РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Вимоги до поверхонь, що підлягають штукатуренню. Підготовка поверхонь до штукатурення. Види штукатурок і вимоги до поштукату - Технічні науки - Реферати - Каталог статей

Вимоги до поверхонь, що підлягають штукатуренню. Підготовка поверхонь до штукатурення. Види штукатурок і вимоги до поштукатурених поверхонь 1. Вимоги до поверхонь, що підлягають штукатуренню 2. Підготовка поверхонь до штукатурення 3. Види штукатурок і вимоги до поштукатурених поверхонь 1. Вимоги до поверхонь, що підлягають штукатуренню Штукатурити можна кам'яні, дерев'яні, бетонні, саманні, глинобитні та інші поверхні. Залежно від складу розчинів, що застосовують для штукатурення, виділяють штукатурки звичайні та декоративні. Звичайні штукатурки виконують цементними, вапняними, глиняними, вапняно-гіпсовими та іншими розчинами, які після висихання сіріють. Тому поверхні, поштукатурені звичайними розчинами, потрібно фарбувати водними або неводними малярними сумішами. Декоративні штукатурки виконують кольоровими розчинами, до складу яких додають пігменти, а також кольоровий кам'яний дрібняк, скло, слюду або інші декоративні заповнювачі. Такі штукатурки не потребують фарбування, тому їх доцільно застосовувати для фасадів будівель, а також внутрішніх поверхонь (холи, вестибюлі тощо) у будівлях громадського призначення. Якість штукатурки залежить від якості розчину, способу опорядження штукатурного шару, а також від виду і якості поверхонь, що підлягають штукатуренню. Щоб штукатурний шар міцно тримався на поверхні, вона має бути шорсткою. Конструкції, що штукатурять, повинні бути стійкими, міцно закріпленими, збудованими в межах дозволених відхилень по вертикалі та горизонталі. Якщо конструкція вібруватиме, то нанесений на неї шар штукатурки буде тріскатись і відшаровуватись, а в разі відхилень конструкції від вертикалі або горизонталі потрібно буде наносити на неї потовщений шар штукатурки та виконувати додаткові роботи з підготовки поверхонь: вирубувати виступи, набивати сітку або цвяхи з дротом тощо. За технічними умовами без спеціальної підготовки штукатурять, якщо: поверхні і кути конструкції відхилені від вертикалі: не більш як 10 мм на поверх — при кладці з цегли і дрібних блоків або при виготовленні конструкції з деревини; не більш як 20 мм — при кладці з буту, бутобетону та бетону; відхилення перекриття від горизонталі не більш як 2 мм на їм довжини і не більше ніж 10 мм на одне приміщення. На поверхнях не повинні залишатися незакладені великі отвори, щілини та борозни. Ширина дощок, які застосовують для обшивання дерев'яних стель і перегородок, не повинна перевищувати 10 см. Ширші дошки розколюють та закріплюють цвяхами так, щоб залишились поздовжні щілини. Штукатурити всі вертикальні конструкції будівлі можна лише після їх усадки. Дерев'яні стіни з колод чи брусків, а також саманні стіни штукатурять лише після повної їх усадки, бажано через рік після спорудження. До початку штукатурних робіт у приміщеннях повинні бути закінчені всі загальнобудівельні та спеціальні роботи: встановлені та закріплені перегородки, віконні та дверні коробки, змонтовані вентиляційні короби і сміттєзбірники, каналізація, опалення і проводи схованої електропроводки. Слід закінчити настилання чорних (під паркет) дощаних підлог та кладку печей місцевого опалення. Замість мокрого штукатурення поверхонь розчинами внутрішні поверхні можна облицьовувати листами сухої штукатурки. Вимоги до таких поверхонь такі самі, як і при штукатуренні їх розчинами. 2. Підготовка поверхонь до штукатурення Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і жирних плям. Природної шорсткості поверхні недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на поверхнях під час їх підготовки створюють штучну шорсткість. Підготовка цегляних та бетонних поверхонь. Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою, зубилом чи сокирою, утворюючи на них похилі борозни завглибшки 3—5 мм на відстані 50—80 мм одна від одної (рис. 1). Насікати поверхні треба тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом. Після насікання поверхню очищають від пилу віничками, щітками або за допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресора, і рясно змочують водою, аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась. Змочують і промивають поверхні водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, підключених до водопровідної мережі. Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з твёрдого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилами. Якщо поверхня забруднена на значній площі, то її очищають піском за допомогою піскоструминних апаратів. Штукатурити починають через 1—2 год після змочування поверхні. Рис. 1 Кам’яна поверхня, підготовлена (насічена) до штукатурення Рис. 2. Металева сітка, прибита до поверхні: а — на стику дерев'яної і кам'яної поверхонь; б — при затягуванні каналів; 1 — цегляна поверхня; 2 — сітка, 3 — дерев'яна поверхня; 4 — дранка У місцях потовщеного штукатурного шару (віконні і дверні укоси, галтелі, карнизи) чи на стиках дерев'яної і кам'яної поверхонь набивають металеву сітку (рис. 2, а) або цвяхи, на які намотують дріт. Якщо в деяких місцях на плоских горизонтальних поверхнях штукатурний шар буде завтовшки понад 2 см, а на вертикальних — більш як 3 см, то їх також обтягують сіткою або роблять плетіння з дроту. Сітку прибивають до поверхні цвяхами, які забивають безпосередньо в поверхню, у шви кам'яної кладки або в заздалегідь закладені дерев'яні пробки. Щоб сітка міцно трималася, цвях забивають до половини його довжини, решту якого загинають, притискуючи ним сітку. Ширина сітки для оббивання стику дерев'яної і кам'яної поверхонь має становити не менш як 10 см. Канали, в яких прокладені електричні або телефонні кабелі, стояки центрального опалення чи водопроводу, перед штукатуренням закривають сіткою (рис. 2, б). Сітка повинна бути завширшки на 10—15 см більша за ширину каналу. Канали в конструкціях з бетону закладають плитами. Плетіння виконують з дроту діаметром 0,8—1,2 мм. Якщо дріт погано гнеться, то його відпалюють. На місця поверхні, яку потрібно армувати, набивають рядами цвяхи на відстані 10 см один від одного. Аби іржа з дроту і цвяхів не проходила на зовнішню поверхню штукатурки, цвяхи забивають так, щоб головки їх після штукатурення були нижче зовнішньої поверхні штукатурного шару не менш як на 10—15 мм. На прибиті цвяхи натягують дріт, обмотуючи його один або два рази навколо цвяха. Рис. 3. Металеві балки, підготовлені до штукатурення Сталеві балки перекриття, що будуть виступати з його площини, та інші конструкції з металу перед встановленням їх на місце і штукатуренням обмотують сіткою чи дротом (рис. 3). Відстань між витками дроту має бути не більше ніж 5 см. Підготовка дерев'яних поверхонь. Для кращого зчеплення дерев'яної поверхні з штукатурним шаром її оббивають дранкою, очеретом чи вербовими лозинами. До початку роботи ці матеріали сортують за розмірами та якістю. З кривих і тонких драниць підбивають перший шар дранки (простильний), а з пряміших — другий (вихідний). Дранку прибивають хрест-навхрест (рис. 4, а) під кутом 45° відносно підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не жолобилась при намоканні, між кінцями драниць слід залишити простір завширшки 2— 3 мм. Відстань між окремими драницями повинна бути: для горизонтальних поверхонь — не більш як 45 мм, для вертикальних — не більше ніж 55 мм. Прибивають дранку штукатурними цвяхами завдовжки 30—40 мм. Цвяхи забивають через одне-два перехрещення драниць. Між поверхнею і дранкою утворюється простір, в який запливає розчин і міцно зчіплюється з ними. Рис. 4. Підготовка дерев'яних поверхонь до штукатурення: а — поверхня, підбита дранкою, б — поверхня підбита очеретом Щоб збільшити продуктивність праці при значних обсягах робіт, поверхню оббивають, не окремими драницями, а готовими щитами. Щити плетуть або збивають цвяхами на спеціальних столах. Для тепло- і звукоізоляції поверхні оббивають повстю, рогожею або картоном, а для гідроізоляції — толлю або руберойдом. До прибивання дранки ці матеріали закріплюють на поверхні цвяхами, які загинають. При цьому тонкі матеріали (толь, картон) з'єднують внапусток, а товсті (повсть) — впритул. Підбиваючи повсть, необхідно стежити, щоб між окремими кусками не було щілин. По закріпленому ізоляційному матеріалу прибивають дранку або сітку як звичайно. Очерет або вербову лозу прибивають до поверхні поштучно чи у вигляді готових матів. Окремі очеретини прикріплюють до поверхні дротом або драницями (рис. 4, б). При закріпленні очерету драницями ^початку на поверхні наживляють дві драниці, відстань між якими повинна бути трохи меншою за довжину очерету. Драниці можна закріплювати горизонтально або вертикально. Під драниці закладають в один шар очерет і прибивають їх по всій довжині. Після цього укладений шар очерету закріплюють більшою кількістю драниць, прибиваючи їх паралельно першим на відстані 10 см одну від одної. Для закріплення очерету замість дранки можна застосовувати м'який дріт, прибиваючи його Г-подібними цвяхами або загинаючи звичайні. Вербову лозу нарізають на прути однакової довжини (1,0—1,5 м), очищають від кори і висушують. Після цього їх сортують за товщиною і прибивають до поверхні так само, як і очерет, закріплюючи дротом. 3. Види штукатурок і вимоги до поштукатурених поверхонь Залежно від товщини штукатурного шару, способу його нанесення та якості опорядження звичайну штукатурку поділяють на просту, поліпшену та високоякісну. Товщина штукатурного шару досягає 2 см і більше, тому наносити розчин на поверхню слід кількома прийомами через певний час, оскільки при одноразовому нанесенні розчин буде стікати і погано зчеплюватися з поверхнею, а після висихання потріскається і почне відпадати. Рис. 5. Штукатурні шари: а — простої штукатурки; б — поліпшеної та високоякісної штукатурок, 1 — оббризк; 2 — грунт; 3 — накривка Штукатурка складається здебільшого з трьох шарів: оббризну, ґрунту і накривки (рис. 5). Оббризк і ґрунт називають підготовчими шарами, а накривку — оздоблювальним. Оббризк — це перший шар штукатурки, товщина якого на кам'яних поверхнях становить 3—5 мм, а на дерев'яних — 5— 9 мм. Цей шар накидають рідким розчином (рухомість 10—12 см). Ґрунт виконують густим і пісним розчинам (рухомість 7—9 см). Товщина його на кам'яних поверхнях становить 4—5 мм, на дерев'яних — 5— 7 мм. Накривку роблять рідким розчином (рухомість 10—12 см) з великим вмістом в’яжучого матеріалу і дрібно-зернистим заповнювачем. Товщина накривного шару не перевищує 2 мм. Просту штукатурку («під сокіл») застосовують для штукатурення у підвалах, складах, тимчасових будівлях, а також у підсобних приміщеннях громадських та промислових будівель. Проста штукатурка завтовшки не більш як 12 мм складається з двох шарів (рис. 5, а). Після нанесення розчину на поверхню його розрівнюють соколом і затирають теркою. Поліпшену штукатурку («під правило») застосовують у житлових і громадських будівлях (дошкільні дитячі заклади, школи) масової забудови. Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів (рис. 5, б), загальна товщина якої не перевищує 15 мм. Затерту теркою штукатурку перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м. Рис. 6. Інструменти для провішування поверхонь: а —- ватерпас; б — рівень з рейкою; в — водяний рівень, г — висок; д — контрольна рейка з виском Високоякісну («маячну») штукатурку застосовують у будівлях І класу: театрах, клубах, музеях тощо. Вона складається з трьох шарів і має бути завтовшки не більше ніж 20 мм. Виконують Ті за допомогою маяків, тобто попередньо закріплених на поверхні тонких рейок або зроблених із розчину смуг, товщина яких відповідає товщині майбутнього підготовчого шару штукатурки. Розрівнюють нанесені між маяками шари штукатурки правилом, якщо маяки були, з розчину, або малками при застосуванні інвертарних маяків. Правильність виконаної штукатурки перевіряють контрольним правилом, рівнем, ватерпасом або рейкою з виском (рис. 6). Вимоги до поштукатурених поверхонь подано у табл. 1. Таблиця 1. Відхилення, які допускаються під час виконання різних видів штукатурки Відхилення \| Штукатурка проста \| поліпшена \| високоякісна Нерівність поверхні (визначають під час прикладання правила завдовжки 2 м) \| Не більше трьох нерівностей завглибшки або заввишки до 5 мм \| Не більше двох нерівностей завглибшки або заввишки до 3 мм \| Не більше двох нерівностей завглибшки або заввишки до 2 ми Відхилення поверхні: від вертикалі від горизонталі \| 15 мм на всю висоту приміщення 15 мм на всю довжину приміщення \| 2 мм на 1 м висоти, але не більш як 10 мм на всю висоту приміщення 2 мм на 1 м довжини, але не більш як 10 мм на всю довжину приміщення \| 1 мм на 1 м висоти, але не більш як 5 мм на всю висоту приміщення 1 мм на 1 м довжини, але не більш як 7 мм на всю довжину приміщення Відхилення кутів, віконних і дверних укосів від вертикалі та горизонталі \| 10 мм на весь елемент \| 2 мм на 1 м висоти або довжини, але не більш як 5 мм на весь елемент \| 1 мм на 1 м висоти або довжини, але не більш як 3 мм на весь елемент Відхилення ширини поштукатуреного укосу від проектної \| Не перевіряють \| 3 мм \| 2 мм Відхилення тяг від прямої лінії між їхніми перехрещенням та кутами \| 6 мм \| 3 мм \| 2 мм Список використаної літератури Белогуров В. П., Чмырь В. Д. Справочник молодого маляра.— М.- Высш. шк., 1984.— 176 с. Белоусов Е. Д. Технология малярных робот.— М.: Высш. шк., 1980,— 240 с Лебедев А. М. Справочник молодого штукатура.— М.: Высш. шк., 1984.— 155 с. Мещанинов А. В. Отделочные роботы в монолитном домостроении — Л.: Стройиздат, 1989.— 273 с. Оборудование, оснастка и средства малой механизации для отделочных работ: Справочник строителя.— Л.: Стройиздат, 1989.— 240 с. Поволоцкий Ю. А., Северинова Г. В. Индустриальное производство отделочных работ.— М.: Стройиздат, 1983.— 152-с. Шепелев А М Штукатурные работы.—М.-. Высш. шк., 1983.— 143 с.
1 2 3 4 5 Категория: Технічні науки \| Добавил: DoceNt (18.01.2015)
Просмотров: 869 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: