Реферат на тему Перспективи розвитку м’ясного вівчарства - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Перспективи розвитку м’ясного вівчарства. Перспективи розвитку м’ясного вівчарства Вівчарство історично було невід’ємною частиною народного господарства України, забезпечуючи його потреби в специфічних видах сировини і продуктах харчування. Вівці завжди були частиною сільського пейзажу України. На пасовиськах, що не можуть прогодувати велику рогату худобу, вівці ефективно перетворюють грубий корм на м’ясо, яке за цінністю — вмістом білка, амінокислот, вітамінів і мінеральних речовин — не поступається яловичині, а вміст холестерину в ньому в кілька разів менший, ніж в яловичині й свинині. Неабияким продуктом вівчарства є натуральна овеча вовна. Вона характеризується цінними технологічними властивостями, що роблять її ідеальною сировиною для виробництва різноманітних видів одягу, технічних тканин, килимів, валяного взуття й фетрових виробів. Товари, що їх виготовляють з натуральної шерсті, мають високі теплозахисні властивості, добру гігроскопічність та інші якості, що їх позбавлена решта натуральних, а також штучних волокон. За радянських часів розвиток вівчарства було зорієнтовано переважно на виробництво шерсті, передусім на задоволення потреб шкіл (шкільні форми), міліції та армії, що були основними споживачами шерсті й овечих шкур. З цією метою в Україні були створені й апробовані: таврійський тип асканійської породи овець з настригом вовни 3,6–3,9 кг, харківський і закарпатський типи породи, прекос, асканійська м’ясо-вовнова порода, що дає кросбредну вовну (асканійські кросбреди, асканійські чорноголові, а також одеський, буковинський і дніпропетровський типи) з настригом вовни в чистому волокні 3,3–5 кг. Докорінний перелом в вівчарстві настав, коли в армії відбулася заміна традиційної форми, виготовленої з шерсті, на нову, камуфляжну, форму, яку шиють з бавовни та інших матеріалів, закуповуваних за кордоном. На закупівлю бавовни й синтетичних матеріалів за кордоном витрачається чимало коштів. Наш ринок заповнюється одягом, що дорого коштує й не відповідає природно-кліматичним умовам нашої країни. У програмі розвитку й державної підтримки вівчарстві на 2003–2010 роки, затвердженій Постановою Кабінета Міністрів України від 16 листопада 2002 року за №1760, зазначено: “…упродовж останнього десятиліття в галузі катастрофічно скоротилося поголів’я овець і виробництво вовни. Із 8,5 млн у 1990 році станом на 1 січня 2002 року у всіх категоріях господарств поголів’я скоротилося до 1 млн, або у 8,5 раза, виробництво вовни — з 30 тис. до 3,2 тис. т, або майже в 10 разів. Основною причиною спаду є відсутність у товаровиробників зацікавленості у розвитку вівчарства через його збитковість. Так, за 1998-2000 роки рівень збитковості вівчарства становив, відповідно, 77,6 і 61,3%, у тому числі вовни — мінус 90,1–74,4%. У степовій зоні України поголів’я овець за останні 10–12 років скоротилося в 15 разів. Враховуючи ситуацію, що склалася в галузі вівчарства в Україні, а також світовий досвід, особливо індустріально розвинутих країн (США, Англії, Франції, Німеччини, Канади та ін.), де останніми роками добре розвинуто м’ясне вівчарство, що забезпечує ринок високоцінною молодою бараниною, ТОВ “Шаролезька вівця” (с. Івано-Михайлівка Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл.) у серпні 2002 року імпортувало з Канади до України 41 голову овець, із них 2 барани і 3 вівцематки породи шароле, 2 барани і 2 вівцематки породи тексел, 4 барани і 28 вівцематок породи ОЛІБС. Усі ці породи до України, а ОЛІБС — і до Європи, завезено вперше. Канаду як країну-експортера племінних овець було обрано не випадково. У цій країні існують жорсткі вимоги в системі реєстрації худоби, що регулюються канадською асоціацією вівчарів під керівництвом канадської корпорації реєстрації худоби. Кожна зареєстрована тварина мусить мати чотири покоління предків. Стисла характеристика завезених порід овець канадської селекції Шаролезьку породу овець було виведено у Франції. 1820 року економічний спад у вовняній промисловості змусив тваринників віддати перевагу виробництву м’яса. Ввезення плідників породи лейчестер дало змогу продукувати овець з більш однорідними характеристиками. Від цього часу назва “Шеролезька вівця” вже згадувалася на деяких ринках. У 1962 році група тваринників вирішує організувати перший конкурс цієї породи, що відбувся 24 серпня 1963 року в містечку Палинь у департаменті Сона-і-Луара. Тоді ж за місцевою породою овець остаточно закріпилася назва “Шеролезька вівця”. Того ж року тваринники започаткували генеалогічну книгу цієї породи. Офіційно Міністерство сільського господарства Франції визнало цю породу у 1974 році. Якості шаролезької породи овець дуже швидко оцінили за кордоном. Нині цих овець розводять у 28 країнах світу. Починаючи з 1977 року, овець породи шароле було поліпшено в Англії й експортовано до Канади у вигляді ембріонів для трансплантації. Найголовнішою метою розведення тварин цієї породи в Канаді було виведення плідників для схрещування. Вівці цієї породи дуже скоростиглі, ягнята при забої мають чудову тушу з дуже широкою філейною частиною з розвинутими м’язами. Більшість овець (приблизно 80%) спаровують у віці 7 місяців, і окіт відбувається у віці 1 рік. Жива вага дорослих баранів досягає 100–150, а вівцематок — 80–100 кг. Відтворна здатність овець — добра: 160–175 ягнят на 100 вівцематок. Якість вовни у чистопородних тварин невисока, але при схрещуванні з баранами шароле ягнята успадковують якість вовни матері. Настриг чистої вовни з баранів становить 2,5–3, а з вівцематок — 1,5–2 кг, довжина штапелю — 5–6 см, тонина — 60–58 якості. Вівці добре адаптуються до пасовищного та стійлового утримання. Барани — чудові плідники, при схрещуванні вони поліпшують м’ясні якості багатьох інших порід. Породу овець тексел створено в Голландії в середині XIX століття в результаті схрещування місцевих прибережних, або маршових, овець з баранами англійських порід лінкольн і лейстер. У процесі селекційної роботи прагнули одержати тварин великих, з великим настригом вовни, плодючих і витривалих в умовах прибережних районів Голландії. Сучасні вівці породи тексел великі, комолі, скоростиглі і з високою продуктивністю. Жива вага дорослих баранів — 115–130, вівцематок — 75–80 кг. Ягнята швидко ростуть, середньодобовий приріст до 70-денного віку становить 350–400 г. За оптимальних пасовищних умов до 4-місячного віку їхня жива вага досягає 40–45, а у віці 6–7 місяців — 50–60 кг, м’ясні форми добре виражені, забійний вихід — 55–60%. У цієї породи м’ясо червоне, доброї якості, майже без жиру. Настриг вовни в баранів становить 7–8, а у вівцематок — 4–5 кг, вихід митого волокна — приблизно 60%. Вовняний покрив однорідний, білого кольору, руно штапельно-кіскової будови, завдовжки 10–15 см, завтовшки 50–56 якості з доброю звивистістю. На 100 вівцематок народжується 150–180 ягнят. Овець цієї породи розводять у багатьох країнах світу. Як свідчить досвід, розведення їх доцільне й вигідне навіть в умовах цілковитої розораності земель, за високої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. ОЛІБС — порода овець, яку виведено в Канаді (штат Онтаріо) схрещуванням тварин порід дорсет-поллд і рідо аркотт. Дорсет-поллд є нащадком хорнд-дорсет, що є однією з найвідоміших порід Південної Англії й Вельса з XVI століття. Дорсет-поллд було виведено схрещуванням у Державному коледжі Північної Кароліни (США) і внесено до реєстру США у 1956 році. Відтоді ця порода поширилася в Канаді й стала основним постачальником баранини на ринок цієї країни. Вівці плодючі, дають багато молока, розмножуються поза сезоном і добре адаптуються до програм міжнародного схрещування. Порода рідо аркотт являє собою чистокровних овець, яких було виведено в Канаді. Її виведено за період в 10–15 років на федеральній урядовій дослідницькій станції сільського господарства Канади під Оттавою із використанням таких порід, як фінніш лендрей, суффолк, східна фризька, на ферми Канади вона потрапила наприкінці 1980 року. Метою програми рідо аркотт було виведення маточної породи для схрещування, що продукує овець з високою плодючістю, добрими молочними характеристиками, доброю статурою й ступенем росту. Цю породу характеризує висока плодючість. Ягнята досягають статевої зрілості на 7–8-й місяць і готові до окоту в річному віці. Поєднання цих порід дало змогу вивести нову породу — ОЛІБС, надзвичайно плодючу: 180–200 ягнят на 100 вівцематок, поліестричну, високомолочну, скоростиглу, з добрими м’ясними формами. Ягнята швидко ростуть і набирають живу вагу: у віці 2 місяці важать 27, а 4 місяці — 40–50 кг. Статевої зрілості досягають на 7–8-й місяць і готові до окоту у річному віці. Дорослі барани мають живу вагу 100–150, а вівцематки — 70–80 кг. Настриг чистої вовни становить 1,8–2,7 кг, довжина — 7–10 см, товщина волокон — 60–58 якості, руно штапельної будови. Вовна добре вирівняна за довжиною й тониною — як у штапелі, так і щодо руна. Баранів-плідників широко використовують у міжпородному схрещуванні, вони дають високоякісне потомство. Вівці цієї породи добре пристосовуються до різних природних умов, годівлі й утримання. У вересні 2002 року із 28 завезених ярок породи ОЛІБС 27 окотилися. Одержано 35 ягнят, із них 20 баранчиків і 15 ярок. У 20-денному віці багато з них мали живу вагу 13–15 кг, тобто середньодобовий приріст живої ваги становив 400–440 г. Ці показники свідчать про високу скоростиглість ягнят і добру молочність вівцематок. Селекційно-племінну, науково-дослідну й виробничо-господарську роботу із завезеним поголів’ям овець канадської селекції у ТОВ “Шаролезька вівця” буде спрямовано на вирішення двох завдань: — створення репродуктора з розведення чистопородних м’ясних овець трьох імпортних порід: ОЛІБС, тексел і шароле; — виведення нової вітчизняної української м’ясної породи овець. Метод розведення при створенні внутріпородних типів — інтродукція, а при виведенні нової породи м’ясних овець — складне відтворне схрещування. Селекційно-племінна й науково-дослідна робота у ТОВ “Шаролезька вівця” проводиться під науковим керівництвом доктора сільськогосподарських наук, професора В. Шуваєва і кандидата сільськогосподарських наук, доцента В. Похіл спільно з викладачами, співробітниками й аспірантами Дніпропетровського державного агроуніверситету. Матеріалом для проведення селекційно-племінної та науково-досолідної роботи слугує маточне поголів’я ТОВ “Шаролезька вівця”, що є правонаступником у розведенні овець українського типу м’ясо-вовнової породи, затвердженої в 1990 році. Нині господарство має більш як 2000 голів овець, у т.ч. 1300 вівцематок двох типів: напівтонкорунних і тонкорунних. У вересні-жовтні 2002 року 1300 вівцематок маточного поголів’я були штучно запліднені завезеними з Канади баранами порід шароле, тексел і ОЛІБС, у тому числі баранами породи шароле — 393 вівцематки, тексел — 192 і ОЛІБС — 489 вівцематок. Станом на першу декаду березня 2003 року окотилося 563 вівцематки, від яких одержано 704 живих ягняти. Порівняно з результатами окоту 2002 року, на аналогічну кількість вівцематок, що окотилися, падіж скоротився втричі. На наш погляд, скороченню падежу ягнят сприяло те, що за два тижні до початку окоту вівцематки були провакциновані проти клостридій і, отже, було підвищено рівень антитіл у молозиві, який давав змогу захистити ягня впродовж 10–12 тижнів. Середня вага народжених ягнят становить 3,9 кг, окремі ягнята народжувалися вагою 6,5 і навіть 7,2 кг. У раціоні годівлі як підсисних вівцематок, так і кітних постійно присутні мінерально-вітамінні добавки. Після одержання помісей першого покоління, вивчення та оцінки їх буде розроблено конкретний план добору баранів різних порід для одержання помісей другого покоління, а за необхідності — трипородних. Баранчиків породи ОЛІБС народження вересня 2002 року можна буде придбати на виставці “АГРО’2003”. На продаж буде виставлено 10 баранів у віці 7 місяців.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (09.05.2013)
Просмотров: 590 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: