Реферат на тему Опис діяльності швейних підриємств - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Опис діяльності швейних підриємств. ПЛАН Вступ 1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура.................................................................... 2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України. Сучасний стан галузі.......... 3.Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки.......................................................................... Висновки........................................................................................................... Вступ На сучасному етапі у зв'язку з переходом до ринкової економіки роль галузевих економічних розробок прогнозового характеру зберігається, оскільки регулювання розвитку й розміщення підприємств має велике значення і в умовах ринкової економіки. Так, у СШA майже 50 %, а в Італії майже 70 % економіки регулюється державою. Однак методи регулювання в розвинених країнах світу мають інший характер: не адміністративно-бюрократичні заходи, а економічні (у вигляді, наприклад, особливої податкової політики стимуляційного або гальмівного характеру). Велике значення мають правові важелі управління розвитком економіки. Такі розробки пошукового характеру — це особливі державні програми розвитку певної галузі виробництва. Отже, галузеві схеми розміщення господарства України повинні бути аналогічними закордонним, науково обгрунтованими, мати більш рекомендаційний, а не директивний характер. Чільне місце посідають також техніко-економічні обгрунтування (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів господарства (як нових, так і старих, які необхідно реконструювати). ТЕО після уточнення і затвердження є основою для підготовки проектної документації. Отже, прогнозові або техніко-економічні документи обгрунтування розвитку й розміщення галузей та окремих їх підприємств матимуть в майбутньому велике значення для раціонального та ефективного розвитку й розміщення господарства. Проте на такі галузі, як сільське господарство, частково легка й харчова галузі промисловості, сфера побутових послуг та інших подібних виробництв, де найефективніший розвиток малих форм організації, приватних засобів господарювання, такі розробки значно менше впливатимуть. Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді включають такі найважливіші етапи: аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі; визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окремих підприємств на перспективу; 1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура. Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а про-мисловість — кордом, технічними тканинами та ін. Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м2 тканин, 5,6 пари панчішно-шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину. У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 — орендними, 116 — колективними. Розвиток швейної промисловості неможливий без тісних зв'язків з іншими галузями економіки,серед яких чільне місце посідає текстильна промисловість промисловість /сировина/, мазинобудування устаткування транспорту та торгівлі. Особливо важливе співробітництво з торгівлею, тому що швейна промисловість повинна забезпечити населення одним з трьох основних елементів матеріальних благ /їжа, одяг житло/.Постачаючи у торгівельну мережу готовішвейні вироби, галузь утворює необхідний товарний фонд їхніх видів, від кількості та якості яких залежить забезпечення попиту ринку. Так у 1940 р. у товарообігу непродовольчих товарів України одяг та білизна складали 185 млн.крб. а у І990 р. сума від, реалізації цих товарів досягла 5526 млн крб., тобто збільшилась майже у 30 раз. Товарна структура роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі України непродо-непродовольчими товарами завжди характеризувалася високою часткою швейних виробів у 1940 р. вона складала 14.1%. а в 1990р. - 15%. Зростання товарообігу швейних виробів у знаній мірі визначається об'ємом їхнього виробництва , а також залежить від якості, асортименту та відповідності до моди. Сучасний одяг класифікують за такими ознаками а/щодо матеріалу - з ткани, трикотажу, нетканих, дубльованих та плівкових матеріалів, натурального та штучногоного хутра, натуральної та штучної шкіри б/ за статево-віковими ознаками - жіночий,чоловічий, дитячий. в/ за сезоном: літній, зимовий, демисезонний; г/ за призначенням: побутовий, формений, спортивний, спеціальний. Сучасна сировинна база швейної промисловості включає тканини, штучні шкіри, плівкові матеріали, хутро, підкладочні тканини та матеріали, фурнітуру тощо. Серед усіх видів сировини найбільшу питому вагу як за об'ємом так за вартістю мають тканини. Тому основ-ними постачальниками сировини для швейного виробництва є підприємства текстильної галузі, які направляють у швейну промисловість що 75% випуску тканин. Текстильна промисловість України забезпечує менше Ѕ необхідного об'єму ткакин, тому швейна промисловість у значній мірт використовує тканини, що виробляють підприємства Росії; Білорусі. Так,у І990 р. при власному виробництві 590 млн.м. бавовняних тканин в Україну було їх завезено включаючи імпорт/ 930 млн. м /а вивезено 86 млн.м/. Швейна промисловість розширює свою сировинну базу за рахунок хімічних матеріалів, особливо хімічних волокон - лавсану, капрону, нейлону. Це дає змогу поліпшити споживчі та естетичні характеристики виробів. Наприклад, на зміну важким пальтам "на ваті" прийшов легкий, теплий одяг з синтетичних, тканин, дубльованих з некополіуретаном чи штучним хутром. Швейна промисловість як галузь фабрично-заводського виробництва почала розвиватися я. Україні на початку XX ст. - у Києві, Харкові, Одесі. На території західних областей діяли дрібні швейні підприємства, основані на ручній праці. У 30-ті роки стали до ладу декілька великих швейних підприємств, серед яких - фабрика ім.Горького у Києві, підприємства у Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському, в інших містах України. Випуск валової продукції легкої промисловості республіки у 1940 р. перевищив рівень 1913 р. у 3,7 разу. Новобудови післявоєнного періоду - швейні фабрики у Переяславі-Хмельницькому, Артемівську, Миколаєві, Дрогобичі, Кіровограді, Луганську. Були реконструйовані підприємства Києва, Харкова, Донецька. У цаний час швейна промисловість України вироблює майже 15% швейних виробів колишнього СРСР, що менше ніж відповідна частка у населенні /І8,2% Питома вага промислових виробничих основних фондів швейної галузі у загальній вартості промислово-впробничих фондів в Україні складає 0,7%, що нижче, ніж. цей показник у СНД /0,9%/ та набагато нижче ніж, наприклад,у Латвії /2,5%/ чи Білорусі /16%/. Ці дані говорять про те, що розвитку швейної промисловості України не приділялося достатньої уваги. Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціо-нального розміщення Та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити: а/ випуск високоякісної продукції; б/ елективне постачання підприємств торгівлі. Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає:: 1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній прмисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якос-ті продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку /і його кращого вивчення/ і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих. трудових росурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підпоиемств. 2 . Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей підрозділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщен-ня у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура /Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо/. З. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. При цьому досягаються такі вигоди: чим більше об'єм випуску продукції, тим, нижча її собівартість і вища продуктивність праці. Вищевказані напрямки є актуальними для поліпшення розміщення швейної пройисловості України, яке у даний час не є раціональним. Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей. У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в 30-50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та кількох інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розгортання виробництва барвників і дубильних речовин. У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі. Хімічна промисловість України має можливість вже нині використовувати власніпотужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували. Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечен-ня трудовими ресурсами, народногосподарські функції і терито-ріальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру. Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо. У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розвиву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і поживача; взуттєве і швейне — на споживача, лляне — на сировину.У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, коноп-ле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі. 2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України. Сучасний стан галузі. Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславсь-кої (Київська обл.) суконних фабрик. Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фар-бувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика). Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика. У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон. Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних во-локон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20.5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовля-ють шовкові тканини технічного призначення. Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський пе-ріод. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни. Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують. Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики. Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90 % задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію. Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва. Підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри. Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі. Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано; У Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання – у Бердичеві ("Світанок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання – у Луганську, Львові ("Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку. Для шкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову, високоефективну технологію шкіряно-взуттєвого і дубильно- Картосхема розміщення легкої промисловості. екстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізувати та автоматизувати виробничі процеси. Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська обл.), Краснограді (Харківська обл.), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці. В Україні основний хутровий промисловий звір – лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, що є шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика. У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, внаслідок чого поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська обл.) і Ясіні (Закарпатська обл.). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із застосуванням нових стійких барвників, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом. Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості, їх продукція дуже розмаїта – господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась. 5. Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки Основними напрямами технічного прогресу у промисловості в перспективі є широке застосування ЕОМ у процесах розкрою матеріалів для автоматизації операцій складання деталей виробів, синхронізованих з системами подачі, укладки і складання різних деталей виробів, мікропроцесорної технології в швейних операціях. Одержать поширення системи автоматичного моделювання, конструювання і градування виробів різних видів легкої промисловості, застосування модульної технології виробництва готових виробів. У зовнішньоекономічних зв'язках України використовується і така форма економічного співробітництва, як кредити. В сучасних умовах нестабільності економічного розвитку Україна зацікавлена в надходженні іноземних інвестицій в українську економіку. В перспективі Україна може надавати цільові кредити у національній валюті зарубіжним державам, підприємствам та іншим спожива-чам під закупівлю вітчизняної машинотехнічної продукції. Таке кредитування іноземних споживачів сприятиме зовнішньому конвер-туванню української грошової одиниці. Створення спільних підприємств – одна з форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. Їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд. У 1995 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 спільних підприємств, Німеччини – 40, Австрії – 22 та ряду інших країн. Найбільше їх у місті Києві (204) та Одеській області (143). Висновки В даній оботі було розглянено і представлено багато підприємств легкої промисловості по виробництву хутрової продукції, підприємств швейної промисловості і всіх видів промисловостей, що тісно повязані з хутровою та швейною промисловістью України. Було розглянуто сучасний стан галузі, преспективи його розвитку, та розміщення підприємств швейної і хутрової промисловостей на тереторії України. Дана робота поглибила мої знання в питаннях економічного районування та глибоко познайомила мене з легкою промисловістью України, зокрема швейною та хутровою. Список використаної літератури 1.”Розмещение производства непродовольчих товаров народного потребления” под ред. Вороновой В.И. К., ВШ 1978 2.”Розміщення продуктивних сил України” Е.П.Качан К., КДТЕУ, 1998 3.”Розміщення продуктивних сил України” конспект лекцій КДТЕУ 1998 4.”Регіони України, проблеми розвитку” Симонов В.К. 1997 5.«Современные мировые рынки и Украина» Соколенко С.И. Демос 1995 6.Статистичний щорічник україни 1996р. Укр.книж. 7.Гогулан Т.Е. “Розміщення виробництва непродовольчих товарів україни” Київ КДТЕУ 1999р. 8.”Економіка України. Сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: інформаційно аналітичний огляд” Інвестиційна компанія 1998р. 9.Заставний Ф.Д. “Географія України” Львів, Світ 1994р. 10.Мішало Г.О. “Економічна географія з основами виробництва” Навчальний посібник. 11.Паламарчук О.М. “Економічна і соціальна географія України з основами історії” К. 1998р.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (07.05.2013)
Просмотров: 1175 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: