Реферат на тему Види і властивості деревини. Чи не найважливішою якістю деревини є поєднання в ній пла-стичності й щільності. Ступінь на-явності цих властивостей визна-чається приналежністю дерева до тієї чи іншої породи, місцем, де воно виросло, та його будовою. Хорошу пластичність мають липа, береза, вільха, червоне дерево, го-ріх, черешня, яблуня, бук, клен, граб, самшит. Але матеріал липи щільніший і пластичні ший, якщо дерево виросло не в густому лісі, а на галявині. Відомо також, що щільність будь-якої деревини вища в її комлевій (нижній) частині. Матеріал з розрідженими ша-рами різати погано. Він вминає-ться, кришиться (липа та осика з тіньового лісу, тополя, ялина, со-сна тощо). У ялини, сосни смоляні ходи, що становлять малюнок тек-стури, твердіші, а проміжки між ними — крихкі. Це створює додаткові незручності для різання матеріалу. Породи дерева поділяють на три групи за твердістю. До най-твердіших відносять акацію, бере-зу залізну, граб, кизил, самшит, тис тощо. До твердих порід на-лежить береза, бук, в'яз, дуб, карагач, горобина, клен, яблуня, груша, черешня, ясен. М'які породи — сосна, ялина, кедр, ялиця, ялівець, тополя, ли-па, осика, вільха, каштан, верба. Тверді породи важчі, гірше під-даються обробці Інструментами. Вагу дерева визначають не тільки щільність деревний, а й її во-логість. Природну вологість у де-реві називають зв'язаною (гігро-скопічною). Вологість від наповнення водою називається вільною. Свіжо зрубане дерево має таку во-логість: хвойні породи — до 85 %, м'яколистяні — до 93 %, твердо-листяні — до 36—78 %. Тривале просушування на повітрі літнього періоду залишає 15—20 % воло-гості, в кімнаті — 8—12 %. Пов-ністю дерево втрачає вологу мри висиханні в температурному ре-жимі 103—І05"С тепла. Пересохла деревина стає крихкішою. Різьбяр повинен брати до уваги, в яких умовах буде перебувати майбутній виріб і вибрати для нього матеріал з таким розрахунком, щоб при новому температурному режимі воно не всихало. Вироби зі склеєних дощок (та-рілки, плакетки тощо) найраціональніше довести перед процесом виготовлення або лакування до 6—10 % вологості, щоб вони в житлових приміщеннях при по-вторному всиханні не деформува-лись. Зауважимо, що дерево про-пускає повітря — "дихає", вбирає вологість або її віддає залежно від середовища. Абсолютно суха деревина скла-дається з органічних речовин: вуг-лецю (49—59 %), кисню (43— 44 %), водню (до 6 %), азоту (0,1—0,3 %). Неорганічна частина при спалюванні дає попіл (0,1 — 1 %), до складу якого входять сірка, фосфор, кальцій, калій, натрій та магній. Деревина має целюлозу і геміцелюлозу (СбНю05). У хвойних породах їх міститься близько 81 %, в листя-них — 77 %. В екстрактивних речовинах наявні дубильні та фар-бувальні елементи, камеді. Ду-бильні речовини використовують, зокрема, у кушнірстві. Камеді — це нерозчинні смоли, що складаються з полісахаридів. Деревина мас жовтий, коричне-вий, червоний і синій барвники, які знаходяться в оболонках клі-тин, особливо в ядрі та корі де-рева. "Вони надають деревині колір, що підкреслює художню якість цього матеріалу. Колір у деревини м'який, спокійний, при-глушений, приємний. Органічними розчинниками (ефіром, спиртом, ацетоном, бен-зином тощо) із деревини добува-ють смоляні та жирні кислоти (до 40 %). Терпени (С10Н16) — ос-нова скипидару, розчинника олій-них фарб. Смоляні кислоти, які створюють каніфоль, таніди, що входять у екстративний вміст де-ревини, смоли та ефірні масла виділяють леткі речовини. Вони надають деревині запах. Міцний запах властивий хвойним породам, сандаловому дереву, камфорному дереву, австралійській акації, ані-совому дереву. Слабкий запах ма-ють дуб, грецький горіх, біла ака-ція. У художній творчості викори-стовують поперечний, радіальний, тангентальний розрізи деревини. Вони кожен по-своєму виявляють внутрішню будову, природну красу матеріалу. Цей природний малю-нок, що створюється річними кіль-цями, серцевинними променями, називають текстурою. Поперечні розрізи дають картину розташу-вання річних шарів. Вони чіткі й виразні у сосни, ялини, ясеня, яблуні, черешні. Темну частину стовбура у поперечному розрізі називають ядром. Воно дуже ви-ражене у хвойних і листяних по-рід, тому їх відносять до ядрових порід. Світлу частину називають заболонню. Породи дерев, що да-ють однаковий за кольором на всій площині розріз, відносять до за-болонних (береза, клен, граб, сам-шит, груша, осика). Річні шари у поперечному розрізі концентричне розходяться від ядра, зменшують проміжки, котрі особливо ущільнюються у північній частині сто-вбура. На радіальних розрізах річ-ні нитки мають вигляд ліній або штрихів, завитків, а на танген-тальному розрізі створюють інколи криві завихрення, що нагадують форми хвиль, хмар тощо. Творчий шлях І.Франка «Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси стирчать. Скромно одягнений,— він тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла йо-го очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б'є об кремінь і сипле іскри»,— так розповідав про Івана Яковича Франка його сучасник і щирий друг М. М. Ко-цюбинський. Та не тільки друзів-сучасників дивував Франко своєю незвичайною духовною силою. Кожного, хто знайомиться з життям і діяльністю Франка, вражає і захоплює багатогранний талант і ди-вовижна працьовитість цієї людини. Був він і письмен-ником, і вченим, і політичним діячем. Його творча спад-щина складає понад 50 томів. Син сільського коваля, пройшовши важкий шлях життя і боротьби, піднявся до ясних вершин людського життя і зайняв почесне місце серед найвидатніших культурних діячів світу. Жив і працював Франко в Галичині (нинішні облас-ті— Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська), яка за тих часів була колонією Австро-Угорської імперії. Від східної частини України її відокремлював кордон. Важ-ко жилося трудящим у поневоленій, відсталій Галичині. Їх душила цісарська (царська) влада, немилосердно екс-плуатували і українські, й німецькі, й польські поміщи-ки та капіталісти. Цісарський уряд розпалював національну ворожнечу між українцями й поляками. Трудящі Галичини боролися проти своїх гнобителів, прагнули до возз'єднання із Східною Україною та брат-нім російським народом. Заповітна мрія трудящих здій-снилась у 1939 році, коли на західноукраїнських землях було встановлено Радянську владу і відбулося возз'єд-нання українського народу в єдиній Українській Ра-дянській соціалістичній державі. Франко невтомно боровся за визволення трудящих Галичини і всього українського народу з-під соціально-го і національного гніту. Він був гідним послідовником Т. Г. Шевченка в українській літературі. Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року в родині сільського коваля на околиці великого підкар-патського села Нагуєвичі (тепер село Івана Франка Дрогобицького району Львівської області). В Нагуєвичах пройшли і його дитячі літа. Малий Івась, набігавшись у полі, по бур'янах, понад невеличкою річкою, забирався до батька в кузню, вмощувався десь у закутку і стежив за вогнищем у горні, прислухався до розмов дорослих. Коваль Яць, батько Іванів, був людиною розумною, добре знав свою справу і користувався великою пошаною в громаді. В його куз-ні завжди було людно. Сюди приходили місцеві селяни поділитися своїм горем, довідатись про якусь новину. В кузню часто заходили заробітчани, яких злидні гнали на промисли в Дрогобич і Борислав. З батьківської кузні спостережливий і допитливий Івась виніс перші знання про нужденне життя галицько-го селянства. Глибокий слід у його свідомості залишили розповіді заробітчан про своє бідування. Коли Іванові пішов шостий рік, пора було подумати про навчання.. Школа в Нагуєвичах була далеко від батьківської хати. І коваль Яць послав свого сина вчи-тись у сусіднє село Ясеницю Сільну, влаштувавши його в родичів, які жили поблизу школи. Тут Іван пробув два роки. За цей час він опанував початкову грамоту, навчився читати й писати українською, польською та німецькою мовами. Батько, помітивши великий нахил сина до науки, ви-рішив докласти всіх зусиль, щоб дати йому освіту. Він віддає Івана у так звану «нормальну школу» при мона-стирі в місті Дрогобичі. Несміливий, убого одягнений сільський хлопець перетерпів багато знущань у цій шко-лі. Його били грубі, безсердечні вчителі, з нього насмі-халися паничі-однокласники. Ще тоді в серці Франка зародилась непримиренна ненависть до будь-якої кривди, до будь-якого насиль-ства людини над людиною. Пізніше у своїх оповіданнях «Schоnschreiben», «Олівець», «Отець гуморист» Франко показав суворі звичаї «нормальної школи». Минув рік, настав екзамен — і малий Франко здиву-вав усіх: завдяки своїм здібностям і впертій праці він показав найкращі успіхи у навчанні, став першим учнем. Батько, що був присутній на екзаменах, від радісного хвилювання заплакав. Іванові йшов дев'ятий рік, коли помер його батько, залишивши четверо дрібних дітей. Мати вийшла заміж за іншого. Жити стало важче. Але вітчим був людиною доброю і не позбавив своєї підтримки Івана. Щоліта, під час канікул, Франко приїздив у рідне се-ло і допомагав старшим збирати сіно, звозити хліб. 1868 року, після закінчення «нормальної школи», Франко вступив у Дрогобицьку гімназію. Тут з ним по-вторилась та ж історія, що і в «нормальній школі». Знову «мужицький син» відчув зневагу паничів та пихатих учителів. Його посадили в кутку на «ослячій лаві». Але пройшов деякий час, і велике обдарування та праця дали про себе знати: він знову стає першим учнем у класі. Часто до нього зверталися його однокласники з проханням до-помогти виконати письмове завдання або пояснити якесь важке місце в німецькім, латинськім чи грецькім тексті. «...А пам'ять у мене була така,— згадував Франко,— що лекцію історії, котру вчитель говорив, я міг опісля про-диктувати товаришам майже слово в слово». Далека від життя гімназіальна наука не могла за-довольнити талановитого допитливого юнака. І він на-долужує уважним, вдумливим читанням різних книжок, які брав у бібліотеці або діставав у знайомих. Прочи-тав він тоді багато творів видатних англійських, французьких, німецьких, польських письменників. Твори ро-сійської й української літератури нелегко було дістати: цісарська влада обмежувала їх поширення в Галичині. Однак Франкові пощастило роздобути деякі твори. Особ-ливо вразила і захопила його творчість Шевченка, Мар-ка Вовчка, Панаса Мирного. «Кобзар» Шевченка він майже весь вивчив напам'ять. Великий інтерес виявив Франко також до усної народної творчості. Пісні, записані ним у той час від ма-тері та дрогобицьких робітників, займали два товсті зо-шити. Перебуваючи в гімназії, Франко починає пробувати свої сили в літературі. Серед його перших літературних спроб були вірші, оповідання, драми, а також перекла-ди творів іноземних письменників. Закінчивши гімназію, Іван Франко в 1875 році вступив до Львівського університету. Енергійний, сповнений сил дев'ятнадцятилітній юнак стає активним учасником студентського «Академічного гуртка» і членом редакції журналу «Друг», що його видавав цей гурток. Навколо Франка об'єднується передова студентська молодь, яка ставила своїм завданням боротися за щастя рідного на-роду, за піднесення української культури. На сторінках журналу «Друг» Франко друкує вірші, прозові художні твори, статті, переклади. У своїх тво-рах він змальовує тяжке життя селян, бориславських робітників, сміливо виступає проти гноблення трудящих. Активна діяльність Франка та його товаришів зане-покоїла ворогів. Посипались доноси в поліцію. Не про-йшло й двох років після вступу Франка до університе-ту, як його, разом з іншими членами редакції «Друга», було заарештовано і посаджено у в'язницю, їх обвину-вачували в приналежності до таємної соціалістичної ор-ганізації. У в'язниці Франка протримали майже вісім місяців. Важке було те ув'язнення. Нелегко жилося Франкові й після виходу з в'язниці. Поліція не перестає стежити за ним, його цькують ук-раїнські і польські націоналісти, виключають з громад-ських організацій. У 80-х роках його ще двічі заареш-товували і тримали у в'язниці по кілька місяців. Та ніякі переслідування не могли зломити Франка. Він твердо став на шлях революційної боротьби. Франко друкує свої революційні поезії «Товаришам із тюрми», «Каменярі», виступає протії українських бур-жуазних націоналістів, які намагалися посіяти ворож-нечу до російського народу. Письменник-борець зміцнює свої зв'язки з трудящи-ми масами, проводить велику роботу в робітничих гурт-ках самоосвіти, вивчає і перекладає праці великих учи-телів робітничого класу Маркса і Енгельса, поширює їхні думки серед робітників. До нього часто звертаю-ться селяни і робітники за порадою і підтримкою. Як свого захисника, трудящі Галичини не раз висували кан-дидатуру Франка до парламенту. Але цісарський уряд, польські та українські пани не допускали до органів влади народного представника. У 80-х роках побачили світ найкращі повісті Франка «Борислав сміється» і «Захар Беркут», а також збірка віршів «З вершин і низин» — найвидатніше явище в ук-раїнській поезії після «Кобзаря» Шевченка. Крім різноманітної літературної та громадської ді-яльності, Франко широко розгортає і наукову роботу, створює багато цінних наукових праць і здобуває ви-знання серед видатних вчених далеко за межами Гали-чини. Так у невтомній праці і боротьбі проходило життя Івана Франка. Помер Франко 28 травня 1916 року у Львові. Там же, на Личаківському кладовищі, його й поховано. На мо-гилі Франка згодом було встановлено пам'ятник із зо-браженням каменяра, який розбиває гранітну скелю. Наш народ гідно шанує пам'ять Івана Фран-ка — невтомного трудівника і борця, великого письмен-ника, вченого і громадського діяча. Його іменем названо один з обласних центрів України, Львівський державний університет, Київський український драматичний театр, село Нагуєвичі, багато вулиць у містах нашої країни. У селі, де народився письменник, і в Львові, у будинку, де він жив і працював, відкрито літературні музеї. Тво-ри Франка перекладені на багато мов і широко відомі не тільки в Радянському Союзі, а й за межами нашої країни. РЕЛЬЄФНЕ РІЗЬБЛЕННЯ ПО ДЕРЕВУ Рельєфне різьблення всіх видів широко застосовувалося в оформ-ленні храмів, палаців, при виго-товленні стильових меблів. Різьб-ленням прикрашали іконостаси, ажурні колони, стильові меблі, а також кораблі (корабельне різьб-лення). У селянському побуті цей вид застосовувався в оформленні віконниць, фронтонів будинків ("домове різьблення"), виробів по-буту тощо. Тепер техніку рельєфного різьб-лення використовують у монумен-тально-декоративному оформленні приміщень. Роблять невеликі різьблені вставки, накладки для меблів. Широко застосовувалось рельєфне різьблення у декоруванні предметів побуту — скриньок, де-коративних тарелів, настінних панно, рамок, карнизів, кубків, ваз. Технікою рельєфного різьблен-ня захоплюються ті різьбярі, котрі мають потяг і здібності до пла-стичного вирішення форми. Серед народних різьбярів старшого по-коління в Україні відомими стали Я. Усик, В. Гарбуз, І. Коваль з Полтавщини. І.Коваль у техніці барельєфу вирізьбив картини, що експонуються в Полтавському краєзнавчому музеї. Вони вико-нані у народному стилі, для якого характерні безпосередність відо-браження життя, де умовність по-єднується з принадливим примі-тивом, якому властиві дещо узагальнено - огрублене або надто де-талізоване вираження задуму. Я. Усик із Миргорода за ос-новною професією — маляр-альфрейник, різьбленням почав займа-тись приблизно з 1938 р. Для його творчості характерні точність і ре-алістичність виконання. Майстер зробив у барельєфі портрети Т. Шевченка, М. Гоголя, а також композиції "Гоголь слухає лірни-ка" та ін. Відомий автопортрет художника у барельєфному різьб-ленні вирізняється тонкою нату-ралістичною деталізацією. В довоєнний час техніка рель-єфного різьблення розвивається в тій частині України, яка знахо-диться під владою панської Поль-щі: на Лемківщині та у м. Яворів. Після перемоги над фашистською Німеччиною ряди українських різьбярів поповнює молодь, яка працює в різних техніках різьб-лення, у тому числі й в рель-єфному. Це — В. Хитько, Б. Лубінець, М. Коленков, П. Хоменко з Харкова, В. Ковальов з Дні-пропетровська, В. Дорош із Жме-ринки. На Гуцульщині кращі майстри виконують у техніці рельєфного різьблення портретні й сюжетні зображення на декоративних таре-лях, обкладинках для альбомів, куманцях (баклагах), при цьому обрамлюють зображення "сухим" різьбленням. У 60—70-х роках плоский рельєф виконується майстрами-гуцулами в манері, близь-кій до "сухого" різьблення. Таке поєднання допомагає створенню єдності й цільності всієї компо-зиції, складеної фактично з різ-норідних елементів. Так, майстер-но виконані зображення портрета. Ю. Шкрібляка майстрами М. Федірком та А. Іващенком, плоско-рельєфні сюжетні зображення на тарелях різьбяра М. Грепиняка. Великим успіхом користуються сюжетно-тематичні твори відомих майстрів М. Кіщука, І. Смолянця, І, Савченка. Із майстрів, котрі працюють у техніці рельєфного різьблення, ві-домі імена В. Чміля із м. Болехів Івано-Франківської обл., П. Пет-ренка з м. Заложці Тернопільської обл. Цікаві рельєфні композиції народного майстра зі с. Заставні Чернівецької обл. Д. Юрчука "Т. Шевченко в саду Енгельгардта", "Лук'ян Кобилиця", "Мені три-надцятий минало", "Каменяр" то-що. Оригінально, високопрофесійно виконує в рельєфному різьбленні твори заслужений майстер народ-ної творчості України В. Кваша. Його декоративний таріль "Шевченкова хата" — приклад вмілого використання зображення й напи-су в одній композиції. У техніці рельєфу працює видатний різьбяр із Ужгорода В. Свида. Його твори "Чотири пори року", "Достаток" та інші виконані майстерно й ви-разно. Водночас художник-різьбяр відомий і скульптурно-об'ємними творами. Особливого розвитку рельєфне й ажурне різьблення досягає у Львівському коледжі декоративно-го і ужиткового мистецтва. Із коледжу вийшла велика плеяда май-стрів, послідовників відомих майстрів-художників і педагогів І. Весни, В. Трофімлюка. Вони постійно вдосконалюють композиційні при-йоми, збагачують форми виробів, орнамент. Уже в 50—60-х роках поши-рюється рельєфне різьблення в Яворівській школі художніх реме-сел, Ужгородському училищі ужиткового мистецтва. В Яворові цим видом різьблення оздоблюють скриньки прямокутної, шестигран-ної та восьмигранної форми, деко-ративні тарелі, келихи, вази. Роб-лять тут і тематичні картини, яких раніше не виконували, а також вироби у техніці лемків-ського рельєфного різьблення (хлібниці, цукерниці, палиці, рам-ки тощо) — токарні вироби, різьб-лені вставки для меблів. Плідно працюють у техніці ре-льєфного різьблення майстри За-карпаття. Майстерно зроблені тво-ри заслуженого майстра народної творчості України В. Асталоша з м. Свалява. У них зображено багато фігур, об'єднаних загальним ідейним і художнім задумом. Відмінним декором та особли-вою виразністю композиції виріз-няються роботи заслуженого май-стра народної творчості України В. Смердула. Оригінальні різьблені станкові, пейзажні й сюжетно-тематичні твори майстрів Ф. Бабінця, І. Семенюка, М. Величка, а в комбінованій техніці рельєфного різьблення — А. Покотюка. Творчість у техніці рельєфного різьблення переважно проявлялася в індивідуальній манері праці май-стрів. Тільки лемківський напрям дав колективну стильову лінію на-родній творчості, яка стала тра-диційним художнім промислом із характерними ознаками. У селах Вільці та Балутянці поблизу курорту Риманова (тепер Польща) наприкінці XIX ст. роз-винулось рельєфне різьблення в художньому промислі на основі старих місцевих традицій. Цим промислом займались цілі сімейні династії. Майстерність передава-лась молодому поколінню інди-відуально або через організовану школу різьбярів у м. Риманів (80-ті роки XIX ст.). У лемківському рельєфному різьбленні особливого успіху досягли майстри-художники П. Одрехівський, І. Кіщак, В. Красівський, М. Барна, І. Орисик, М. Шалайда. Їх вироби мали по-бутове призначення: це хлібниці — круглі, овальні, квадратні, під-носи, попільниці, цукерниці, ра-мочки тощо. Прикрашали вироби рельєфним різьбленням у вигляді переплетінь виноградних лозин з великими листками та гронами ягід. Цей композиційний мотив став найпривабливішим у твор-чості лемків. Зображали також ли-стки каштана, клена, соняшника, папороті тощо. Різьбярі домагались особливої пластичної виразності форм, зали-шаючи сліди широких зрізів із нюансними переходами в їх гра-нях. Інколи різьблення підшліфовували. Не лакували ті вироби, які експонували на виставках, а вироби для практичного застосу-вання покривали спиртовим ла-ком. Окремі майстри вдавалися до коптіння або тонування, домагаю-чись більшої виразності випуклих частин, протираючи їх дрібною шліфшкіркою і таким чином відо-кремлюючи від тих, що не прошліфовані. Порох витирали щіт-кою. Відома творчість Михайла Черешньовського, який народився 1911 р. у с. Стежениці на Лемківщині. Він навчався у школі І.Шкрібляка, потім — в інституті пластичних мистецтв у Кракові. Впродовж 1940—1944 pp. у Болехові Михайло Черешньовський у власній майстерні організував на-вчання молодих майстрів. Він був членом мистецького гуртка "Зарево" (у Львові). Оригінальний лемківський різь-бяр А. Фігель навчався у про-фесійного майстра Жароффа в м. Криниця (Польща). З 1938 р. почав працювати самостійно. Тво-ри А. Фігеля вирізняються образ-ним вирішенням і майстерністю виконання. Його різцю належать барельєфи: "Т. Г. Шевченко", "М. В. Гоголь", "Б. Хмельницький" — на літературні теми, на тему праці — "Кукурудзовод", "Шах-тар". А. Фігель працює у галузі об'ємної скульптури малих форм. ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОНАННЯ. Технологія рельєфного різьблення. Рельєфне різьблення надає зображенню реалістичного, об'ємно-пластичного характеру, тобто наближує зображення до натури. Зображення розраховане на сприй-няття при боковому освітленні, коли пластика вирізьблених форм завдяки світлотіні особливо гарно виявляється у тонових переходах і у місцях з'єднання зображень і фону, де створюється різниця кон-трастів між випуклістю зображен-ня і рівною поверхнею. Цей вид потребує відповідних інструментів. Передусім виконується підго-товча робота. Вибирається мате-ріал, що відповідає задуму та ком-позиції. Липа, береза, клен, явір, груша, горіх, червоне дерево та інші породи дають змогу викону-вати тонке різьблення з дрібною пластикою зображення. На сосні, ялині таке зображення зробити нелегко. Основні різновиди рельєфів: плоске різьблення з заоваленим фоном; різьблення з "подушечним" фоном; різьблення з підібраним (вибраним) фоном; різьблення з прорізним фоном (ажурне); барельєфне різьблення; горельєфне різьблення; накладне (наклейне) різьблення. У виконанні плоскорельєфного різьблення з заоваленим фоном ми рекомендуємо таку послідовність: 1. Різаком, ножем або футчиком прорізують поглиблення 3—4 мм за контуром малюнка. Про-різаний контур з боку фону до-датково округлюють (заовалюють) тим же різаком, ножем або боко-вою площиною футчика. Можна зробити округлення плоскою або пологою стамескою. 2. Виконується моделювання зображення. 3. Прорізаний контур фону за-лишають чистим або підфарбо-вують чи карбують. У різьбленні з "подушечним" фоном його також округлюють, вигладжують і шліфують шліфшкіркою. ОПОРЯДЖЕННЯ ДЕРЕВИНИ. Під опорядженням деревини розуміють створення на її поверхні захисного декоративного покриття з метою поліпшення зовнішнього вигляду і захисту від дії навколишнього середовища (повітря, во-логи, світла, тепла, забруднень і механічних пошкоджень). Захисний шар має бути достатньо твердим, але еластичним, рівним і гладень-ким (блискучим або матовим). Всі лакофарбові матеріали, що утворюють захисний шар, мають міцно зчіплюватись з поверхнею деревини. Види опорядження. Існують такі види опорядження меблевих виробів: прозоре, непрозоре, імітаційне та спеціальне. При прозорому опорядженні на деревину наносять захис-ну декоративну прозору плівку; при цьому текстура деревини збе-рігається і часто стає ще виразнішою. Прозоре опорядження здій-снюється прозорими лаками, синтетичними плівками, політурами, інколи восковими мастиками та маслами на деревині цінних і твер-дих листяних порід. При непрозорому опорядженні захисна плівка непрозора і повністю закриває текстуру і колір деревини. Непрозоре опорядження здійснюється пігментованими фарбами (олійними, ема-левими та ін.) по деревині малоцінних і хвойних порід. Імітаційне опорядження характеризується поліпшенням декоративних властивостей звичайних порід деревини або створен-ням на деревині чи інших листяних матеріалах узорів у вигляді цінних порід деревини. Імітацію здійснюють нанесенням барвників, наклеюванням текстурного паперу, тканини, плівок та декоратив-них пластиків на деталі з малоцінних порід. До спеціального опорядження (декоративне оздоблен-ня) належать металізація, позолота, бронзування, декор (набірний, орнаментальний, тематичний і рельєфний), а також накладки і вставки. Спеціальні види опорядження застосовуються в невеликих кустарних виробництвах з художнім нахилом. Однак в окремих наборах меблів застосовують деякі елементи різьблення, інкруста-ції та ін. Структура лакофарбових покриттів. Лакофарбові покриття утво-рюються послідовним нанесенням лакофарбових матеріалів. Однак за одне покриття неможливо створити відповідний декоративно-захисний шар, оскільки деревина (особливо хвойні породи) нерів-номірно вбирає опоряджувальні матеріали. Тому для утворення якісних опоряджувальних покриттів лакофарбові матеріали нано-сять на поверхню в кілька шарів з проміжним висушуванням.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (07.05.2013)
Просмотров: 1894 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 5.0/1

Всего комментариев: 1

Порядок вывода комментариев:

1 Настя (26.03.2016 18:30)

я х*й в очках


Имя *:
Email *:

Код *: