Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Соціологія |
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Зайнятість і безробіття в Україні
|
Зайнятість і безробіття в Україні ПЛАН Вступ Існують об'єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. 1. Зайнятість населення в Україні Зайнятість з погляду речового змісту — це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми — це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільної корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін. Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії. Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили. Відповідно до Закону України "Про зайнятість", прийнятого Верховною Радою України у 1991 p., до зайнятих належать особи, що працюють за наймом, працюють самостійно (ІТП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України. Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну. Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статевікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо. Ефективна зайнятість — зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці. Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні підприємства, у свою чергу, поділяють на індивідуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша частина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва. У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної кількості робочої сили, в Україні — до 18%. Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основну форму регулює трудове законодавство і типові правила внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. В Україні, переважає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо. 2. Типи і форми безробіття в Україні Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість населення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці (ст.2). Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах. Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати. Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. До цього типу безробіття слід відносити лише тих, хто добровільно змінює місце своєї роботи. Більшість же економістів Заходу в силу причин, розглянутих вище, відносять сюди й тих людей, які шукають нову роботу через звільнення, й тих, хто втратив сезонну роботу, а також категорії працівників (особливо молодих), які вперше шукають роботу. На нашу думку, ці категорії працездатних відносяться до вимушеного безробіття. Інституціональне безробіття. Цей тип безробіття породжується інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна позбавити соціального захисту. В той же час певна частина працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати з соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так, згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за рахунок допомоги по безробіттю, потім кожен рік працюють в середньому на 2 тижні менше тих, хто ніколи такою допомогою на користувався. Другий тип - вимушене безробіття, тобто коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, що внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, то позбувається роботи, то знову знаходить її. Приховане або аграрне безробіття. Особливість його формування полягає в тому, що розвиток підприємництва в сільському господарстві, як і в промисловості, супроводжується витісненням дрібного виробництва великим і розоренням маси дрібних селянських виробників. Але ці селяни ще довгий час чіпляються за свій клаптик землі і за своє дрібне господарство, хоча воно вже й неспроможне прогодувати їх. Такі напіврозорені фермери, дрібні одноосібні виробники лише частину часу займаються своїм господарством, решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як тепер в Україні, займаються "човниковим промислом". Це безробіття поповнює також частина міського населення - розорені ремісники, дрібні торгівці, а також ті працівники, які вважаються формально зайнятими, але місяцями не отримують зарплати, працюють неповний робочий день (тиждень) або знаходяться у вимушених відпустках. Кількість таких прихованих безробітних в Україні зараз обчислюється мільйонами. Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.). Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм). Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосування нових технологій. Зокрема, зростаюча роботизація автомобільної промисловості США створила там реальну загрозу масового технологічного безробіття. На деяких операціях зарплата середнього робітника досягає 25 дол/год., тоді як робот може зробити те ж саме за 6 дол/год., враховуючи витрати на його придбання й обслуговування. Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання. Конверсійне й технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, що охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни в структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень, а також зміни в структурі споживчого попиту. Сукупність природного й вимушеного безробіття складає, поточне безробіття країни. 3. Безробіття в Україні на сучасному етапі Захищеність працівника на ринку праці здійснюється шляхом надання широких можливостей для економічної діяльності, що приносить прибуток, а також певної гарантії щодо знаходження та отримання роботи. Основним чинником формування властивостей співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці України впродовж 2003 були такі тенденції: - зменшення обсягів вивільнення працівників; - зниження рівня безробіття загалом по країні; - збільшення попиту на робочу силу; зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення. За результатами вибіркового обстеження населення з питань економічної активності середньомісячна чисельність економічно активного населення у віці 15-70 років у 2003 році, порівняно з відповідним показником попереднього року, скоротилася на 372,4 тис. осіб, або на 1,6 %, і становила 22,8 млн. осіб. При цьому рівень економічної активності населення зазначеного віку також відповідно скоротився з 63,5% до 62,7%. Загальна кількість безробітних у віці 15-70 років, що визначені за методологією МОП (особи, які не мали роботи, активно її шукали як самостійно так і за допомогою державної служби зайнятості і готові були приступити до неї) у 2003 році в середньому становила 2,5 млн. осіб. Рівень безробіття за методологією МОП у цьому періоді порівняно з попереднім роком скоротився на 0,6 відсоткового пункту та становив 11,1% економічно активного населення у віці 15-70 років. Щодо осіб працездатного віку цей показник також зменшився на 0,7 відсоткового пункту та склав у 2003 році 11,8%. Впродовж 2003р. до державної служби зайнятості за допомогою у пошуках роботи звернулося 1572,2 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що лише на 2,1% більше, ніж за 2002р. Серед таких осіб кожен другий раніше займав місце робітника, четвертий - посаду службовця, решту складали особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки. На обліку у державній службі зайнятості станом на початок 2004р. перебувало 1028,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, з яких 1008,1 тис. осіб, або 98,0%, мали статус безробітних. Чисельність безробітних за рік зменшилася на 147,1 тис. осіб або на 12,7%. Із кожних 100 безробітних, які перебували на обліку на початок 2004р., 50 були робітниками, 30 - службовцями, 20 не мали професії. Зменшення абсолютної чисельності безробітних осіб по відношенню до початку року, супроводжувалося відповідним зниженням рівня зареєстрованого безробіття з 4,2% на початок 2003р. до 3,7% працездатного населення працездатного віку на 1 січня 2004р. Обсяги зареєстрованого безробіття за 2003р. зменшилися в переважній більшості регіонів. При цьому найбільший темп зниження цього показника було зафіксовано в Житомирській (на 33,1%); Львівській (на 32,4% ); Донецькій (на 24,2%) та Чернігівській (на 22,7%) областях. Рівень зареєстрованого безробіття за регіонами був найнижчим на початок 2004 року у містах Києві (0,6%) та Севастополі (0,9%), а також Одеській області (1,4%) працездатного населення працездатного віку відповідного регіону. У деяких областях рівень зареєстрованого безробіття майже вдвічі перевищував середній показник по країні, зокрема у Рівненській (7,0%), Тернопільській (6,5%), Волинській (6,0%), Житомирській (5,4%), Сумській (5,3%) та Закарпатській (5,1%) областях. Таблиця 1. Зареєстроване безробіття, по регіонах (на 31 грудня) | 1999 | 2002 | 2003 кількість безробіт-них, тис. осіб | рівень безро-біття, у %* | кількість безробіт-них, тис. осіб | рівень безро-біття, у %* | кількість безробіт-них, тис. осіб | рівень безро-біття, у %* Україна 1175 4,3 1155 4,2 1008 | 3,7 Автономна Республіка Крим | 33 | 2,8 | 26 | 2,2 | 28 | 2,3 Вінницька | 35 | 3,8 | 39 | 4,3 | 41 | 4,4 Волинська | 38 | 7,0 | 34 | 6,2 | 33 | 6,0 Дніпропетровська | 87 | 4,2 | 90 | 4,3 | 78 | 3,8 Донецька | 96 | 3,5 | 95 | 3,5 | 72 | 2,7 Житомирська | 53 | 7,2 | 59 | 8,1 | 40 | 5,4 Закарпатська | 42 | 5,8 | 44 | 6,1 | 37 | 5,1 Запорізька | 37 | 3,2 | 38 | 3,4 | 39 | 3,4 Івано-Франківська | 50 | 6,2 | 45 | 5,6 | 39 | 4,8 Київська | 52 | 5,9 | 53 | 6,1 | 44 | 4,9 Кіровоградська | 34 | 5,6 | 32 | 5,1 | 26 | 4,3 Луганська | 53 | 3,7 | 58 | 3,9 | 48 | 3,3 Львівська | ПО | 7,4 | 91 | 6,1 | 61 | 4,1 Миколаївська | 28 | 3,8 | 28 | 3,8 | 25 | 3,4 Одеська | 13 | 0,9 | 16 | 1,1 | 19 | 1,4 Полтавська | 44 | 5,0 | 47 | 5,3 | 45 | 5,0 Рівненська | 45 | 7,2 | 46 | 7,2 | 45 | 7,0 Сумська | 50 | 6,9 | 47 | 6,5 | 38 | 5,3 Тернопільська | 39 | 6,5 | 43 | 7,0 | 40 | 6,5 Харківська | 64 | 3,8 | 60 | 3,6 | 56 | 3,3 Херсонська | 20 | 2,9 | 25 | 3,6 | 29 | 4,2 Хмельницька | 27 | 3,5 | 29 | 3,8 | 28 | 3,7 Черкаська | 34 | 4,4 | 34 | 4,5 | 32 | 4,3 Чернівецька | 22 | 4,3 | 22 | 4,3 | 23 | 4,5 Чернігівська | 50 | 7,7 | 38 | 5,8 | 29 | 4,5 м. Київ | 16 | 0,9 | 14 | 0,8 | 11 | 0,6 м. Севастополь | 3 | 1,2 | 2 | 0,8 | 2 | 0,9 * Розраховано як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Реформування відносин власності в сільськогосподарському секторі економіки країни призвело до формування протилежних тенденцій розвитку зареєстрованого ринку праці в сільській та міській місцевостях. До 2000р. рівень зареєстрованого безробіття у сільській місцевості був нижчим, ніж у міській (на 1 січня 2000р. він складав відповідно 4,0% проти 4,4% працездатного населення працездатного віку відповідної місцевості). Проте у останні три роки умови на ринку праці склалися таким чином, що в той час як в міській місцевості рівень зареєстрованого безробіття мав тенденцію до скорочення, в сільській місцевості цей показник навпаки зростав. Внаслідок цього на початок 2003р. рівень зареєстрованого безробіття сільського населення перебільшив (на 0,4 відсоткового пункту) аналогічний показник міського, а на початок 2004р. зазначена диспропорція вже мала суттєвий характер (відповідно на 1,5 відсоткового пункту). Слід відзначити як позитивну тенденцію те, що середня тривалість зареєстрованого безробіття за минулий рік скоротилася з 11 до 9 місяців на 1 січня 2004 року. За регіонами найбільше скорочення зазначеного показника було зафіксовано у Львівській області (відповідно з 16 до 11 місяців) та Автономній Республіці Крим (з 11 до 7 місяців). Водночас на початок 2004р. найменша середня тривалість зареєстрованого безробіття була у Одеській області (6 місяців); Херсонській, Чернівецькій областях та м. Севастополі (по 7 місяців). Одним з позитивних наслідків розвитку економічних реформ у 2003р. було зростання попиту на робочу силу. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць та вакантних посад за 2003р. зросла на 42,0% і становила на початок січня 2004р. 96,9 тисяч. Зростання кількості вільних робочих місць та вакантних посад спостерігалося майже в усіх регіонах (крім Луганської області). Потреба в працівниках за 2001р. зросла у двічі і більше на підприємствах, установах і організаціях Чернівецької (у 2,5 рази), Кіровоградської (у 2,1 рази) Чернігівської, Закарпатської, Тернопільської та Рівненської (відповідно у 2 рази) областей. Таблиця 2. Попит на робочу силу по регіонах (на 31 грудня, особи) | 1999 | 2002 | 2004 Україна | 50693 | 68240 | 96897 Автономна Республіка Крим | 1 936 | 2081 | 2573 Вінницька | 1 173 | 1 138 | 1517 Волинська | 540 | 649 | 1 100 Дніпропетровська | 3684 | 5297 | 8298 Донецька | 9 484 | 15111 | 20 505 Житомирська | 814 | 775 | 1 181 Закарпатська | 1 225 | 779 | 1 573 Запорізька | 2047 | 2077 | 3 268 Івано-Франківська | 650 | 1015 | 1374 Київська | 1 737 | 2185 | 2359 Кіровоградська | 820 | 1 187 | 2442 Луганська | 4798 | 6494 | 6259 Львівська | 1088 | 1234 | 2280 Миколаївська | 1227 | 1438 | 2 550 Одеська | 1651 | 1705 | 2371 Полтавська | 1628 | 2194 | 3004 Рівненська | 520 | 520 | 1036 Сумська | 1 393 | 2599 | 3106 Тернопільська | 482 | 503 | 995 Харківська | 4254 | 6243 | 8769 Херсонська | 965 | 1 126 | 1377 Хмельницька | 954 | 1 149 | 1 584 Черкаська | 1037 | 1480 | 1 782 Чернівецька | 616 | 401 | 983 Чернігівська | 1527 | 945 | 1 896 м. Київ | 3515 | 6214 | 10911 м. Севастополь | 928 | 1701 | 1804 Збільшення попиту на робочу силу спричинило відповідне зменшення навантаження незайнятого населення на вільні робочі місця з 17 до 11 осіб. При цьому за категоріями працівників навантаження відповідно зменшилося: на місця робітників - з 13 до 8 осіб, на вакансії службовців - з 23 до 13 осіб; на місця, що не потребують спеціальної підготовки, - з 48 до 31 особи; працівників сільського господарства - з 35 до 31 особи. Збільшення кількості нових робочих місць в усіх сферах економіки є одним із стратегічних заходів щодо державного регулювання кон'юнктури ринку праці. Загалом за 2003р. було фактично введено в дію 156,2 тис. нових робочих місць, що на 17,1% більше, ніж за попередній рік. За рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття було фактично введено в дію кожне тринадцяте (7,5%) нове робоче місце. При цьому у Сумській та Рівненській областях за рахунок зазначеного фонду було введено в дію більше третини (відповідно 39,9% та 33,8%) нових робочих місць; у Житомирській та Луганській - приблизно чверть (27,7% та 23,1%); а в Черкаській та Київській областях - одна п'ята частина (по 20,9%). В цілому по країні новостворені робочі місця за 2003р. було укомплектовано. Зростання попиту на робочу силу обумовлює можливості державної служби зайнятості щодо забезпечення роботою незайнятих громадян. За сприянням цієї установи у 2003р. було працевлаштоване майже на третину (на 29,4%) більше, ніж у 2000р. Загальна чисельність працевлаштованих службою зайнятості незайнятих громадян становила у 2003р. 772,7 тис. осіб. Рівень працевлаштування (відношення чисельності працевлаштованих до чисельності тих, які перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року) становив у 2003р. 28,0% проти 21,8% у 2000р. Серед регіонів країни цей показник у 200Ір. був найвищим у містах Севастополі (42,3%) та Києві (39,5%), а також в Автономній Республіці Крим (34,7%),та Одеській області (34,2%). Серед кожних 100 працевлаштованих у 2003р. незайнятих громадян 56 отримали місце робітника; 23 - посаду службовця; решта - низько кваліфіковану роботу. При цьому серед зазначеної категорії осіб кожен третій отримав роботу в промисловості, дев'ятий - у торгівлі і громадському харчуванні, десятий - у сільському господарстві; п'ятнадцятий - у житлово-комунальному господарстві, а шістнадцятий в охороні здоров'я, фізичній культурі та соціальному забезпеченні. Для забезпечення тимчасової зайнятості та соціального захисту непрацюючого населення організовано оплачувані громадські роботи. На таких роботах впродовж 2003р. працювали 323,6 тис. незайнятих осіб, що на 8,4% менше, ніж у 2002р. В основному це були особи, які мали статус безробітного (92,5%). Тривалість громадських робіт також була меншою ніж у 2002р. В середньому одним безробітним, який був задіяний на таких роботах, впродовж 2003р. було відпрацьовано 12,6 проти 14,0 людино-днів у 2000р. Загалом на організацію та проведення громадських робіт за 2003р. було витрачено коштів на 4,2 млн. грн. менше, ніж за 2000р. (23,1 та 27,3 млн. грн. відповідно). Система підготовки та перепідготовки незайнятого населення є важливим заходом підвищення конкурентоспроможності безробітних громадян на зареєстрованому ринку праці. Державною службою зайнятості на професійне навчання з метою отримання нової професії, спеціальності або підвищення кваліфікації впродовж 2003 р. було направлено 102,6 тис. безробітних, що на 20,5% більше, ніж за 2000р. Закінчили навчання у зазначеному періоді 100,0 тис. безробітних, що на 10,8 тис. осіб, або на 12,1%, більше, ніж у 2002р. З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття видатки за 2003р. становили 591,5 млн. грн. Середньооблікова чисельність безробітних, які отримали допомогу по безробіттю у грудні 2003р., становила 665,9 тис. осіб. Середній розмір допомоги у зазначеному місяці складав 85,23 грн., що дорівнює 72,2% законодавче встановленого мінімального рівня заробітної плати, який діяв у цьому періоді. Оскільки зараз держава не в змозі гарантувати отримання роботи на ринку праці для усіх бажаючих відповідно до їх уподобань згідно освіти, здібностей, бажаного рівню доходу, вона розроблює та втілює політику підтримки працівників, які залишаються безробітними на ринку праці на період знайдення ними відповідної роботи. 4. Регулювання безробіття в Україні Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць; збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому; заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо. Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці; стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю. В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку — 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати. На обліку в державній службі зайнятості; на 1 березня 2004 р. перебувало 1083,3 тис.1 незайнятих громадян. Кількість громадян, які в такий спосіб шукали роботу, за. лютий 2004 р. збільшилася на 3,7%, а стосовно відповідного періоду 2003 р. скоротилася на 4,6%. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж лютого 2004 р. зменшилася на 0,7% та на 1 березня 2004 р. становила 141,2 тис., що на 7,5% більше, ніж рік тому. Навантаження незайнятого населення на одну вільну вакансію збільшилось і становило 8 чоловік. За сприяння державної служби зайнятості у лютому 2004 р. було працевлаштоване 71,5 тис. чоловік, що на 36,9% більше, ніж у січні 2003р. та на 16,1%, ніж у відповідному періоді минулого року. З метою отримання нової професії або спеціальності державними службами зайнятості у лютому 2004 р. було направлено на навчання 17,4 тис. безробітних проти 11,0 тис. чоловік у січні 2004 р. Загалом за направленням цих установ у навчальних закладах усіх типів на 1 березня 2004р. проходили професійне навчання 45,5 тис. безробітних. З Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття протягом лютого 2004 р. на допомогу по безробіттю було витрачено 81,3 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 670,3 тис. осіб, або 64,1% від загальної кількості тих, що мали статус безробітного на 1 березня 2004 року. Висновок Отже, суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її — надзайнятість — становить 18—20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах — боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства. Використана література Базилевіч В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. – К., 1998. Вовканич С. Структура та особисті мотивації зайнятості// Економіка України. – 2002. - № 3 – с. 43-51 Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К., 1998. Економіка України за січень-лютий 2004 року// Урядовий кур‘єр. – 2004. – 25 березня Закон України “Про зайнятість населення” від 19 березня 1992 року Мочерний С. Основи економічних знань. – К., 2001. Наєнко А. Регулятивна роль цінностей в адаптації системи зайнятості населення до ринкового середовища. – Львів, 1999. Основи економічної теорії: політ економічний аспект. – К., 2001. Петюх В. Ринок праці та зайнятість. – К., 1997. Праця України 2002. – К.: 2003, - 433 с. Точений В. Економічна теорія. – К., 2001. | |
| Просмотров: 312 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |