Реферат на тему: Англо-американський тип правової системи - Теорія держави та права - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Англо-американський тип правової системи. Поняття англо-американського тилу правової системи Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права — сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірнос-тей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суд-дями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практи-кою, у превалюванні процесуального права над матеріальним. Географія поширення загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки — деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий. Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common law), яке виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p., затвердилося на початку XIV ст. і було до-повнено у XV-XVIII століттях правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право є казуїстичним, скла-деним із типізованих прецедентів. На територію Північної Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало знач-них змін, що було обумовлено: 1) континентальним розташуванням, незалежним від безпо-середнього сусідства з Англією; 2) відсутністю феодального ладу, який пережила континен-тальна Європа, розвитком буржуазних відносин; 3) наявністю республіканської форми правління і федератив-ного державного устрою (Англія — монархія, її політичний ре-жим парламентарного типу); 4) потребою (після проголошення незалежності США) ство-рення самостійної правової системи, що пориває зі своїм коло-ніальним англійським минулим. Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776 p. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороня-ли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті шта-тів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі ста-тутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — су-дового та адміністративного. Загальне право Англії Англо-американський тип правової системи розвивався поза істотним впливом континентального права, яке стало творінням двох юридичних еліт — римської і європейської. На відміну від нього загальне право середньовічної Англії створювалося королів-ськими (вестмінстерськими) суддями. Поступово затверджувала-ся однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всі-єї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень. Вироблена роз'їзними королівськими суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися рані-ше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів. У Англії загальне право виникло на основі королівської вла-ди і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це поясню-ється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвер-дилася сильна централізована монархія. У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400 p.), за-гальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджа-ючого впливу римського права — завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право випередило кон-тинентальне право розробкою засобу захисту від зловживання: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до habeas софт доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання. Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке грунтується на про-фесійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирі-шенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних. Право справедливості Суд справедливості виник як правомочність монарха здійсню-вати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття доб-ра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність). Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім'я справедливос-ті». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претен-дуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності ви-робляв додаткові норми, що називалися нормами права справед-ливості. Був накопичений і систематизований значний обсяг типових випадків, що грунтувалися на юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких — довір-ча власність). Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний роз-суд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ. Судова реформа 1873-1875 pp. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канц-лерські суди із судами загального права. Після 1875 p. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедли-вості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії. До сфери дії права справедливості входили спори про неру-хомість, відносини довірчої власності, справи про торгові това-риства, про банкрутство, спадкування. Предметом загального права стали договірні відносини, інститути цивільно-правової відповідальності, кримінально-правові справи та ін. Принципо-вого розмежування між ними не відбулося. Понятійно-категорі-альний апарат у них спільний. Відбувається взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розгляда-ють різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені в однаковій термінології. Судовий прецедент у системі джерела права Серед юридичних джерелі англійського права (судовий преце-дент, статут /закон/, конституційний звичай /конституційна уго-да/, доктрина, міжнародний договір) найзначущім є судовий пре-цедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, су-довий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»). Визнання судового прецеден-ту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тіль-ки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі пра-ва), а й правотворчу. Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими ви-щими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим коміте-том Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом. Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирі-шувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'яза-на додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а та-кож створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами. Правовий звичай Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай. У сфері конституційного права сформувався звичай, який ві-діграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані консти-туційні угоди, що регулюють важливі питання державного жит-тя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Напри-клад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб від-бувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права. В інших сферах регулювання суспільних відносин роль пра-вового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає зви-чай залучення до вирішення судової справи присяжних засідате-лів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи. У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впро-вадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на тра-диції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графст-вах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішуван-ня рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди влас-ника берегової смуги) збереглися й дотепер. Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королів-ського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім'ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право — це звичаєве право. Правова доктрина До джерел англійського права слід віднести правову доктри-ну — концептуально оформлену думку відомих учених із питань права. Деякі доктрини, що знайшли відображення у працях ав-торитетних англійських юристів, головним чином суддів (на-приклад, «Інституція» Кока), були визнані як їх сучасниками, так і згодом при вирішенні конкретних справ. Провідне місце серед них посідають стародавні посібники з загального права завдяки аналізу обов'язкових прецедентів, які не втратили свого значення й зараз. Доктринальними джерелами англійської конституції вважа-ються «Трактат про закони Англії» Бректона (1250 p.), «Комен-тар законів Англії» Блекстона (1565 p.), книга «Англійська кон-ституція» Беджгота (1865 p.) та ін. Суди звертаються до доктрини у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Наприклад, у 1920 р. на підставі ідеї англійського конституціоналіста кінця XIX — почат-ку XX ст. А.В. Дайсі Палатою лордів була визначена королівська прерогатива. Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло. Нерідко обгрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням науко-вих посібників, а іноді й наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення. Джерелом права в Англії є судові коментарі, узагальнення пре-цедентної практики. Вони є практичним посібником для суддів. Юридична наука в цілому або теоретико-правові ідеї та концеп-ції юристів різних шкіл мають додаткове значення. Принципи права Поняття загальних принципів права в Англії історично не склалося. За наявності прогалин у праві справи вирішувалися на основі правосвідомості. Лише пізніше англійські суди виробили принцип природної справедливості як правової категорії. В історії англійського права він мав подвійне призначення: 1) у судах канцлера служив засобом уточнення рішень судів загального права при їх оскарженні; 2) був підставою для вирішення справи у разі прогалин у законі, прецеденті, звичаї. В англійських колоніальних судах принципи «природного правосуддя, справедливості та доброго сумління» були критері-єм застосування місцевого права, а насправді засобом впровад-ження англійського права в колоніальні правові системи. У наші дні принцип природної справедливості спрямований насамперед на забезпечення основних прав людини. Проте в Англії, як і в країнах романс-германського типу правової систе-ми, відсутні чіткі правові підстави або конституційні рамки, спро-можні визначати дії суду із забезпечення справедливості. Зі вступом Англії в Європейське Співтовариство виникла проблема інтеграції загальних принципів права держав континен-ту — членів Співтовариства і англійського права. Цей процес сприяє як уніфікації, так і взаємозбагаченню правових систем. Система англійського права Особливість системи англійського права полягає у тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої конти-нентальній системі. Відбувається розмежування не стільки галу-зей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реаль-на власність, квазідоговір, застава, шкода, придбання, процеду-ри цивільні, кримінальні, магістратських судів та ін. На цей час засадничі галузі права набувають все більшого розвитку. Систе-ма англійського права поділена на чотири категорії галузей по дві у кожній: право кримінальне і цивільне; право публічне і прива-тне; право матеріальне і процесуальне; право муніципальне і пу-блічне міжнародне. Процесуальне право має явний пріоритет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило підви-щене значення процедурно-процесуальних правил. В Англії під публічним правом розуміється система норм, які поширюються на все населення країни, а під приватним — на окремих осіб і окремі території держави. Таке розуміння не збі-гається цілком із традиційним континентальним тлумаченням. Замість романс-германського поділу публічного і приватного права правові системи англо-американського типу керуються власним історичним поділом права на загальне право і право справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського права. Така відмінність у структурному поділі права два основних типи правової системи (романс-германський та англо-американський) не є історично випадковим. Вона обумо-влена різними історичними умовами їх становлення, особливо-стями культурного розвитку. Романс-германська система скла-лася раціональним шляхом, англо-американська — природно-еволюційним. Основні категорії цивільного права:* контракти — угоди, укладені між людьми (компаніями);* делікти — правопорушення, вчинені фізичною особою проти людини, чужої власності або репутації;* кредити — угоди, за якими особа управляє власністю на благо іншої особи;* заповіт — угода про розпорядження власністю після смерті власника;* сімейне право. Основні категорії публічного права:— злочини — правопорушення, які навіть у разі їх вчинення проти особи можуть завдати шкоди нормальному життю сус-пільства;— конституційне право — регулює сфери дії Основного зако-ну взагалі і взаємовідносини між особою і державою;— міжнародне право — регулює відносини між державами і між громадянами різних країн. Традиційно англійську систему права відрізняє принцип ста-більності і додержання прецедентів навіть тоді, коли вони фор-мально не мали обов'язкової сили. Впевненість громадян, дер-жавних службовців і посадових осіб в існуючому правовому по-рядку ґрунтувалася на минулій прецедентній практиці, яка вважалася непорушною доти, доки не з'являвся якийсь вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися на од-наковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки пре-цеденти, а й їх тлумачення залишаються незмінними.
1 2 3 4 5 Категория: Теорія держави та права \| Добавил: Aspirant (09.05.2014)
Просмотров: 535 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: