РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Закони, закономірності та принципи соціальної географії - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Закони, закономірності та принципи соціальної географії План 1. Закон циклічності 2. Закон системності Кожна самостійна галузь знань ґрунтується на власних законах і закономірностях, які є наслідком її розвитку. Проблемам законів суспільної географії присвячені праці сучасних відомих українських вчених М. Паламарчука, М. Пістуна, О. Шаблія, Я. Олійника, А. Степаненка. Оскільки закони та закономірності суспільної географії, а в її межах і соціальної географії розкривають зміст цих галузей знань, то їх відкриття і вивчення — це надзвичайно актуальне завдання, адже вони формують основу теоретичного багажу. Сформульовані в межах конкретної галузі знань, закони називаються науковими. Як зазначає О. Шаблій, науковий закон — "це відображення з допомогою понять і категорій істотних і необхідних зв'язків, що існують у навколишній дійсності і у мисленні". І соціальна географія, і регіональна соціальна географія ґрунтуються на системі законів. Отже, необхідні, істотні, стійкі, такі, що постійно повторюються, відношення між явищами в природі та суспільстві, — це реальні закони, а відображення реальних законів системою понять тієї чи іншої галузі знань — це наукові закони. Розрізняють три основні групи законів: 1. Всезагальні, або універсальні. 2. Великі, або загальні для великих груп явищ. 3. Специфічні, або часткові. Кожна з трьох основних груп законів поділяється на три типи:— закони, які діють незалежно від волі людей;— закони і нормативні акти, що діють у конкретній державі, тобто створені людьми;— закони взаємовідносин між людьми. О. Шаблій називає ще один вид класифікації законів: їх поділ на дві групи — часові та просторові. Часові закони відображають істотний зв'язок явищ і процесів, що виступають одні стосовно інших як причина і наслідок з вираженою часовою послідовністю, а просторові закони відображають такі зв'язки, як відношення взаєморозташування, співіснування явищ, предметів і процесів. На нашу думку, ця класифікація умовна, оскільки відношення взаєморозташування, співіснування явищ, предметів і процесів постійно змінюється в часі. Найважливіші всезагальні реальні закони, що діють незалежно від волі людей, — циклічність розвитку і системність. Ці закони, безумовно, визначають розвиток окремих соціально-географічних об'єктів, процесів і явищ, а також соціальної сфери у межах територіальних суспільних систем того чи іншого ієрархічного рівня, і з ними не можна не рахуватися. Закон циклічності Суть закону циклічності розвитку полягає у повторюваності подібної ситуації через певні проміжки часу. Час від початку ситуації до нового початку подібної ситуації після завершення попередньої називається циклом. Усі цикли розпадаються на подібні періоди — фази. Класичний цикл складається з чотирьох фаз: виникнення, росту, занепаду, загибелі (кризи). Циклічність ієрархічна: кожен цикл складається з менших циклів, тобто мають місце цикли у циклах і водночас є складовою частиною циклу вищого рівня. Ієрархічність циклічності — це поєднання перервності та безперервності явищ, процесів життєдіяльності. Для ілюстрації сказаного розглянемо центральний об'єкт соціальної географії та регіональної соціальної географії — Людину. Людина народжується (фаза виникнення), розвивається (фаза росту), старіє (фаза занепаду) і помирає (фаза загибелі). Життя однієї людини можна розглядати як малий цикл. Його завершення є свідченням перервності життя. Але малий цикл (життя однієї людини) становить складовий елемент середнього циклу (родини), який у свою чергу виступає елементом великого циклу (етносу), що входить до складу надвеликого циклу (цивілізації). Існування циклів вищого порядку — свідчення безперервності життя. Аналогічна ситуація спостерігається і з окремими соціальними об'єктами: соціальний об'єкт (наприклад, лікарня) виникає, працює на повну потужність, старіє і переживає фазу загибелі (банкрутство, ліквідація) або відновлення (реконструкція, регенерація), для чого необхідні нові умови, додаткові інвестиції. Отже, конкретні соціально-географічні об'єкти підпорядковані закону циклічності. Безумовно, це стосується і регіональних соціально-географічних об'єктів. Історичний досвід засвідчує про циклічні соціально-географічні явища в регіонах: періодично у тих самих місцях простору відбувається активізація соціальних процесів. Закон системності Закон системності полягає у тому, що світ, у якому ми живемо, є сукупність ієрархічно впорядкованих систем. Під системою розуміють множину пов'язаних між собою елементів, причому ця множина володіє стійкістю, автономністю і такими новими якостями, яких не мають окремі елементи, але які дають змогу реалізувати головну ціль існування системи. Так, людина може бути елементом систем сім'я, соціальний об'єкт (лікарня, супермаркет тощо), місто, національний комплекс. Зазвичай системи подібні (аналогічні) між собою. Однотипні системи мають подібні пропорції між їх елементами. Закон циклічності та закон системності надзвичайно взаємопов'язані й ніби переплітаються один з одним: на кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за власними циклами, і чим більші масштаби системи, тим триваліші цикли. Серед великих або загальних для великих груп явищ законів у контексті науки "соціальна географія" необхідно розглядати соціальні закони. До них відносять форми соціальної причинності, універсальної залежності, що виявляються в суспільстві як об'єктивні, необхідні, стійкі, повторювані зв'язки між соціальними процесами та явищами. Соціальні закони виявляються лише через діяльність і завдяки діяльності людей. Вони детермінуються рушійними силами розвитку суспільства, з дією яких пов'язані витоки соціальної причинності, тобто причинності саме у сфері соціальної реальності. Ця причинність відносно самостійна, оскільки має власні джерела. До найвагоміших таких джерел належить соціальна діяльність різних суб'єктів, котра, приводячи у рух всю соціальну реальність, творить її. Отже, в соціальній реальності виникає, трансформується і зникає незліченна кількість зв'язків і відношень, серед яких діють також закономірні. Інтерпретація соціальних законів у регіональній соціальній географії передбачає конкретний розгляд цих законів через призму особливостей їх локальної дії, тобто дії в конкретних геопросторово-часових координатах. У науковій літературі всі соціальні закони поділяють на загальні, особливі й індивідуальні, головні й неголовні, причинні й функціональні, динамічні та статичні, закони-тенденції і гігантські закономірності. Соціальні закони розвитку характеризують переходи від одного соціального стану, соціального явища чи соціального процесу до іншого, а закони функціонування відображають зв'язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму та спосіб їх взаємного існування у певному соціальному часі й просторі. Механізм дії соціального закону — це сукупність ланок, ланцюгів явищ, процесів, дій, взаємодій, відношень, пов'язаних взаємозв'язками і взаємозалежностями. Категорії соціальних законів не є загальновизнаними. Наприклад, вчені, котрі досліджують суб'єктивну соціальну реальність, уникають оперування категорією "соціальний закон". Серед великих або загальних для великих груп явищ законів найважливіший основний соціально-географічний закон, який виражається процесом соціально-географічного системоформування. Цей закон означений нами як такий за аналогією зі сформульованим С. Ниммик основним економіко-географічним законом, вираженим нею як процес суспільно-географічного системоформування. Вона наводить такі, на її думку, особливі закони: просторової концентрації і коміг лексоформування продуктивних сил; просторової інтеграції та диференціації. На нашу думку, ці закони — великі чи загальні для великих груп явищ: вони характерні не лише для розвитку і розміщення економічних об'єктів, процесів і явищ, а й для соціальних, і для будь-яких видів людської діяльності. Коли розглядають соціальні об'єкти, процеси та явища, то увагу концентрують переважно не на законах, а на закономірностях. Що ж слід розуміти під закономірностями? Закономірності — це суспільні, реально існуючі, повторювальні, істотні стійкі відношення (взаємозв'язки) суспільного життя або етапів суспільного процесу, які визначають розвиток, структуру і функціонування явищ і процесів. Основні риси таких відношень (взаємозв'язків) — об'єктивність, необхідність, обов'язковість вияву, автономність. Закономірності розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ — це найзагальніші об'єктивні причинно-на-слідкові відносини між ними та територією (територіальними факторами); це також і відображення їх тяжіння до територій з особливими характеристиками, і відображення специфіки територіальної організації діяльності населення в соціальній сфері. Отже, можна дійти висновку: зміст поняття "закон" тотожний змісту поняття "закономірність". Єдина відмінність полягає у тому, що закономірність діє впродовж історичного періоду, який людина може охопити, завдячуючи своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій людству системі відліку часу. Вияв закономірностей на тій чи іншій території залежить від законів і нормативних актів, що діють у конкретній державі, в межах якої розташована досліджувана територія. Найважливіші закони і закономірності розвитку та розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ такі: 1. Закон територіального формування соціалізації та закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному соціальному розвитку. По суті, особливості територіального формування соціалізації і є процесом спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному соціальному розвитку. 2. Закон територіальної інтеграції соціальної сфери і закономірність комплексного соціального розвитку держави та регіонів. Закон територіальної інтеграції соціальної сфери полягає в інтенсифікації взаємозв'язків (соціальних, культурних, сакральних, туристичних) між регіонами. Однак результатом внутрідержавної чи внутрірегіональної інтеграції соціальної сфери завжди виступає комплексність соціального розвитку держави, регіону. Ефективний розвиток і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ можливі лише за умови дотримування законів взаємовідносин між людьми. Ці закони сформувалися у людському суспільстві в процесі його соціалізації як відповідь на реалізацію бажань людини. Основу всезагальних законів взаємовідносин між людьми становлять потреби. Як зазначає Д. Карнегі, кожна доросла людина хоче: здоров'я і збереження життя; їжі; сну; грошей і речей, які можна придбати за гроші; життя в загробному світі; сексуального задоволення; благополуччя своїх дітей; усвідомлення власної значущості. Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей вступати у певні взаємовідносини в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, які постійно повторюються, — істотні та стійкі, набувають значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Наприклад, у соціалістичному суспільстві зберегти власне життя і життя своїх дітей можна було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак таке підкорення не завжди давало змогу усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно позначилося на розвитку та розміщенні соціальних об'єктів, процесів і явищ. Якщо люди прагнуть побудувати ефективне суспільство, вони повинні виробляти у собі бажання оволодіти правилами та законами взаємовідносин між людьми і діяти у напрямі його реалізації. Ефективним суспільство може бути лише тоді, коли люди живуть за законом, згідно з яким вони подобаються один одному. Цей закон спрацьовує, якщо: людина щиро цікавиться іншими людьми, посміхається, пам'ятає, що ім'я кожної людини є найсолодшим і найважливішим для неї звуком на будь-якій мові, є хорошим слухачем, розмовляє більше про те, що цікавить співбесідника, щиро доводить до свідомості співбесідника думку про його значущість. Інший закон полягає у тому, що в процесі впливу людей один на одного вони не повинні ображати одне одного. Цей закон вимагає дотримання дев'яти правил, які також сформулював Д. Карнегі: людина повинна вміти вчасно похвалити і щиро визнати достоїнства співбесідника; вказувати на помилки інших не прямо, а опосередковано; спочатку згадати про власні помилки, потім — про помилки інших; замість того, щоб наказувати, задавати співбесіднику питання, треба давати змогу іншим врятувати свій престиж; вміти похвалити; вміти створити іншим хорошу репутацію; вміти стимулювати діяльність людей; домагатися, щоб люди з радістю виконували те, що їм пропонуємо. Поведінка людей здійснюється і під впливом інших законів: закону стереотипного мислення людей (люди подібних соціальних груп мислять подібними стереотипами), закону взаємного обміну (людина зобов'язана віддячитись за послуги чи подарунки, зроблені їй іншою людиною), закон зобов'язань і послідовність вчинків тощо. До виду законів взаємовідносин між людьми належать закони управління. Серед них найважливіші закон авторитету, закон впливу на маси та ін. Принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ формуються на основі пізнання закономірностей такого розміщення і відповідно до цілей розвитку територіальних суспільних систем. Якщо такі принципи в конкретних регіонах визначаються за соціально-економічною стратегією розвитку останніх і виходять з наявних ресурсів, то їх можна назвати принципами регіональної соціальної політики. Отже, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ — це головні напрями розвитку соціальної сфери та життєдіяльності населення в умовах її використання в просторовому аспекті на конкретний (існуючий або прогнозний) період при врахуванні соціального простору і часу. Кожен із принципів повинен відображати потреби суспільства в розвитку соціальної сфери, мати в основі певну закономірність, торкатися вагомої проблеми соціального просторового, регіонального розвитку, не суперечити загальним принципам національної соціальної політики і слугувати інструментом рішення стратегічних завдань розвитку. На нашу думку, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ — це правила діяльності й управління соціальною сферою, соціальна політика держави в реалізації законів розміщення. Принципи розробляються, зазвичай, у межах прийнятої стратегії соціально-економічного розвитку країни. Наприклад, у період побудови так званого соціалізму під час здійснення індустріалізації та колективізації одночасно впроваджувались такі принципи розвитку окремих соціальних об'єктів, процесів і явищ: 1. Соціальна структура суспільства повинна була розвиватися в напрямі формування двох верств (робітників і селян) та прошарку — інтелігенції. 2. Передбачалося усунення майнової нерівності між громадянами країни. 3. Соціальні об'єкти будувалися у вигляді гігантів (наприклад, школи-тисячники), що вимагало концентрації населення, яка досягалася внаслідок переселення чи перевезення у величезних масштабах, тощо. На сучасному етапі період реформування економіки та побудови в країні ринкових відносин, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ кардинально змінилися: 1. Визнаний доцільним принцип диверсифікації соціальної структури населення. 2. Вважається за необхідне формування середньої верстви. 3. Відбувається сприяння розвитку підприємництва та формування прошарку підприємців, що розглядається як запорука подальшого соціально-економічного розвитку країни. Отже, очевидно, що надзвичайно актуальна сучасна проблема — це розроблення нових принципів розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ, необхідних для періоду формування ринкової економіки. Формулювання принципу повинно охоплювати і конструктивну частину, яка має визначити шлях до реалізації. Принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ не відносяться до політики, але окремі з них у той чи інший період розвитку країни можуть мати політико-стратегічне значення (наприклад, регіональна соціальна політика, питання соціального захисту населення). До категорії принципів розміщення й розвитку соціальних об'єктів, процесів і явищ продуктивних сил належить і проблема територіальної соціальної структури населення. Безумовно, її розв'язання сприятиме підвищенню ефективності територіальної організації регіональних суспільних систем. Сукупність регіональних соціальних принципів, що мають стратегічне значення, формують просторовий аспект соціальної стратегії чи геосоціостратегію. Принципи розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ взаємозв'язані зі законами та закономірностями. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що ефективний розвиток і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ можливий за умов максимального врахування законів, закономірностей і принципів їх існування. Для цього необхідно ці закони, закономірності та принципи добре знати, постійно досліджувати і застосовувати у практиці життєдіяльності населення. Література 1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983. 2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987. 3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000. 4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994. 5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002. 6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994. 7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998. 8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. 9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001. 10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986. 11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (28.08.2016)
Просмотров: 387 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: