Реферат на тему: Боспорське царство - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Боспорське царство. Боспорське царство У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були розташовані по обох берегах Керченської протоки. Ви-никло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. У середині IV ст. до н.е. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і східний берег Азовського Игоря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса, Феодосія), невеличкі міські центри (Мір-мекій, Німфей, Кіммерік та ін.), а, крім того, — землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності. Процес становлення держави у скіфсь-ких племен — основної частини населення Керченського півост-рова, тільки починався. Центром цієї території було місто Панті-капгй (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в економіч-ному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства . Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н.е. Саме до цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з 111 ст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, що спалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання Бос-пору повернути не вдалося. На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорно-мор'я у тому числі і Боспорське царство. Щоправда, Боспор знахо-дився у складі Понтійської держави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині III ст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське царство було зруйно-вано. З VI ст. Боспор увійшов як безпосереднє володіння до складу Візантії. На ньому його існування припинилося. Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу. Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробст-во, яке не тільки давало продукти харчування для власного населен-ня, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогос-подарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію. Родючий грунт сприяв веденню зернового госпо-дарства, садів і городів. Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетво-рили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивало-ся також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство. У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які оброб-ляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій. Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробни-цтво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї. Різноманітними були торгові зв'язки Боспору. Основу боспор-ської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив солону і в'ялену рибу, худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправляли до Боспору вино, оливкову олію, мета-леві вироби, дорогі тканини, дорогоцінні метали та ін. З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником антич-них товарів у північночорноморські степи. Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, ви-магала створення власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в VI ст. до н.е., інші боспорські міста — у V ст. до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та золота монети якого стали загаль-нодержавними . Основним класовим поділом в Боспорському царстві був роз-кол на рабовласників і рабів, вільних і невільників. Пануючий клас складався з правителів з їх оточенням, чинов-ників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із скіфської та меотської знаті, які засвоїли грецьку культуру і перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальну роль у житті Босіюрського царства. Основною формою соціальної залежності у Боспорській дер-жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп-лювали у сутичках із сусідніми племенами. Босіюрські купці купу-вали рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у реміс-ничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількість будь незначною. Раби становили основну продуктивну силу боспорського сус-пільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залеж-ного населення. Звичайно — із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласни-ки. 1 все ж основною соціальною суперечністю Боспорського цар-ства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший ви-раз воно одержало у повстанні в Пантікапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанців підняв "раб, якого вигодували у палаці Перісада", Савмак — скіф за походженням. Державний устрій Боспорського царства не лишався незмін-ним.Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Под-війний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у мо-нархію . У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськи-ми ресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом, судові і навіть жрецькі функції . Прави-телів оточує пишна шана, вони стають володарями великих земель-них угідь, найбагатішими торговцями, власниками майстерень і промислів. Опинившись у залежності віл Риму, вони стали носити офіційний титул "друга кесаря (римського імператора) і друга рим-лян". При вступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження від римського імператора і регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін. З початку III ст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в одному і з написів не тільки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів. Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближче оточення правителя — військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравали глава палацу (дворецький) і особистий цар-ський секретар. Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег грома-дян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєнача-льників був лохаг. До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, вибор-них посад. Певна автономія була у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких із племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої власні царки або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут. Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам. Органи міського самовря-дування ліквідуються. Відбувається бюрократизація і аристократи-дація державного апарату. Військова організація Боспорського царства мала таку струк-туру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону. Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також інститути римського права. У Боспорському царстві існувала як державна, так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками землі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватні раби. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договір-них відносин: купілі-продажу, дарування, позики тощо. Найбільш небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова гроти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти власності, проти особи. Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскація майна, штрафи. У І тис. до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територію заселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалися численні кочівники. Всі вони зали-шали сзій слід в історії, вступаючи в контакти між собою, впливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, у тому числі і ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я. Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північ-ного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталі економічні і політичні взаємовідносини між цими державни-ми центрами і войовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу. Так, Скіфська держава склада-іася з значної кількості місцевого населення, відомого під назвою скіфів-орачів. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями Черняхівської культури, різними етнічними групами Таврії підтри-мували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки ньому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилось з пере-ціним для тих часів грецьким та римським технічним і культурним ц.і ібанням, а також політичними та правовими інститутами. Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на левний час або назавжди стаючи його частиною.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 442 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: