Реферат на тему: Ефективність суспільного виробництва - Технологія виробництва - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Ефективність суспільного виробництва. Характер взаємовідносин природи і людини (як суспільної істоти) визначає спосіб існування самої людини. Однак не всі форми людської діяльності є однаково визначальними для конкретного типу взаємодії суспільства з природою на різних історичних етапах розвитку людства. На нашу думку, головним є пануючий тип організації виробництва і трудові відносини між людьми. Праця є однією з визначальних категорій в розумінні сутності людини, а отже, й для її взаємовідносин з оточуючим середовищем. Під поняттям «праця», як правило, розуміється доцільна діяльність людини, в процесі якої вона, за допомогою засобів праці, взаємодіє з оточуючим природним середовищем з метою перетворення його предметів у відповідності з своїми власними цілями та задоволення потреб в обміні речовиною та енергією між своїм організмом та природою. Головною і кінцевою метою будь-якого акту праці є забезпечення життєдіяльності людського організму - основи життя самої людини. Праця виникла як матеріальний процес взаємодії між людиною та природою за допомогою знаряддя праці. К.Маркс, розглядаючи проблему праці, наголошував на тому, що вона завжди має опосередкований характер і цю опосередкованість вносить наявність у трудовому процесі знаряддя праці. У людини безпосередній обмін речовиною з природою в значній мірі опосередковується виробництвом предметів, що необхідні їй для життя та діяльності. Безпосередніми у людських індивідів (та й то відносно) залишаються лише процеси дихання, виділення та розмноження. Завдяки виготовленню та застосуванню знарядь праці людина пішла в своїй еволюції не стільки шляхом пристосування до існуючих умов, скільки шляхом їх зміни згідно із своїми потребами, біологічна еволюція для людини замінюється соціальною. Праця зіграла вирішальну роль у процесі формування людини як соціальної істоти. Про перетворення біологічного виду homo sapiens в людину свідчить наявність засобів праці - матеріально зафіксованого факту появи моменту доцільності в людській діяльності. На думку Ф.Енгельса, саме завдяки праці відбувся розвиток у людини функцій рук та органів мовлення, відбулось перетворення мозку вищих приматів у мозок людини і поява свідомості та мови. Однак не варто сприймати цю тезу буквально. Становлення праці та становлення головних ознак людини є єдиним та нерозривним процесом, де всі елементи взаємообумовлені, дискусії про те, що виникло раніше, свідомість чи мова, праця чи спілкування не мають сенсу. В філософії марксизму праці відводиться центральне місце в процесах формування людини та суспільства, вважається, що саме під її впливом у людини розширювалось коло уявлень, вся історія людства є не що інше, як творення людини працею. Праця з моменту її появи стає основним способом взаємодії суспільства з оточуючим природним середовищем. Специфікою трудової діяльності людини є те, що трудові дії та викликані ними процеси з самого початку виникали в кожному конкретному випадку цілком свідомо, як засіб досягнення поставленої людиною мети, без цього їх не можна розглядати як трудові дії людини. Кожен трудовий акт є свідомим, він направлений на виконання поставлені мети, яка є формою свідомості людини, що відображає об'єктивний світ у вигляді майбутнього буття. Але в меті майбутнє існує не реально; воно лише ідеальний образ, запропоноване людською свідомістю буття, а не дійсно існуюче. Для того, щоб це можливе буття, що представлене в меті діяльності, стало дійсністю, людина повинна підкорити меті свої фізичні та духовні зусилля і прийняти безпосередню участь в її здійсненні. Для того, щоб відбувся будь-який акт праці, необхідна наявність як мінімум таких умов - доцільна діяльність (тобто сама людина з усіма її головними ознаками), предмети праці (ті частини природи, на яких направляється активність працюючого) і засоби праці - сукупність засобів, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, видозмінюючи їх відповідно до своїх потреб. Від самих початків появи головним засобом праці були знаряддя праці. Як відзначає М.Ф.Тарасенко, знаряддя праці - є продукт соціоприродний, в ньому акумулюються власні сили природи та культурно-творчий момент діяльності; без знаряддя праці неможливо створити необхідну річ. Воно є предмет природи, якому надана суспільна форма, людина створює знаряддя не просто діяльністю, а за допомогою діяльності на основі природних сил та закономірностей. Воно здатне предметним чином впливати на речовину природи, а остання - відчувати та фіксувати в собі людську діяльність. Тому жива праця людини має проективно-доцільний характер, знаряддя є активним, матеріал - страждальним, але не пасивним; продукт праці - це їх спільна предметно-практична єдність. Розвиток засобів виробництва лежить в основі суспільного та культурного розвитку, забезпечуючи появу нових способів освоєння та проникнення вглиб природного простору. З розвитком праці людина все більше віддаляється від тваринного світу, поступово уповільнюється, а пізніше і зовсім припиняється розвиток її біологічної будови і все швидше набирає сили значення її соціальних змін. Чим більше люди віддаляються від природи, тим більше їх вплив на оточуюче середовище, тим більше їх вплив на природу набирає характеру цілеспрямованих, планомірних дій з досягнення певних, наперед визначених цілей. У ході розвитку праці, її різноманітності, розширення впливу на природу розвивалась і одна з найголовніших її умов - свідомість. Разом з розширенням кола природних предметів, що включаються в людську діяльність, накопичувалась та розвивалась інформація про саму природу, а разом з наростаючим ступенем пізнаності законів природи росли і засоби зворотного впливу на оточуюче природне середовище. Свідомий характер людського впливу на природу, на думку Ф.Енгельса, приводить до того, що тварина тільки користується зовнішньою природою і здійснює в ній зміни просто в силу своєї присутності, людина ж змінами, які вона вносить, змушує природу слугувати своїм цілям, панує над нею. Але цей вплив має обмежений характер - людина впливає на окремі предмети природи, а не на всю в цілому, вона освоює природу «по частинах», в силу обмеженості своїх знань та сили засобів праці. Обмежений характер людської діяльності, історично обмежений вплив людини на природу, і, як наслідок, обмежені уявлення про її фундаментальні закономірності, призводять до того, що людина в досягненні своїх часткових цілей по забезпеченню функціонування свого біологічного організму, втручаючись у природу, нищить її як головну умову свого біологічного існування. Обмежені уявлення про природні процеси призводять до того, що більш віддалені наслідки тих дій, які направлені иа досягнення поставленого результату, виявляються зовсім іншими, часто й зовсім протилежними тому, що було необхідним, призводячи до екологічних криз та катастроф. Історично першими засобами праці були такі примітивні знаряддя, як спис, лук з стрілами, палиця-копачка, кам'яні сокири та скребки. Як вважає М.Ф.Тарасенко, ці перші матеріальні знаряддя є не що інше, як матеріально оформлена та доцільно організована працею природа. Суттєвою особливістю знаряддя є те, що в ньому явища природи та їх сутність злиті в єдине з тією формою діяльності, в середині якої вони функціонують як неорганічна природа праці і орган самої присвоюючої діяльності. Сенс перших знарядь праці полягав у тому, що вони були продовженням м'язової сили людини, а виробнича сила знаряддя повинна перевищувати живу людську працю, затрачену на ЇЇ виробництво. Пануючим засобом праці знаряддя були як у первісному суспільстві, так і в епоху аграрних цивілізацій, що базувались вже на відтворюючих типах господарювання. Не дивлячись на значний прогрес знарядь праці, вони продовжували виконувати своє головне завдання -допомагати м'язам людини перетворювати предмети природи згідно з метою, сформованою свідомістю, розпредметити предмети природи і втілити в них людську сутність. Характер діяльності людини, як уже відзначалось, на цих етапах так чи інакше узгоджувався з природними циклами та закономірностями обороту речовини та енергії. Втручання в природні процеси без врахування віддалених наслідків призводить до того, що природа «помщається» людині за такі дії. В історії людства відомо безліч катастроф, дрібних і великих, що мали причиною нераціональну людську діяльність. Адже ми зовсім не є господарями природи, ми пов'язані з нею нерозривним зв'язком і можемо існувати лише в ній, наше «панування» над природою може бути лише в тому випадку, коли ми, на відміну від усіх інших тварин, зуміємо пізнати її закономірності і правильно узгоджувати свої потреби з пізнаними законами. До того часу, коли головним засобом праці були знаряддя, викликані людиною катастрофи стосувались окремих екосистем і загрожували існуванню окремих соціальних систем та людських популяцій. Принципово ситуація змінилась з часу заміни знарядь праці машинами. Якщо головною функцією знаряддя праці є посилення мускульної сили людини, то машина міняється з людиною місцями - людина перетворюється на агента який обслуговує безперебійну роботу машини. Машина (франц. machine, лат, macina - знаряддя, пристрій) - механізм або поєднання механізмів для перетворення енергії однієї форми руху на інший, для перетворення матеріалів природи. Машина водночас є засобом праці і її продуктом. Поява та широке впровадження машин у процес виробництва призвели до корінної зміни в характері взаємовідносин не тільки між суспільством та природою, між різними частинами суспільства, а й самої праці. Головною цінністю більшої частини членів суспільства стала їх здатність до обслуговування машин, до індустріальної праці. Для меншості - здатність організувати обслуговування машин, чи підготовка обслуговуючих кадрів. Якщо раніше суспільство залежало в своєму існуванні від природних циклів - урожаю рослин, приплоду у тварин, то тепер склалась ілюзія безмежної свободи від примх природи. Вважалось, що для досягнення суспільної гармонії необхідно лише пошвидше винайти необхідні машини, виготовити потрібну кількість і забезпечити потрібною сировиною, і тоді ідея «кожному по потребі» перейде з області мрій та фантазій в царину реальності. Крупне машинне виробництво дійсно різко посилило виробничу потужність людства і вирішило багато з питань матеріального забезпечення широких мас населення в індустріально розвинутих країнах. Платою за це стало різке погіршення якості природного середовища і загроза переростання локальних екологічних катастроф у глобальну. Країни, що добились найбільших успіхів в індустріалізації і почали перехід до постіндустріального стану, першими забили на сполох. Саме в них, після досягнення основною масою населення рівня матеріального добробуту, проблема «якості природного середовища» стала невід'ємною складовою боротьби за якість життя. У той же час в країнах, що знаходяться на ранніх стадіях становлення індустріального суспільства, з низьким рівнем добробуту та слаборозвиненою системою соціальних гарантій, проблеми охорони природного середовища є другорядними в порівнянні з питаннями приросту виробництва промислової продукції. У марксизмі часто історичний розвиток людства подавався як процес зміни форм суспільного розподілу праці, який досягає своєї граничної межі в умовах крупного капіталістичного машинного виробництва. Універсальність капіталізму в присвоєнні природи, на думку К.Маркса, полягає в тому, що об'єктом його використання є сама праця в чистому вигляді, здатність до праці. При всезагальному, універсальному характері праці її цілеформуюча функція має обмежений характер. Оскільки метою капіталістичного виробництва є прибуток, то приватний підприємець не може або не хоче враховувати віддалені наслідки свого втручання в природні процеси в умовах відсутності контрольних функцій держави щодо природокористування. Однак і «реальний соціалізм» з його всепроникністю держави та регламентацією всіх сфер людської життєдіяльності, не дивлячись на всі свої «потенційні переваги в сфері раціонального природокористування», не зміг дати адекватної відповіді на загрозу глобальної екологічної катастрофи. Соціалізм виявився однією з форм індустріального суспільства і ввібрав в себе його найгірші якості. Суспільний розподіл праці досяг своєї дійсної межі і сутність цього розподілу стала самоочевидною - цілепокладальна функція державної бюрократії та виконання її розпоряджень всім суспільством. Аналіз історії розвитку праці дозволяє зробити висновок, що основні ступені суспільного розподілу праці є, одночасно, етапами отримання людьми все більшої незалежності від природних умов, посилення потужності природоперетворюючої діяльності. В той же час зростає залежність людства від адекватності знань про процеси розвитку природи і застосування їх у практиці. В сучасному світі майбутнє людства все більш залежить від управлінського рішення чиновника великої монополії чи міністерства. Індустріальний тип суспільного розподілу праці (чи то в його капіталістичній, чи то в «реально-соціалістичній» формі) з необхідністю призводить до глобальної екологічної кризи. На думку К.Маркса та Ф.Енгельса, добитись того, щоб природа та суспільство не вступали одне з одним в суперечність можливо лише шляхом ліквідації розподілу праці. Введення загальнонародної власності на засоби виробництва, всезагальності праці не виправдало їх сподівань. Отже треба шукати інших шляхів для ліквідації причин глобальної екологічної кризи. Праця за своєю сутністю завжди породжує протистояння людини та природи. Вона назавжди залишиться царством природної необхідності, оскільки головною її метою є забезпечення функціонування біологічного організму людини. Соціальна ж сутність втілюється в творчості, де тільки і можлива для людини свобода. Це - дві сторони діяльності, і прогрес людства реально можна оцінити через співвідношення трудового та творчого аспектів в сукупній діяльності суспільства. Для збільшення творчого потенціалу індивіда його необхідно звільняти від рутинних трудових функцій, переклавши їх на плечі систем машин, здатних до самоорганізації. Однак вирішення цієї проблеми знаходиться поза рамками індустріального суспільства, оскільки вимагає принципово нових засобів виробництва і іншого характеру праці. Та роль, яку відіграють знаряддя праці у визначення темпів і масштабів суспільного розвитку, характеру взаємовідносин в «системі суспільство-природа», дозволили українським вченим В.М. Бровдію, О.О. Гаці визначити як один з екологічних законів - закон зростання ролі засобів праці в історичному розвитку суспільства має закономірний характер і є екологічним законом. Характерною особливістю прояву цього закону є всезростаюча енергоозброєність людини, інтелектуалізація технічних засобів виробництва, збільшення кількості і різноманітності їх видів, виникнення розвиненої і розгалуженої інфраструктури функціонування величезної різноманітності засобів праці. Література : Бровдіп В.М., Гаца О.О. Закони екології (соціально-єкономічні, геофізичні та геохімічні): Навч. посібник. - К., 2003. - С.61-64. Гиренок Ф.И. Экология. Цивилизация. Ноосфера. - М., 1987. - С.44-55. Гирусов Э.В. Система «общество-природа». - М., 1976. -С.49-86. Кобылянский В.А. К проблеме разграничения и выявления взаимной связи природы и общества // Философские проблемы глобальной экологии. - М., 1983. - С.31-89. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.89-178. Лилли Н. Люди, машины, история. История орудий труда и машин в ее связи с общественным развитием. - М., 1970. Мамедов Н.М. Техническое освоение природы // Философские проблемы глобальной экологии. - М., 1983. - С. 163-178. Подолинсъкий С. Людська праця і єдність сили // Подо-линський С. Вибрані твори / У поряд.: Л.Я.Корнійчук. - К., 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Технологія виробництва \| Добавил: Aspirant (01.04.2014)
Просмотров: 834 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: