Реферат на тему Особливості утримання індиків - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Особливості утримання індиків. Індики — домашня птиця родини куриних. Дикі предки індиків мешкали в помірно кліматичній зоні Північної Америки і з’явилися в Європі в XVI столітті. Уперше їх почали розводити в Іспанії, де вони й дістали свою назву (індик — взятий в індійців). Жива маса дорослих індиків у середньому становить 12—18, а подекуди сягає 25 кг, індичок — 8—12 кг, забійний вихід — 85—88%, вихід істівних частин — 70—76%, несучість — близько 90 яєць на рік (до 150), маса яйця — 80—88 г. М’ясо індиків — це дієтичний продукт, що має високі смакові якості й добру засвоюваність. У ньому містяться найбільша кількість легкозасвоюваних білків — 28% (у грудних м’язах — 35%), невелика кількість жиру й холестерину, багато вітамінів групи В. Так само як молоко, індичина забезпечує найвищий вихід білка з 1 га орної землі — 144 кг, тоді як виробництво м’яса бройлерів — тільки 137, бекону — 80, яловичини — 35 кг. Порівняно з бройлерами вихід чистого м’яса від індиків значно вищий. Так, якщо з 1 кг тушки бройлерів він досягає 600 кг, то в індиків — 780-810 кг за практично однакових витрат протеїну кормів. Індиків можна вирощувати всюди. Вони невибагливі до корму, літньої пори добре пасуться. Самки — дуже добрі квочки, турботливо виходжують індичат. Дорослі індики морозу не бояться і взимку за повноцінної годівлі добре переносять морози. Найвідповідальнішим моментом у розведенні індиків є вирощування молодняку. Для вирощування беруть тільки міцних індичат, які добре опушені, міцно тримаються на ногах, рухливі, мають зарубцьовану пуповину, втягнутий жовток, чистий анальний отвір і пух біля нього, без ознак виділень, блискучі очі й швидко реагують на постукування. Індики належать до повнокровних тварин і в дорослому стані мають постійну температуру тіла й досконалу терморегуляцію. У перший місяць життя індичата потребують більше тепла, адже терморегуляція в них розвинута ще недостатньо й температура тіла залежить від температури пташника. Здатності зберігати температуру вони набувають у 2-3-тижневому віці. Температурний режим у пташниках, де вирощують індичат, має бути такий: до тижневого віку — 32—30°С, під брудером — 37—35°С, від 2- до 3-тижневого віку, під брудером, — 34—27°С, від 4- до 5-тижневого віку — 26—21°С. Надалі брудер прибирають і температуру повітря підтримують на рівні 16—18°С. У перші дні в індичат відсутній пір’яний покрив, а пушок не може обмежити тепловіддачу, як у дорослої птиці. У добових індичат поверхня тіла відносно до живої ваги значно більша, ніж у дорослої птиці, а теплопровідність пропорційна поверхні тіла. І ще один дуже важливий момент, що пояснює підвищену потребу маленьких індичат у теплі, — наявність залишкового жовтка. Цей фактор виробився в процесі еволюції виду і має величезне пристосувальне значення. Нормальний залишковий жовток є певним запасом їжі й тепла. Коли індичаті в перші дні життя доводиться боротися за підтримання потрібної температури, починають витрачатися вуглеводні резерви, які зосереджені головним чином у печінці й у залишковому жовтку. Якщо ці запаси невеликі, а охолодження тривале, то концентрація глюкози в крові знижується нижче критичного рівня, настає голодування головного мозку, а потім — смерть. Індичата з великим залишковим жовтком потребують трохи більше тепла для підтримки температури свого тіла. Поступово, у міру того, як жовток розсмоктується (до 7—10 днів життя), температура тіла індичат підвищується з 39 до 41,6°С. У перші дні життя індичата вимогливі щодо вологості повітря. Вона має бути не менше 70%. Низька вологість спричинює посилене випаровування вологи з тіла, що призводить до підвищеної тепловіддачі. Для молодняку до 3-тижневого віку в холодну пору року допускається зниження вологості до 40%. За індичатами треба щодня спостерігати. Тих, хто відстає в рості, а також слабких і хворих відсаджують окремо для посиленого догляду. Щойно виведені індичата мають великі пристосувальні можливості. На початку (близько двох діб) вони можуть існувати за рахунок поживних речовин яйця, з якого вони вивелися. У їхніх шлуночках у перші години ще міститься сирна маса — залишки неперетравленого білка, потім вони харчуються за рахунок залишкового жовтка. Однак якщо затримати годівлю більш ніж на 18—20 годин, це негативно позначиться на їхньому рості й розвитку. Щойно індичат розміщують у клітках, їх одразу слід годувати, оскільки, підкоряючись інстинктові, вони починають клювати підстилку. З огляду на це не можна використовувати як підстилку тирсу, дрібні стружки й подібні матеріали. У перші дні життя в індичат слабо розвинуті нюх та зір, а тому кормосуміш варто ставити в освітленому місці. У цей період вони краще поїдають світлі та яскраво забарвлені корми. До них добре додавати зелену цибулю. Вона є корисним соковитим вітамінним кормом, що містить фітонцид сіркоаліл, який знищує шкідливу мікрофлору та сприяє кращому перетравленню поживних речовин. Годівля індичат має певну складність. У перші дні життя вони дуже інтенсивно ростуть і організмові потрібно багато поживних речовин, особливо білків (25—30%). Такий раціон складають із трьох-чотирьох видів зерна і двох-трьох добавок (сухі молочні відвійки, сир, яйця, м’ясо-кісткове і рибне борошно). Те, що індичата у перші дні після виведення потребують особливої годівлі, пояснюється будовою їхнього травного тракту. Кишечник у добових індичат відносно до їхньої живої ваги довший, ніж в індичат старшого віку. Так, на 1 кг живої ваги добового індичати припадає 1,6 см кишечника, а 10-денного — 0,8 см. Їжа в маленьких індичат затримується в кишечнику довше. За повноцінної годівлі, тобто коли корм доброякісний і містить достатню кількість поживних речовин, цей фактор — позитивний, адже зумовлює його підвищену засвоюваність. Проте тривала затримка в кишечнику недоброякісного корму (якщо він, наприклад, прокис, забруднений або містить підвищені дози отруйних речовин) сприяє розвиткові шкідливої мікрофлори, призводить до закупорки кишечника, отруєння, захворювання молодняку і навіть смерті. За недостатньої годівлі раціонами з низьким вмістом протеїну маса шлунка й кишечника в індичат збільшується відносно до живої ваги. Індичата з’їдають більше, однак відстають у рості і потребують більших затрат корму. Пристосувальні можливості зростаючого організму не безмежні і мають індивідуальні особливості, тому відхід молодняку перебуває у прямій залежності від ступеня порушення умов годівлі. Від перших годин життя індичат різняться за силою, характером, рухливістю. Про достатній кормовий фронт слід подбати починаючи з першої годівлі. У противному разі вже до тижневого віку можна виявити слабких індичат, які постійно недоїдають і яких відтісняють від годівниць. Визначити, чи наїлося індича, дуже просто, варто лише прощупати зобик — у голодних він порожній. Таких індичат відсаджують, переглядають щільність посадки, посувають годівниці ближче тощо. Про правильність годівлі індичат судять з їх росту й розвитку. Для цього періодично, через 1—2 тижні, молодняк треба зважувати. Як перший корм індичатам дають круто зварені яйця (по 4—5 г на голову на добу), свіжий сир, пшоно, пшеничні висівки, пшеничне й кукурудзяне борошно, червону моркву, зелену цибулю. Яйця протирають крізь сито, додають небагато кукурудзяного чи пшеничного борошна, змішують з добре подрібненою цибулею, морквою та круто звареною пшоняною кашею. Корм дають на аркушах чи фанерних лотках. З 3—5-го дня їх привчають поїдати корм із дерев’яних коритець. Годівниць та поїлок має бути стільки, щоб усі індичата могли їсти одночасно і не було скупченості, інакше частина їх недоїдатиме і відставатиме в рості. Кожне добове індича слід напоїти з піпетки вітамінним соком, приготовленим із суміші соку цибулі, кропиви та моркви (в однакових пропорціях). На другий день кількість кукурудзяного чи пшеничного борошна великого помелу збільшують. Можна використовувати вівсяне та ячмінне борошно, але очищене від оболонок. У перші 10 днів індичат годують через кожні 2 години, потім поступово до місячного віку кількість годівель доводять до п’яти на добу. Починаючи з другого тижня життя індичатам, поряд із вологими мішанками, в окремі годівниці насипають суху кормову суміш із подрібненого зерна (40—60%), гороху (15—25%), крейди (3—4%). Вологі мішанки треба готувати для кожної годівлі з такого розрахунку, щоб індичата з’їдали разову норму за 0,5 години. Це попередить псування корму, а отже й захворювання птиці. Для зволоження мішанок використовують молочні відвійки, кисляк, м’ясний бульйон (40—60% від сухої частини корму). Від 10—15-денного віку до раціону можна вводити варену картоплю, по 5—7 г на голову на добу, до 2-місячного віку цю норму доводять до 50—60 г. Для забезпечення необхідної кількості білкових кормів у вологу мішанку додають фарш із дешевої риби та м’ясних відходів, пекарські дріжджі. Особливо корисні для індичат молочнокислі продукти: свіжий сир, кисляк, сколотини, молочні відвійки. До місячного віку в мішанку можна вводити до 40 г свіжого кисляку, 15 г сиру на голову на день. Потрібні індичатам і мінеральні корми: добре проварена, стовчена яєчна шкаралупа, кухонна сіль, крейда. Черепашку та гравій насипають в окремі годівниці (розмір часток не повинен перевищувати 0,5 см). Кількість кухонної солі в раціоні молодняку не повинна перевищувати 0,5%. Особливу увагу приділяють забезпеченню вітамінними кормами: молодою зеленню люцерни, конюшини, кропиви, листками капусти, буряків, морквою з бадиллям, зеленою цибулею. Добре подрібнену соковиту зелень починають згодовувати індичатам з другого дня їхнього життя. У місячному віці — до 50 г, а до 6 місяців — до 150 г на добу. Цибулю згодовують тільки вранці і вдень, проте не на ніч, бо після цього індичата п’ють багато води, а уночі поводяться неспокійно, купчаться. На годівлю зерном можна переходити не раніше 40-денного віку. До 2-місячного віку кількість цілого зерна відносно до всього зернового корму доводять до 50%. Кукурудзу згодовувати краще у подрібненому вигляді. За наявності спеціального пташиного комбікорму його можна давати замість сухої суміші, а також використовувати для приготування вологої мішанки зі згаданими білковими добавками. Найкращим для індичат є курячий комбікорм. З 2-місячного віку він може забезпечувати повну потребу молодняку в поживних речовинах, а 4-місячним індичатам згодовують уже комбікорм для дорослої птиці. Призначений для свиней і великої рогатої худоби комбікорм індичатам згодовувати не можна, адже він містить багато солі й клітковини. Надлишок солі викликає в них пронос і може призвести до значного їх відходу. Виведені індичата повинні постійно мати воду в напувалках і безперешкодний доступ до них, інакше вони не навчаться пити і можуть загинути. Нестача води в перший тиждень життя викликає в них слизувате переродження кутикули м’язового шлунка, що призводить до загибелі індичат. Споживання корму без води в цей період виявляється небезпечнішим за голодування. У 7—14-денних індичат, які позбавлені води протягом 12—72 годин, в організмі порушується сольовий баланс. Це проявляється у зниженні температури тіла до 38°С, а після допуску їх до води температура знижується до 36,5°С; індичата купчаться, спостерігається висока смертність. Вода має бути проточною, чистою. Користуватися дощовою водою з відкритих водойм небезпечно, оскільки в ній можуть міститися збудники різноманітних інфекційних захворювань. Індичат можна напувати з вакуумних напувалок. Зробити її нескладно. У банці на відстані 1—1,5 см від краю роблять невеликий отвір. Посудину, наповнивши водою, накривають блюдцем чи тарілкою і перевертають. Вода надходитиме у блюдце поступово, у міру споживання її індичатами. Напувалки й годівниці слід утримувати в чистоті, стежити, щоб навколо них було сухо. Через кожні 10 днів у воду з профілактичною метою додають марганцевокислий калій (до світло-рожевого забарвлення).
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 1061 \| Рейтинг: 1.0/1

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: