Реферат на тему Лохина високоросла - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Лохина високоросла. Останнім часом серед українських виробників плодово-ягідної продукції зростає зацікавленість вирощуванням нових перспективних культур. Серед новинок за останні кілька років чи не найбільшої уваги удостоїлася лохина високоросла. Цьому, до певної міри, посприяло зростання зацікавленості переробних підприємств, які розглядають можливість заміни культивованою лохиною дикоростучої чорниці. Адже закупівельна ціна на дикоростучу ягоду підскочила нині в чотири-п’ять разів. Лохина високоросла (Vaccinium corymbosum) — найбільш поширений вид, її сорти достатньо морозостійкі й культивуються практично на всій території Сполучених Штатів, а також в Австралії, Новій Зеландії, Китаї та європейських країнах, зокрема в Польщі, яка за останнє десятиліття стала одним із світових лідерів у вирощуванні цієї культури. Лохина низькоросла (Vaccinium angustifolium). Цей вид має підвищену морозостійкість і придатний для вирощування у регіонах із суворішим кліматом (північ США, Канада та континентальний Китай). Лохина заяча (Vaccinium ashei). Сорти цього виду не потребують тривалого періоду понижених температур для яровизації та мають понижену зимостійкість, а тому ростуть, в основному, на півдні США. Останнім часом з’явилися також міжвидові гібриди лохини, які поєднують господарчо цінні ознаки: високу продуктивність, зимостійкість, меншу вибагливість до умов зволоження та ширшу адаптацію до грунтових умов. Анатомія та морфологія Лохина — багаторічний кущ, що має добре розгалужену кореневу систему, яка, в основному, розміщується в грунті завглибшки 30–40 см. Коренева система пристосована до існування у перезволоженому субстраті з високим вмістом органічної речовини та, на відміну від більшості інших рослин, не має кореневих волосків, що відіграють важливу роль у живленні та водопостачанні більшості рослин. У природних умовах рослини роду Vaccinium мають на кореневій системі ендомікоризу (симбіотичний грибок), що покращує мінеральне живлення рослини. За вирощування лохини в культурі та інтенсивного удобрення рослин мінеральними добривами цей симбіоз проявляється менше. Рослина лохини має 15–18 пагонів, що відходять від коронки (кореневої шийки). Урожай формується на бруньках, які закладаються в попередньому сезоні. Біологічні особливості Лохина високоросла — досить морозостійка рослина. Вона добре витримує зниження температури до -24...30°С (а окремі сорти — до -40°С). Пагони лохини можуть бути прямостоячі чи дещо пониклі, це залежить від сорту та визначає його придатність до механізованого збирання. Критична температура для періоду цвітіння — мінус 1°С. Лохина може формувати ягоди без перехресного запилення, та все ж кращий урожай за нього. Для цього на одній ділянці висаджують кілька сортів з однаковим періодом цвітіння та проводять запилення бджолами — два-чотири вулики на гектар. З дворічного саджанця перший урожай збирають зазвичай на третій рік після висаджування (близько 0,5 кг з куща), така рослина вступає в повне плодоношення на п’ятий-шостий рік (2–4 кг ягід з куща). Довговічність плантації визначається рівнем догляду, як водиться, плодоносить 30–40 років. Вибір місця й підготовка грунту Бажано уникати попередників, які сприйнятливі до вільноживучих нематод (цукрові буряки, картопля, суниця). Також не рекомендується закладати плантації на ділянках з високою заселеністю грунтовими шкідниками (личинки травневого хруща та дротяників). Ділянка має бути добре дренована, з рівнем залягання грунтових вод не ближче 60 см від поверхні грунту. Механічний склад — легкий суглинок чи супісок. Рослини погано ростуть на грунтах важкого механічного складу. Цікавою особливістю лохини є те, що нормальний розвиток рослин відбувається за рівня рН 4,5–5,2. Тому природно підкислені легкі грунти Полісся й частини Лісостепу особливо придатні для індустріального вирощування ягід. Лохина добре росте й плодоносить на грунтах із високим рівнем органічної речовини. Щоб збагатити грунт органікою, за рік до висаджування рекомендується висіяти сидеральні культури люпину чи гірчиці з подальшим загортанням зеленої маси в грунт. Удобрення Рослини лохини потребують порівняно невеликої кількості елементів живлення та погано витримують підвищену концентрацію добрив. Азот потрібно вносити в аміачній формі (або карбамід, амідний азот якого з часом переходить в аміачну форму). Нітратний азот рослини сприймають погано, а в підвищених дозах він має токсичний ефект. Найкращий вид азотного добрива — сульфат амонію. Це добриво понижує реакцію грунтового розчину (особливо актуально на карбонатних грунтах). Норма внесення азоту на щойно посадженій плантації — 10–25 кг/га (вносять локально за два прийоми), на плодоносній плантації норму підвищують до 50–70 кг/га. На грунтах, багатих органікою, її можна зменшити, на легких бідних грунтах — дещо збільшити. Якщо некомпостовану тирсу використовують як мульчуючий матеріал, норму внесення азоту значно збільшують (до 80–100 кг/га д.р.). Фосфор. На плодоносній плантації його, в середньому, вносять 60–80 кг/га на рік залежно від результатів аналізу грунту та експрес-аналізу листкової проби. Калій. Зазвичай після вступу в повне плодоношення рослин потрібно 50–100 кг/га на сезон. Як і для більшості інших ягідних культур, треба уникати хлорвмісних форм калійних добрив. Мікроелементи. Мікроелементи найкраще вносити позакореневим підживленням, тому що низький рівень рН грунту, яку потрібно утримувати, блокує доступ рослини до грунтових запасів більшості з них. Зовнішній вигляд рослини дещо запізно сигналізує про обмаль елементів живлення. Тож краще кілька разів на сезон проводити аналіз листкової проби для вчасного коригування балансу поживних речовин. Вибір посадкового матеріалу Як посадковий матеріал можна використовувати однорічні (вкорінені живці), дворічні або трирічні саджанці. Найбільш технологічними та прийнятними з економічного погляду є дворічні рослини. Саджанці з відкритою кореневою системою потребують ретельного догляду під час транспортування та тимчасового зберігання. Тому, якщо треба перевезти рослини на значні відстані, краще замовляти садивний матеріал, вирощений у контейнерах місткістю 2–3 л. Крім того, в разі перевезення саджанців з оголеними коренями коренева система рослин має бути вимита (розпорядження карантинної служби), а це спричиняє значне погіршення приживання рослин. Для вирощування саджанців у контейнерах використовують негрунтові субстрати, які допущено для ввезення на територію України (за умови, що немає карантинних об’єктів). Більшість комерційних розсадників вирощують саджанці укоріненням живців із маточних кущів, при цьому рослини можуть інфікуватися вірусами та іншими патогенами, що значно знижують потенціал сорту та швидко поширюються на всю плантацію. Саме тому особливо ретельно потрібно підійти до вибору сертифікованого постачальника посадкового матеріалу, який має гарантувати високу якість саджанців та правдивість сорту. Висаджування Схема висаджування має відповідати параметрам техніки, що буде використовуватись для догляду за насадженнями та збиранням продукції. Міжряддя можуть бути завширшки від 2,6 до 3,5 м (якщо в майбутньому планується використовувати комбайн для збирання ягід, мінімальна ширина міжрядь має становити 3,2 м). Відстань між рослинами може бути від 0,8 до 1,6 метра. Посадку можна проводити восени та навесні. Хоча перевагу надають весняному висаджуванню: немає загрози пошкодження молодих рослин гризунами та краща приживлюваність саджанців. Висаджують рослини вручну. В заздалегідь підготовлені лунки рекомендується внести 10–15 л торфу, а перед висаджуванням рослин добре зволожити його. Якщо використовують розсаду з горщиків (контейнерів), перед посадкою обов’язково потрібно розкришити субстрат та розправити коріння рослини. Після висаджування рослини ще раз добре полити. Зрошення Лохина досить вимоглива до умов зрошення. Зазвичай використовують систему крапельного зрошення: з’являється можливість фертигації (внесення добрив із поливною водою через систему краплинного зрошення) і внесення засобів захисту для боротьби з грунтовими шкідниками. Поливання дощуванням дає змогу захищати рослини від весняних заморозків та охолоджувати плантацію в спекотні літні місяці. Та за такого способу зрошення потрібно значно більше води, а в період дозрівання врожаю може погіршитись товарний вигляд ягід. Обов’язково проводять аналіз поливної води на вміст мінеральних солей (електропровідність ЕС < 1.2), рН води має бути не вище 6,0 (якщо рН води зависока, її можна понизити внесенням сірчаної кислоти, кількість якої визначають за результатами титрування). Рослини потребують найбільше вологи в період цвітіння — дозрівання ягід. У цей час, за відсутності опадів, інколи доводиться поливати двічі на тиждень (максимальна потреба у воді може сягати 25–40 мм на тиждень, що відповідає 250–400 м3/га). Захист насадження У разі вирощування в культурі лохина буде уражуватись шкідниками та хворобами. Оскільки ця культура нова для України, наразі досить важко оцінити можливий фітопатогенний тиск. З огляду на досвід вирощування лохини в інших країнах, можна стверджувати, що в Україні є достатньо широкий вибір зареєстрованих засобів захисту рослин, які можна використати, за потреби, і на цій культурі. Щоб обмежити ризики зниження врожайності культури внаслідок пошкодження насаджень шкідниками та хворобами, треба відповідально підійти до вибору ділянки, підготовки грунту та знищення грунтових шкідників перед висаджуванням рослин. Особливу увагу варто приділити також якості й чистоті садивного матеріалу, аби уникнути ввезення шкодочинних об’єктів з інших країн. Мульчування та обрізання Плодоносні ряди бажано мульчувати торфом чи тирсою. Краще використовувати тирсу, компостовану протягом попереднього сезону (для уникнення іммобілізації азоту мікроорганізмами). Можна використовувати свіжу тирсу листяних порід дерев (збільшуючи норму азотних добрив на 40–50 відсотків). Тирсу хвойних порід дерев обов’язково слід компостувати перед внесенням. Спочатку вносять 8–10 см тирси в ряди (в перший рік можна внести мульчуючий матеріал лише навколо рослин) та перемішують її з верхнім шаром грунту, а потім кожні три-чотири роки шар тирси поновлюють, щоб уникнути оголення кореневої системи. Мульчування тирсою знижує тиск бур’янів, створює оптимальний водно-повітряний режим для функціонування кореневої системи та спрощує підтримання низького рівня рН у кореневмісному шарі субстрату. Обрізання проводять рано навесні, коли помітне зимове пошкодження пагонів (якщо таке мало місце). Пагони лохини з часом товстішають і утворюють велику кількість плодових гілочок. У разі такого загущення розмір ягід зменшується, а якість погіршується. Тому ці гілки потрібно своєчасно видаляти. Зазвичай під час обрізання видаляють кожну шосту гілку (якщо кущ має 12 гілок, то вирізають дві найстаріші). Також видаляють пошкоджені й заражені хворобами пагони та гілки, які торкаються грунту. Щоб покращити якість і розмір ягід, слід прорідити плодові гілочки на пагонах, залишених для плодоношення. Збирання врожаю Ягоди починають збирати з початку липня до вересня (залежно від сорту). Вони набувають насиченого темно-синього забарвлення за три-чотири дні до повної стиглості. Збирання проводять раз на сім-десять днів. Рекомендується збирати врожай вранці, після випаровування роси. Продукцію відразу ж охолоджують та зберігають за температури 0...2°С та відносної вологості повітря 90–95%. За дотримання таких умов ягоди можна зберігати майже 14 днів без втрати якості. Якщо використати деякі сорти та відповідні схеми закладення насаджень, процес збирання врожаю можна механізувати. У цьому разі перші дозрілі ягоди збирають вручну та реалізують на ринку свіжої продукції, а потім за масового дозрівання використовують комбайн.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (12.07.2013)
Просмотров: 484 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: