Четверг, 06.02.2025, 12:09
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Теорія держави та права

Реферат на тему: Держава і влада
Реферат на тему: Держава і влада.

Вступ.
У політиці, як відомо, центральне місце посідає проблема влади. Але, на жаль, наука про владу (або кратологія, як її йменує відомий політолог, доктор філософських наук В. Ф. Халіпов), досі не дістала належної розробки ні у вітчизняній, ні у світовій на-уці. У своїй новій монографії «Введення в науку про владу» він ви-окремлює понад 60 різновидів влад, більше 150 найменувань владників різного гатунку, близько 50-кратій (бюрократія, аристократія та ін.), майже 200 різних видів та галузей політики, феномен влади, на думку вченого, в цілому охоплюється приблизно трьома тисяча-ми категорій та понять.
Відтоді, коли влада набула представницького характеру, тобто конституювалась в особливий соціальний інститут, який стоїть над суспільством, проблема влади вилилася у форму співвідношення прав держави, прав суспільства і прав людини. Відповідно до цього історично сформувалися три ідеології влади, які розглядаються в політологічній літературі як державницька, демократична та лібе-ральна. Критерієм їхніх відмінностей є те, чому вони надають пріоритет: правам держави, правам суспільства чи правам людини. Три ці ідеології влади продовжують домінувати і досі.
В курсовій роботі зроблено спробу розглянути державну владу як частину влади політичної, проаналізувати місце і роль держави у здійсненні своєї влади, визначити основні тенденції державної влади в Україні.
Робота складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновку та списку використаної літератури.

1. Поняття та ознаки політичної влади.
Уявлення про політику з'явилися одночасно з виникнен-ням у суспільстві політичних поглядів. Поступово накопи-чувався і матеріал для теоретичних розробок. Останні вперше мали місце ще у Стародавній Греції. Нові підходи до політики, намагання виділити її загальні принципи і закономірності зустрічаються у Демокріта, софістів, Сокра-та й інших філософів. Платон розглядає політику як "царське мистецтво", опанувати яке можуть тільки філосо-фи від народження, а не простий народ. Він вважав, що політична влада повинна забезпечити створення ідеаль-ного, чи хоча б наближеного до ідеалу, суспільства і держави.
Аристотель прямо називав політику наукою, основою якої вважав справедливість, уявлення про -яку ототожнюва-лися у нього з рабовласницькою демократією. Поряд з цим політика як наука, за Аристотелем, була пов'язана з прак-тикою політичного життя, вивченням досвіду різних міст - держав Стародавньої Греції. Все це зумовило раціоналістський характер його політичного вчення, якому була при-таманна інтеграція ідей справедливості, рівності і понять закону, форми держави, її елементів.
Особливістю феодальної політичної думки і. відповідно, уявлень про політику, що виникли у середньовіччі, є їх релігійний характер. Це зовсім не означає, що розвиток політичних вчень зупинився, він лише набув релігійного забарвлення. З часів пізнього середньовіччя, коли у най-більш розвинених країнах почали складатися капіталіс-тичні відносини, з'явилися і перші ідеї буржуазної полі-тичної теорії, а потім крок за кроком здійснювалося її подальше удосконалення. Корифеями буржуазної полі-тичної науки були Н. Макіавеллі (Італія), Т. Гоббс, Дж. Локк (Англія), Ш. Монтеск'є, П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо (Франція), І. Кант, Г. Ге-гель (Німеччина), М. Драгоманов, М. Грушевський (Ук-раїна) та багато інших.
Так, Н. Макіавеллі, розглядаючи внутрішні причини розвитку держави і влади, характеризує політику як нау-ку, що пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозу-вати майбутнє. Історія, на думку Н. Макіавеллі, залежить від двох чинників; перший він називає "долею", під якою розуміє природний розвиток подій, їхній взаємозв'язок, необхідну послідовність. Другий — називається "волею", "енергією людини", тобто стосується осіб. Отже, Н. Макіа-веллі намагається довести необхідність урахування у полі-тиці як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. При цьому вчений будує свою теорію, виходячи з тези про "підлу природу" людини, головними складовими якої є егоїзм, жадоба влади, ненависть, злість. Тому Н. Макіа-веллі пропонує у політиці спиратися на силу, а не на мораль.
Політика як наука набуває розвитку у працях англій-ського теоретика Т. Гоббса. Він визначає її як одну з галузей філософії ("філософію держави"), а останню нази-ває не тільки знанням, але і засобом досягнення "вищої вигоди", тому, що "знання є тільки шлях до сили (вла-ди)". Т. Гоббс підтримав ідею Н. Макіавеллі, згідно з якою основу всіх політичних явищ, особливо причин ви-никнення держави, її діяльності складає "природа" людей, близьких за своїми соціальними і політичними інтересами. Тому держава, на його думку, — це об'єднання людей, що створюють державну владу. Держава — це Левіафан — біблейське чудовисько, яке має безмежну владу щодо людей.
Ж.-Ж. Руссо удосконалює вчення про ступені суспільної нерівності: а) виникнення приватної власності і поділ суспільства на класи — багатих та бідних; б) створення держави, яка, ймовірно, й виникла з загального договору, проте є "змовою багатих проти бідних"; в) виникнення деспотизму. Як ідеал Руссо вбачав невелику за розміром демократичну республіку.
Г. Гегель розглядає усі політичні інститути як втілення ідеального початку, абсолютного духу. Він запроваджує поняття громадянського суспільства на відміну від держави. Головне завдання останньої він вбачає у визначенні грома-дянського суспільства та усуненні протиріч між його окре-мими членами та їх організаціями. Саме у державі абсо-лютний дух пізнає сам себе.
До боротьби проти пригноблювачів закликали соціаліс-ти-утопісти Т. Мор і Ж. Мельє, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. Вони вбачали майбутню владу як політичну, але не державну. Таку, що позбулася насильницького характеру і метою якої є організація виробництва й споживання, розвиток науки і культури.
З класових позицій до визначення політики і влади підходять російські та українські революційні демократи О. Герцен, М. Чернишевський, І. Франко. Іншою харак-терною ознакою їх поглядів є взаємопов'язаність політики з економікою (способом виробництва матеріальних благ). У своїх вченнях про соціалізм вони не обходять проблему його злиття з демократією.
Оригінальні ідеї про політику, державу, право містять твори українських учених М. Владимирського-Буданова, Б. Кістяківського, М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка та інших.
Окремі політичні погляди і вчення нині трансформували-ся у теорію на концептуальному рівні. Найважливішими се-ред них є теорії народного суверенітету, поділу влад, докт-рини правової держави, теорія функціонування еліт, теорія національної держави та інші. У всякому разі, більшість представників політичної науки сьогодення визначають її як сферу життєдіяльності людей, що пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави і суспільства інте-ресами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо, що чиста політика поза сферами життєдіяльності людей не існує. У широкому значенні під політикою ро-зуміють економіку, власне політику, соціальну, духовну та інші сфери життя. З розвитком суспільства відбувається і розвиток політики, оформлення її у цілісну політичну си-стему. Окрім вищенаведеного визначення політики, мож-ливі ще й інші варіанти її розуміння: а) спосіб практичної діяльності партій, класів, держав, а також шляхи та засоби, за допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів; б) особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організа-цією всього процесу соціального життя; в) галузь взаємо-відносин народів, національностей, партій, об'єднань грома-дян, держав та інших спільностей; г) свідома і цілеспря-мована діяльність політичних суб'єктів, що торкається відносин між державами і народами.
Політика здійснюється з приводу і для досягнення вла-ди. Влада — це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті, хто має владу, визначають програму поведінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті, нав'язування її іншим людям, при використанні різних засобів і методів, включаючи і примус. Звідси стає зро-зумілим, що влада — це завжди двобічні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвлад-ного. У суспільстві влада — це необхідність, бо за її допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованість і порядок, координує дії різних елементів держави і суспільства.
Владу можна класифікувати за різними підставами:
а) за сферою реалізації розрізняють економічну і полі-тичну владу;
б) відповідно до суб'єктів, що беруть участь у владовідносинах, — державну владу, владу формальних і неформальних об'єднань тощо.
Отже, політична влада — це вироблення і запроваджен-ня у життя політичних програм усіма суб'єктами полі-тичної системи, а також різними неформальними угрупо-ваннями. Державна влада — це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неї є суверенність, уні-версальність і здатність владопримусового впливу на по-ведінку усіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами. Політична і державна вла-да — поняття не тотожні. Є три точки зору на поняття і співвідношення цих влад: а) політична влада — явище більш широке, ніж влада державна; б) політична влада здійснюється пануючим класом через державу; в) держав-на влада не є синонімом політичної влади, це її основне ядро, її зміст. Як ототожнення політичної і державної вла-ди, так і тлумачення державної влади як основного ядра політичної влади безпідставні. Звичайно, державна влада завжди є владою політичною, до того ж такою, що здійснюється головним суб'єктом політичної системи — державою, але в умовах формування громадянського суспільства і правової держави, а тим більше, в умовах їх реального функціонування; найбільш широкі можливості у здійсненні політичної влади повинні бути свідомо надані інститутам громадянського суспільства. Тобто політичним партіям, громадським організаціям і рухам, трудовим ко-лективам й іншим недержавним організаціям. Отже, полі-тична влада — поняття більш широке, ніж державна влада, за рахунок того, що здійснюється більшим колом суб'єктів політичної системи.
2. Структура державної влади
Традиційно розрізняють три види державної влади: законодавчу, виконавчу і судову. Порядок утворення прав і обов'язків, а також розподіл повноважень між трьома гілками влади, іншими словами, устрій державного ладу і системи державних органів, визначаються Конституцією держави, адже латинське costitutio саме й означає устрій, положення.
Важливою віхою в становленні незалежної української держави стало прийняття Верховної Радою нової Конституції України, що заклала основи нового державного устрою.
Відповідно до нині діючої Конституції влада в Україні належить народу України. Народ здійснює влада безпосередньо і через систему державних органів і органів місцевого самоврядування.
Законодавча влада здійснюється народом через референдум і парламент, що обирається на основі загальних демократичних виборів,- Верховну Раду.
Виконавча влада реалізується Президентом України через створений їм уряд - Кабінет Міністрів - і систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади.
Судова влада здійснюється системою судів загальної Юрисдикції, а також спеціалізованих судів. Закон передбачає також діяльність Конституційного Суду. Основною задачею Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України, захист конституційних прав і свобод громадян, забезпечення політичної й економічної стабільності в Україні.
У Україні признається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування - це гарантоване державою право і реальна спроможність територіальної громади (общини), тобто жителів села або добровільного об'єднання в сільську общину жителів декількох сіл, селища, міста, самостійно, під свою відповідальність, вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські Ради і їхні виконавчі органи, а також через районні й обласні Ради, що подають загальні інтереси територіальних общин сіл, селищ і міст.
Законодавча влада
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Верховна Рада (ВР) - нова назва українського парламенту відповідно до офіційного російського перекладу Конституції. Стара назва - Верховний Рада (ВР).
Парламент (англ. parliament) - загальна назва для представительського виборного законодавчого органа держави. У США парламент називається конгресом, у Франції - Національними зборами, у ФРН - бундестагом. Парламент може бути двопалатним і складатися з верхньої і нижньої палат і однопалатним. У Україні парламент однопалатний.
Верховна Рада України як вищий законодавчий орган держави видає закони з питань:*
здійснення прав і свобод громадян;*
визначення основних напрямків внутрішньої і зовнішньої політики України;*
ствердження державного бюджету;*
установлення податків;*
контролю за наданням Україні кредитів, економічної помочі іноземних держав;*
організації і діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування;*
адміністративно-територіального устрою України;*
іншим питанням, визначеним Конституцією України.
Український парламент приймає рішення про проведення всеукраїнського референдуму, виборів Президента у встановлені законом строки, чергових і позачергових виборах в органи місцевого самоврядування. Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, половину складу Ради Національного банки, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Парламент також вирішує питання про призначення і звільнення по представленню Президента Голови правління Національного банки, Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету по телебаченню і радіомовленню і Генерального прокурора.
У повноваження Верховної Ради входить схвалення програми сформованого Президентом уряду і винесення вотуму недовіри уряду, що спричиняє за собою його відставку.
Президент і виконавча влада
Президент України являється главою держави й одночасно главою виконавчої влади в Україні, для чого формує Кабінет Міністрів України (КМУ). Прем'єр-міністра України, міністрів в уряді і керівників інших органів виконавчої влади Президент призначає за узгодженням із Верховної Радою.
Президент підписує закони, прийняті Верховної Радою. У випадку незгоди з законом, прийнятим Верховної Радою, Президент може використовувати у відношенні цього закону право вето і повернути його на повторний розгляд парламенту. Якщо при повторному розгляді парламент знову приймає цей закон більшістю в 2/3 голосів від конституційного складу, Президент у 10-денний термін повинний його підписати і передати для опублікування.
Президент представляє Україну в міжнародних відношеннях, скасовує акти Кабінету Міністрів, міністерств, місцевих державних адміністрацій у випадку їхньої невідповідності законодавству, а також указам і розпорядженням Президента.
Президент являється Верховним головнокомандуючим Збройних сил України, оголошує у випадках агресії проти України або погрози такої агресії стан війни або військове положення з наступним затвердженням рішення про це Верховної Радою.
Президент по власній волі або по народній ініціативі призначає всеукраїнський референдум із питань державного устрою України, організації державної влади і місцевого самоврядування, а також із питань розвитку суспільства і держави. Президент представляє Верховної Раді кандидатуру для призначення на посаду Генерального прокурора.
Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, ціновий, кредитної і податкової політики України, складає і виконує державний бюджет, а також виконує інші функції по оперативному управлінню економічною і політичною системами країни. Кабінет Міністрів підтверджує Програму діяльності КМУ, у якій приводиться перелік найважливіших організаційних і інших заходів міністерств і відомств.
У підпорядкуванні КМУ знаходяться міністерства, державні комітети, агентства й інші державні органи.
Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України по представленню КМУ.
Судова влада
Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами і професійними суддями. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Судова система складається із судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду. Система судів загальної юрисдикції будується на принципах територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції являється Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів являються відповідні вищі суди.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення постановляються судами від імені України й обов'язкові до виконання на усій території України.
На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією громадянин України не молодше 25 років, що має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше 3 років, що мешкає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою. Судді обираються Верховної Радою безстроково.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону. Незалежність і недоторканність судів гарантується Конституцією і законами України. Держава також забезпечує фінансування і належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Нагляд за дотриманням законів, виконанням судових рішень, а також підтримка державного обвинувачення в суді здійснюється прокуратурою України.
Місцеве самоврядування
Місцеве самоврядування являється правом територіальної громади (общини) самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України.
Органами місцевого самоврядування в містах, селищах і селах є відповідно міські, селищні і сільські Ради. Органами місцевого самоврядування, що представляють загальні інтереси територіальних громад, є районні й обласні Ради.
До складу міської, селищної, сільської Ради входять депутати, що обираються жителями міста, селища, села на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки. Територіальні громади обирають також відповідно міського, селищного і сільського голову (голови), що очолює виконавчий орган Ради і головує на його зборах.
Голови районної й обласної Ради обираються відповідною Радою й очолюють його виконавчий орган.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом, приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території. У випадку невідповідності цих рішень Конституції і законам України вони можуть бути припинені у встановленому законом порядку з одночасним звертанням у суд.
Законодавчі основи регіонального керування в Україні відповідають міжнародним правовим нормам, оскільки Україна приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування.
3. Місце і роль держави у здійсненні державної влади.
Суб'єктом здійснення державної влади є держава. Вона займає одне з провідних місць у політичній системі. Це зумовлено тим, що лише держава:
а) володіє суверенною владою, тому що вона є уособленням суверенітету народу і суверенітету нації і є результатом реалізованого права на самовизначення;
б) виступає офіційним представником (через представницький вищий законодавчий орган влади) усього народу;
в) забезпечує і захищає права своїх грома-дян, а також інших осіб, що перебувають на її території;
г) здатна задовольняти загальнолюдські потреби, виконува-ти соціальну та інші функції;
д) має спеціальний апарат, що забезпечує виконання державних функцій;
ж) може встановлювати правила поведінки, тобто формально-обов'язкові для всіх правові норми, за допомогою яких регулювати суспільні відносини.
Державі як суб'єкту політичної системи властиві такі ознаки:
а) наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку поширюється повно-владдя держави і де проживає населення цієї держави;
б) суверенітет;
в) державна влада;
г) державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюю-ться функції держави;
д) здатність видавати загально-обов'язкові юридичні норми.
Виходячи з ознак держави як суб'єкта політичної систе-ми суспільства необхідно зупинитися на головних, загаль-новизнаних формах взаємодії держави з іншими суб'єк-тами політичної системи. Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у обсязі і мірі, необхідних для виконання загальнонарод-них завдань. Досягається це шляхом визначення і за-кріплення законами, що приймаються вищими органами держави, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної си-стеми, всіляким сприянням з боку держави розвитку де-мократичних суспільних відносин, забезпечення обов'язко-вого дотримання всіма учасниками суспільних відносин ви-мог закону, інших правових актів. Держава здійснює облік і контроль за діяльністю громадських організацій, трудових колективів, передбачає відповідальність осіб за порушення законодавства.
До того ж, держава, особливо демократична правова, здійснюючи політичні функції, надає можливість і заохо-чує об'єднання громадян, трудові колективи і окремих громадян приймати участь у справах держави, вирішувати найважливіші проблеми. Враховуючи викладене, треба виз-нати, що держава є своєрідним центром тяжіння всіх полі-тичних сил і організацій, що є виразниками їх інтересів.
Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі, слід зупинитися на проблемі співвідношення держави з громадянським суспільством. Визначальними при співвід-ношенні держави і громадянського суспільства у більшості країн світу є такі засади: а) держава сприяє створенню громадянського суспільства і підпорядковує свою діяльність його служінню; б) вона забезпечує рівні для всіх можли-вості у сферах життєдіяльності людей, базуючись на прин-ципі соціальної справедливості; в) чітко окреслює межі свого втручання у справи людини і суспільства. Регулю-вання суспільних відносин здійснюється за допомогою пра-ва, яке диференціюється на публічне і приватне, а вияв-лення влади обмежене її поділом на виконавчу і судову.
І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення. потреб та інтересів людини. Людина у спів-відношенні з громадянським суспільством і державою ви-ступає як особистість й громадянин. Ці два її соціально-політичні статуси повинні повною мірою забезпечувати розвиток індивіда. Для цього кожна правова демократична держава зобов'язана інтенсивно використовувати такий інститут, як народовладдя, і дотримуватись принципу суве-ренітету народу. Разом з тим сама людина не повинна бути пасивним спостерігачем політичного життя, як це було за радянських часів, коли у теорії політичної системи її суб'єктами вважались виключно відповідні інституції (держава, громадські об'єднання, трудові колективи).
Щодо співвідношення держави і влади, слід зауважити, що найбільш важливими складовими всякої влади, що має соціальний характер, є суверенність, воля і сила, якими відрізняються суб'єкти влади. Суверенність означає певну самостійність, незалежність даної влади від будь-якої іншої. Воля як складова влади означає здатність до вибору відпо-відного рішення і концентрації зусиль для його реалізації легітимними методами. Сила означає наявність реальної можливості забезпечення фактичного здійснення прийнято-го рішення.
Суб'єктом і об'єктом владовідносин є люди. Тому лю-дина і влада співвідносяться по-різному. Так, влада особи у громадянському суспільстві грунтується на власності, якою особа може безпосередньо володіти, користуватись і розпоряджатись. Громадянське суспільство обумовлює ви-никнення держави якраз для того, щоб економічну владу власника забезпечити політичне. Держава повинна уві-брати у себе всі позитивні риси громадянського суспільства: захист приватного інтересу, свободу особистості, її еко-номічну самостійність і самодіяльність.
Влада громадянина у державі грунтується на політичних правах і свободах, які вважаються природними і невідчуженими. Найважливіша проблема полягає у тому, щоб зробити норми щодо цих прав і свобод максимально конк-ретними, а також забезпечити їх ефективним механізмом реалізації.
Однією з найбільш фундаментальних проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Його витоки сягають глибини століть. На думку більшості учених, суве-ренітет є однією з ознак, притаманних тільки державі, інші говорять про суверенітет, притаманний усім суб'єктам політичної системи. Отже, під державним суверенітетом розуміють політико-правову властивість державної вла-ди, яка відображується у верховенстві її у межах тери-торії країни і незалежності у зовнішніх відносинах. Ос-новні ознаки суверенітету зазначені у Декларації про дер-жавний суверенітет України:
а) верховенство;
б) самостій-ність;
в) повнота;
г) неподільність влади у межах території країни;
д) незалежність;
ж) рівноправність влади у зов-нішніх відносинах.
Ж. Боден визначав суверенітет як вищу владу над під-владними. Але й він обмежував цю владу божественним і природним правом. Ж.-Ж. Руссо розглядав суверенітет як необмежену і неподільну владу, яка повинна здійснюватися у межах договору між народом і державою. Отже, вже з самого початку суверенітет розглядається як влада, обме-жена певними правилами. Т. Гоббс сформулював абсолют-ну концепцію суверенітету, приписуючи його тільки дер-жаві, не залишаючи народові, людині права на владу. Проте історичний досвід підказує, що абсолютне право на владу — це не правило, а швидше, виняток з нього.
Існують три види суверенітету: суверенітет народу, суве-ренітет нації, суверенітет держави. Суверенітет народу оз-начає, що вся влада в країні належить народові, тобто громадянам усіх національностей, які проживають на тери-торії даної країни і являють собою єдине джерело держав-ної влади. Тому суверенітет держави не абсолютний, а обмежений суверенітетом народу, якому і належить право визначати економічну, політичну, правову і соціальну сис-теми країни.
Сутність національного суверенітету полягає у тому, що кожна нація, етнічна група має право вільно задоволь-няти свої національні потреби, розвивати культуру, мо-ву, робити свій внесок у загальну скарбницю всієї культу-ри людства. У демократичній державі повинно максималь-но забезпечуватися право всіх націй жити у злагоді. Дуже важливо, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу в суспільстві для обмеження прав представників інших націй.
4. Державна влада в Україні
Теорія поділу влади передбачає існування трьох не-залежних гілок державної влади. Між ними існує механізм стримувань і противаг, який забезпечує неможливість над-мірної концентрації влади в одному із владних інститутів. Поділ влади поширюється і на недержавні політичні інсти-тути. Скажімо, всередині партії можуть існувати органи, що виконують представницьку, виконавчу і судову функції.
Механізм стримувань і противаг, очевидно, слід впроваджу-вати у структуру будь-якої політичної організації з метою запобігання концентрації влади в руках якогось лідера або елітного клану.
Конституція України визначила правові межі держав-ного примусу щодо суспільства і громадян. Однак через недосконалість інститутів судового і несудового захисту прав громадян, особливо в частині процесуальних процедур, а та-кож незрілості громадської культури, державного монопо-лізму в інформаційному просторі, влада часто вдається до неправових засобів примусу: неконституційних домагань, шантажу, підкупу, бюрократичних зволікань у вирішенні тієї чи іншої справи, репресивних переслідувань та ідео-логічних маніпулювань громадською думкою (формування вигідних для влади стереотипів, дискредитація людей, не-зручних або небезпечних для її панування).
Крім цього, слід сказати, що подібні форми примусу по-ширюються на всі владні відносини, в тому числі й на політичні.
Що стосується легітимності влади в Україні, то слід ви-знати, що вона тільки частково відповідає своїй суті у її різних модифікаціях.
Легітимність традиційного виду в Україні здебільшого має у своїй основі ті ментальні й поведінкові настанови, які споріднені з комуністичними і націоналістичними тради-ціями. Одна частина громадян довіряє лише тій державі, яка можлива з відновленням нового Союзу, друга — пов'я-зує свій успіх з національною державою, вважаючи, що нинішня держава не є національною, оскільки нею управ-ляють «антиукраїнські сили», третя — сподівається на можливість появи такої держави, яка б поєднувала на-ціональні державні традиції з сучасним цивілізованим державотворчим ідеалом.
Етатистський синдром характерний для ментальності значної частини населення (особливо старшого покоління), з розподілом на «державників-патріотів» і «антидержавників-космополітів», з прагненням єдиної державної ідео-логії, з акцентом на пріоритет розбудови держави над рефор-містськими процесами, що на практиці призводить до громіздкого зростання державного апарату, паразитичного збагачення державного чиновництва. В силу цієї обстави-ни привабливим стає ідеал держави в минулому і відраза до держави сучасної.
В Україні слабо виражена легітимність харизматич-ного виду на національному рівні, оскільки немає такого лідера, який мав би підтримку в усіх регіонах України, се-ред різних соціальних груп і політичних організацій.
Найвищу харизматичність має Президент в силу свого конституційного статусу, який дозволяє йому більш раціо-нально і оперативно реагувати на складні проблеми пере-творень. Однак ця харизматична легітимність нетривка і охоплює незначну частину населення. Сьогодні в Україні ще не визрів грунт для такої особи, котра на вершині влади буде наділена харизмою реформатора (як Ш. де Голль у Франції, К. Аденауер у Німеччині, К. Менем у Аргентині, А. Фухіморі в Перу).
У сьогоднішній Україні, особливо на початку державно-го відродження, досить помітною була харизматична легітим-ність регіонального, тимчасового характеру, яка швидко роз-віювалася, як тільки ці політики з опозиціонерів сідали у владні «крісла». Національно-патріотична легітимність має неоднаковий вираз у різних регіонах України. Якщо в Західній Україні ця легітимність домінує, то в Центральній і Південній Україні вона не набула ще масового поширен-ня. Крім цього, ця легітимність зводиться лише до етно-культурних традицій. Тобто політика сприймають в масовій свідомості як такого, що говорить українською мовою, ша-нує національні звичаї, був репресований в радянські часи, є активним речником сьогоднішнього національного відро-дження, але не беруть до уваги його колишні й теперішні ділові заслуги та моральні якості.
Соціально-евдемонічна легітимність, яка сягає корін-ням у радянський патерналізм, сьогодні в Україні найбільш виражена з мінусовим відтінком. Адже криза довіри до влади здебільшого існує через її нездатність забезпечити добробут населення.
Сучасні цивілізовані форми легітимності влади, такі як правничо-раціональна, раціонально-цільова, на засадах участі, починають тільки формуватися внаслідок кризи цінностей національного романтизму і бюрократичного прагматизму у цінності індивідуалізму й солідаризму, відстоювання своїх громадських прав.
Правничо-раціональна легітимність ще не сформувала-ся, оскільки нова Конституція лише створила грунт для неї, але влада і громадяни ще не звикли взаємодіяти в правово-му полі. Спокуса порушувати Конституцію з боку вищих органів влади створює прецедент зневіри до правових регу-ляторів, підриває правничо-раціональну легітимність.
Легітимність на засадах участі зазнає глибокого пере-осмислення, оскільки попереднє уявлення про «нашу» і «чу-жу» владу мало ілюзорну основу. Спочатку громадяни дума-ли, що тільки «чужа» влада відчужена від громадян, а «своя», національна, буде дбати про них. У даний час значна части-на населення розчарувалася у владі й можливостях впли-вати на неї з метою покращення життя і поринула у сферу розв'язання проблем власного виживання. Однак певна час-тина вважає, що активна участь громадян у політичних про-цесах є запорукою вдосконалення механізмів влади.
Раціонально-цільова легітимність також тільки фор-мується, оскільки раніше владу оцінювали не за її спромож-ністю ефективно управляти, а за різними ідеологічними символами (патріотична, космополітична, українська, на-ціональна і т. ін.). Оцінка влади та її представників за кон-кретними справами є основою подолання політичного шах-райства і шарлатанства.
За рівнем публічності влада в Україні напівприхована, з високим ступенем криптократії. Оскільки 50—60 від-сотків економіки України перебуває в тіньовому секторі, то, очевидно, таке співвідношення існує і у владних сферах. Тіньова економіка, яка певною мірою є мафіозною, виникла не тільки в силу закономірностей складних суспільних трансформацій перехідного періоду, але здебільшого є по-родженням союзу між центральними, регіональними і транс-національними владними структурами, тіньовим бізнесом і кримінальними елементами. Такий симбіоз можливий на взаємовигідних тіньових розрахунках. Скажімо, регіональна владна група патронує певні «свої» комерційні структури шляхом надання їм вигідних умов (податкових, кредит-них, підтримки їх монопольного становища на ринку), а вони у свою чергу підтримують тіньовими доходами владу.
Для прикриття злочинних дій і розправи з конкурента-ми використовуються кримінальні елементи. Те ж саме існує і на рівні центральної влади, а також у сфері міжнародних відносин. Причинами існування таких груп є:
1) слабкі механізми контролю над виконанням бюдже-ту і використання бюджетних коштів і міжнародних кре-дитів;
2) збереження за державною власністю значної перева-ги у стратегічних галузях економіки;
3) недоступність інформації про авторство законів і підзаконних актів, а також про результати голосувань депу-татів різних рівнів;
4) монополізм держави в інформаційному просторі;
5) наявність привілеїв у державної бюрократії порівняно з іншими верствами населення, відсутність правових норм про опозицію і соціальне партнерство;
6) відсутність жорстких норм і спеціалізованих струк-тур у боротьбі з корупцією;
7) партійна неструктурованість влади, незрілість інсти-тутів цивілізованого громадянського тиску на владу.
Якщо аналізувати владу на рівні інституціалізованих суб'єктів, то треба сказати, що їх недоліком є величезний обсяг повноважень державних органів у соціально-економіч-ній сфері, невизначеність правових меж політичної і адміні-стративної, державної і самоврядної компетенції, застарілі механізми контролю і координації, а також трудової моти-вації управлінського апарату. Внаслідок цього проходить жорсткий процес боротьби за владу між інституціалізованими суб'єктами на всіх рівнях політичної системи, оскільки влада в даний час дає можливість розподілити власність, матеріальні й фінансові ресурси.
Отже, нечіткість правових меж компетенцій між орга-нами державної влади і місцевого самоврядування, застарілі механізми трудової мотивації державної бюрократії, великі можливості владних структур у розподілі власності, мате-ріальних і фінансових ресурсів сприяють політичній неста-більності, відчуженості влади від суспільства. Державна влада в Україні є занадто централізованою, оскільки питан-ня правового розмежування компетенції між органами дер-жавними, органами самоврядування, бюджетної і податко-вої систем ще не вирішено остаточно.
Серед групових суб'єктів політики найбільший вплив на державну владу мають колишні номенклатурні угру-повання, які маючи старі зв'язки, а також доступ до мате-ріальних і фінансових ресурсів, часто використовують вла-ду для своїх корисливих цілей. Номенклатурні угрупован-ня можна умовно розділити на «старі» («напівфеодальні»), не спроможні діяти в ринкових умовах, і «нові» («пробуржуазні»), що завдяки державному протекціонізму нагро-мадили величезний капітал і готові працювати в ринкових умовах.
На рівні державної влади, якщо розглядати цей процес з конфліктологічної точки зору, названі групи представлені ідеологіями лівих і центристів. Груповий вплив на владу з боку середніх і дрібних підприємців, а також працівників культурно-соціальної сфери і державного сектора слабкий. Ці категорії, не маючи організаційного досвіду, а також су-часного розуміння боротьби за владу, не оформилися ще у цивілізовані групи тиску, їхні протести носять спорадич-ний характер, проявляються лише в ситуаціях екстремально-невигідних для них, тобто вони не вміють заздалегідь попереджати небажані для них наслідки нормотворчої діяльності, а лише постфактум на них реагують.

Висновок
Для молодої України нагальнішим зав-данням є залучення до демократичного процесу якомога ширших верств громадян-ства. Однак аналіз політичної свідомості, установки на політичну участь, політич-ної залучености та ступеню довіри до ви-щих елементів влади свідчить про досить своєрідний стан політичної участи насе-лення України.
Як завжди, виявляється більш-менш стійка недовіра до вищих владних структур (попри всі їхні намагання переконати гро-мадськість у своїх прогресивних намірах), скептичне ставлення до особистої політич-ної участи та власної здатності впливати на політичні рішення і політичний стан.
Конфлікт між потребами, інтересами та реальними умовами життя гостро пережи-вається громадянами України. Це пород-жує особливі політичні настрої мас — від байдужості й апатії до зневіри, ненависті й конформізму.»
В Україні назріла переоцінка призна-чення громадянського суспільства на ос-нові переосмислення ролі держави і полі-тичних суб'єктів. Важливою противагою авторитаризмові, який ще дається взнаки у певних політичних процесах в Україні, має стати послідовна політична діяльність позапарламентських соціальних рухів, не-залежних від держави за своїм суспільним статусом. Потрібно вдосконалювати нор-ми представницької демократії як режи-му, що найбільшою мірою гарантує індиві-дуальні права.
Досягнення автономії громадянського суспільства має стати, значною мірою, ре-зультатом поєднання політичної участи на-родних рухів з широким громадським об-говоренням межі влади та моральності її мети у період авторитарного правління, звісно, за умови уникнення загрози полі-тичній стабільності.
Особливо важливо, щоб широкі верстви населення, особливо соціальні рухи, змогли зрозуміти, що поза демократією публічне обговорення таких проблем, як громадський контроль за урядовою політикою та держав-ним управлінням, а отже і правове й соці-альне обмеження влади, просто неможливі.
Для консолідації громадської політич-ної участи і спрямування її до річища пра-вових форм демократія потребує механізмів врегулювання конфліктів та регульованої конкуренції за доступ до влади. Це завжди вимагає компромісу: з боку головних мож-новладців — згоди на допуск інших до владних позицій, з боку опозиції — відмо-ви від звернення й від закликів до реакц-ійних форм протесту, навіть заради бажа-них політичних результатів.

Список використаної літератури
Байтин М. Государство и политическая власть. - Саратов, 1982.
Загальна теорія держави і права. - К., 1998.
Конституція України. - К., 1998.
Основи держави і права. - К., 1997.
Рябов С. Політологічна теорія держави. - К., 1996.
Ткаченко В. Україна на межі цивілізації. - К., 1995
Категория: Теорія держави та права | Добавил: Aspirant (08.05.2014)
Просмотров: 360 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: