РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: З історії ковальського зварювання - Технічні науки - Реферати - Каталог статей

З історії ковальського зварювання З надр першого за часом століття цивілізації (по прийнятій термінології – кам’яного) беруть початок досягнення людства, у тому числі й в галузі зварювальної технології. Ще в кам'яному віці знаряддям виготовленим із каменю (спрощено – каменем підходящої форми) із самородків золота, срібла, міді можна було відкувати пластинки, гострі леза, шкребки. Тим же технологічним прийомом з'єднували декілька деталей з металу, наприклад тоді, коли було потрібно збільшити розмір виробу. А це вже був один з видів зварювання – зварювання пластичних металів у холодному стані шляхом застосування деформуючих зусиль. Спосіб холодного зварювання удосконалюється дотепер і знаходить ефективне застосування в наш час для з'єднання мідних і алюмінієвих проводів, оболонок кабелів зв'язку і т.п. А в ті далекі часи цей спосіб найчастіше застосовувався для роботи над золотом – металом, що володіє гарною пластичністю і має тонку оксидну плівку. Наносячи удари по складених разом шматках золота, вдавалося отримати міцне з'єднання. За кілька тисячоріч до нашої ери деякі племена вже вміли добувати з руди мідь і свинець. Але складною технікою лиття вони ще не опанували, і, щоб виготовити великогабаритний виріб, їм приходилося застосувати зварювання окремих холодних або підігрітих деталей. Підігрів металу до пластичного стану полегшував схоплювання, а процес з'єднання нагадував кування. Тому він і називається ковальським зварюванням [1]. Металографічні дослідження виробів трипільських племен, які жили на території Південно-Західної України і Бессарабії в ІV-ІІІ тис. до н.е. показали, що при виготовленні шила, долота, амулетів та нашивних брошок застосовували ковальське зварювання міді [2]. В цих випадках ковальське зварювання служило для збільшення розмірів заготовок. При виготовлені мідних бус кінці зігнутої на круглій оправці штаби з’єднували внахлест і зварювали ковальським способом. Зварювання міді застосовували не тільки для виготовлення речей, але й для їх ремонтування. У більшості випадків якість зварювання було не дуже високою, а в з’єднаннях з’являлися тріщини, пори і шлакові включення. Застосування ковальського зварювання в епоху енеоліту у трипільських племен було викликано тим, що місцеві майстри ще не знали техніки плавлення і відливання металів. Поява нового матеріалу – бронзи – змусила стародавніх умільців вдатися до розробки нових методів зварювання. Справа в тім, що цей новий матеріал мав порівняно кращі експлуатаційні властивості, ніж вихідні матеріали – мідь і олово, з яких виплавляли тоді бронзу [1]. В епоху енеоліту бронза стала основним матеріалом для виготовлення найбільш відповідальних знарядь праці та зброї [3]. Особливо цінними характеристиками бронзи були твердість, міцність, опір до стирання. Але природа любить протиріччя або, говорячи точніше, рівновагу. От вона і зрівноважила властивості нового сплаву – чим вищою була його міцність, тим нижча пластичність. Тому зварювання методом пластичної деформації, навіть з підігрівом, не давало необхідної якості з'єднання. В той час споживачі (а з їхньою думкою в стародавності рахувалися) часто вибраковували продукцію ковалів-зварників, до того ж зросли й габарити виробів, а тому проблематичнішим стало рівномірно їх нагрівати. Декілька тисяч років тому в надрах мідно-бронзового віку з появою металургії зароджуються й інші методи отримання з’єднань. В місцях стародавніх цивілізацій знайдено безліч зварних золотих і бронзових предметів побуту. Особливо високого розвитку і великого різноманіття досягає техніка ковальського зварювання в залізному віці. Залізо не просто розширило асортимент матеріалів, які людина вже використовувала для своїх потреб, але й здійснило великий вплив на всі основні види діяльності людини в побуті та суспільному житті. Стародавні вироби із заліза відносяться до ІV ст. до н.е. і знайдені в Єгипті. На початку залізного віку ковалі вже вміли робити зброю і предмети побуту із заліза. При цьому маса виробів набагато перевищувала ту кількість металу, що за одну плавку могли видати металурги. А тому окремі заготовки з’єднували в моноліт, а сам процес отримання залізної заготовки наполовину складався із ковальського зварювання. При сиродутному або кричному способах отримання заліза, що панував на протязі тисячоліть, залізо добували безпосередньо із руди у вигляді криці, застосовуючи кількаразове проковування, що чергувалося з нагрівом, витіснявши шлак і досягають зварювання окремих частинок заліза. В ті ж віддаленні часи удосконалювалось уміння зварювати окремі шматки заліза для їх з’єднання, при ремонті зламаних залізних засобів праці та зброї шляхом нагрівання і наступному проковування. Особливого мистецтва досягло зварювання срібла. Були розроблені складні технічні прийоми в тому числі, нагрівання, до 500 0С, і підтримання цієї температури під час зварювання. Судячи з великих листів срібла (на яких зварні шви вдалося знайти тільки за допомогою рентгенографії), датовані V – ІV ст. до н.е., стародавні майстри прекрасно володіли такою технологією зварювання. Іноді археологам попадалися цілком дивні знахідки. Навіть за допомогою самих досконалих технологічних прийомів не вдається відтворити те, що було зроблене в глибокій давнині. Та все ж важко погодитись з тим, що в стародавні часи були відомі технічні засоби, подібні тим, що розроблені нині на основі останніх наукових досягнень. Інші секрети залишаються нерозгадані. Література: Корниенко А.Н. У истоков „электрогефеста». – М.:Машиностроение, 1987. – 168с. Рындина Н.В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной Европы. М.: Изд-во МГУ, 1971. – 142с. Сварка в СССР : В 2 т. /Под ред. В.А. Винокурова. – М., 1981. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 21, С. 163.
1 2 3 4 5 Категория: Технічні науки \| Добавил: DoceNt (12.12.2014)
Просмотров: 356 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: