Реферат на тему: Платіжний баланс - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Платіжний баланс. План 1. . Суть платіжного балансу 2. Система подвійного запису в платіжному балансі. 3. Класифікація статей платіжного балансу. 4. Платіжний баланс і національна економіка країни 5. Зовнішня заборгованість. 6. Збалансування зовнішньоекономічних відносин. 7. Наслідки зовнішньоторговельного дефіциту. 8. Валюта і валютні курси 9. Еволюція світової валютної системи. Основна мета розділу — розкриття змісту платіжного балансу країни, вияснення значення активного та пасивного торговельного балансу, ознайомлення з валютними, або фінансовими, аспектами міжнародної торгівлі та розгляд різних видів систем обмінних курсів валюти, які використовувалися у торгівлі різними країнами. Суть платіжного балансу Система подвійного запису в платіжному балансі. Платіжний баланс — це систематичний звіт про всі економічні операції між країною й іншими країнами за повний проміжок часу, як правило, за рік або за квартал. Він вимірює потоки товарів, послуг та капіталу між країною та рештою світу. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад, у доларах США. Він включає всі витрати (як із-за кордону, так і за кордон), пов'язані з торгівлею товарами, туризмом, виплатами відсотка та дивідендів, іноземними позиками та позиками іншим країнам, змінами валютних резервів тощо. Спрощений варіант і статті платіжного балансу відображено у табл. 19.1. Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових активів називають реальними потоками. Таблиця 19.1. Платіжний баланс країни: основні компоненти \| Кредит \| Дебет \| Сальдо 1 \| 2 \| 3 \| 4 1. Рахунок поточних операцій А Товари і послуги \| баланс товарів і послуг 1. Товари \| експорт \| імпорт \| торговельний баланс 2. Послуги \| надані \| отримані \| баланс послуг Б. Доходи \| отримані \| сплачені \| чистий зовнішній Дохід 1. Оплата праці 2. Доходи від інвестицій В. Поточні трансферти \| чисті поточні трансферти 2. Рахунок капіталу і фінансів А Рахунок операцій з капіталом 1. Капітальні трансферти \| отримані \| надані 2. Придбання (продаж) нефінансових активів \| продані \| придбані Б. Фінансовий рахунок 1. Прямі інвестиції \| чисті прямі іноземні інвестиції 1.1. За кордон \| вилучені \| здійснені 1.2. В економіку країни \| здійснені \| вилучені 2. Портфельні інвестиції \| чисті портфельні іноземні інвестиції 2.1. Активи \| зменшення \| збільшення 2.2. Зобов'язання \| збільшення \| зменшення Закінчення табл. 19.1 1 \| 2 \| 3 \| 4 3. Інші інвестиції 3.1. Активи \| зменшення \| збільшення 3.2. Зобов'язання \| збільшення \| зменшення 4. Резервні активи \| зменшення \| збільшення \| баланс офіційних розрахунків Помилки та упущення Баланс \| 0 Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв'язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталів і фінансів. Розрахунки платіжного балансу можуть бути додатні і від'ємні. Додатна стаття називається кредит, а від'ємна — дебет. Сальдо — це різниця між дебетом і кредитом. Якщо стаття забезпечує країну додатковою іноземною валютою, як це робить експорт, то вона належить до кредиту. Якщо стаття балансу як імпорт змушує нас використовувати запас валюти, то ця стаття дебету. В рахунках платіжного балансу кожна операція фіксується подвійним записом. Оскільки більшість операцій між економічними агентами пов'язані з еквівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економічними потоками, які врівноважують один одного, то в рахунках відображаються обидва потоки. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс — сума дебету і кредиту — дорівнює нулю. Наприклад, якщо вітчизняне підприємство експортувало товари за кордон на суму 20 млн дол. США, то в підрозділі "Кредит" буде зареєстровано експорт, а в підрозділі "Дебет" — збільшення іноземної валюти на ту саму суму: \| Кредит \| Дебет Експорт, млн дол. \| 20— Іноземна валюта, млн дол.— \| 20 У платіжному балансі враховуються також односторонні потоки, які не супроводжуються зустрічним потоком цінностей. Це безкоштовне передавання товарів, надання неоплатних послуг, списання боргів. У такому випадку другий запис, що збалансовує одностороннє надходження або відплив цінностей, робиться у спеціальній статті "Трансферти". Наприклад, країна отримала гуманітарну допомогу на суму 30 млн дол. США. У платіжному балансі буде зроблено такий запис: \| Кредит \| Дебет \| Сальдо Імпорт, млн дол.— \| 30 \| -30 Трансферти, млн дол. \| 30 \| 30 Баланс \| 30 \| 30 \| 0 Класифікація статей платіжного балансу. Платіжний баланс містить два основних розділи: "Рахунок поточних one-рацій" та "Рахунок капіталу і фінансів". Рахунок поточних операцій узагальнює статистичні дані про рух товарів, послуг, доходів та поточних трансфертів. Баланс поточних операцій є підсумком торговельного балансу, балансу послуг, чистих доходів та чистих поточних трансферів. Додатне сальдо поточного рахунку свідчить про перевищення національного доходу країни над її витратами. Від'ємне сальдо засвідчує протилежне. Найважливішою статтею поточного рахунку є зовнішня торгівля товарами. Рахунок "Товари" відображає імпорт та експорт товарів. Експорт забезпечує приплив валюти в країну, тому його записують у кредиті зі знаком плюс. Імпорт, навпаки, сприяє відпливу валюти з країни, і тому його записують у дебеті зі знаком мінус. Якщо експорт перевищує імпорт, то виникає надлишок у торговельному балансі, або активний торговельний баланс. Пасивний торговельний баланс означає, що країна споживає товарів більше, ніж виробляє, оскільки імпорт перевищує експорт. Друга за величиною стаття платіжного балансу — торгівля послугами. Вона включає такі субстатті, як оплата закордонних перевезень, туризм, доходи і видатки від сервісу, будівельні, страхові, фінансові, інформаційні та інші послуги. Хоча за останні десятиріччя у більшості країн світу швидко зростає вартість торгівлі послугами, але вона все ще значно менша, ніж торгівля товарами. Вартість послуг, наданих резидентами нерезидентам, називають експортом послуг і записують у кредиті. Вартість послуг, отриманих резидентами від нерезидентів, називають імпортом послуг і записують у дебеті. Баланс товарів і послуг країни — це різниця між її експортом товарів і послуг та її імпортом товарів і послуг. Стаття "Доходи" враховує заробітну плату, одержану за кордоном, та доходи від іноземних фінансових активів (відсотки по кредитах, дивіденди по акціях, відсотки за кредит тощо), які записуються у кредиті цієї статті. Доходи, які сплачені нерезидентам, записують у дебеті статті "Доходи". Сальдо цих доходів називають чистим зовнішнім доходом. Національний дохід країни, яка надає іншим країнам послуги праці або позичає капітал, збільшується, а національний дохід країн, що користуються ним, зменшується. "Поточні трансферти" — це односторонні перекази державних і приватних одиниць у країну і з неї. Трансферти, одержані резидентами від нерезидентів, відображаються в кредиті, а трансферти, надані нерезидентам, — у дебеті платіжного балансу. До трансфертів належать: сплата податків на дохід та власність; штрафи та санкції; пенсії, що виплачуються громадянам країни, які проживають за кордоном, приватні подарунки тощо. У структурі трансфертів виділяють міжурядові та приватні трансферти. У другому розділі платіжного балансу відображаються потоки капіталу і фінансів. Це не є рух виключно грошей або грошових позичок. Це рух не тільки коштів, але й будь-яких зобов'язань і вимог, що виникають між економічними агентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позичанні грошей або товарів, погашенні боргів, сплаті відсотків або інших видів доходу, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші закордонні активи. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій об'єднує два самостійні рахунки — операцій з капіталом та фінансовий. Рахунок капіталу враховує капітальні трансферти і придбання (продаж) нефінансових активів. Капітальні трансферти, на відміну від поточних трансфертів, змінюють обсяг капіталу країни. Капітал країни-одержувача зростає, а капітал країни-донора — зменшується. Прикладами капітальних трансфертів є передавання прав власності на основні активи, списання боргів тощо. До капітальних трансфертів відносять також грошові перекази, які збільшують матеріальні або фінансові активи отримувача (строкові депозити, акції, житло, об'єкти виробничого призначення) та ін. Одержані резидентами капітальні трансферти відображаються у кредиті, оскільки вони зменшують суму їхніх зобов'язань перед нерезидентами. Трансферти, надані нерезидентам, зменшують активи резидентів і відображаються в дебеті. До нефінансових активів відносять авторські права, патенти, ліцензії, торгові марки. Придбання резидентами нефінансових активів відображається у дебеті, а продаж нерезидентам — у кредиті. Фінансовий рахунок відображає операції з активами і зобов'язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерезидентів. Активи і зобов'язання розділяються на такі чотири групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції та резервні активи. До прямих інвестицій належать такі інвестиції, коли інвестор володіє десятьма і більше відсотками звичайних акцій акціонерного товариства. Збільшення прямих інвестицій нерезидентів до країни і зменшення прямих інвестицій резидентів за кордоном відображаються в кредиті. Збільшення інвестицій резидентів за кордон і зменшення інвестицій нерезидентів відображаються у дебеті. Якщо частка інвестицій, якими володіє іноземний інвестор, становить менше 10 % акціонерного капіталу, це називається портфельною інвестицією. До портфельних інвестицій належать також облігації й інші довгострокові цінні папери (державні й корпорацій), інструменти грошового ринку (короткострокові облігації, векселі), фінансові похідні інструменти (валютні ф'ючерси, опціони тощо). Інші інвестиції охоплюють усі операції з активами і пасивами, які не віднесені ні до прямих, ні до портфельних інвестицій, ні до резервів. Це кредити постачальників, аванси, довгострокові кредити МВФ тощо. Портфельні та інші інвестиції класифікуються за належністю фінансових інструментів до активів або зобов'язань резидентів стосовно нерезидентів. У кредиті відображається збільшення міжнародних зобов'язань та зменшення іноземних активів резидентів. У дебеті — збільшення іноземних активів і зменшення зобов'язань резидентів перед нерезидентами. До резервних активів належить активи, що перебувають у власності або під контролем центрального банку країни: готівка й депозити в іноземних валютах, облігації, казначейські векселі та інші ліквідні боргові зобов'язання нерезидентів, де-номіновані в іноземних валютах, монетарне золото, спеціальні права запозичення (СПЗ), резервна позиція країни в МВФ та ін. СПЗ — це кредити, що надаються країнами-імпортерами та контролюються міжнародною організацією, яка називається Міжнародний валютний фонд (МВФ), з осередком у Вашингтоні. Кожна країна має свою квоту на кредит, що залежить від обсягу її імпорту. СПЗ обмінюється лише між центральними банками та конвертується в інші валюти. Резервні активи є ліквідними зобов'язаннями зарубіжних центральних банків, державних та недержавних фінансових інституцій іноземних країн. Купівля іноземних активів до резервів центрального банку є, так би мовити, "імпортом зобов'язань нерезидентів", своєрідною портфельною або іншою закордонною інвестицією центрального банку. Тому збільшення офіційних валютних резервів відображається в дебеті, а зменшення — у кредиті. Якщо за підсумком операцій з резервами запас резервних активів протягом звітного періоду збільшується, баланс офіційних розрахунків буде від'ємним. При зменшенні резервів, навпаки, додатним. Використання валютних резервів має на меті: 1) фінансування дефіциту платіжного балансу; 2) обслуговування зовнішнього боргу; 3) підвищення довіри до національної грошової одиниці; 4) виконання умов кредитування міжнародних фінансових організацій. Дані про потоки товарів і послуг, купівлю і придбання активів надходять з різних джерел. Так, дані про експортні й імпортні поставки товарів надає митна статистика, а дані про надходження іноземної валюти на рахунки резидентів та здійснені ними платежі реєструє статистика банківська. Тому дані, що надходять з різних джерел, можуть бути неповні і не збігатися. До того ж різниця в часі реєстрації угод та неоднорідність цін також можуть спричинити розбіжності. У платіжному балансі вони реєструються у спеціальній статті "Помилки та упущення". Водночас значна частина зовнішньоекономічних операцій взагалі не реєструється і не відображається в платіжному балансі (контрабанда товарів, незаконні послуги тощо). Сальдо поточного рахунку і сальдо рахунку капіталу та фінансів без операцій з резервами центрального банку є підсумковим платіжним балансом, або балансом автономних операцій. Він формується в результаті незалежних дій економічних агентів, які здійснюють міжнародні поточні і фінансові угоди на власний розсуд, не беручи до уваги можливі наслідки своєї країни загалом. Сальдо балансу автономних операцій є основним у структурі балансу і його, власне, називають платіжним балансом. Якщо ця величина має від'ємне значення, то виникає дефіцит платіжного балансу, що означає, що в цьому випадку країна заробила внаслідок всіх торговельних і фінансових операцій менше валюти, ніж витратила. Надлишок підсумкового балансу (балансу автономних операцій) завжди дорівнює загальному припливу коштів (відображається знаком мінус у статті офіційних резервів) і відповідає надлишкові платіжного балансу, а зменшення офіційних резервів (відображається знаком плюс у статті офіційних резервів) відповідає дефіцитові платіжного балансу країни. Отже, дисбаланси автономних операцій урівноважуються офіційними розрахунками. Коли не брати до уваги статистичні помилки, підсумковий баланс вимірюється сумою приросту офіційних валютних резервів. Він дорівнює балансові офіційних розрахунків з протилежним знаком. Оскільки баланс офіційних розрахунків компенсує дисбаланси автономних операцій, його називають також компенсаційним балансом. З урахуванням помилок та упущень сальдо всіх рахунків платіжного балансу завжди дорівнює нулю. Платіжний баланс і національна економіка країни Зовнішня заборгованість. Зовнішній борг — це частина державного боргу. Він виникає внаслідок того, що для фінансування дефіциту поточних операцій країна змушена брати позики за кордоном. Сальдо рахунку поточних операцій визначається перш за все балансом товарів і послуг. Торговельний дефіцит може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції, невідповідності товарів та послуг попиту або міжнародним стандартам. У деяких випадках він може бути результатом неплатоспроможності підприємств або уряду. Дефіцит поточних операцій фінансують чистим припливом капіталу в країну. Для цього країна змушена позичати у когось або зменшити свої іноземні активи. Міжнародні позики, як і продаж фінансових активів за кордон, збільшують розмір зовнішнього боргу країни. Вагомими факторами нарощування зовнішньої заборгованості є також дефіцит державного бюджету, оскільки зовнішні запозичення на міжнародних ринках та іноземні кредити офіційних кредиторів також є джерелами фінансування дефіциту державного бюджету. Фактором, який змушує державу вдаватися до зовнішніх позик, є також втеча капіталу, що веде до дефіциту валютних ресурсів і низького рівня внутрішніх інвестицій. Доцільність використання зовнішніх позик залежить від їхньої величини, витрат на оплату і від того, як вони застосовуються. Якщо брати позику під низькі відсотки і використовувати ці гроші для інвестицій, які дають приріст і доходи, що полегшує виплату позики, то іноземна позика не принесе турбот. Модернізація капіталу і реструктуризація національної економіки на основі залучення значних іноземних інвестицій також створить перспективи для розвитку економіки. Але якщо позики використовуються для поточного споживання і відсоткові витрати високі, то швидко зростаючий іноземний борг стає проблемою. Його витрати — виплата відсотків за іноземний борг — повинні сплачуватися із поточних виробничих доходів. Ці витрати вилучають ресурси із внутрішнього споживання і можуть бути дуже відчутними. Існує також ризик, що витрати, пов'язані із заборгованістю, можуть зростати самі по собі неконтрольованим чином. Коли не вистачає доходів для виплати відсотків за іноземну позику, це викликає новий дефіцит платіжного балансу, що веде до ще більшої іноземної позики, а це в свою чергу ще збільшує платежі, які знову збільшують дефіцит тощо. Ця проблема часто постає перед країнами, що розвиваються, та перед країнами з перехідною економікою або країнами, що переживають певні економічні труднощі. Збалансування зовнішньоекономічних відносин. Щоб уникнути проблем, уряд має проводити економічну політику, направлену на збалансування зовнішньоекономічних відносин. Часто метою економічної політики стає досягнення сталості сальдо платіжного балансу, іншими словами, щоб упродовж багатьох років воно дорівнювало нулю (дефіцит протягом одного періоду відповідав активному сальдо протягом іншого періоду) або ж не перевищувало якогось певного рівня. Поставлення саме такої мети має, між іншим, для економічної політики певні наслідки. Це означає, що засоби стабілізації кон'юнктури (заходи розширення виробництва — проти безробіття і стримування — проти інфляції) не можна застосувати без серйозних обмежень. Причина полягає в тому, що політика експансії, якою б вона не була, як правило, послаблює платіжний баланс. Якщо держава проводить політику, направлену на підвищення купівельної спроможності, це означає, що люди отримують кошти для придбання більшої кількості товарів та послуг. Частина куплених товарів поступає з-за кордону, тому збільшується імпорт. Від такої політики експорт навряд чи зростає — він визначається насамперед купівельною спроможністю партнерів і здатністю придбати вітчизняну продукцію. Досвід показує, що політика експансії обмежує експорт, оскільки зростаюча внутрішня купівельна спроможність полегшує експортуючим підприємствам продаж частини своїх товарів на внутрішньому ринку. Таким чином, експансіоністська політика розширює імпорт без зростання експорту. Це означає, що чистий дохід від закордонної діяльності менший видатків на імпорт: баланс погіршується. Це означає, що спроба зрівноважити платіжний баланс ставить певні перепони уряду та обмежує заходи експансії в політиці стабілізації. Існує ще одна зв'язуюча ланка між політикою експансії, з одного боку, і дефіцитом платіжного балансу, з другого боку, завдяки якій зростає роль платіжного балансу як обмежувача економічної політики, — це інфляція. Слід зазначити, що експансіоністська політика, яка підвищує купівельну спроможність усередині країни, не тільки безпосередньо збільшує імпорт, але й може також посередньо послабити платіжний баланс протягом певного періоду. Це пов'язано з тим, що збільшення попиту також викликає тенденцію до підвищення цін, тобто породжує інфляцію. У свою чергу інфляція робить товари, які виготовляються в країні, дорожчими і, відповідно, менш конкурентоздатними на світовому ринку. Це може загальмувати експорт і збільшити імпорт. Тим самим платіжний баланс ще більше послаблюється за рахунок того, що політика експансії викликає інфляцію і зниження конкурентоздатності. Таким же чином платіжний баланс обмежує "експансіоністську" політику стабілізації. Простіше кажучи, обмеження з боку платіжного балансу означає, що уряд не завжди може проводити таку політику експансії і стимулювання купівельної спроможності, до якої він міг би прагнути, наприклад, для скорочення безробіття. Таким чином, в економіці виникає суперечність між зовнішнім і внутрішнім балансами. Наслідки зовнішньоторговельного дефіциту. Принагідно зауважимо, що без сильного платіжного балансу національна економіка довго функціонувати не може. За умов зовнішньоекономічної діяльності домашні господарства використовують частину своїх доходів для придбання імпортних товарів. Тим самим імпорт розглядається як витік: частина доходу витрачається на імпортні товари, а купівельна спроможність усередині країни скорочується. Але водночас за кордоном також купляють експортні товари. Це означає додатковий попит, спрямований на розширення вітчизняного виробництва. Тим самим експорт функціонує як "ін'єкція", що стимулює купівельну спроможність у господарському обороті країни. Якщо експорт перевищує імпорт, країна отримує прибуток, а розширення купівельної спроможності буде більше, ніж спад. Якщо імпорт більший експорту, то проходить спад, який перевищує приплив. Коли витоки більші за "ін'єкції", купівельна спроможність має тенденцію до зменшення, а це в свою чергу збільшує ризик безробіття. Виходить, дефіцит платіжного балансу — який означає, що відплив із кругообороту за кордон більший за "ін'єкції" із-за кордону, — негайно відіб'ється на виробництві і зайнятості. Дефіцит компенсується закордонними кредитами, які підтримують купівельну спроможність. Але купівельна спроможність, яка все більше залежить від закордонних кредитів, — слабка і ненадійна основа для гарантії зайнятості і зростання виробництва. Іноземні кредитори рано чи пізно перестануть давати гроші на виплату, якщо позичальник виявиться абсолютно незацікавленим підтримувати порядок у своєму платіжному балансі, а це призведе до скорочення купівельної спроможності та зростання безробіття. Зовнішня торгівля включається до макроекономічного кругообороту завдяки тому, що домашні господарства витрачають частину своїх доходів на придбання імпортних товарів. Це призводить до зменшення купівельної спроможності. Одночасно нерезиденти купують наші експортні товари. Ці "ін'єкції" збільшують національний продукт. Кредитори на міжнародних кредитних ринках (йдеться про великі міжнародні банки) дають гроші в борг не просто так; вони вимагають доходу на свої кошти. Це означає: щоб продовжувати надання кредитів, вони повинні бути впевнені у кредитоспроможності країни, тобто в тому, чи може вона виплатити відсоток і внесок у рахунок погашення боргу. Це в свою чергу передбачає, що країна не залишає поза увагою питання про збільшення дефіциту бюджету і платіжного балансу. Тому рано чи пізно країна з дефіцитним платіжним балансом буде змушена шукати шляхи (якщо вона не хоче повністю ухилитися від міжнародного обміну товарами і платіжними засобами) подолання дефіциту. Чим довше це питання відкладається, тим складнішими і дорожчими будуть заходи, спрямовані на подолання дефіциту. Статистичні дані свідчать, що зовнішній державний борг України за роки її незалежності зріс. Так у 1992 році він складав 0,4 млн дол. США, а у 1999 році досяг 12,48 млн дол. США. Динаміка і структура зовнішнього боргу України у наступні роки показана у табл. 19.2: Таблиця 19.2. Зовнішній державний борг України Заборгованість \| 1999 \| 2000 \| 2001 \| 2002 \| 2003 \| 29.02.2004 1. Міжнародним організаціям економічного розвитку \| 5,315 \| 4,613 \| 4,723 \| 4,596 \| 4,598 \| 4,556 Європейське Співтовариство \| 0,345 \| 0,319 \| 0,287 \| 0,300 \| 0,290 \| 0,289 Європейський банк реконструкції та розвитку \| 0,150 \| 0,121 \| 0,129 \| 0,119 \| 0,208 \| 0,215 Міжнародний Валютний Фонд \| 2,801 \| 2,073 \| 1,909 \| 1,865 \| 1,829 \| 1,818 Світовий Банк \| 2,019 \| 2,100 \| 2,398 \| 2,312 \| 2,271 \| 2,234 2. За позиками, наданими закордонними організаціями управління \| 4,312 \| 3,172 \| 3,086 \| 3,035 \| 2,915 \| 2,899 Італія \| 0,057 \| 0,058 \| 0,057 \| 0,095 \| 0,092 \| 0,092 Німеччина \| 0,348 \| 0,352 \| 0,401 \| 0,412 \| 0,450 \| 0,447 Росія \| 3,074 \| 1,974 \| 1,877 \| 1,779 \| 1,681 \| 1,681 США \| 0,289 \| 0,290 \| 0,290 \| 0,273 \| 0,248 \| 0,248 Туркменія \| 0,317 \| 0,282 \| 0,282 \| 0,282 \| 0,247 \| 0,246 Японія \| 0,186 \| 0,166 \| 0,145 \| 0,159 \| 0,162 \| 0,151 Інші країни \| 0,041 \| 0,050 \| 0,034 \| 0,035 \| 0,035 \| 0,034 3. За позиками, наданими іноземними комерційними банками \| 1,801 \| 0,201 \| 0,100 \| 0,048 \| 0,038 \| 0,030 4. Облігації державних зовнішніх позик \| 1,054 \| 2,362 \| 2,209 \| 2,511 \| 3,139 \| 3,135 Всього \| 12,482 \| 10,348 \| 10,118 \| 10,190 \| 10,690 \| 10,620 У 2000 році вперше впродовж одного фінансового року обсяг зовнішнього державного боргу було зменшено на 2,134 млрд дол. США, або на 17,1 % порівняно з попереднім роком. "Борг було зменшено практично перед усіма кредиторами. Видатки на погашення обслуговування державного зовнішнього боргу за рік дорівнювали 712млндол. США. Завдяки реструктуризації частини боргу загальна економія коштів на його погашення та обслуговування становила у 2000 році 24,2 % його розміру". Структура державного боргу України свідчить про організацію її зовнішніх запозичень на кредити міжнародних організацій економічного розвитку. Світовий банк на початку 2004 року контролював понад 21 % зовнішньої заборгованості України, Міжнародний Валютний Фонд — понад 17 %, ЄС та ЄБРР — відповідно 2,7 % та 2,02%. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками, знизилась за останні п'ять років. Так, у 1999 році вона складала 1,801 млрд дол. США або 14,4 % до загальної суми зовнішнього боргу, а на 29.02.2004 року — 0,03 млрд дол. США і 0,28 %. Україна не має жодного кредитного партнера — впливового транснаціонального банку. Розмір заборгованості світовим країнам (СЕНА, Японії, Німеччини) на тлі попередніх зобов'язань мізерний, свідчить про нерозвинутість двосторонніх відносин із найвпливовішими в міжнародній економіці державами. Українська економіка надалі перебуває у відносній енергетичній залежності від Росії, розмір державного боргу перед якою на початок 2004 року складав 1,681 млрд дол. США або 15,83 % загального обсягу. Заборгованість України по ОЗДП зросла на початку 2004 року порівняно з 1999 роком з 1,054 млрд дол. США до 3,135 млрд дол. США і складала 29,5 % від загальної суми боргу. Швидке зростання міжнародного кредиту є неминучим результатом інтернаціоналізації господарського життя, міжнародної міграції капіталів, поглиблення економічної взаємозалежності країн і регіонів. Міжнародний кредит суттєво сприяє розширенню можливості залучення фінансових ресурсів як для задоволення потреб приватного сектора, так і для покриття дефіцитів державного бюджету. Разом із тим зростання державної заборгованості створює і досить відчутні проблеми. Йдеться передусім про уповільнення темпів економічного зростання (рис. 19.1). Коли ж у держави виникає борг, то все більше і більше капіталу витісняється, що показано дугоподібною лінією на цьому графіку. Податки зростають, щоб забезпечити можливість сплачувати відсотки по боргу, а недостатність коштів далі зменшує обсяг виробництва. Зростання зовнішнього боргу скорочує національний дохід і збільшує частку національного обсягу виробництва, яку доводиться віддавати на обслуговування зовнішнього боргу. Все це свідчить про те, що обсяги виробництва і споживання зростають повільніше за наявності боргу порівняно із ситуацією, за якої державний борг і дефіцит відсутні, що показано прямою у верхній частині рис. 19.1. Отже, великий державний борг зменшує зростання потенційного обсягу виробництва, оскільки витісняє приватний капітал і є причиною його недостатності внаслідок оподаткування та змушує країну обслуговувати зовнішню частину боргу. Хоча зовнішні кредити і зовнішня заборгованість створюють певні проблеми, однак останнє не виправдовує тих, хто вбачає у цьому лише негативні наслідки. Насправді світовий досвід показує, що коли міжнародні угоди щодо зовнішніх кредитів укладаються на взаємовигідних умовах як для країн-кредиторів, так і для країн-дебіторів та коли ці кредити раціонально використовуються, то це сприяє подоланню економічних труднощів країн-кредиторів та прискоренню розвитку їх виробництва. Валюта і валютні курси Спеціальним методом поліпшення платіжного балансу, який поєднує в собі отримання внутрішнього попиту і зниження експортних цін, є зниження курсу національної валюти. Під валютою розуміється платіжний засіб країни, українська валюта — гривня, американська — долар; німецька валюта — німецька марка, англійська — фунт стерлінгів (до переходу країн — членів ЄС на спільну валюту —євро). Обмінний курс валюти — це не що інше, як ціна певної валюти, виражена в іншій валюті. Коли говориться, що курс американського долара дорівнює 5 грн, то це означає, що необхідно заплатити 5 грн за один долар. За пропозицією і попитом на валюту приховано багато різних чинників. Один із них — інфляція в країні (може бути навіть просто очікувана майбутня інфляція). Чим більше зростання цін у країні порівняно з іншими країнами, тим більше знецінюються гроші і тим менше ціниться валюта. Іншим важливим чинником є стан торгівлі в країні. Цей чинник здебільшого пов'язаний з попереднім: чим вища інфляція в країні порівняно з іншими країнами, тим дорожчими стають її товари на світовому ринку і тим складніше збалансувати платіжний баланс за такого валютного курсу. Країни, які більше експортують, ніж імпортують, і тим самим мають активне сальдо платіжного балансу, як правило, стикаються з більшим попитом на валюту. Це залежить від попиту на валюту в інших країнах, які потребують коштів на оплату товарів, куплених у країні. У той же час країни, які мають дефіцит платіжного балансу, повинні купувати багато валюти за кордоном, щоб оплатити зростаючий імпорт. Це означає, що країни з низьким рівнем інфляції і позитивним сальдо зовнішньої торгівлі мають сильну валюту, тоді як країни з високою інфляцією і дефіцитом зовнішньої торгівлі мають слабку валюту. Однак за останні роки цей зв'язок став менш визначеним. Торгівля валютою і рух капіталів через кордон зростають набагато швидше, ніж торгівля товарами і послугами. Здебільшого це залежить від зростаючого впливу так званих транснаціональних корпорацій, які функціонують у багатьох країнах. Це пов'язано з тим, що за останні роки утвердилася міжнародна торгівля валютою, коли власники валюти намагаються заробити гроші, використовуючи можливі коливання валютних курсів — продаючи валюту, коли курс високий, і купуючи її за низького курсу. Внаслідок цього сукупний попит і пропозиція певної валюти стають все більш незалежними від того, яке місце в країні займає торгівля товарами. Ті, хто розміщує кошти на міжнародному ринку, неохоче вкладають їх у валюту, якщо очікується її падіння, адже із зменшенням купівельної спроможності валюти зменшується і вартість вкладених коштів. Тому торговці валютою постійно намагаються перевести свої кошти в тверду валюту. У результаті відбувається швидкий і значний перелив валюти, бо достатньо лише підняти телефонну трубку або натиснути кнопку ЕОМ — і активи перемістяться на інші рахунки. Еволюція світової валютної системи. Існують різні способи визначення валютного курсу. Жорсткий валютний курс означає підтримання валютних курсів на певному рівні. І всі учасники ринку суворо дотримуються цього курсу. Цей рівень може визначатися різними способами. Аж до 1930-х років включно багато країн пов'язували валюти з їхнім золотим вмістом. Ця система називалася золотим стандартом. У липні 1944 року на конференції ООН у Бретон-Вудсі (США) були закладені основи нової світової валютної системи, регульовано-фіксованих валютних курсів. З цього часу багато західних валют замість золота виявились прив'язаними до американського долара, який міг обмінюватися на інші валюти. Долар у свою чергу був прив'язаний до золота. Тим самим долар функціонував як резервна валюта, що стала оборотною міжнародною валютою з твердою ціною. Паритети всіх валют встановлювалися стосовно долара, а через нього — до золота і один до одного. Для регулювання світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Коли на кінець 60-х років XX ст. Західна Європа та Японія вдвічі перевершили США за обсягами золотого запасу й експорту, позиції американського долара похитнулись, ця система почала розпадатись. 15 серпня 1971 року президент США Ніксон зупинив конвертованість долара у золото. Зв'язок між золотом і міжнародною вартістю долара був втрачений. Бретон-Вудська валютна система розвалилась. Починаючи з 70-хроків XX ст., валютний курс для багатьох країн став "плаваючим", тобто він коливався залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку. У рамках МВФ у 1970 році були запроваджені спеціальні права запозичення (СПЗ), які призначалися для поповнення валютних резервів країн-членів. А золото з 1973 року продається і купується за цінами, що встановлюються на спеціальних товарних біржах золота, і ціна на золото перестала безпосередньо впливати на світову валютну систему. Разом з тим деякі країни почали об'єднуватися з метою стабілізації своїх валют. У січні 1976 року в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ була підписана угода, що започаткувала нинішню систему валютних курсів. Згідно з цією угодою країни використовують дві основні системи "плаваючих" валютних курсів: 1) вільні курси, або незалежне "плавання" валют; 2) регульовані курси, або кероване "плавання" валют. Вільні курси складаються на валютних ринках стихійно, за відсутності валютної (курсової) політики з боку держави. Ця система використовується в економічно розвинутих країнах. Регульовані курси — це "плаваючі" валютні курси, що встановлюються на ринку у процесі взаємодії попиту і пропозиції під впливом валютної політики держави. Ця система використовується у менш розвинутих країнах. Уряди кількох країн іноді домовляються про спільне "плавання" валют, коли встановлюються межі взаємних коливань курсів. Різновидом спільного "плавання" є прив'язування курсу національної валюти до базової валюти (дол. США, СПЗ) або кошика валют основних торговельних партнерів. Важливою складовою світової валютної системи є створена в 1979 році Європейська валютна система (ЄВС). Міждержавне регіональне валютне регулювання в ЄВС здійснюється через Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), який надає центральним банкам короткострокові та середньострокові кредити для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією. З 1 січня 1999 року в безготівковий обіг Бельгії, Голландії, Люксембургу, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Австрії та Фінляндії було запущено нову європейську валюту — євро. З 1 січня 2002 року євро було запроваджено у готівковий грошовий обіг. Європейський центральний банк, який офіційно відкрився 30 червня 1998 року, здійснює курсоутворення євро та контролює рівень відсоткових ставок євровалютного ринку. Технічні умови й особливості введення євро були визначені Європейською системою центральних банків (ЕБСВ), яка складається з Європейського центрального банку та національних центральних банків. Для країн-членів Європейського економічного валютного союзу обмінні курси фіксуються тільки між евро і національними валютами, тобто щодо 1 євро і тільки в односторонньому порядку. Для конвертації суми однієї національної валюти в іншу необхідно проконвертувати цю суму в євро, а потім в іншу національну валюту. Тобто крос-курс для валютних пар країн-учасниць союзу розраховується через євро. Основними валютами, в яких здійснюється на сьогодні значна питома вага міжнародних торгових операцій, є долар США та євро. Коливання курсу цих валют справляє значний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні, особливо з перехідною економікою, яка є досить вразливою. Тому вагомого значення набуває виважена державна політика щодо підтримання його на стабільному рівні. Передусім йдеться про курс національної одиниці відносно двох основних світових валют.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (01.04.2014)
Просмотров: 560 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: