Реферат на тему Організація виробничого процесу на підприємстві - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Організація виробничого процесу на підприємстві. зміст Вступ............................................................................................3 загальна характеристика виробничого процесу. 1.1. Організація виробництва, як форми забезпечення ефективної діяльності підприємства...........................................4. 1.2. Формування та структура виробничого процесу.................7 1.3. Принципи організації виробничого процесу..............10 2. Організаційно-технічний рівень виробництва 2.1. Характеристика організаційних типів виробництва...12 2.2. Характеристика і структура методів організації виробництва.....................................................................15 3. Організація процесів виробництва . 3.1. Організація процесів виробництва в просторі..........19 3.2. Організація процесів виробництва в часі.................27 4. Практичне завдання......................................................33 Висновок.....................................................................35 Література..................................................................37 План Вступ 1. Загальна характеристика виробничого процесу. 1.1. Організація виробництва, як форми забезпечення ефективної діяльності підприємства. 1.2. Формування та структура виробничого процесу. 1.3. Принципи організації виробничого процесу. 2. Організаційно-технічний рівень виробництва. 2.1. Характеристика організаційних типів виробництва. 2.2. Характеристика і структура методів організації виробництва. 3. Організація процесів виробництва . 3.1. Організація процесів виробництва в просторі. 3.2. Організація процесів виробництва в часі. 4. Практичне завдання. Висновок. Література. Вступ. Становлення ринкової економіки в Україні означає створення відповідного середовища з усіма питання ми цього законами і закономірностями. Базуються, що успіх в цьому залежатиме від компетентності спеціалістів. Організація виробництва-процесу складний та багатогранний, що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного обслуговування. В роботі розкрито суть та характеристику виробничого процесу. Дано характеристику організаційно-технічного рівня виробництва. Розглянуто методи організації виробництва. 1. Загальна характеристика виробничого процесу. 1.1 Організація виробництва, як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства. Для будь-якого підприємства основною його функцією є виробнича діяльність. Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюється людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюється в готову продукцію. До виробничої діяльності в ходять; 1. Жива праця людей яка активна частина виробництва, що ставить основу трудового процесу; 2. Предмети праці, над якими працює людина для перетворення їх у проміжний чи харчових продукт із метою задоволення певних потреб споживачів; 3. Засоби праці-частина засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Організація виробництва - це процес упорядкування, координації й оптимізації у просторі й часі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів і отримання прибутку. Вона розглядає загальні закономірності організація виробничих систем, формування й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентно спроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічної та фінансових ресурсів. Іншими словами, організація виробництва, це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення визначені терміни найефективнішого виробництва результату. Організація виробництва базується на технології виробничих процесів-сукупності методів і засобів, при яких здійснюються перетворення матеріальних ресурсів, інформації та їхніх комплектів в кінцевий продукт. Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва, і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу. Організація виробництва розглядає і вирішує наступні завдання: 1. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства. 2. Організацію процесів створення й освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство. 3. Організацію виробничих процесів. Вирішення поставлених завдань значною мірою забезпечить ефективне господарювання підприємства. 1.2 ФОРМУВАННЯ ТА СТРУКТУРА ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ. Виробничий процес - це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки. Основными элементами виробничого процессу є; Праця як свідома діяльність людини; Предмет праці (служать для їх перетворення у готову продукцію); Засоби праці (використовується людиною для перетворення переметів праці у готову продукцію). На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість окремих процесів, які уторують структуру виробничого процесу. Виробничі процеси на підприємстві залежмо від їх ролі у виготовлені продукції по діляться на три види. Основні-процеси, що безпосередньо пов’язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. Результаті основних виробничих процесів випускається продукція яка передбачена планом підприємства. Допоміжні-процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої у часті у виготовленні продукції не беруть. Обслуговуючі-процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспорті та складські процеси.). Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає в тому, що продукт, вироблений у результаті основного виробничого процесу, надходить на ринок, а продукт отриманий під час допоміжного процесу, споживається в межах підприємства. Залежно від стадії виробничого циклу виробничі процеси поділяються: Підготовчі-процеси, що призначені для виконання операції підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворення предметів праці в корисний (кількісний) продукт. Перетворювальні-процеси, під час яких відбувається переробка предметів прачі (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворювальної функції . Перетворення предметів праці здійснюються шляхом ціле спрямованої зміни форми, розмірів, зовнішнього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо. Кінцеві-процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання. За ступенем авторизації виробничі процеси поділяються на: Ручні-процеси, які виконуються робітником без застосування машин і механізмів. Механізовані-процеси, що виконують робітниками за допомогою машині механізмів. Машинні-процеси, що виконуються машинами, якими управляє робітник. Автоматизовані-процеси, які виконуються машинами під наглядом робітника. Автоматичні-процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп’ютерної та мікропроцесорної техніки. Апаратні-процеси, що здійснюється в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах. Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий процес поділяється на такі специфічні процеси; Підготовчий-процес, що включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення, та підготовки до робочого місця. Технічний-процес, що безпосередньо пов'язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію. Процес контролю який передбачає контрольно-вимірних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам та вимогам. Процеси транспортування і складування пов’язані з переміщенням і зберіганням продукції усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі. За перебігом у часі виробничі процеси а виділяються на: Дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наявність технологічних перерв. Неперервні – у яких відсутні перерви між різними видами операціями. Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція – завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування. Розрізняють основні та допоміжні операції. При основній операції предмет обробки зміню свою форму, розмір, певні властивості, якісні характеристики, Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій. Уміння раціонально організувати виготовлення виробу полягає в тому, щоб розділити складний процес на прості операції, а потім звести їх у єдиний комплекс таки чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний термін. 1.3 Принципи організації виробничого процесу Раціонально організація виробничого процесу залежить від певного принципу. До них належать: спеціалізація пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність ритмічність автоматичність та гнучкість. Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та їх кооперування. Цей принцип характеризує обмеження та стабільну номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному виробничому підрозділі. Розрізняють наступні види спеціалізації на підприємстві: функціональна – допоміжні та обслуговуючі виробництва обєднюється в окремі самостійні підрозділи та виконують певні функції; предметна – передбачає закріплення певної номенклатури виробів за окремими цехами; по детальна – полягає в закріпленні за певними підрозділами підприємства виготовленні технічного однорідних деталей; технологічна – означає закріплення за кожним цехом та виробничою дільницею певної частини виробничого процесу. Принципи пропорційності передбачають відносну одинакову продуктивність за одиницю часу взаємопов’язаних підрозділів підприємства, а в їх межах – дільниці, бригад та робочих місць. Принципи паралельності передбачають одночасне виконання окремих операцій та процесів. Принцип паралельності найчастіше виконується в умовах сирійного та масового виробництва і включає в себе: паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрегатів для полегшення готового виробу складання одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей та паралельно розміщеному обладнанні. Принцип прямо точності означає найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу від запуску матеріалів до випуску готової продукції без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цеху, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва та обслуговуючі служби тримають як найближче до тих структурних підрозділів, якицтва та обслуговуючі служби тримають як най блище до тих структурних підрохділів ень.х и місцями в процесі виробничцва їх вони обслуговують. Принцип безперервності виробничого процесу означає скорочення часу і перерва між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів оптимального виду руху предметів праці у виробництві. Принцип ритмічності означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу. За додержання цього принципу в одинакові проміжки часу виготовляють однакову або типу, цього рівно зростає, кількість продукції, забезпечує рівномірне завантаження робочих місць. Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обґрунтоване збільшення людини від безпосередньої участі у виконанні операції виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів. Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію виробничого процесу до змін організаційно-технічних умов, пов’язаних із переходом на виготовлення нової продукції або з її модернізацією. Ступінь гнучкості можна визначити кількістю витраченого часу та сумою додаткових витрат, що необхідна підприємству при цьому переході на виробництві цього виду продукції або її модифікації. Всі перераховані принципи раціональної організації виробничого процесу взаємопов’язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізують у практичній виробничій діяльності підприємства. 2. Організаційно-технічний рівень виробництва. 2.1 Характеристика організаційних типів виробництва. Тип виробництва – це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць кваліфікацію робітників, собівартість продукції. Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва: одиничне (індивідуальне); серійне; масове. Тип виробництва підприємства визначається типом виробництвом провідного цеху, а тип виробництва цеху – характеристикою дільниці, де виконується найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів. Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних видів виробництва. Одиничне виробництво характеризується: широкою номенклатурою продукції; виготовленням виробів в одиничних примірниках, або малими серіями; застосуванням універсального устаткування; групування робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій; відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками; високо кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт; відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу; тим, що об’єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли; порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів. Форма одиночного виробництва поширена на підприємствах які виготовлюють складні вироби і системи спеціального призначення. Серійне виробництво характеризується: виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються; обмеженою номенклатурою вироблених виробів; застосування універсального і спеціального устаткування; групування робочим і предметним принципами; закріплення за робочим місцем обмеженої кількості деталеоперацій; середньою кваліфікацією працівників; детальною розробкою технологічних процесів; об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу; відносно більшими витратами на підготовку виробництва повних виробів порівняно з одиничним типом виробництва. Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією. Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та виликосерійне виробництво. Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників. Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи: розмір премій (серій) виготовлення виробів; нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску – випуску; тривалість виробничих деталей, вузлів серій виробів; випередження запуску – випуску партій, деталей і складальних одиниць; запаси. Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партії запуску заготовок, деталей у виробництві. Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчого – завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшення тривалості виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій. Який забезпечив би ефективну діяльність підприємства. Масове виробництво має такі особливості: вироби виготовляються у великих кількостях; застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти; робочі місця розуміються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип); робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції; технологічний процес розробляється детально; об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції; робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію; підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва). Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва. Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні ( специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднює методи велико серійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як організація не на конкретного споживача і його вимоги, а не середні стандарти, а також, труднощі переналагодження виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання. Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конектрукторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного. За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи; від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій. Коефіцієнт закріплення операцій – це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. 2.2 Характеристика і структура методів організації виробництва. Метод організації виробництва – це певний спосіб виконання виробничого процесу, який передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливим є взаємозв’язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу. Розрізняють три методи організації виробництва не потоковий (одиничний); потоковий; автоматизований. Не потоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочому місці обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що їх кількість є невеликою й недостатньо для нормального завантаження устаткування; робочі місця розміщуються за однотипним технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій ; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, що викликає великі перерви між операціями. Технічне обладнання, в основному є універсальним хача при обробці особливо складних за конструкцією та великих за розмірами деталей, може застосовуватись інше обладнання. Не потоковий метод застосовується переважно в одиночному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їх кількості непотоковий метод може мати різні модифікації: за умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одиничного-технологічного методу, коли окремі предмети праці проходять обробку одиницями або невеликими партіями, які не повторюються; у серійному виробництві він набирає форми партійно-технологічного або предмето-групового методу. Патріонно-технологічний метод характеризується тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Величина партії предметів, що обробляються, впливає на ефективність виробництва. Тому дуже важливо визначити величину оптимальної партії. Оптимальною я така партія предметів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними. Предметно-груповий метод полягає в тому що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічні подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва. Кількість устаткування в не потоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів. n ? Niti I=1 KM = ----- Tpkн де KM - кількість верстатів ( машин) у технічній групі; n - кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні; Ni – кількість предметів іншого найменування, які обробляються за розрахунковий період; ti – норма часу на обробку іншого найменування предмета, годин; Тр – плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за рахунок періоду часу; kн. - коефіцієнт виконання норми часу. Потокове виробництво – високо коефіцієнтний метод організації виробничого процесу, який передбачає обробку предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом. Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції. У потоковому виробництві виражені основні принципи високо коефіцієнтної організації виробничого процесу і, передусім, принципи прямо точності, неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу переважно у масовому та велико серійному виробництвах. Потокове виробництво є вищою формою реалізації масового виробництва із наступними характерними особливостями: розподіл технологічного процесу на певні операції та закріплення їх за конкретними робочими місцями4 точна визначеність тривалості (синхронність) операцій4 розміщення робочих місць в послідовність технологічного процесу виготовлення виробу( предметний принцип розміщення); оснащення ліній здебільшого транспортними пристроями ( транспортерами, пневмотранспортними засобами, промисловими роботами, маніпуляторами тощо.), які призначені для передання виробів від одного робочого місця до іншого, а також для регулювання ритму потокової лінії. Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія – технологічно та організаційно відокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками: за кількістю найменувань виготовленим на них виробів: однопридметні ( постійно-потокові); багатопредметні (багато-потокові). за характером руху виробів за операціями: неперервно-потокові; перервно-потокові. за способом підтримки ритму: із регламентованим ритмом; із вільним ритмом. за видами застосування транспортними засобами: конвертні; не конвертні. за характером руху конвеєра: не перервні дії; періодичної дії. за місцем виконання операції: на конвеєрі; на спеціально обладнаних робочих місцях. Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри і такти, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкості руху конвеєра та довжини робочих зон. Такт потокової лінії – інтервал часу, за який із лінії сходять вироби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал часу, через який періодично відбувається випуск певної продукції. T еф r = ---- B nл Де r – такт потокової лінії, хв.; T еф – ефективний фонд часу потокової лінії в плановому періоді, хв.; B nл – план випуску деталей за даний період часу в натуральному вимірі. Величина, обертання до такту, називається темпом потокової лінії (T ) і обчислюється за формулою: T еф T = ---- B nл Темп потокової лінії, що виражає кількість продукції, яка зійде з потокової лінії (конвеєра) за одну годину її роботи, визначається за формулою: 60 T = ---- r Якщо предмети праці передають не по штучно, а транспортними партіями (nm), то вони сходять з лінії за інтервалом часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою: R= rxnm Де R - ритми лінії, хв.; Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою: ti PMi = ---- R Де PMi – розраховано кількість робочих місць на іншій операції. Швидкість руху конвеєра залежить від його такту і відстані між виробами (або центрами двох суміжних місць): L V = ---- t де V – швидкість руху конвеєра, м/хв. L - відстань між центрами двох суміжних робочих місць (вироби на конвеєрі), м/хв. На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконані операції робітника пересувається за ходом конвеєра в межах відведеною йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підійшов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою: ti PЗ = L ---- R PЗ- довжина робочої зони на іншій операції, м/хв. Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме монотонність та одноманітність праці; чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащення та документації, що може спричинити зупинення конвеєра. Для розв’язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії. Автоматичні потокові лінії – це сукупність машин, які автоматично, без участі людини виконують задані технологічні операції, включаючи транспортування, контроль якості тощо. Отже автоматизація виробничого процесу, за якого всі або переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робітником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю. 3. Організація процесу виробництва. 3.1Виробничий процес здійснюється в часі і просторі. Організа-цію виробничого процесу в часі було вже розглянуто вище. Про-сторова організація виробничого процесу передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприєм-ства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудо-ви виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідно-го методу організації виробництва. Є два методи організації вироб-ництва: не потоковий і потоковий. Організація не потокового виробництва Не потоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розмі-щуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи то-карних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрута-ми, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окре-мих операцій предмети праці часто поступають на проміжні скла-ди і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції. Не потоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного ви-робництва не потоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять оброб-ку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предмет-но-групового. Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партія-ми, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важ-ливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність, причому цей вплив не однозначний. З одного боку, збільшення величини партії забезпечує зменшення кількості переналагоджувань устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, ознайомлення з техніч-ною документацією і т. п.). Крім цього, спрощується оперативне планування й облік виробництва. З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, по-требує більших складських приміщень, а це призводить до додат-кових витрат. Зменшення величини партії предметів справляє на ефективність виробництва протилежний вплив. Відтак дуже важливо визначи-ти величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія пред-метів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімаль-ними. Вона обчислюється у процесі оперативного управління ви-робництвом. Одиничне- і партіонно-технологічні методи виробництва орга-нізаційно є досить складними, їхні недоліки трохи послаблюють-ся застосуванням предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляєть-ся на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної гру-пи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-гру-пові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва. Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універ-сальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації. Вищий рівень спеціалізації устаткування, як зазначалося, використовуєть-ся в разі застосування предметно-групових методів, оскільки за пев-ною предметне спеціалізованою дільницею закріплюється менша кількість предмето-операцій. Для непотокових методів характерне послідовне (рідко — по-слідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. Проте непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко використовується в промислових дискретних процесах. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку пред-метів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів. Загальна характеристика потокового виробництва Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в мак-симальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки: за групою робочих місць закріплюється обробка або скла-дання предмета одного найменування або обмеженої кількості най-менувань конструктивно та технологічно подібних предметів; робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологіч-ного процесу; технологічний процес має високу поопераційну диференціа-цію, на кожному робочому місці виконується одна або кілька схо-жих операцій; предмети праці передаються з операції на операцію поштуч-но або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом робо-ти, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщен-ня предметів, а й задає ритм роботи. Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому й великосерійному виробництві. Основною структурною ланкою потокового виробництва є по-токова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класи-фікують за певними ознаками. За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні. Однопредметною називається лінія, на якій об-робляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу. Для переходу на виготовлення виробу іншого ти-порозміру потрібна перебудова лінії (перестановка устаткування, його заміна тощо). Застосовуються ці лінії в масовому виробництві. Багатопредметною є потокова лінія, на якій одночасно або по-слідовно виготовляється кілька типорозмірів виробів, схожих за конструкцією й технологією виробництва. Сфера застосування — серійне виробництво. За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та переривані. Безперервною є лінія, на якій предме-ти праці переміщуються по операціях безперервно, тобто без міжо-пераційного чекання (паралельне поєднання операцій). Перерива-ною, або прямоточною, вважається лінія, що не може забезпечити безперервної обробки предметів через несинхронність операцій. Між операціями з різною продуктивністю предмети праці чекають своєї черги на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси. За способом підтримування ритму відрізняють лінії з регламен-тованим і вільним ритмом. На лінії з регламентованим ритмом предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто за заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних засобів (переважно конвеєра). Регламен-тований ритм застосовується на безперервних лініях. На лініях з вільним ритмом предмети з операції на операцію можуть переда-ватися з відхиленням від розрахункового ритму. Загальний ритм у цьому разі забезпечується стабільною продуктивністю робітника на першій операції лінії або ритмічною сигналізацією (звуковою, світловою). Залежно від місця виконання операцій лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром зі зняттям предметів для їхньої обробки. Робочий конвеєр, крім транспортування й підтримування ритму є безпосереднім місцем виконання операцій. Це передусім складальні конвеєри. Конвеєри зі зняттям предметів характерні для процесів, операції яких виконуються на технологічному устатку-ванні. За способом переміщення виокремлюють конвеєри з безперер-вним та пульсуючим рухом. Конвеєр з безперервним рухом має по-стійну швидкість і під час роботи не зупиняється. Конвеєр з пуль-суючим рухом під час виконання операцій стоїть нерухомо. Він приводиться в дію періодично через проміжок часу, що дорівнює такту лінії. Такі конвеєри застосовуються тоді, коли за технологіч-ними умовами виконання операції потребує нерухомого стану пред-мета праці. Переміщувати самі предмети не завжди можливо й доцільно (наприклад за складання великогабаритних машин). У цьому разі організується так званий стаціонарний потік, коли вироби встанов-люються нерухомо на складальних стендах, а переміщуються спеці-алізовані групи (бригади) робітників, які виконують певні операції. Кількість груп (бригад) робітників дорівнює кількості стендів. Особливості організації і параметри потокових ліній Запровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі: достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції; висока стабільність І технологічність конструкції виробу; можливість раціонального розміщення робочих місць і чітка організація їхнього обслуговування; застосування прогресивної технології, механізація та авто-матизація процесів. На підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологічного процесу, можливостей його вдосконалення, маси і габаритів виро-бу вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон, швидкість руху конвеєра. Такт потокової лінії— це інтервал часу, за який сходять з лінії вироби, що пересуваються один за одним: r=Tp\N Тp — плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв; N — обсяг виробництва продукції за той самий період у нату-ральному вимірі. Обчислюючи час роботи безперервних потокових ліній, треба передбачати періодичні короткочасні перерви в роботі конвеєра для відпочинку робітників. Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспорт-ними партіями (nm), то вони сходять з лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії: У разі, коли організується безперервна потокова лінія, після обчислення такту проводять синхронізацію операцій. Операції вва-жають синхронізованими, коли тривалість кожної з них дорівнює або є кратною такту лінії. Синхронізація операцій досягається вживанням низки технологічних і організаційних заходів: диферен-ціацією, концентрацією операцій, скороченням їхньої тривалості за рахунок певних удосконалень тощо. Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою Mpi=ti/r, де Мpi — розрахункова кількість робочих місць на цій операції. Вона заокруглюється до більшого цілого числа М, після чого об-числюється коефіцієнт завантаження робочих місць (&з) для кож-ної операції: kзі=Mpi/Mi Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між виробами: V=L/r де V— швидкість руху конвеєра, м/хв; L—відстань між центрами двох суміжних виробів на конвеєрі, м. Швидкість конвеєра, що рухається безперервно, обмежується раціональним режимом праці. На пульсуючому конвеєрі, який вклю-чається періодично, вона встановлюється максимальною з урахуванням правил безпеки праці. На робочому конвеєрі з безперервним рухом за виконання опе-рації робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведе-ної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виро-бом, який на цей момент має підійти до неї. Довжина робочої зони обчислюється за формулою б i=L*ti/r , де б— довжина робочої зони на i-й операції, м. За обробки або складання невеликих виробів і малої швидкості руху конвеєра робітник може перебувати (сидіти) на одному місці. Наприклад, складання годинників, монтаж радіоапаратури та ін. Просторове розміщення потокових ліній може бути різним за-лежно від кількості робочих місць, типу транспортних засобів, площі дільниці (цеху). Найпростішим і найпоширенішим є прямо-лінійне розміщення робочих місць за ходом технологічного проце-су. Але це не завжди можливо, тому буває дворядне, кільцеве, зиг-загоподібне їхнє розміщення. Суміжні потокові лінії треба розмі-щувати так, щоб було зручно транспортувати предмети праці між ними. За організації потокової обробки і складання виробів до-поміжні лінії, що забезпечують складальний конвеєр, розміщують перпендикулярно до нього. Тенденції розвит-ку потокового виробництва Потокове виробництво внаслідок високої спеці-алізації, механізації та чіткої організації вироб-ничого процесу є високоефективним. Його ефективність виявляється у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу і незавершеного виробництва, ліпшому ви-користанні основних фондів. Усе це забезпечує зменшення вит-рат на виробництво. Водночас потокове виробництво має й помітні недоліки. Найбільшим недоліком потокового виробництва є примітивіза-ція праці робітників, обмеження її виконанням елементарних ме-ханічних операцій, що є наслідком високої диференціації технологічного процесу. Це робить працю на потоковій лінії малозмістовною, суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і ква-ліфікаційного рівня працівників. Крім того, є непривабливими для людини жорсткий ритм роботи на потокових лініях, брак будь-яких творчих елементів у праці. Цей недолік потокового виробництва усувається його автомати-зацією і створенням автоматичних потокових ліній, коли всі техно-логічні операції і транспортування предметів праці здійснюються автоматично. Автоматичні лінії широко застосовуються в масово-му виробництві. Істотним недоліком потокового виробництва в його традиційній вузькоспеціалізованій формі є суперечність між його тяжінням до конструктивно-технологічної стабільності (тобто між його консер-вативністю) і вимогою динамічності виробництва, постійного онов-лення продукції відповідно до науково-технічного прогресу та по-треб ринку. Вузька спеціалізація робочих місць, їхня жорстка прив'язка до ходу технологічного процесу створюють труднощі для переходу на випуск нової продукції. Виникає необхідність у заміні устаткування, його переміщенні, створенні нового оснащення, пе-рекваліфікації робітників, що зв'язано з великими витратами часу й коштів. Ця негативна сторона потокового виробництва поступово нейт-ралізується підвищенням гнучкості технологічних систем, засто-суванням машин із числовим програмним керуванням (ЧПК), запровадженням автоматичних багатофункціональних маніпуляторів-роботів. Об'єднання верстатів з ЧПК, роботів, автоматичних транспор-тних засобів і складів під загальним керуванням ЕОМ дає мож-ливість створювати гнучкі автоматизовані системи (ГАС) з даль-шим залученням до них автоматизованого проектування продукції. Такі системи поєднують переваги потокового (висока продук-тивність) і непотокового (гнучкість) виробництва, можуть застосовуватись в усіх його типах, і є особливо ефективними в серій-ному виробництві. Вони швидко і без великих витрат часу й коштів переналагод-жуються на випуск іншої продукції (у межах технічних можливо-стей). Для цього потрібно змінити програму виробничого проце-су, записану на машинному носії. Гнучкі автоматизовані систе-ми — це стратегічний 3.2 Виробничий цикл, його структура, визначення його тривалості. Однією з важливих вимог, які стосуються раціональної організації виробництва являється забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу виготовлення продукції. Виробничий цикл – це календарний час з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення продукції. Тривалість виробничого циклу використовується при розробці виробничих програм, визначенні величини незавершеного виробництва, розробка графіків матеріального забезпечення виробництва і оперативна підготовка виробництва. Тривалість виробничого циклу залежить від: трудомісткості об’єму тобто робочого часу необхідного для отримання готового виробу, визначеного технічно обґрунтованими нормами часу; кількості одночасно запущених у виробництво предметів праці ( розмір партії ); тривалості нетехнологічних операцій; тривалості переривів у виробничому процесі; прийнятого виду руху оброблюваного предмету в процесі вироб ництва. Операції – час технологічного процесу на одному робочому місці одним робочим при незмінному знарядді праці. Тривалість виробничого циклу виготовлення любої продукції складається: робочий час; час природних процесів; час переривів. Робочий період складається з: час технологічних операцій ( підготовчо – заключний час, штучний час ); час нетехнологічних операцій ( час транспортних, контрольних операцій ); тривалість природних процесів. Перерви у виробничому процесі: обумовлені режимом роботи підприємства і залежать від числа робочих змін, тривалості перерви між ними, кількість вихідних і неробочих днів; визвані зайнятістю робочого місця ( обладнання ) в результаті чого деталі лежать в очікуванні звільнення від інших робіт ( перерва очікування ); виникаючі при обробці деталей партіями із – за їх очікування перед транспортуванням на іншу операцію ( перерва партійності ); визвані незадовільною організацією виробництва – погана організація робочих місць, несвоєчасна подача матеріалів, інструментів, затримка або погана якість технологічної документації – все це ( змушені перерви ) в ході роботи; визвані випадковими обставинами, а саме затримка поступлення матеріалів від поставщика, відключення електроенергії, аварія обладнання, брак деталей. При розрахунку тривалості виробничого циклу перерви, які виникають в результаті незадовільної організації виробництва не враховують. При безперервному виробництві тривалість виробничого циклу = технологічному циклу. На підприємствах з перерваним процесом виробництва тривалість виробничого циклу перевищує тривалість технологічного і визначається по формулі: де- тривалість циклу; сума часу операцій: tmax – технологічних; tприр – природних; tтр – транспортних; tк – контрольних; tмо – міжопераційний простій; tмз – міжзмінний простій. Кількість операцій (простоїв): n – технічних; i – природних; j – транспортних; x – контрольних; y – міжопераційних; z – міжзмінних. Фактори, які впливають на тривалість виробничого циклу. Тривалість структурних складових виробничого циклу залежить від факторів: Структурні складові циклу \| фактори конструкторські \| технологічні \| організаційні Час безпосереднього виготовлення \| Структурний і кількісний склад виробу. Габарити, маса виробу. Складність і точність деталей. Матеріаломісткість конструкції. Рівень уніфікації. \| Раціональність технологічного процесу і його відповідність типу і об’єму виробництва. Технічний рівень знарядь праці. Коефіцієнт прогресивної технологічної оснащеності. \| Раціональність організації робочого місця і характер його обслуговування. Форми оплати праці і їх прогресивність. Час допоміжних процесів і технологічного контролю \| Складність деталей і вимоги, які пред’являють до їх якості. Склад виробу. Габарити. \| Раціональність технологічних процесів контролю. Технологічний рівень контрольно – вимірювальних приладів і апаратури. \| Раціональність організації технологічного контролю (охват контролними операціями, розміщення контрольних точок і персоналу. Час транспортування \| Габарити і маса. Число деталей і збірних одиниць. \| Відповідність застосування транспортних засобів і операцій прогресивному рівню. \| Раціональність організації транспорту, наявність транспортних засобів і їх відповідність для переміщення маршрутизація перевезень. На тривалість виробничого циклу має вплив величина партії деталей, виробу і вид руху предметів в процесі їх обробки. Партія – це кількість деталей, які безпосередньо обробляються на кожній операції виробничого циклу з однаковою затратою підготовчо – заключного часу. Робота партіями організується в серійному і крупносерійному виробництві. Чим більша партія, тим рідше здійснюється переналадка обладнання, забезпечується краще її використання, підвищується продуктивність праці, знижується собівартість. При визначенні розміру партії враховують кількість закріплених за кожною одиницею обладнання деталей, складність і трудомісткість їх виготовлення, тривалість виробничого циклу, співвідношення між місячною програмою і величиною партії, габарити деталей. В залежності від конкретних умов виробництва в основу визначення розміру партії беруть трудомісткість, рівень використання обладнання, продуктивність праці. Розрахунок величини партії: tПЗ – підготовчо – заключний час на партію; tШТ – штучний час; КВ – коефіцієнт допустимих втрат робочого часу на переналадку обладнання ( КВ?0,03 – 0,1 від складності обладнання). Отримана величина партії коректується з врахуванням змінної продуктивності обладнання, оснастки, графіків, ємності тари. Якщо у часток, цех працює без0посередньо на споживача, то величина партії повинна бути рівною (кратною) денній (місячній) потребі споживача і забезпечувати їх рівномірну роботу. 4. Практичне завдання Визначити як зміняться тривалість технологічного циклу в результаті зміни виробничих умов на підприємстві за такими вихідними даними; величина партії деталей складає 50 штук, вид руху деталей-паралельний, технологічний процес складається із семи операцій. Тривалість операції (у хвилинах) становить: f =3; f =7; f =5; f = 6; f =2; f =3; f =6. Технічна реструктуризація поривала до зміни умов виробництва, що розрізняє величину партії деталей подвоїти, а операцію №2 розділити на дві самостійні операції тривалістю 3 і 4 хвилини. Розв’язок. 1. Визначаємо тривалість технологічного циклу до зміни умов виробництва Тпар = 32+7(50-1)=375 хвилин. Визначаємо тривалість технологічного циклу після закінчення зміни у мов виробництва. Тпар = 32+6(100-1)=625 хвилин. Розрахуємо величину зміни тривалості виробничого циклу після зміни умов виробництва: Д = 625-375=251 хвилин. Висновок. Дослідження теми курсової роботи "Організації виробничого процесу на підприємстві " можна зробити такі висновки. технологічний і виробничий цикли, є най довшими при послідовному виді руху деталей. В цьому випадку тривалість циклу прямо пропорціональна до величини партії деталей і норм часу та їх виконання. Отже, цей вид доцільно застосовується при невеликих трудомісткості операцій, оскільки це приведе до скорочення тривалості циклу. Найменша тривалість циклів є при паралельному русі деталей але тут можуть виникати перерви в роботі на робочих місцях, які знижують ефективність організації виробництва. Витрати на транспортування при паралельному й паралельно – послідовному видах руху деталей є більші ніж при послідовному через появу транспортних партій. Таким чином, для зниження транспортних витрат ці види руху деталей доцільно використовувати у випадках предметної організації дільниць чи цехів, тобто за ходом протікання технологічного процесу. Послідовний вид руху деталей раціонально застосовувати при організації дільниць і цехів за технологічним принципом. Однак здебільшого види руху деталей комбінують, тобто на малотрудомістних операціях використовують послідовний вид, на трудомістких – два види. Література Шваб Л.І “Економіка підприємства” К: Каравелла, 2004. Васильнов В.Г. “Організація виробництва” – К: КМЕУ, 2003. “Організація виробництва” В.О.Онищенко, О.В.Реднік, А.С. Старовірець Київ, лібра 2003 Петрович Й.М. Захарчин Г.М. “Організація виробництва” Львів магнолія плюс, 2004 Петрович Й.М. Захарчин Г.М. “організація підприємства в Україні” Львів Оксарт 2000 Плотнін Л.Д. Янушневич О.Н. “Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві ” Львів Світ 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 1452 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: