Реферат на тему Художня обробка шкіри - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Художня обробка шкіри. ВСТУП Сьогодні майже в кожній оселі є вироби народних митців – ткані рушники, покривала, килими, доріжки, блузки і сукні, скатертини, рушники і сорочки з народною вишивкою, кружевом, прикраси із виробів з дерева, шкіри, кераміки і т.д. Вони входять в наше життя не як утилітарні предмети, а в першу чергу, як художні вироби, які задовольняють наші естетичні потреби, стають прикрасами сільського і міського житла. В цьому виражається природна необхідність людини в прекрасному, бажання бачити навколо себе не стандартні масові вироби, а рукодільні предмети декоративного мистецтва з їхньою природністю і поетичністю, а найголовніше – доброю енергією митця, який подарував ці вироби людям. З давніх-давен людство гідно оцінило якість натуральної шкіри : міцність, пластичність, довговічність. Натуральна шкіра – універсальний природний матеріал. З натуральної шкіри можна виготовити безліч корисних і цікавих речей, які послужать прекрасою квартирі, офісу, робочому столу, нагадають вам про відпустку, підвищать настрій. Це картини, шкатулки, брошки і зав”язки для штор, декоративно оформлені баночки і пляшечки, набори для письмових і косметичних предметів. Будь-хто може оволодіти мистецтвом виготовлення із шкіри різноманітних деталей. Потрібно набути трішки навиків і ми станемо справжніми майстрами. Ми знаємо, що шкіра здавна використовувалась в основному в утилітарних цілях. З неї шили одяг, взуття, гаманці, сумочки, головні убори, пояси, футляри, виготовляли кінську збрую. Сьогодні, ми самі можемо виготовити з шкіри оригінальні прикраси (з одного предмета в кімнаті). Це можуть бути брошки, сережки, кулони, декоративні пояси. Виробами з шкіри можна прикрасити одяг, виготовивши пояс, жилет, ґудзики, а також прикраси до взуття. І, зрештою, з шкіри можна виготовити чудове панно для прикраси житла. Всі ці вироби можуть бути прикрасним подарунком. Шкiра – чудовий матерiал. Обробляти люди навчилися здавна. Україна і Росiя прославлялися славетними майстрами шкiрних справ. В усьому свiтi тільки нашi майстри робили з кiнських шкiр червоний юхт, сап’ян. Народне мистецтво, яке творить навколишнiй свiт живе у матерiальнiй i духовнй культурах. В наш час головними стали духовна i естетична –«святкова» функцiя народного мистецтва, воно переживаэ новий етап- нiби по-новому вiдкриваэться нам краса виробів давнього традицйного мистецтва . Створювалось народне мистецтво , в основному, хрисиянами, ремiсниками i кустарями. Деякi промисли мають багатовiкову iсторiю i традицii (ткацтво, гончарська справа), а iншi виникли на наших очах, раптом за останнє дасятилття. Фахівці всіх галузей легкої промисловості повинні орiєнтуватися тільки на промислове виробництво, постійне вдосконалення, естетичні властивості продукції. З переходом до масового випуску одягу одиничний виріб перестає бути унікальним зразком, воно стає елементом комплексу, що типізується. Розвиток індустріального методу виробництва вимагає широкого обміну науковою і технічною інформацією, зміцнення iнтернацiональних зв'язків, при цьому відбувається міжнаціональне проникнення культур, встановлення єдиних стандартів і еталонів якісного і естетичного рівня виробів. Соціальний аспект образності в творі промислового мистецтва має особливе значення і безпосередньо пов'язаний із способом і характером виробництва, як відомо, лише форма привласнення робить той або інший предмет соціальне значущим. Хоча твори промислового мистецтва не можуть прямо виразити соціальний сенс, як це роблять інші види мистецтва. Вони несуть побічно всі риси соціальної або економічної системи, в межах яких вони створені. Все залежить від соціального замовлення, від функції промислового виробу. Красиві формою, але непотрібні предмети властиві капіталістичному ринку. Буржуазні мистецтвознавці пропагують такзваний естетичний ревізіонізм, за демократичною рекламою якого абсолютно чітко проступає прагнення захистити капіталістичну систему виробництва, пропаганда антигуманістичних тенденцій моди і естетичних концепцій. Вони намагаються відділити мистецтво від політики, заперечують історичний зв'язок між ними, проповідують загальнолюдські проблеми, але відмовляються від розв'язання проблем соціальних. Художня обробка шкіри в народному мистецтві на території сучасної Російської Федерації існує давно. В XVIII ст. це мистецтво процвітало в чукчiв і ескімосів, які виробляли смужки шкіри з собачих і вепряних горл (трахей), широко використали аплікацію і мозаїку. З незапам'ятних часів обробкою шкiри і хутра, виготовленням взуття, одягу, головних уборів, сумок, рукавиць і інших виробів, займалися ненці і евенки, жителі Красноярського краю, Прибайкалля, Читинській обл., півдні Якутії, коряки на Камчатці. На базі стародавніх ремесел в другій половині XX в. на Крайній Півночі виникли підприємства народних художніх промислів: Сиктивкарі, Норільську, Магадані, Петропавловлiвке-Камчатськом, в селищах Коряцького національного округу, в центрі Камчатки і ін. ІСТОРІЯ ХУДОЖНЬОЇ ОБРОБКИ ШКІРИ ВИРОБИ З ШКІРИ ПЕРІОДУ РОКОКО (XVIII ст.) Стиль рококо часто називають «галантним стилем» В якійсь мірі цей стиль з'явився продовженням стилю бароко, що склався, але набув і свої власні риси протягом всього XVIII ст. в країнах Західної Європи звершувався перехід від феодалізму до капіталізму, загальним для всіх європейських країн. В цей перiод формування нового класу - буржуазії, нової суспільної ідеології разом з тим це була епоха освіти. Найбільш яскраво стиль рококо виявився у Франції в 1720-1770 рр. Характерним для ідейного життя Франції того часу була боротьба демократичних сил з абсолютизмом. В 20-х роках XVIII Франція стає центром і законодавцем європейської моди, активно веде торгівлю модними товарами зі всіма європейськими країнами. Складаються різні напрями, виникають нові жанри мистецтва. Природні мотиви переплітаються з чіткими геометричними формами, властивими класицизму В костюмі стикаються дві тенденції, простота, якій відрізняється англійський костюм, і витонченість, пишнота і витонченість форм людей цієї епохи не цікавить могутня краса стихії, вони захоплюються струмочками, таємними гротами, лужками. Їхнє життя було прикрашено вигадками, чудасіями, земля і реальний свiт були далекі від них. ВИРОБИ З ШКІРИ ПЕРІОДУ БАРОККО (XVII ст.) Бароко (дивний, химерний) - очолюючий стиль в європейському мистецтві. XVII в Бароко - динамічний, афектований стиль, якому властиві театральність, феєричність, ілюзіонізм. Він затвердився в епоху розквіту мануфактурного виробництва і одночасного посилення феодал католицької реакції. В той же час він відобразив нові уявлення про єдність, безмежність, різноманіття і вічну мінливість свiту. В образотворчому мистецтві переважають віртуозні декоративні композиції релігійного, міфологічного і алегоричного характеру. Для бароко характерне прагнення до взаємодії різних видів мистецтва. Міський ансамбль, вулиця, площа, парк, садиба стали розумiтися, як організоване, що розвивається в просторі ціле. Для всього стилю бароко характерні показ багатства, конкретної форми, та стан нестійкості, наповненість творів внутрішньою драматичною напругою. В епоху ренесансу пояс був прикрашений золотом і бубонцями на ньому висів гаманець з грошима у разі особливої необхідності в дорогу надягав пояс з мішечком з'явилася вишита сумка для покупок. В якості домашнього взуття італійські жінки носили кальцесоляте, які представляли собою суконні панчохи , що доходять до колін, підшиті шкірою. До кінця XV ст. захоплення гострими формами в Європі дещо слабшало, костюм набув декоративність, невелику статичність, форма взуття стала спокійною. У Франції довжина взуття стала дещо скорочуватися після 1480 р. в Німеччині взуття з довгою і гострою частиною шкарпетки носили в кінці першого десятиріччя XVI ст. Шосі - довгі панчохи-штани, викроювали з сукна одного або двох кольорів і по сліду нашивали тонку шкіру. Виготовлення шосів вимагало зняття великої кількості мірок і великої обробки праскою. З 1415 р. підошву стали викроювати окремо для правої і лівої туфлі. Для зручності ходьби підошву дещо потовщували в частині п'яти, а частину шкарпетки загинали вгору; пізніше з'явився низький каблук. Взуття робили з шнурками або внутрішньою застібкою. В XIV-XV ст. відбулося розділення ремісників на рукавичників, поясників, грициків. Рукавиці з'явилися значно раніше рукавичок - в епоху феодалізму. На заході прийнято було носити рукавиці з одягом виходу ще в III ст. Коли їх почали носити королі Німеччини, вони набули символ влади. У Франції і Англії необхідним атрибутом влади рукавички стали в XIII-XV ст. Вони несли також знакову функцію. Кинута рукавичка служила викликом лицаря на поєдинок. Жіночу рукавичку лицар прикріплював до прапора в період турнірів і військових походів. Фарбували рукавички в зелений, червоний, синій, сірий кольори. Рукавиці робили з шкіри оленя і кролика. На полюваннях сокільник носив одну рукавицю з шкіри буйвола. Зимові рукавиці підшивалися хутром ягняти, кролика. У зв'язку з пожвавленням будівництва в XII в. будівники і каменетеси також використали рукавиці. Швидким змінам піддавались пояси і жіночі сумки, які спочатку носили на поясі. Сумки були м'яких конструкцій з пишним декором і складними замками у вигляді елементів міської архітектури. Жінки надягали пояс поверх нижньої білизни і прикріплювали до нього ключі. Такі пояси називалися деміцент. Пояси не тільки тримали одяг на талії, але і мали символічне значення. Відомо, що на страту вели без капюшона і без пояса. Модні пояси, ношені у Франції на довгих платтях, досягали завширшки 5-6 см і мали металеві прикраси. На пояси вішали різні гаманці, футляри для ножиць, ножі. Іноді кінці поясів звішувалися нижче колін. Німецький пояс дусинг був атрибутом рицарського спорядження. ВИРОБИ З ШКІРИ ПЕРІОДУ РЕНЕСАНСУ (XV-XVI ст.) Епоха Відродження породила суспільно-політичний і культурний рух – це стиль ренесанс, що відображає інтереси буржуазії, що розвивається. Ця епоха на противагу похмурому католицькому світобаченню середніх століть створила новий, життєстверджуючий світогляд, ознаменувалася великими відкриттями, чудовими зразками реалістичного мистецтва. В епоху Відродження жили і творили Петрарка, Коперник, Джордано Бруно, Мікеланджело, Рафаель, Леонардо та Вінчі. Ф. Енгельс писав: «В спасенних при краху Візантії рукописах, у виритих з розвалин Рима античних статуях перед здивованим Заходом з'явився новий світ - грецька старовина, перед її світлими чинами зникли ознаки середньовіччя. В Італії наступив небачений розквіт мистецтва, який з'явився як би відблиском класичної старовини і якого ніколи вже більше не вдавалося досягти» . Живопис звільнився від абстрактної духовності в середньовіччі двомірності. Стало розвиватися вчення про перспективу і об'єм. Форма і функція виробу знаходилися в прямій залежності від знарядь праці, матеріалів, умов життя людини. Перші сумки і взуття людина створювала з матеріалів, які були в нього під рукою, використовуючи примітивні знаряддя з каменя і кістки. Конструкції цих виробів були примітивні. По історії розвитку конструкції можна прослідити історію розвитку знарядь праці, форми виробів, матеріалів. СУМКИ Оскільки сумки служили для перенесення тягарів, то при виготовленні головну увагу звертали на їхню місткість. Всі сумки можна розділити на м'які, жорсткі і напівжорсткі, комбіновані. М'які сумки були найбільш поширені, оскільки зручні в експлуатації і при виготовленні унаслідок пластичних властивостей самої шкіри. М'які сумки виготовляли по-різному. Найбільш примітивним способом зроблені сумки з шкір тварин. Шкіра ягняти представляє собою, як би сформований об'єм. Щоб отримати сумку, в ній достатньо було лише зав'язати отвори на місці ніг, декоративно оформити їхніми кистями з шкіри і обшити вхідний отвір. Індійці Америки могли в декор сумок включити навіть голову черепахи. Найпростішою по конструкції зшивною сумкою залишилася плоска сумка з двох стінок. Переметні сумки представляли собою два симетрично сполучених плоских мішки з тканини. В північних народів були поширені в'язані сумки з обшитими шкірою краями. За способом виготовлення м'які сумки розділяються на цільноформовані, з формованими деталями, зшивні, в'язані. Паралельно з м'якими сумками розвивалися жорсткі сумки-коробочки . Об'ємні, жорсткі сумки російського пастуха, були зроблені з шкіри і оформлені декоративними металевими накладками. В напівжорстких сумках окремі деталі дублювали допоміжними каркасними матеріалами. Так, стіни викроювали з товстої шкіри, а клинчики або ботан - з м'якої. В цьому випадку можна було міняти об'єм сумки. Іноді жорстким був тільки клапан, як найбільш функціональна деталь сумки, а стіни і ботан залишалися м’якими. Сумки-коробочки створювали шляхом склеювання жорстких деталей - стін, дна, клинчика або ботана і клапана-кришки . Якщо одна з деталей сумки робиться м'якою, сумка стає напівжорсткою. Майже всі м'які сумки затягували на вздержку. Прикладом може служити гаманець мордовії з бісеру і металевих монет. Закриття на клапан, гущавині всього під власним тягарем сумки, характерне для жорстких сумок Росії, України, Башкирії. Для більш міцного закриття клапан робився масивним і звичайно займав всю передню стіну сумки, його часто орнаментували. Короткий клапан закривався на гачок. Надалі клапан зазнав великих змін. Коротшаючи, він перетворюється, по суті, в кришку сумки-коробочки, яка нагадувала кавказькі дерев'яні судини для солі. Для виготовлення сумок використовуються такі різні матеріали, як шкіри ссавців і риб, шкіри, хутро, тканина, мотузок і лико. Застосування того або іншого матеріалу диктується особливостями природних багатств місцевості, призначеному предмета побуту, улюбленими декоративними формами, характерними для району виготовлення. Разом з шкірою для виготовлення сумок на півночі Росії і в Прибалтиці з успіхом застосовували кору берези - бересту. Вона володіє пластичністю і міцністю шкіри, тому чудово замінювала її у взутті, сумках і інших предметах побуту. З бересту плели личаки, туеси, торби, корзини, робили короби. Іноді кошіль виходив з цілого шматка бересту. Вироби з неї не склеювалися, як з шкіри, а зшивалися за допомогою волосся або стебел в'юнких рослин. Своїм непомітним зовнішнім виглядом, м'якою сукуватою поверхнею бересту відповідає простому північному колориту, стриманому темпераменту людей. Іноді поверхню бересту обробляли не придуманим точковим або іншим орнаментом. М'які сумки з тканин в Молдавії і жителів Північної Америки, переметні шкіряні сумки народів Середньої Азії і Кавказу використовувалися для різних цілей: як дорожні, для переноски тягарів і т. д. Виготовлення узору сумок з шматочків тканини популярний декоративний прийом росіян. Вони прикрашали шкіряні вироби тисненням. Форму і розмір сумки багато в чому визначали її функція і величина шкіри тварини, з якої її виготовляли. Форма коробка для перенесення важких предметів відрізнялася від форми сумки для зберігання грошей. Конструкція сумки цілком підкорялася утилітарним цілям, а декор лише підкреслював її функціональні особливості. Умови праці і життя примушували людину шукати найбільш доцільні форми сумок. На самих ранніх етапах розвитку людського суспільства з'явилися сагайдаки для стріл, футляри для зброї. Для їхнього виготовлення використали різні матеріали. Широко застосовувалися всілякі сумки в сільській місцевості (сумки сіяча, пастуха), а також в місті (кошіль рознощика, сумка для інструментів ремісника). Часто сумки можна було віднести до предметів прикладного мистецтва. НАТУРАЛЬНА ШКІРА Натуральну шкіру дістають шляхом механічної й хімічної обробки шкір тварин. Вона стійка й міцна щодо стискування, розтягування, стирання, гнучка й еластична, має добре виражену фактуру, рівномірно фарбується, податлива до зшивання, вишивання, тиснення, інкрустації, аплікації, плетіння тощо. Натуральну шкіру класифікують за видами сировини, технологією дублення й опорядження. Сириця — вичинена, але не дублена шкіра виробляється зі шкір великої рогатої худоби (ВРХ) і свиней, міцна й пластична, її переважно використовують для лимарно-сідельних виробів. Пергамент (від назви м. Пергама в Малій Азії) — вичинена, але не дублена тонка шкіра, вироблена зі шкір ВРХ, буйволів та свиней з наступним сушінням. До поширення паперу пергамент використовувався для писання та виготовлення палітурок. Шевро (від фр. chevreau — козеня) — тонка, м'яка, щільна шкіра, вичинена і дублена хромовими солями зі шкір молодих кіз або козенят. Має своєрідний, гарний візерунок (мерею) у вигляді малесеньких комірочок. Один з найкращих матеріалів для виготовлення художніх виробів. Шеврет (від фр. chevrette — кізочка) — замінник шевро — виробляють зі шкір овець хромовим дубленням. З нього виготовляють художні вироби, галантерею тощо. Сап'ян (від перс, saxtyan (saxt — міцний) — тонка, м'яка шкіра найрізноманітніших кольорів — продукується із козячих (рідше овечих, телячих, лошачих) шкір шляхом дублення рослинними екстрактами. Використовується для святкового взуття, пасків, обтягування меблів, футлярів, палітурок. Замша (від фр. chamois — сарна) — м'яка, гнучка, бархатиста шкіра, має на лицевій поверхні густий, низенький, блискучий ворс, виготовляють жировим дубленням зі шкір сарн, лосів, диких кіз, овець або телят. Має чудовий зовнішній вигляд. Велюр (від лат. villus — вовна, ворса) — тонка шкіра зі штучно нанесеним із внутрішнього боку ворсом (під замшу). З цією метою використовували дрібнозернисті абразивні матеріали. Виготовляють із пошкоджених (на лицевій стороні) шкір овець, телят, кіз тощо. Юхт (від перс, juft — пара) — м'яка, тонка шкіра, вироблена комбінованим дубленням зі шкір ВРХ, коней і свиней. Опоряджують з лицевої поверхні, інколи наносять тисненням штучну мерею на прасувально-мережних машинах. Виготовляють верх окремих видів взуття, галантерейні та лимарні вироби. Підкладкову шкіру виробляють з бракованих дублених напівфабрикатів тонких шкір. Вирізняється малою щільністю структури й абсорбційними властивостями. Штучну шкіру одержують при хімічній і механічній переробці натуральної або синтетичної сировини. Інколи вона служить замінником натуральної шкіри у деталях художніх виробів (каркаси, прокладки, вставки і т. ін.). ТЕХНІКИ ОБРОБКИ ШКІРИ Форма і конструкція художніх виробів зі шкіри залежить від прийомів крою, шиття, склеювання частин та заклепування металевих деталей. Нині художники застосовують понад десять декоруючих технік, що дають широкий діапазон засобів (пластичних, ажурних, тональних, колористичних тощо). Шиття — найважливіша техніка виготовлення художніх виробів зі шкіри. Шви виконуються кольоровими або однотонними з тлом нитками (накладні, «шиті в рубець») і вузькими стрічками шкіри. Аплікація — давня, традиційна техніка прикрашування шкіряних виробів, полягає у накладанні на поверхню предметів вирізаних клаптиків шкіри (сап'яну), сукна, металевих платівок, барвистих вовняних шнурків, шкіряних ґудзиків, тороків, китиць. Особливою оригінальністю візерунків відзначаються гуцульські кептарі, оздоблені шкіряними витинанками. Вишивання — найпоширеніша техніка оформлення шкіряних виробів кольоровими вовняними або шовковими нитками (стеблівка, гладь, хрестик тощо), відзначається мажорним колоритом рельєфно накладених орнаментів. Набивання металу — традиційна техніка декорування і скріплення деталей шкіряних виробів заклепками (капелями), маленькими металевими ґудзичками (бобриками), великими, пласкими металевими кружечками. Іноді з них формували своєрідні стрічкові, розетові або сітчасті композиції. Тиснення — характерні сучасні техніки прикрашування шкіряних виробів. Розрізняють холодне тиснення прес-формою (кліше), контурне (від руки) та гаряче (розігрітою металевою формою). Таким чином утворюються тоновані візерунки. Тиснення полягає в тому, що з картону (лігніну) або стружок шкіри вирізують силует декору і підкладають під шар заздалегідь зволоженої шкіри. Потім шкіра «обжимається» по підкладеному рельєфу. Ажурне вирізування — техніка вибивання різних геометричних елементів орнаменту металевими пробійчиками у вигляді кружечків, трикутників, «листочків» і інших, з наступним підкладанням кольорової шкіри. Плетіння — фактурно-декоративне прикрашування шкіряних виробів. Виконується з вузьких кольорових пасочків скісно-хрестиковим способом. Різьблення — порівняно рідковживана, сучасна техніка декорування шкіряних виробів. Виконується прийомами контурного гравіювання. Випалювання — сучасна техніка оздоблення виробів, виготовлених з грубої шкіри природного забарвлення. Аналогічна контурному випалюванню на дереві. Інкрустація — декорування шкіряних виробів різноколірною шкірою, виконується на зразок інкрустації на дереві. Розпис — сучасна техніка оздоблення шкіряних речей, виконується вручну олій ними або нітроемальовими фарбами. Типологія виробів зі шкіри ґрунтується на основних галузях їх застосування (див. вище). Обладнання інтер'єру — рід шкіряних виробів для декорування стін на оббивки меблів, виготовлених міськими цеховими майстрами та сучасними художниками декоративно-прикладного мистецтва. Кордибани (від назви м. Кордова, Іспанія) — типологічна група шкіряних шпалер, оздоблених тисненням, розписом і позолотою, переважно рослинною орнаментикою. Оббивочна шкіра — тип декоративної шкіри для оббивки диванів і крісел, прикрашена тисненням або розписом. Настінні прикраси — типологічна група сучасних шкіряних плакеток, декорованих тисненням, інкрустацією, випалюванням, розписом і под. Одяг — рід шкіряних виробів, прикрашених вишивкою, аплікацією, ажурним вирізуванням. Поділяється на типологічні групи: головні убори, верхній плечовий одяг і взуття. Доповнення до одягу — рід виробів зі шкіри, пишно декорованих тисненням, аплікацією, металом, плетенням тощо. Сюди входять такі типологічні групи виробів — паски, торбинки й прикраси. Паски — шкіряні вироби для підперезування у поясі й закріплення поясного одягу. Паски різняться шириною й оздобленням. У Карпатах вузькі пояси називали букурійками, а широкі — чересами. Череси виготовляли різної ширини: на одну пряжку — пасок, на дві — малий ремінь, на три — великий ремінь. До цієї типологічної групи входять також ремінці для годинників, зап'ястні ремінці і т. ін. Торбинка — це шкіряні вироби з пасом для транспортування предметів. У Карпатах розрізняють чоловічі торбини — табівки (у XVІІІ ст. квадратні, у XIX ст. півкруглі), прикрашені набиваним металом. У них носили курильне приладдя. Торбинки менших розмірів називали ташками. Їx зовнішній бік суцільно вкривали бляхою із сітчастим орнаментом. Вони служили скоріше прикрасою. Маленьку торбинку, стяг нуту у верхній частині й прикріплену до паска, називали калиткою, оздоблювали капелями й китицями. Сучасні чоловічі й жіночі торбинки за багатством форм утворюють окремі типологічні підгрупи (сумки, портфелі, дипломати, валізи тощо). Прикраси — група сучасних виробів, функціонують як доповнення до жіночого святкового одягу: кулони, брошки, паски, браслети, півобручі до волосся, декоративні квіти і т. ін. Дрібні особисті речі — невеликий рід шкіряних виробів галантерейного характеру (капшуки, гаманці, портмоне, футляри для окулярів, ключів та ін.). Знаряддя праці — рід виробів, представлений єдиною типологічною групою предметів упряжі. Лимарі колись виготовляли хомути, гужі, черезсідельники, шлеї, сідла, сіделка, віжки, посторонки, нашийники (нашильники), нагрудники, дуги, батоги і под. Майстри пишно прикрашали святкову упряж металевими кільцями, пряжками, «кониками», латунними бляшками, вовняними китицями, хомут розцяцьковували металевими ґудзиками тощо. Палітурні предмети поділяють на дві типологічні групи: обкладинки й коробки. Обкладинки переплітають шкірою й оздоблюють тисненням, аплікацією, розписом (книги, альбоми, папки). Коробки різної величини й форми прикрашають тисненням, випалюванням, розписом (для зберігання документів, фотографій, дрібних реліквій тощо). ТЕРМІЧНА ОБРОБКА ШКІРИ При високій температурі шкіра має властивість змінювати форму, звертатися. Такого ефекту можна досягти, якщо покласти кусочки шкіри виворітним боком на сковорідку і поставити на гарячу газову або електричну канфорку. Температура і час нагрівання підбирається так, щоб шкіра не згоріла а отримала необхідну форму. Враховується товщина шкіри. Чим шкіра товстіша, тим більше часу необхідно тримати на гарячій сковорідці. Форма обпалених деталей шкіри може бути різною, залежно від призначення. Термічну обробку шкіри можна проводити над вогнем свічки. Для цього необхідну деталь візьміть пінцетом і з визначеної сторони водіть над свічкою. Ви побачите, що краї шкіри починають скручуватися всередину. Як тільки ви отримаєте необхідний ефект, зупиніть нагрівати шкіру. Зазвичай над полум’ям обпалюють малі деталі. Перш ніж приступити до термічної обробки деталей виробу, потренуйтесь на кусочках шкіри такої ж товщини як сам виріб. МАТЕРІАЛИ ТА ІНСТРУМЕНТИ Для роботи над шкірою необхідні наступні інструменти: ножиці; макетний ніж; дерев’яна дошка; металічна лінійка; пінцет. Для роботи нам знадобляться такі матеріали: папір; калька; гофрувальний папір; шпалери; двостороння клейка стрічка; клей ПВА; клей «Момент»; свічка; гуаш; лак; бісер; ракушки. Найважливiшим iнструментом в роботi э ножицi середнього розмiру, рiзних модифікацій, якими легко рiзати будь-яку шкiру. Також знадобиться нiж для виконання прорiзiв i нанесення прожилок на листочках квiтів перед термчною обробкою. Пiнцет знадобиться для термiчної обробки шiкри. А циганська голка для зшивання деталей. Матеріалом для виробництва художніх виробів з шкіри, хутра і сьогодні служать шкіри бобра оленя, білки, лисиці. За матеріалом, використовуваним для їхнього виготовлення, розрізняють художні вироби з опойка, замша, шевро, шеврета, лайки, велюру, сап'яну і ін. Основним матеріалом для виробництва художніх виробів з шкіри служать хромові шкіри і сап'ян. З допоміжних матеріалів використовуються шовкові, золоті або срібні нитки. Вироби прикрашають шкіряною мозаїкою. Процес виготовлення виробів включає наступні операції: вирізка різнокольорових шматків шкіри, їхнє зшивання, окантовка ручним тамбурним швом (ланцюжок, ланки якого заходять одне в одне), або кольоровою строчкою. Орнамент татарських національних виробів з шкір - рослинний. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ Для виготовлення декоративного альбому перш за все мені необхідно обтягнути його шкірою. Попередньо змастивши шкіру клеєм накладаю її на альбом, утворюючи за допомогою пальців невеликі складки. Після виконання всіх вищезазначених дій приступаю до оформлення альбому. Листя виготовляю з товстої шкіри. Використовую кілька відтінків кольорів для більш реалістичнішого вигляду. Перш за все я вирізаю листки по викройці, зробивши попередньо посередині згини – прожилки листка, обпалюю їх на сковороді, що надає більш рівну випуклу поверхню. Виготовляючи троянду по викрійці, я вирізаю два маленьких листочки, два середніх і три великих. Знизу роблю надріз по вказаній лінії, обпалюю над вогнем верхню і бокову сторону листка так, щоб вони гарно вигнулись. Нижній край маленького листочка намащую клеєм і туго загортаю. Наступні листочки розподіляються рівномірно навколо першого, тобто приклейте зверху один маленький, потім два середніх і три великих. Кожний новий листочок наклеюю приблизно зсередини попереднього, що надає природність квіточці. Після повного висихання нижньої частини рози, зрізую різачком, що дозволить в подальшому закріпити на альбомі. Проводячи завершальну роботу виготовлення альбома з шкіри оформляю його листочками та розами по попередньо продуманому малюнку. Роблю це таким чином, щоб композиційно грамотно розмістити всі деталі по кругу (краю) альбома, паралельно один одному. ВИСНОВОК Художня обробка шкіри — вид декоративно-прикладного мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: місткостей, взуття, одягу тощо. У первісні епохи шкіру розглядали лише під кутом її практичної придатності. Згодом зрозуміли художню вартість шкіри, шляхом експериментування виявили та вдосконалили техніки її обробки. Так, у середньовіччі шкіра стала матеріалом для художньої творчості, пов'язувалася з багатьма ремеслами: чинбарством (первісна обробка сировини), шевством, лимарством (виготовлення предметів упряжі), кушнірством (пошиття шкіряного одягу), палітурництвом (виготовлення шкіряних обкладинок) та ін. Сьогодні знання матеріалознавства необхідне практично будь-якому фахівцю підприємства, що виготовляє вироби з шкіри: технологу, економісту, конструктору, механіку. Це викликано перш за все тим, що в головному економічному критерії виробництва - собівартості виробу з шкіри - більше 80 % складають витрати на матеріали. Отже, правильний вибір матеріалів для виробів, раціональне, маловідхідне виробництво, використовування матеріалів при застосуванні прогресивної технології, високопродуктивного устаткування і довершеної організації праці, забезпечать високу ефективність виробництва. Вироби з шкіри служать для задоволення потреб людини. При цьому виріб повинен володіти певним комплексом корисних властивостей, які прийнято називати споживними. До. Маркс писав: «Корисність речі робить її споживною вартістю... Споживні вартості товарів складають предмет особливої дисципліни - товарознавство» . Вироби з шкіри є товаром і їхні властивості вивчає товарознавство. Проте споживні властивості виробів є похідними із споживних властивостей матеріалів, які вивчаються матеріалознавством. Матеріалознавство тісно пов'язане з технологічними дисциплінами: конструюванням, технологією, устаткуванням. У ряді випадків створення нового матеріалу вимагало використовування нового способу його обробки або устаткування (наприклад, створення штучних шкір зажадало для з'єднання деталей з них розробку високочастотної зварки, поява рідких поліуретанових композицій викликала до життя метод рідкого формування). В той же час метод гарячій вулканізації низу на взутті зажадав створення термостійких матеріалів для верху. На першій стадії розвитку матеріалознавства виробів з шкіри в основному вивчалися властивості матеріалів, визначальні можливість виготовлення виробів. Останніми роками велика увага стала уділятися властивостям, що забезпечують нормальне функціонування людини, що користується виробом. Не дивлячись на те що вироби з шкіри використовуються людиною багато десятків століть, матеріалознавство виробів з шкіри як наука виникло лише на початку XX ст., коли основоположні відкриття фізики і хімії дозволили чітко уявити структуру матеріалів, що у свою чергу відкрило можливість пошуку закономірностей у взаємозв'язках структури і властивостей. Для створення високоякісних промислових виробів необхідний постійний пошук форм, вивчення людських потреб і зразків, з одного боку, і технічна майстерність, володіння матеріалом і технологією - з іншою. Художник повинен ставити перед собою лише такі задачі, матеріальне розв'язання яких вже намітилося. Дизайн переводить соціально-культурні потреби людини на мову наочних форм і реалізує їх через систему виробництва. Недостатньо створити зручний виріб, недостатньо зробити його доступним за ціною, додати йому високу функціональну здатність, якій в художньому конструюванні надається особливе значення. Процес художнього проектування виробів повинен спиратися на глибокий гуманістичний початок, який впливає на психіку людини, створюючи відповідне емоційне середовище, оскільки дизайн покликаний створити сприятливу атмосферу для життєдіяльності людини. Розвиток виробництва виробів з шкіри нерозривний пов'язано із забезпеченістю матеріалами, поліпшенням їхньої якості і розширенням асортименту. Обгрунтований вибір матеріалу для виготовлення виробу і створення технології його переробки неможливе без знання хімічного складу, будови і властивостей матеріалу. Якість матеріалу є сукупністю властивостей, визначальних його придатність задовольняти певні потреби відповідно до призначення.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (07.05.2013)
Просмотров: 2375 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: