Реферат на тему Присадибне кролівництво - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Присадибне кролівництво. Більшість кролівників-індивідуалів і досі налаштовані розводити цих звірків традиційним способом. Цікаво, що у Коломийському районі Івано-Франківської області на базі фермерського господарства “Еліт” навіть ведеться серйозна селекційна робота зі створення нової породи кролів, пристосованих до місцевих умов розведення. Ринок кролів і кролячого м’яса в Україні має свою специфіку. Ця специфіка пов’язана з глибокими традиціями вирощування кролів (які, на жаль, аж ніяк не є ринковими), а також біологічними особливостями цих звірків. Кажуть: плодяться немов кролики. Цей вислів є прямим натяком на високу репродуктивну здатність кролів (пересічно 8 кроленят в одному приплоді), а також здатність кролиці народжувати протягом року кілька разів. За своєю біологією кролиця може мати кроленят до 11 разів на рік, проте ні на селянських подвір’ях, ані на великотоварних інтенсивних фермах такі навантаження на кролицю не практикуються. Як правило, ми знаємо про 4–6 окролень, що також значно перевищує репродуктивну здатність будь-яких інших свійських тварин. Отож і маємо першу “антиринкову ситуацію”: через велику кількість кролячого приплоду цінність його, так би мовити, одиниці знижується. Особливо це стосується селянських підсобних господарств. Наприклад, нечасто можна зустріти, коли сусіда сусідові дарує порося, а тим більше — теля. Що ж до кроленяти — будь ласка. І такі ось дарування є одним із чинників, що руйнують ринок. Звісно, тут можна запитати: якщо кролі такі швидкі до розмноження, то чому ж їхнім м’ясом не заповнені усі ринки й магазини? Відповідь відома: хвороби. Кролі дуже потерпають від міксоматозу та геморагічної септицимії, епідемії яких останніми роками майже винищили поголів’я “довговухих” на теренах України. Ризик швидкої втрати поголів’я, яке так само швидко з’явилося, також є антиринковим чинником, адже господар не може планувати свого виробництва, а отже, і збуту. Натомість у нього виникає бажання чимшвидше позбутися звірків, поки вони ще живі. Певна річ, проти хвороб існують вакцини. Застосування їх дає змогу звести ймовірність загибелі тварин від означених хвороб до неістотного мінімуму. Але тут починається психологічний конфлікт між потребою у придбанні вакцини і глибоко вкоріненою звичкою українського селянина (підкріпленою хронічним безгрошів’ям) вести підсобне господарство без витрачання “живих” грошей. Скажімо, добрива традиційно бралися з хліву, посадкова картопля — з колгоспу, кормове зерно, сіно й силос для худоби — звідти ж. Що ж до кролів, то тут навіть колгосп не був потрібен: усе необхідне для їхнього харчування (якщо, зрозуміло, не претендувати на інтенсивність виробництва) росте на городі та попід ним: і бурякова та морквяна гичка, і капуста, і мишій з курячим просом, і багато іншого. Слід також зважати на те, що для проведення вакцинації треба запрошувати ветлікаря. Спеціаліст має перевірити спосіб зберігання вакцини, термін її придатності, місце виробництва. Але з ветлікарем знов-таки треба розмовляти про гроші. Можна, звичайно, навчитися робити щеплення й самому, проте в цьому разі слід пам’ятати, що вакцину можна придбати неякісну або застосувати її неправильно. Тоді щеплення здатне навіть спровокувати спалах хвороби. Уявімо ситуацію: купив господар ампулу на десять доз. Приготував вакцину і зробив щеплення своїм п’яти кролям; решту ж препарату подарував сусідові. Сусіда був зайнятий іншою справою і вакцинацію вирішив відкласти до завтра. А, згідно з інструкцією, приготований розчин зберіганню понад півгодини не підлягає. Підсумувати ці міркування можна таким висновком: “безтехнологічне” утримання кролів має те “залізне” виправдання і беззаперечну перевагу перед “технологічним”, що не потребує грошових затрат. Тому й загибель тварин не сприймається як втрата. Водночас кріль чудово вписується в індивідуальне господарство як продукт для власного споживання. Наявність кормів, швидка плодючість, короткий термін достигання забійного віку (3–5 місяців) дають змогу дрібному господареві оперативно маневрувати чисельністю поголів’я, залежно від своїх можливостей вирощувати, споживати і реалізовувати продукцію. А тепер кілька слів про ринок кролятини в Україні. Таким ринком у нас є звичайні базари: там лише й можна купити цього дієтичного м’яса. Кролятина на базарах перебуває в одній ціновій ніші з доброю свининою і є дорожчою за сало, птицю, яловичину, рибу. Проте важко уявити собі ситуацію, щоб хазяйка віддала перевагу кролятині перед свининою, а тим більше — салом. Адже останні — це й зажарка до борщу, і шкварки, і печеня, і смаженина, і бутерброд, і холодна й гаряча закуски, і багато інших традиційних і улюблених українцями страв. За браку коштів наша людина салом цілком задовольняється. А кролик... залишається поза увагою, коли гаманець не обтяжений грошима. Чи може продавець знизити ціну на кроля? Якщо зважити на те, що товару небагато (бо небагато кролів і у дворі), а треба заплатити і за проїзд, і за місце, — то зниження ціни стає вельми проблематичним. З другого боку, у великих містах, зокрема в Києві, покупці-оптовики згідні брати кролятину за 25 грн/кг, і попит на неї є. Адже на ринку кролячого м’яса нині небагато. Ще один аспект — хутро. Нині у світі чітко простежується тенденція відходу від виробництва кролів на шкурку, адже кроляче хутро має низькі споживчі якості. Натомість перевага віддається або штучним матеріалам, або ж хутру інших звірів — норки, песця, лисиці тощо. Проте чи справедиво було б тулити ці тенденції до України, з її безгрошів’ям і доволі холодними зимами? Напевно, вироби з кролячого хутра для наших співвітчизників ще могли б стати в пригоді. v v v А тепер від загальних міркувань перейдімо до конкретного досвіду. Фермерське господарство “Еліт” уже рік працює над виведенням нової універсальної породи кролів, яка відповідала б потребам інтенсивного виробництва і традиціям прикарпатського присадибного кроликівництва. Нову породу вирішено було створити поєднанням потенціалів Білого велетня, Радянської шиншили та Фландра. Цікаво, що ці породи порівняно з бройлерними (Каліфорнійським та Новозеландським) є доволі великі (у 1,5–2 рази важчі). У світі ж великі породи нині не в шані, адже на старті в них низькі темпи нарощування маси. Крім того, чим більша маса кролів в основному стаді, тим більші затрати на їх утримання. Проте селекціонери з Коломиї віддали перевагу саме великим породам. Чому ж прикарпатці не пішли торованим західними кролівниками шляхом? Якщо подивитися на історію тваринництва України, то здебільшого породи ми не створювали, а завозили. Проте завезений генофонд не пристосований до наших умов — вологості, температурного режиму, перепадів атмосферного тиску тощо. Треба зважати й на те, що генотип виявляється на тлі певного типу годівлі, а з годівлею у нас весь час були негаразди. Тож і мали: ввозили ніби сильну й перспективну породу, але той чи той напрямок продуктивності з часом “загасав”. Тому селекціонерам з “Еліт” спало на думку генетичний потенціал імпортних порід поєднати з пристосованістю аборигенних кролів, створивши таким чином універсальну сильну породу, яку можна було б використовувати і для інтенсивного промислового виробництва, і для традиційного подвірного. Це мала бути порода скоростигла, яка за існуючих в Україні технологій вирощування забезпечувала б у віці 4 місяців живу вагу 4 кг. В “Еліт” вважають, що селекція на користь індивідуальних господарів є справою перспективною, адже якщо не в кожному дворі, то через двір у людей є кролі — від 5–6 до 30 голів. Проте якщо порівняти звичайного аборигенного кроля і доброго скоростиглого бройлера, за оплатою корму другий виявиться удвічі кращим. Шиншила, виведена за радянських часів як шкуркова порода, вважається на Прикарпатті місцевою. Білий велетень і Фландр мають бельгійське походження. За задумом коломийських селекціонерів, кожна з цих порід має дати новостворюваній свої найкращі риси. Фландр —міцний екстер’єр, великі розміри тіла. Білий велетень — доволі високу скоростиглість, Шиншила — відтворну здатність (багатоплідність, молочність), пристосованість до місцевих умов і високу якість хутра. Щоправда, кроляча шкурка нині попиту не має. Тисьменецька хутрова фабрика пропонує за одну шкурку “аж” 3 грн, і кроліківників така ціна не влаштовує. Кращих покупців знайти практично неможливо. Тому в комбінованому типі новостворюваної в “Еліт” породи головним напрямом усе-таки залишатиметься м’ясо. Добір порід селекціонерами з “Еліт” пояснюється ще й тим, що вони є дещо спорідненими, тобто історія їх виведення має спільні епізоди. Білий велетень — це альбінос, одержаний у процесі створення Сірого велетня і Фландра. У крові Радянської шиншили 70% становить кров Білого велетня (хоча у створенні Каліфорнійського і Новозеландського бройлерних кролів Білий велетень також брав участь, бо є доволі скоростислою породою). Отже, на думку селекціонерів, дібрані породи можуть дати високий ефект гетерозису. Уже можна говорити і про певні результати — створено помісі першого покоління. Звісно, явище гетерозису виникає не у всіх кроленят, а лише у 70–80%. Це явище виявляється в тому, що прибавка продуктивності помісних тварин переважає батьківську на 12–13% без будь-якого збільшення у годівлі. У цілому ж робота з виведення нової породи триватиме років вісім-десять. В “Еліті” сподіваються, що незабаром фермі буде присвоєно статус племінного репродуктора кролів, з усіма пільговими наслідками, що з цього випливають.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (11.07.2013)
Просмотров: 652 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: