Реферат на тему ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДРОЗДІЛІВ - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему ЗМІСТ І ПОРЯДОК РОЗРОБЛЕННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДРОЗДІЛІВ. Виробнича програма підрозділів основного виробництва це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозді-лів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом пла-ну роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети. Порядок розроблення виробничої програми підрозділів під-приємства значною мірою залежить від призначення їх продук-ції та економічного статусу. Передусім тут має значення техно-логічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу об-робку, внутрішньокоопераційні потреби чи на ринок, за межі підприємства. Загальна схема розроблення виробничої програми за умов на-явності в складі підприємства підрозділів внутрішньої кооперації та підрозділів, що мають замкнений виробничий цикл і виготов-ляють продукцію безпосередньо на ринок, показана на рис. 5.1. У другому випадку розроблення планів виробництва підрозділів ґрунтується на їх планах продажу (поставки) продукції. Причому останні можуть випливати із плану продажу продукції підприєм-ства (централізоване розроблення плану “зверху-вниз”) або ос-таточно його формувати (метод “знизу-вверх”), що передбачає самостійне формування підрозділами — центрами прибутку пор-тфеля продажу продукції. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції самостійним підприємством і детального розгляду тут не потребує. Коротко зупинимось на розробленні виробничої програми підрозділів, продукція яких не є кінцевою з позиції підприємства, тобто вони виготовляють окремі частини продукту (предметна спеціалізація) або виконують частину загального технологічного процесу (технологічна спеціалізація). План виробництва охоплює виготовлення продукції за номен-клатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за но-менклатурою на плановий період (рік, квартал, місяць) складає-ться з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизується за ча-сом виконання в оперативно-каледарних планах (планах-графіках). При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення пи-тання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів (заготовок, деталей, вузлів, прила-дів тощо). Рис. 5.1. Порядок розроблення виробничої програми підприємства Ця проблема розв'язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва (наявні виробничі потужності й кадри), якість виробів і їх вартість. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції"), у яких установлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма випу-скних (складальних) цехів визначає найменування й обсяг гото-вих виробів згідно з планом виробництва підприємства. В одини- чному та серійному виробництвах для заготівельних та обробних цехів випуск продукції у номенклатурі встановлюється, як пра-вило, у комплектах деталей на замовлення, виріб, складальну оди-ницю (вузол, агрегат). За масового виробництва цим цехам пла-нується випуск заготівок і деталей за окремими найменуваннями. З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному виразі розробляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від випускних цехів до заготівельних. У плановому завданні кожного цеху враховую-ться поставки продукції (заготівок, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення ви-робничої програми цехів можна подати так: Nв=Nп+Nс+Nн-Nф, (5.1) де Nв — плановий випуск виробів у натуральному виразі в пе-вному цеху; Nп — поставка виробів наступним за технологічним маршру-том цехам-споживачам; Nc — поставка виробів на склад готової продукції (як запчас-тини для сервісних центрів, продажу); Nн,Nф — відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу (для комплектації, у вигляді оборотного запа-су та ін.). У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення проду-кції завдання встановлюються з випуску і запуску виробів. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрішньоцехового незавершеного, виробництва. Покажемо це на простому прикладі виготовлення деталі — корпуса редуктора машини — заготівель-ним і механічним цехами для складального цеху. Планом заводу передбачено виготовити за квартал 500 машин. На одну машину потрібний один корпус редуктора. Крім цього, слід поставити 10 корпусів у свій сервісний центр і є замовлення іншого заводу на 50 заготівок корпусів. Оскільки машина випускається постійно, незавершене виробництво періодично коригується і підтримуєть-ся на нормативному рівні. Складемо плани виробництва корпуса редуктора для цих цехів. Складальний цех: для виготовлення 500 машин потрібно 500 корпусів; крім цього, цеху слід довести фактичну величину ма-шин у незавершеному виробництві (15 шт.) до нормативної (20 шт.). Отже, загальна потреба у деталі складального цеху становить 500 + (20 - 15) == 505 штук. Цю кількість слід одержати від механічного цеху. Механічний цех: випуск корпусів для складального цеху стано-вить 505 штук, для сервісного центру — 10 штук. У незавершено-му виробництві корпусів редуктора є на 8 штук більше за норма-тив. Таким чином, виготовити треба 515 корпусів (505+10), а запустити у виробництво — 515-8=507 штук. Стільки треба одержати заготівок від заготівельного цеху. Заготівельний цех: випуск корпусів для механічного цеху — 507 штук, для поставки на сторону — 50 штук. Незавершене ви-робництво підтримується на нормативному рівні. Програми ви-пуску і запуску заготівок збігаються і становлять 507 + 50 = 557 штук. Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільни-цями згідно з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпе-чені комплектність виготовлення всіх деталей і рівномірне виро-бництво. Для дільниць з предметною спеціалізацією видаються завдання з виготовлення закріплених за ними деталей і складаль-них одиниць. Дільницям з технологічною спеціалізацією вироб-ництво продукції планується у комплектах деталей на основі плану цеху і технології їх обробки. Необхідною умовою ритмічної роботи всіх виробничих підроз-ділів підприємства, випуску і поставки продукції згідно з догово-рами є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей, тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для забез-печення цієї вимоги важливе значення має організація плануван-ня й обліку виготовлення продукції на такому організаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації праці. Для того щоб продукція виготовлялась бригадами комплект-но, слід обґрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригади. Такими номенклатурними позиціями можуть бути бри-гадокомплекти. Бригадокомплект — це набір заготівок, деталей, складальних одиниць, що входять у певний виріб (машину, при-лад тощо) і виготовляються конкретною бригадою. Кількість найменувань бригадокомплектів, закріплених за бригадою, від-повідає здебільшого кількості найменувань готових виробів, де-талі для яких виготовляє бригада. Завдання з виготовлення про-дукції бригаді встановлюється в певній кількості бригадокомп-лектів кожного найменування. Комплект вважається готовим, якщо здані всі деталі, що в нього входять. Деталі і складальні одиниці, що не ввійшли в бригадокомплект, не вважаються готовою продукцією бригади і не оплачуються. За таких умов бригада сама стежить за своєчасним запуском деталей в обробку, забез-печенням комплектного їх виготовлення, що сприяє своєчасному випуску продукції і скороченню незавершеного виробництва. Планування й оцінка роботи бригад за бригадокомплектами потребує певної організаційної підготовки. Слід організовувати бригади так, щоб кожна з них виконувала закінчений технологіч-ний цикл робіт. При цьому треба намагатись об'єднувати в бри-гадокомплекти деталі, що є спорідненими (подібними) щодо кон-струкції і технології їх обробки. Ураховуються також інші чин-ники, наприклад величини партій запуску деталей у виробництво і відповідно періодичність їх обробки, тривалість виробничого циклу тощо. При оперативному плануванні серійного виробництва проду-кції важливе значення має вибір величини партії деталей, тобто кількості однакових деталей, що обробляються безперервно на кожній операції без переналадки устаткування. Якщо деталі ви-готовляються для разових замовлень або малих серій виробів (одиничне й малосерійне виробництво), то величини таких партій обробки деталей дорівнюють їх потребі. У випадку, коли деталі потрібні періодично або постійно, але їх обробкою устаткування повністю не завантажене (серійне виробництво), партії деталей визначаються з урахуванням конкретних виробничих умов, ос-кільки їх величини впливають на ефективність виробничого про-цесу, причому цей вплив неоднозначний. Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості пере-наладок устаткування, внаслідок чого поліпшується його викори-стання і знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (одержання завдання, ознайомлення з технічною документацією, зміна інструменту, пристосувань, налагодження устаткування, здача партії деталей). Крім цього, спрощується планування та об-лік виробництва. З іншого боку, обробка деталей великими пар-тіями має негативні наслідки: зростають запаси деталей у неза-вершеному виробництві, тобто збільшується потреба в оборот-ному капіталі, зростають витрати на зберігання деталей на складі. Важливо й те, що запуск у виробництво деталей великими парті-ями може створювати проблеми у забезпеченні комплектності їх подання на наступні стадії обробки та складання в певні періоди. Отже, суперечливий вплив величини партії деталей на техніко-економічні показники роботи потребує встановлення її величини на оптимальному рівні. Оптимальною є така величина партії де-талей, за якої загальні витрати на їх виготовлення, зберігання і втрати від відволікання коштів у незавершене виробництво бу-дуть мінімальними. Методика розв'язання цього завдання роз-глядається у спеціальній літературі з оперативно-календарного планування виробництва. Крім планування випуску продукції у натуральному виразі, визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Цей показник виконує ряд функцій залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для визначення частки підрозділу в загаль-ному обсязі продукції підприємства, динаміки обсягу виробницт-ва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, — для обчислення об-сягу продажу і прибутку. Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кін-цева (готова) продукція. У неї входять вироби, складальні одини-ці, комплекти деталей (роботи, послуги), які пройшли виробни-чий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад го-тової продукції. Вк= (5.2) де Вк — випуск (обсяг) кінцевої продукції підрозділу в уста-новлених одиницях виміру; п — кількість найменувань виробів (деталей, комплектів), що виготовляються у підрозділі; Ni — випуск виробів i-го найменування у натуральному виразі; Цi — загальний вимірник (ціна) i-го виробу. У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певний період виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще називають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою: Вв=Вк+Н, (5.3) де Вв — обсяг виробництва в певному вимірі; Н — зміна залишків незавершеного виробництва за розра-хунковий період у тому самому вимірі. Величина Н обчислюється на основі фактичних запасів неза-вершеного виробництва на початок планового періоду (Н1) і роз-рахункової планової їх величини на кінець періоду (Н2). Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за індивідуальним замовленням, то в цьому разі обсяг виробництва (Н) обчислюється за ступенем їх готовності на кінець розрахункового періоду, тобто ціна (планова собівартість) множиться на коефіцієнт готовності, визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи (за ступенем го-товності) на початок періоду. У дрібносерійному виробництві до-сить часто обчислюється умовна кількість виробів у незаверше-ному виробництві, після чого загальний обсяг виробництва визначається за формулою (5.2). Умовна кількість виробів обчис-люється так: у=Тн.в./t де у — умовна кількість виробів у незавершеному виробництві; Тн.в.— трудомісткість незавершеного виробництва, нормо-годин; t — трудомісткість одного виробу, нормо-годин. Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюємся в різних вимірниках залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи планування, обліку й оцінки їх діяльності Для визна-чення динаміки обсягу продукції, продуктивності, фзнду зарплат ти й деяких інших показників найбільш вдалим є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатфному вузь-ко спеціалізованому виробництві, яке має обмежену сферу засто-сування. У багатономенклатурному виробництві потрібні універ-сальніш! вимірники, здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг. Універсальним, загальним вимірником обсягу проіукції є ціни. Досить часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію на ринок, — ринкові ціни, у внутншньркоопераційних підрозділах — трансфертні (планово-розрахункові). На практиці досить широко обсяг продукції (викоіаної роботи) вимірюється у нормованому часі на її виготовлення — у стабіль-них (у межах року) нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у внутрішньокоопераційних цехах технологічної спеціалізації, а також ні виробничих дільницях і в бригадах. Позитивна сторона цього вимірника — йо-го простота і доступність. На всі деталі, комплекти, вироби є нор-ми часу, і яких-небудь спеціальних обчислень не треба. Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміці трудомісткості проду-кції, що спрощує формування фонду оплати праці. Разом з тим вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах уіає недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці; по-друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило, затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок ме-ханізації та автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці обсягу виробництва за різної напруженості норм на окремі операції та деталі. Отже, зазначений вимірник не можна вважати достатньо обгрунтованим. На середніх і великих підприємствах з розвиненою виробни-чою інфраструктурою поряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробни-цтва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструмен-тального, ремонтного цехів і енергетичного господарства. Особ-ливість діяльності цих підрозділів, а отже, і виконуваних ними виробничих програм, полягає в тому, що їх продукція і роботи мають внутрішнє призначення. Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного виробни-цтва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потре-бами останнього. У виробничу програму інструментального цеху включається виготовлення інструментів та пристроїв, потреба в яких не задовольняється купівлею на ринку. Це, як правило, спеціальний ін-струмент широкої номенклатури, що виготовляється у невеликій кількості. Тому виготовлення інструменту належить до дрібносерійного типу виробництва. У виробничу програму інструментального цеху (дільниці) на плановий квартал (місяць) включаються насамперед аварійні за-мовлення та дефіцитний інструмент. До дефіцитного належить інструмент, планова кількість якого менша за його оборотний фонд, тобто наявність у центральних інструментальних службах і в цехах (у запасі, заточуванні, ремонті, на робочих місцях). Інст-румент, що виготовляється вперше для нових виробів, включає-ться у виробничу програму відповідно до плану-графіка техноло-гічної підготовки виробництва. Інструмент повторного виготовлення передбачається в плані виробництва згідно з його потребою, яка визначається здебільшого за системою “макси-мум-мінімум”. Роботи із заточування, ремонту, відновлення інст-рументу включаються у виробничу програму в загальній сумі (нормо-годинах. гривнях) на підставі замовлень цехів або факти-чних даних за минулі періоди. Інструментальний цех повинен завжди мати резерв виробничої потужності (пропускної спромо-жності) для виконання позапланових робіт. Основними функціями ремонтного цеху є ремонт устаткуван-ня всіх підрозділів підприємства і виготовлення для цього запас-них деталей, якщо купити їх не можна або коли власне виробни-цтво доцільніше. Крім цього, ремонтний цех здійснює демонтаж і монтаж устаткування при його заміні та переміщенні, а також модернізацію. Такі роботи належать до індивідуального і дрібно-серійного типу виробництва. Відповідно до змісту діяльності ремонтного цеху складається його виробнича програма на квартал і кожний місяць. План ре-монтних робіт розробляється на основі плану-графіка ремонту устаткування, а виготовлення запасних частин планується згідно з їх потребою на ремонтні роботи і тривалістю виробництва. Особливістю ремонтного цеху є те, що в структурі його виробни-цтва істотна частка припадає на позапланові роботи, спричинені аваріями, раптовими поломками устаткування. Тому на такі ймо-вірні роботи в плані слід передбачати резерв виробничої потуж-ності. Величина такого резерву визначається за даними досвіду (орієнтовно 10—15%). Енергетична система підприємства поділяється на генеруючу (електростанції, котельні, газогенераторні й компресорні уста-новки та ін.), передавальну (мережі, розподільні пристрої, транс-форматорні підстанції) і споживчу (енергоприймачі основного, допоміжного виробництва, інші споживачі) частини. Процес ви-робництва, передачі та споживання енергії — це єдиний енерге-тичний процес, внаслідок чого виробництво і споживання енергії збігаються за величиною і в часі. Незавершене виробництво тут відсутнє, продукція однорідна, масовий тип виробництва. Підприємство має у своєму складі тільки ті генеручі підрозді-ли, які забезпечують його енергією власного виробництва. Інші види енергії надходять від зовнішніх постачальників. Обсяги власного виробництва енергії обумовлюються потребами в ній, які визначаються на основі складання енергетичних балансів під-приємства. Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обгрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали. Що стосується обгрунтування виробничої програми ма-теріальними ресурсами, то це питання вирішується більшою мі-рою на рівні підприємства і вивчається в дисципліні “Планування діяльності підприємства”. У наступних параграфах коротко зупи-нимось на методичних аспектах обґрунтування виробничої про-грами виробничою потужністю і трудовими ресурсами.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (07.05.2013)
Просмотров: 356 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: