Реферат на тему:Закони товарного виробництва, їх сутність та функції - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Закони товарного виробництва, їх сутність та функції. План 1. Закони товарного виробництва, їх сутність та функції 2. Ринок: сутність, характерні риси та функції 3. Види, структура та інфраструктура ринку Економіку товарного виробництва регулює особлива сукупність економічних законів, зокрема закон вартості, закони попиту і пропозиції, грошового обігу та ін. Багато законів діють у товарному виробництві опосередковано і лише кілька з них регулюють товарний обмін безпосередньо. В економічній літературі трапляється визначення закону вартості як основного закону товарного виробництва. Деякою мірою з цим можна погодитись. Закон вартості виражає сталі зв'язки між виробниками та покупцями товарів і потребує виконання єдиної умови — обміну товарів згідно з їхньою вартістю. Механізм дії закону вартості виявляється через стихійне відхилення цін від вартості у процесі обміну. Тому цей закон має назву закону цін. Його дія виявляється також через функцію регулятора товарного виробництва, оскільки через рух цін забезпечується економічний розвиток суспільного виробництва. Закон вартості виконує стимулюючу функцію і є, по суті, рушійною силою виробництва. По-перше, дія закону стимулює зростання продуктивності праці; по-друге. сприяє виникненню нових технологій та галузей виробництва і таким чином зменшує витрати праці на виробництво товарів. Діє також функція закону, в результаті якої відбувається соціально-економічна диференціація товаровиробників. Отже, закон вартості через відхилення цін разом із законами попиту і пропозиції виступає стихійним регулятором товарного виробництва. Відхилення або коливання цін визначають дії товаровиробників, які роблять висновки про сукупність товарів, про те, виробництво яких треба збільшити або зменшити, щоб не було їх надлишку чи дефіциту. Таким чином зменшується амплітуда коливання цін, вони стають більш стабільними. Теорія трудової вартості досить активно використовує вартість як категорію і як економічний закон. Представники цієї теорії (у. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) у центр своїх міркувань ставили тільки затрати праці на виробництво товарів та їхню вартість. У цьому полягає один з недоліків даної концепції. Теорію трудової вартості називають "затратною теорією товарних відносин", або "теорією об'єктивних витрат". Недоліком теорії трудової вартості є також складність або абстрактність багатьох її постулатів. На практиці категорію вартості не може бути використано як інструмент впливу на виробництво. Взагалі в сучасних наукових уявленнях про вартість підкреслено її трансцендентну сутність. Таку позицію поділяли представники теорії виробництва (Дж. Мілль, Н. Сеніор, Дж. Мак-Куллох та ін.) і теорії трьох факторів виробництва (Ж. Б. Сей та Ф. Бастіа). Світова економічна думка в останній третині XIX ст. запропонувала оригінальний підхід до виявлення сутності вартості (цінності) товарів. Засновники та прихильники теорії маржиналізму (граничної корисності), зокрема у. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Дж. Б. Кларк — представники різних країн Європи та США, в основу своєї концепції поклали не затрати, а результати виробництва товарів. Ця концепція має назву "суб'єктивної теорії цінності". Вище вже згадувалися категорії нової концепції. Пізніше завдяки зусиллям видатного теоретика М. І. Туган-Барановського, В. К. Дмитрієва, Р. М. Орженецького, А. Д. Білімовича та інших учених було зроблено спробу об'єднати досягнення об'єктивного та суб'єктивного підходів до визначення сутності вартості. Найбільшого ефекту досяг родоначальник неокласичного теоретичного напряму А. Маршалл, який у своїх дослідженнях активно синтезував досягнення теорії трудової вартості та теорії граничної корисності. А. Маршалл вважав, що ринкова економіка формується під впливом попиту та пропозиції і поєднував динаміку попиту з результативною теорією маржиналізму, а динаміку пропозиції — з затратною концепцією трудової вартості. У сучасних умовах перехідної економіки серед економістів та політиків ще має місце протиставлення і пряме заперечення таких категорій, як трудова вартість і гранична корисність, що є помилкою. За умов формування нових економічних відносин досить продуктивним має бути підхід, який забезпечував би використання всіх категорій і законів товарного виробництва та одержання вагомого кінцевого результату в економічній діяльності. Товарне виробництво пов'язане з дією закону грошового обігу. У країнах з різними економічними системами, де використовують гроші, необхідно знати, скільки грошової маси потрібно для нормального господарювання. Грошовий обіг у різних країнах залежить від впливу великої кількості чинників. У сфері грошового обігу діє економічний закон кількості грошей, необхідних для грошового обігу, сформульований у XIX ст. Перша й основна умова ефективного грошового обігу — швидкість обігу грошей та їх ліквідність. Чим швидше гроші обслуговуватимуть товарні угоди, тим менше їх потрібно для обігу. Формула закону грошового обігу має такий вигляд: З розвитком товарного виробництва та зміною його типу змінюються і функції грошей, а також трансформується закон кількості грошей, необхідних для обігу. 5 цьому разі формула закону має такий вигляд: де К — сума грошей, які обслуговують кредити; П — платежі, за якими настав строк виплати; ВП — сума взаємосплачених платежів. Дія закону кількості грошей, необхідних для обігу, характерна як для металевої грошової системи в минулому, так і для сучасної паперово-кредитної. У країнах з розвинутою ринковою економікою, де реалізується велика кількість товарів у безготівковому варіанті, роль грошей в економіці змінюється. Спостерігається залежність між вартістю товарів у суспільстві і кількістю грошей, за допомогою яких усі товари мають бути реалізовані. Ця залежність виражається такою формулою: де Р — середній рівень цін; О — кількість товарів; М — грошова маса; V — швидкість обігу грошових одиниць. В умовах розвинутої паперово-кредитної грошової системи наведена формула відображає дію закону кількості грошей, необхідних для обігу готівкою та у безготівковому вигляді. Використання цієї формули для розрахунків залежить від величин, що становлять її. З цього приводу деякі наукові економічні школи монетаристів та кейнсіанців досі не прийшли до спільної думки. Оскільки грошова маса, що необхідна для обігу, є неоднорідною, всі її елементи мають різну швидкість обігу. Визначити кількість грошей, необхідних для обігу, дуже важко. Монетаристи у своїх розрахунках виходять з пропозиції грошей у ринковій системі, кейнсіанці ж, навпаки, основним фактором вважають попит на гроші. Ринок: сутність, характерні риси та функції Особливу гостроту ця проблема ринку набула сьогодні, коли багато країн почали здійснювати перехід до регульованих ринкових відносин. Ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами у процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за законами товарного виробництва і грошового обігу. З цього визначення ринку випливає, що, по-перше, ринок завжди обумовлюється природою виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювальні процеси, їх кінцеві результати та ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це не мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний ринок, що діє автоматично, саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно працювати не може. Вже в римському праві містилися норми, які регулювали ринкові відносини обміну. Отже, слід підкреслити, що ринок є одним з найбільших утворень людства. Кожний етап розвитку суспільства зумовлює певні особливості функціонування ринку, певні інститути, механізми ринкових відносин. Можна умовно виділити ряд етапів і шляхів становлення ринкових відносин. Перший етап — період від розпаду первіснообщинного ладу до виникнення капіталізму. Він характеризувався формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництва. Ринкові відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалися, як правило, в надрах натурального господарства, потісняючи його. Сприяючи встановленню зв'язків між раніш ізольованими суб'єктами господарювання (общинами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками, селянськими господарствами і т. ін.), вони відкривали додаткові можливості для розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвитком торгівлі було пов'язане і часткове нагромадження капіталу. Другий етап — капіталізм періоду вільної конкуренції. Він характеризувався розвитком ринкових відносин, їх широким і глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільного господарства. Цей етап тривав у більшості капіталістичних країн до межі XIX і XX ст. Ринок існував у своїй класичній формі, коли товар перетворювався на елементарну частинку капіталістичного господарства. У цей період знімаються позаекономічні обмеження на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої сили, створюється єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих умов головними важелями саморегульованої ринкової економіки стали вільні ціни й конкуренція. Третій етап — переростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм, а потім — у державно-монополістичний. Для цього періоду характерним є підривання класичного ринку, обмеження сфер його впливу державним регулюванням. Історичний досвід розвитку класичного ринку свідчить, що за своєю природою він є суперечливим і здатним внаслідок притаманної йому стихійності призвести не лише до прогресу, а й до депресії, криз і навіть до повного руйнування економічної системи. Отже, слід було знайти ефективні засоби, які б допомогли обмежити стихійні сили ринку. Вперше обгрунтував необхідність державного регулювання ринкових відносин англійський економіст Дж. М. Кейнс. На противагу економістам ХVIII—XIX ст. Дж. М. Кейнс та його послідовники довели, що забезпечити безперебійність капіталістичного відтворення без втручання держави в економіку неможливо. Державу вони розглядали як головний стимулятор попиту і чинник активізації підприємництва у господарському житті. Саме рекомендації Дж. М. Кейнса допомогли урядові Рузвельта уникнути руйнівної дії "великої депресії". Слід зазначити, що у зв'язку з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап переходу до ринкових відносин. Кожна країна через специфіку розвитку, використовуючи історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом. Якщо узагальнити історичний досвід формування ринку в західних країнах, можна зробити такі висновки. Формування ринкових відносин становить тривалий процес, у ході якого постійно відбуваються зміни в усіх основних сферах суспільного життя і створюються національні ринки, які відзначаються великою різноманітністю. Це стосується насамперед системи мотивацій, критеріїв ефективності, виробничих і управлінських структур, господарських пропорцій та ін. До того ж, як свідчить світовий досвід, формування ринкової структури не може бути рівномірним у всіх країнах і всіх сферах господарства. Це залежить від економічних факторів розвитку, а також від історичних, соціальних, політичних тощо. У західних країнах вже давно зрозуміли, що ринок зосереджує в собі величезну енергію (як творчу, так і руйнівну), яка, якщо її не тримати в певних рамках, здатна зруйнувати життєво важливі сфери та економічну систему в цілому. Не випадково фінансування фундаментальної науки, культури, освіти там здійснюється спеціальними фондами й асоціаціями, які не мають на меті одержання прибутку. Економічна діяльність держави є важливим засобом подолання стихійних сил ринку й одним з елементів сучасного господарства. Держава навчилася регулювати попит і пропозицію, цю основу ринку, і, не порушуючи самої природи і механізмів на мікрорівні (підприємство), створила механізм регулювання ринку на макрорівні. Ринок став регульованим, що дає право за сучасних умов визначити моделі ринкових відносин у розвинутих країнах як "соціальне ринкове господарство". Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, що якоюсь мірою відображає реалії в економіці деяких країн наприкінці минулого століття. Сучасний же ринок — один з елементів іншої значно складнішої системи господарювання, елементами якої є:— власне ринкові відносини, що грунтуються на конкуренції економічно відокремлених виробників, вільних цінах, попиті і пропозиції і охоплюють ринок товарів та послуг, ринок праці, ринок капіталу, фінансово-кредитний ринок та ін.;— численні регулюючі інститути, в першу чергу державні, головною метою яких є підтримка збалансованості попиту і пропозиції, споживання і нагромадження товарної і грошової мас;— система досконально відпрацьованого законодавства, що встановлює "правила гри" на ринку, перетворює ринок з "дикого" на цивілізований; це антимонопольне (антитрестове) законодавство, законодавство про власність, про угоди, договори і зобов'язання, про захист споживача, про труд і соціальну захищеність;— стан масової свідомості (культура, ідеологія, правосвідомість);— високоякісна інформаційно-аналітична база, тобто ринкова інфраструктура (товарні біржі, біржі цінних паперів, служби зайнятості, інформаційні центри, рекламні агентства, служби безготівкових розрахунків тощо). Отже, як свідчить світовий досвід, за теперішнього рівня розвитку продуктивних сил для конструктивного функціонування ринку і господарського механізму необхідним є контекст продуманих та взаємопов'язаних юридичних норм, компетентного і дієвого державного регулювання, певної суспільної свідомості, моралі, культури. Досягнення цілей ринкової економіки можливо у процесі виконання ринком низки функцій, серед яких слід виділити такі: 1) інформаційна, що виявляє суспільні потреби, попит на товари та послуги і дає виробникам уявлення про стан справ на ринку; 2) регулююча, яка визначає структуру пропозиції і виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів відповідно до платоспроможного попиту; 3) стимулююча, що націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження нової техніки і технології, раціонального використання сировини і матеріалів, підвищення якості товарів та послуг; 4) інтегруюча, яка забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає вибору ефективних рішень щодо діяльності підприємств; 5) контрольна, що забезпечує вплив споживачів на виробництво, оскільки саме на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт. Види, структура та інфраструктура ринку Економіка функціонує як складна система трьох взаємопов'язаних рівнів: мікрорівень — господарські одиниці; метарівень — галузеві структури ринку (банки, біржі); макрорівень — органи (в основному державні) регулювання ринкових відносин. Ця система розкриває організацію ринкових відносин. Поряд з нею важливим елементом організації виступають види і форми ринку. Розрізняють, як правило, такі види ринків: ринок товарів та послуг (споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестиційних ресурсів); фінансовий ринок (ринок кредитів, ринок цінних паперів, грошовий та валютний ринок); ринок праці. Важливе місце належить також ринку нерухомості та ринку природних ресурсів. Реформа споживчого ринку в Україні передбачає: 1) розвиток підприємництва у сфері торгівлі і демонополізацію; 2) підтримку малого й середнього бізнесу; 3) перехід до нової системи ціноутворення; 4) поступову ліквідацію дотацій збитковим підприємствам; 5) захист ринку і споживачів від недобросовісної торгівлі; 6) ліквідацію необгрунтованих привілеїв у розподілі споживчих благ. Ринок засобів виробництва у повному розумінні цього слова в Україні не існував. Засоби виробництва надходили до споживачів через централізовану систему матеріально-технічного постачання. Фактично ринок засобів виробництва створюється в Україні заново, і головним моментом є перехід від централізованого формування ресурсів до оптової торгівлі ними. Процес становлення фінансового ринку охоплює формування ринку кредитних ресурсів, ринку цінних паперів і ринку валюти. Інфраструктура ринку складається із сукупності допоміжних організацій, установ, посередників, діяльність яких зумовлена прискоренням просування товарів та послуг на різних ринках. Серед елементів інфраструктури ринку центральне місце належить біржам (товарним, фондовим, валютним, нерухомості, праці тощо). Структура ринку відображає його місце в системі організації суспільного виробництва. Щоб з'ясувати механізм ринку, слід визначити, що таке попит, пропозиція, ціна, кон'юнктура, рівновага (це головні параметри ринку), конкуренція, монополія і олігополія ринку (це головні його атрибути). Попит - це сума грошей, яку покупці мають намір заплатити за необхідні товари та послуги. Пропозиція — сукупність товарів з певними цінами, які ладні продати виробники. Ринкова ціна - це фактична ціна, яка встановлюється на ринку. У сфері обігу під взаємодією різних чинників ціни можуть відхилятися від вартості. Коливання цін є виявом дії закону вартості. Кон'юнктура — співвідношення попиту і пропозиції на певні види товарів або всю товарну масу на певному ринку. Кон'юнктура змінюється від діяння різних факторів: обсягу виробництва, розміру товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами і торгівлі тощо. Рівновага — повний або частковий збіг попиту і пропозиції. Між цими параметрами ринку існує тісний взаємозв'язок, для характеристики якого використовують такі поняття, як "еластичність попиту", "еластичність пропозиції", "ціна рівноваги". Крім того, взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною виявляється у законах попиту і пропозиції. Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна, тим менше купують товарів. Це можна зобразити графічно (рис. 5), позначивши ціну літерою Р, кількість товарів, що купуються — літерою Q. Як показує графік, вищій ціні Р1 відповідає менший попит Q1 а нижчій ціні Р2 відповідає більший попит Q2 . Залежність попиту від ціни має складніший характер і може бути зображено графічно кривою попиту (рис. 6). Така крива відображає залежність попиту від ціни в загальному вигляді. Для сукупності товарів або окремого товару характерні свої залежності, що відрізняються кривизною, нахилом кривої і т. ін. Закон попиту відображає лише одну сторону співвідношення попиту і пропозиції. Другу сторону цього співвідношення відображає закон пропозиції. Це можна зобразити графічно (рис. 7). Як бачимо, меншій ціні Р1 відповідає менша пропозиція Q1, а вищій ціні Р2 — більша пропозиція. Лінія пропозиції перетинає вертикальну вісь цін у точці К. З цього випливає, що товар вигідніше виробляти, коли ціна перевищує витрати виробництва. Якщо ж ціна дорівнює витратам, зникають мотиви виробництва. Тому на ринку залежність між пропозицією і ціною має складніший характер і зображується кривою (рис. 8). Залежність між попитом, пропозицією і ціною може бути зображено в одній площині. При накладанні графіків попиту і пропозиції криві перетнуться. Тому в цьому разі ціна називатиметься ціною рівноваги. За реальних ринкових обставин виникає рух кривих попиту і пропозиції, їх переміщення може бути зображено графічно (рис. 9). Отже, можна дійти висновку, що зміна попиту і пропозиції залежить від низки нецінових чинників. Наприклад, на попит впливають кількість покупців, зміна доходів, зміна смаків та переваг, очікування споживачів та ін.; на пропозицію кількість продавців, зміни в технології і способах виробництва, ціни на ресурси та інші товари, податки і дотації, очікування продавців тощо. Таким чином, криві попиту і пропозиції залежать від усієї сукупності факторів. Слід також взяти до уваги важливий вплив на формування ринкової ціни законів попиту, пропозиції та вартості. Ступінь зміни попиту залежно від ціни називають "еластичністю попиту". На формування ринкової ціни значно впливає і закон конкуренції. Конкуренція — це та сила, що вирівнює ринкові Список використаної літератури 1. Конституція України. — К., 1996. 2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1. 3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само. 4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само. 5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само. 6. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Там само.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (01.04.2014)
Просмотров: 1097 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: