Це діяльність, що охороняється державою. Види правотворчості. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму; Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами; Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів); Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження. 52. Поняття та ознаки норми права. Основним структурним елементом права є норма права. Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві. Норма права характеризується наступними ознаками: Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм; Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради; Це правило поведінки, що відображає державні інтереси; Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав; Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу; Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави; Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру. Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону. СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ, Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру. Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів. На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору. Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою: “ Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е “ Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів: Гіпотеза – “якщо”; Диспозиція – “то”; Санкція – “інакше”. Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію. Характеристика гіпотез правової норми. Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою. Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми. Розрізняють наступні види гіпотез: Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду). Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам). (усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза. може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза. Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми. Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису. 54. Характеристика диспозицій правової норми. Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою. Розрізняють наступні види диспозицій: Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною). Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування). Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ). Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси. Поняття та різновиди санкцій норми права. Санкція – елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми. Різновиди санкцій: Абсолютно визначені – ті, які мають фіксовану міру впливу; Відносно визначені – коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком; Альтернативні – надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання; Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК); Правовідмовні – націлені на можливість позбавити суб’єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (05.05.2014)
Просмотров: 270 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: