Реферат на тему: Державне програмно-цільове планування - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Державне програмно-цільове планування. Сутність програмно-цільового методу планування, цільові комплексні програми Наявність вад ринкового саморегулювання та вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням так званого програмно-цільового методу планування. Використання програмно-цільового методу планування перед-бачає:* визначення проблеми та формулювання цілей;* розробку й реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;* систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;* коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей. Застосування програмно-цільового підходу зумовлене ба-гатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами ресурсів і, як наслідок, виникненням негативних зовнішніх ефектів (екстерналій); потребою в глибоких структурних перетвореннях; реакцією на політичний тиск або підприємницьку ініціати-ву і т. п. Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) — це документ, в якому міститься визначений за ресур-сами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох су-міжних соціально-економічних проблем. Класифікація ЦКП Класифікація ЦКП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проб-лем і цілей; за термінами виконання. За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють та-кі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, між-регіональні, регіональні, локальні. За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють програми:— соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матері-ального й культурного рівня населення, поліпшення виробни-чих і соціальних умов праці та відпочинку, зростання масшта-бів та ефективності функціонування суспільного сектору і т. п. Виробничі, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних вироб-ництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів. Науково-технічні, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження в практику новіт-ньої техніки і технології. Екологічні, спрямовані на ресурсозбереження, здійснення при-родоохоронних і природоперетворювальних проектів. Інституціональні, орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності. Регіональні, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення структури економіки сформованих соціально-еко-номічних комплексів регіонів. За термінами виконання програми поділяють на: довгостро-кові (розраховані на період 5-10 років); середньострокові (1-5 років); і короткострокові (до 1 року). Ця класифікація зумовлена характером цілей, на досягнення яких спрямовано програму. Дов-гострокові програми спрямовано на досягнення стратегічних ці-лей. Як правило, досягнення стратегічної цілі — це тривалий про-цес, пов'язаний із суттєвими структурними зрушеннями в еко-номіці, які через інерційність економіки не можна здійснити швидко. Середньострокові програми розв'язують тактичні зав-дання. Короткострокові програми спрямовані на вирішення по-точних проблем (оперативних цілей). Нині в Україні реалізуються науково-дослідні та конструктор-ські роботи за понад 60-ма державними та міжнародними ЦКП. Найбільш відомими з них є: «Програма стабілізації та розвит-ку АПК», «Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості», «Комплексна програма модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості («Енергетика»)», «Програма розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери («Вугілля»)», «Програма розвитку та техніч-ного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії», «Програма конверсії військово-промислового і машинобудівельного комплексів», «Програма розвитку авіаційної промисловос-ті», «Програма розвитку хімічної, нафтохімічної та нафтоперероб-ної промисловості», «Програма розвитку транспортного ком-плексу», «Програма розвитку лісового господарства і лісопроми-слового комплексу», «Програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», «Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра», «Програма в галузі охорони здоров'я і медичної техніки», «Наці-ональна програма відродження освіти («Україна — XXI століт-тя»)», «Програма основних напрямків розвитку культури», «Прог-рама розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси», «Національна космічна програма», «Державна програма привати-зації» тощо. Програмування як спосіб вирішення економічних проблем за-стосовується в різних ланках організаційної структури економі-ки. Найважливіші програми, спрямовані на розв'язання загально-державних і загальносуспільних проблем, які формуються, вихо-дячи з стратегічних цілей держави, здобувають статус національ-них програм. В Україні національні ЦКП розробляються і реалі-зуються згідно з Постановами Верховної Ради, Указами Прези-дента, Розпорядженнями Кабінету Міністрів. Розробка та реалізація ЦКП потребують виконання певної су-купності робіт (заходів), пов'язаних з техніко-економічним об-грунтуванням, плануванням, виробництвом, фінансуванням і т.п. Сукупність заходів, передбачених програмою, для зручності роз-гляду можна згрупувати у два блоки: основна діяльність та її за-безпечення. До основної діяльності належать: передінвестиційні до-слідження, планування, розробка проектно-кошторисної доку-ментації, укладання контрактів, капітальний ремонт, будівель-но-монтажні роботи, технічне переозброєння, реконструкція, виробництво, надання послуг, уведення в експлуатацію об'єк-тів і т. п. Діяльність із забезпечення включає організаційне, право-ве, кадрове, фінансове, матеріально-технічне, маркетингове, інформаційне забезпечення. Етапи програмно-цільового планування Кожна ЦКП, незалежно від її складності, обсягів фінансування та масштабів робіт, перебуває в різних станах: від стану, коли програми ще немає, до стану, коли про-грами вже немає. Проміжок часу від моменту виникнення про-грами до моменту її ліквідації має назву життєвого циклу ЦКП. Згідно з існуючою практикою стани, через які проходить ЦКП, називають етапами (фазами, стадіями) ЦКП. У свою чергу, кожен етап може підрозділятися на — підетапи (під-фази, підстадії). Відповідно до системного підходу й основних принципів про-грамно-цільового планування (цільова спрямованість на досяг-нення кінцевих результатів, комплексність, альтернативність, ке-рованість) передування етапів розробки та реалізації ЦКП здійснюється за такою схемою. 1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному роз-в'язанню. 2. Формування та видача вихідного завдання на розробку програми. 3. Розробка проекту програми. 4. Затвердження програми. 5. Реалізація програми. 6. Звіт про виконання програми. Розглянемо сутність, завдання і перелік необхідних видів ро-біт та обґрунтувань кожного етапу розробки і реалізації цільових Комплексних програм (рис. 1.). Рис. 1. Етапи розробки та реалізації ЦКП 1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню. Згідно з теорією менеджменту всю сукупність проблем мож-на класифікувати за двома типами. По-перше, проблемною вважається ситуація, коли традиційні методи державного регу-лювання нездатні забезпечити досягнення цілей соціально-економічної політики. Так, за допомогою непрямих методів ре-гулювання держава впливає на економічні інтереси суб'єктів підприємництва з метою орієнтації їхньої діяльності в напрям-ках державних пріоритетів. Але низька еластичність економіч-них важелів і мотивів поведінки підприємців створює ситуа-цію, коли мета державного регулювання стає неадекватною засобам її досягнення. Як наслідок — цілі не досягаються. По-друге, проблематичною є й потенційна можливість досягнення позитивного результату. Формування переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню здійснюється на підставі стратегії соціально-економічної політики держави. У зв'язку з тим, що ЦКП держав-ного рівня потребують, як правило, великих обсягів фінансових і матеріальних ресурсів і навіть (у деяких випадках) створення спеціальних органів управління, формування національних про-грам доцільно здійснювати тільки в разі, по-перше, великої на-родногосподарської значущості та, по-друге, неможливості комп-лексного розв'язання проблем за допомогою традиційних методів планування та регулювання. Відтак, основними принципами формування переліку проблем, для розв'язання яких необхідне розроблення відповідних програм, є: оцінка суспільних потреб у вирішенні тієї чи тієї проблеми; облік і аналіз негативних і пози-тивних зовнішніх ефектів, які можуть виникнути в результаті ви-рішення існуючих проблем; порівнювання витрат на розв'язання проблем із ресурсними можливостями. Процедура відбору проблем, що підлягають програмному роз-в'язанню, пов'язана з пріоритетами соціально-економічної політики держави. Проголошення державних пріоритетів здійснюється на підставі політичних рішень, які мають відповідати принципам еко-номічної ефективності та соціальної справедливості. 2. Формування вихідного завдання на розробку програми. Роботу з формування вихідного завдання на розробку ЦКП здійснює замовник. Вихідне завдання має складатися з таких го-ловних блоків:— розгорнуте формулювання головної цілі, підцілей та зав-дань програми;— орієнтовний перелік центральних та місцевих державних органів, які братимуть участь у реалізації програми;— обсяг витрат на розробку та реалізацію програми із зазна-ченням основних джерел фінансування;— інші вказівки щодо організації розробки та реалізації про-грами. Характер і специфіка народногосподарських проблем, а також рівень компетенції державних органів зумовлюють необхідність визначення статусу учасників програмно-цільового планування. Учасниками формування та реалізації ЦКП є: державний ор-ган — замовник ЦКП; головний розробник ЦКП; державні орга-ни — виконавці ЦКП; підприємства — виконавці заходів ЦКП. Державний орган — замовник ЦКП (орган законодавчої, вико-навчої, представницької влади) впливає на всі етапи життєвого цик-лу програми: визначає проблеми, способи їхнього розв'язання й цілі програми; формує вихідне завдання на розробку програми; визначає головного розробника програми; затверджує програму та забезпе-чує контроль її виконання. У разі, коли розв'язання проблеми по-требує високого рівня компетенції учасника програмно-цільового управління створюють орган управління програмою, якому переда-ють повноваження державного замовника ЦКП. Головний розробник ЦКП — організація, основними функція-ми якої є: розробка проекту програми, координація дій виконав-ців програми, контроль виконання й коригування заходів ЦКП. Функції головного розробника може виконувати орган управлін-ня програмою, якщо такий створено. Головним розробником мо-же бути й колектив фахівців з державних службовців високого рангу, науковців, провідних спеціалістів у галузі виробництва, фінансів, маркетингу, інформаційних технологій і т. п. Державний орган — виконавець ЦКП (орган державної вико-навчої влади) несе відповідальність за виконання певних заходів ЦКП. Найважливішою функцією цього учасника програмно-цільового управління є укладання державних контрактів з під-приємствами — виконавцями завдань програми. Підприємство — виконавець ЦКП — це підприємство (уста-нова, організація), що забезпечує виконання конкретних завдань програми (державних замовлень) через виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг). 3. Розробка проекту програми. Роботу з розробки проекту ЦКП очолює й координує орган управління програмою. Проект програми має включати такі го-ловні розділи: цільовий; зведений; організаційний. У цільовому розділі наводиться постановка й опис проблеми, а також способи її розв'язання. Для чіткого визначення способів досягнення цілей і заходів програми цілі повинні відповідати трьом основним вимогам: конкретності, визначеності в часі і реальності. Конкретність до-сягається встановленням кількісних і якісних орієнтирів (норма-тивів) — інформаційної бази для дальших організаційних рішень, планово-економічних розрахунків, оцінки результатів діяльності виконавців і контролю. Визначеність у часі передбачає форму-лювання спочатку головної цілі, потім — підцілей другого, тре-тього і т. д. рівнів із зазначенням строків їхнього досягнення. Установлення цілей, які перевищують можливості економіки, може призвести до значних збитків і дальшого загострення соці-ально-економічних проблем. Тому цілі, підцілі та завдання цільо-вих комплексних програм мають бути реальними. Конкретність, визначеність строків досягнення і реальність цілей забезпечуються за допомогою побудови дерева цілей. Про-цедура побудови дерева цілей може включати такий порядок дій: 1. Експертний аналіз відповідності вихідного формулювання цілі програми проблемі, яка підлягає розв'язанню. 2. Виявлення часткових цілей програми та їх аналіз. 3. Оформлення даних, здобутих у ході експертизи, в установ-леній формі (у вигляді таблиці або матриці). Кожен експерт має подати власний варіант набору часткових цілей. 4. Узгодження думок експертів на підставі аналізу запропоно-ваних варіантів і побудова дерева цілей. Дерево цілей є основою для визначення альтернативних засо-бів і методів досягнення цілей, побудови дерева рішень, форму-вання переліку основних заходів і завдань програми. Вибір аль-тернативних варіантів досягнення цілей здійснюється через порівняння соціально-економічної ефективності кожного з варі-антів за допомогою існуючої методики визначення ефективності з урахуванням позитивних і негативних екстерналій. Зведений розділ програми включає: основні показники про-грами; перелік основних заходів програми; ресурсне забезпечен-ня заходів програми. Перелік основних показників програми обумовлений характе-ром та специфікою проблем і цілей. Він може включати показни-ки, які відображають: обсяги виробництва продукції (робіт, по-слуг); уведення в дію виробничих потужностей, основних фондів та об'єктів виробничого й невиробничого призначення; приріст запасів корисних копалин; характеристику структурних зрушень в економіці; зростання рівня життя населення і т. д. Основні по-казники програми розробляються як в цілому на весь життєвий Цикл програми, так і в розрізі окремих цільових рівнів. Перелік основних заходів програми розробляється в календар-ному та відомчому розрізах. Програмний захід — це структурно визначена послідовність комплексу робіт (дій), які Ведуть до розв'язання конкретного завдання або досягнення підцілі (цілі) програми. План заходів має висвітлювати хто, що саме та в які строки повинен зробити, щоб розв'язати певне завдання. Форму-вання завдань на здійснення робіт відомствам-виконавцям по-винно ґрунтуватися на альтернативних засадах. Реальність заходів програми значною мірою залежить від ре-сурсного забезпечення. Діагностика проблеми передбачає необ-хідність визначення ресурсних обмежень. Обмеження (неадек-ватність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів; брак технологій і т. п.) варіюються залежно від характеру й специ-фіки проблеми. Для обґрунтування заходів ЦКП розробляють-ся баланси тих ресурсів, які використовуються під час реаліза-ції програми. Складовою частиною програми є організаційно-економічний механізм управління процесом реалізації програми. Організа-ційно-економічний механізм передбачає створення спрямова-ної на реалізацію передбачених програмою заходів системи правових, адміністративних і економічних регуляторів. Слід зазначити, що рамки існуючих законів в економічній сфері можуть стати своєрідними обмеженнями щодо застосування адміністративних та економічних методів регулювання. Тому проекти національних програм повинні містити перелік пропо-зицій стосовно зміни законодавства з питань надання податко-вих, кредитних, цінових, амортизаційних, митних та інших пільг з метою заохочування й стимулювання виконавців цільо-вих комплексних програм. Основним елементом організаційно-економічного механізму реалізації завдань програм є механізм державних замовлень. Державний контракт є основним документом, який урегульовує економічні, правові й організаційні відносини між державним замовником і виконавцем. У контрактах мають бути зазначені вимоги щодо обсягів, номенклатури та якості продукції (робіт, послуг), а також чітко визначені строки поставок продукції (ви-конання робіт, надання послуг) конкретним споживачам. Етап розробки проекту ЦКП завершується передачею його за-мовнику для затвердження та прийняття рішення про початок ре-алізації програми. 4. Затвердження програми здійснює державний орган — за-мовник ЦКП. 5. Реалізація програми. Цей етап складається з двох основних стадій: укладання дер-жавних контрактів та виконання комплексів робіт. Укладання державних контрактів здійснює державний ор-ган, який несе відповідальність за виконання певних заходів, передбачених програмою. Він повинен здійснити, виходячи з державних інтересів, вибір виконавців державного замовлення способом конкурсного відбору. З метою відбору найліпшого з потенційних виконавців державного контракту кожного з них треба «оцінити» за допомогою відповідних критеріїв. Такими критеріями можуть бути, наприклад: реальні можливості пре-тендентів виконати завдання; якісні характеристики продукції (робіт, послуг) підприємств-претендентів; обсяги ресурсів, не-обхідних виконавцям для досягнення певного соціально-економічного результату і т. п. На стадії виконання комплексів робіт відбувається виробницт-во продукції (виконання робіт, надання послуг) згідно із завдан-нями, що їх передбачено державними контрактами. 6. Звіт про виконання програми. Звіт про виконання ЦКП є складовою частиною контролю. Контроль за реалізацією заходів ЦКП Контроль — це процес забезпечення досягнення цілей програми. Метою контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога більше відповідали завданням (ці-лям) програми. За часом здійснення виділяють запобіжний, поточ-ний і завершальний види контролю (рис. 2.). Запобіжний контроль здійснюється ще до фактичного початку робіт. Основними засобами запобіжного контролю є реалізація певних правил процедур і способу поведінки учасників програм-ного процесу. Його завдання полягають у тому, щоб чітко вста-новити цілі та функції замовників і виконавців ЦКП, забезпечити виконання завдань трудовими, матеріальними й фінансовими ре-сурсами. Поточний контроль здійснюється безпосередньо під час розробки та реалізації програми. Він базується на вимірюванні поточних результатів, одержаних після виконання певних ви-дів робіт. Регулярна перевірка результатів роботи, оперативне вирішення проблем, що виникають, прийняття рішень щодо вдосконалення діяльності уможливлюють мінімізацію відхи-лення фактичних результатів від запланованих. Якщо дозволи-ти відхиленням вільно розвиватися, вони здатні спричинити серйозні труднощі в досягненні цілей. Завершальний контроль виконує дві функції. По-перше, він надає інформацію, необхідну для планування в майбутньому з урахуванням помилок минулого. По-друге, контроль здійснюється з метою сприяння мотивації з допомогою матеріального таї морального стимулювання виконавців. Звіт про виконання програми є своєрідною формою завершального контролю. Рис. 2. Етапи контролю У процедурі контролю виділяють три основні підетапи: розробка нормативів і критеріїв; порівнювання з ними реальних ре-зультатів і вжиття необхідних коригуючих заходів. Розробка критеріїв і нормативів здійснюється під час розроб-ки проекту програми. По суті, критерії та нормативи — це показ-ники програми, за допомогою яких описуються цілі, підцілі та завдання ЦКП. Порівнювання нормативів і критеріїв з результатами здійс-нюється під час поточного контролю з метою визначення відхи-лень. На цьому етапі визначається одна з трьох основних ліній поведінки: 1. Якщо порівняння фактичних результатів із нормативами свідчить про те, що цілі досягаються, то ліпше продовжувати ви-мірювання результатів, повторюючи цикл контролю, і утрима-тися від будь-яких дій. 2. Наявність розходжень між результатами й цілями потребує здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на усунення причин відхилень. 3. Усвідомлення нереальності цілей і заходів, спрямованих на їх досягнення, спричиняє необхідність перегляду нормативів. Отже, визначення проблем і цілей, планування відповідних заходів, забезпечення цих заходів наявними ресурсами — є од-ними з найскладніших і найвідповідальніших етапів програмно-цільового планування. Аналіз існуючих в Україні ЦКП свідчить про те, що під час розробки багатьох із них було допущено серйозні прорахунки на стадіях формулювання проблем, цілей, побудови цілереалізуючої системи, контролю. Значні недоліки мали місце і в процесі забез-печення програмних заходів наявними ресурсами. Подолання на-званих недоліків потребує чіткого додержання всіх правил і про-цедур програмно-цільового методу планування, а також удоско-налення діяльності державного апарату.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (04.05.2014)
Просмотров: 387 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: